Наші: дев’ятеро журналістів і редакторів LIGA.net служать в армії. Ми поспілкувалися з ними про журналістику та війну.

Вони звикли ставити запитання, а тепер отримали можливість давати відповіді. З початку повномасштабного вторгнення Росії дев’ятеро журналістів із редакції LIGA.net стали частиною Сил оборони України. У бліндажах, в підрозділах безпілотників та штурмових бригадах вони взяли участь у війні, наближаючись до подій максимально близько. Деякі з них уже мають досвід участі в бойових діях.

Не будемо приховувати: кожен з цих дев'яти переходів до військового життя вразив нашу редакцію. Проте журналісти тривало аналізували це рішення, зважуючи між необхідністю донести світові правду про війну та бажанням взяти до рук реальну зброю.

Напередодні професійного свята журналістів ми вирішили задати їм два запитання: що найбільше вразило їх у сучасних збройних силах та яким чином змінилося їхнє уявлення про цю професію від початку служби.

На самому старті широкомасштабної агресії дев'ять днів провів у територіальній обороні столиці - і створив вражаючий матеріал про відчуття переходу до життя солдата за один день. З березня 2024 року він служить у спеціальному полку безпілотних літальних апаратів "Ахіллес".

Найбільше в армії вражають люди, ділиться своїми враженнями Дмитро: "Під час служби ти вимушений знайомитися та працювати разом з дуже різноманітними особистостями. Якби не війна, я навряд чи зустрів би таку велику кількість представників різних регіонів, професій і соціальних верств... Раніше я мав підозри, що мої співгромадяни чудові, а тепер я в цьому абсолютно впевнений. Ще одне відкриття - це я сам. Виявилося, що моя здатність пристосовуватися до нових умов і колективів значно більша, ніж я міг собі уявити".

Війна змушує інакше поглянути на журналістику - її межі, можливості та відповідальність, визнає Дмитро: "Завжди вважав, що журналістські стандарти та цензура несумісні. Але під час війни цензура та іноді самоцензура необхідні. Це просто умова виживання: зайва деталь на фото може коштувати комусь життя".

Це не означає, що журналістика в умовах війни є неможливою. Суспільство має потребу в автентичних історіях, обміні досвідом, сльозах і радощах. Врешті-решт, людям потрібна інформація. Однак я для себе визначив, що стандарти у воєнний час і в мирний – це два різні виміри. І це, до речі, стосується не лише журналістської діяльності.

На сайті LIGA.net він висвітлював питання міжнародних відносин. З моменту початку повномасштабного вторгнення Росії, у віці 22 років, став на захист країни, приєднавшись до Збройних Сил України. Наразі служить у складі 3-ї окремої штурмової бригади.

У військовій службі Влада особливо вразив контраст між діяльністю державних і приватних організацій: "Багато людей на інтуїтивному рівні розуміють, що державне - це завжди 'кругле нести, квадратне котити'. Але іноді дивуєшся, наскільки це відповідає дійсності".

І все-таки чудово, продовжує він, що несистемні люди потрапили в систему, змінюють її зсередини, роблять більш людиноцентричною й ефективною: "А такі підрозділи, як мій, демонструють, що можна бути ефективними і без тупої армійщини".

Протягом цих років я мав можливість спостерігати за журналістикою з різних точок зору, зокрема як особа, яка отримує запитання. Однак моя загальна думка залишилася незмінною: я вважаю, що професія журналіста має надзвичайну важливість. Хоча окремі випадки свідчать про те, що медійникам, особливо під час війни, слід більш ретельно зважувати доцільність і своєчасність публікацій, адже, виконуючи свої обов'язки, вони все ще є частиною нації, яка зазнає великих втрат у боротьбі за своє місце в майбутньому.

"Офіційно приєднався до ЗСУ... Я йду служити. А ви маєте донатити", - написав Петро у листопаді 2023-го. На момент цього допису він був з LIGA.net понад 15 років.

Як журналіста, Петра в армії нічого не здивувало, бо з початку бойових дій на Донбасі у 2014 році він працював воєнним кореспондентом: "Я був готовий до всього".

Журналістика залишається ключовою професією як у воєнний, так і в мирний час. Під час війни інформація стає ще одним полем для боротьби. Саме тому журналісти – як військові, так і цивільні – активно беруть участь у цій важливій боротьбі. Яскравим прикладом є спецоперація "Павутина", під час якої журналісти відіграли вирішальну роль у поширенні інформації про те, що Україна "має карти". Ця історія отримала розголос у всіх куточках світу, суттєво змінивши сприйняття України на міжнародній арені. У сучасних умовах інформація стала потужною зброєю.

В Силах оборони з осені 2023 року. Але, як зізнається, відірватися від LIGA.net виявляється досить важко: "Якщо ти редактор, то ним залишаєшся назавжди. Іноді, читаючи текст, бачу якусь неточність і, коли є можливість, просто зі сховища заходжу в нашу адмінку, щоб виправити це."

Євген зазначає, що для захисту від неприємних сюрпризів у військовій службі важливо мати: а) беземоційний стан, щоб бути готовим до будь-яких ситуацій, а не піддаватися нервозності, б) почуття гумору — адже без нього важко переживати моменти, коли, як сказав Подерв'янський, "справи йдуть не те що погано, але й не можна сказати, що добре". Що стосується приємних сюрпризів, то оберігатися від них може бути шкідливо для здоров'я.

Кількість військових, які можна зустріти навіть у прифронтових містах і селах, більше вразила, ніж здивувала. Багато з них зовсім не нагадують традиційних бійців Сил оборони. Проте їхня ефективність у боротьбі з російським вторгненням заслуговує на окремі фільми, які могли б бути значно кращими, ніж переважна більшість голлівудських стрічок. Ці новітні технології викликають щире нерозуміння у знайомих, які служать в "НАТО": вони не можуть зрозуміти, навіщо ці рішення потрібні і як вони функціонують.

Більшість новаторських ідей, ініціатив та інновацій виникла завдяки колишнім цивільним спеціалістам, які володіють певними знаннями, зазначає Євген. В Україні досі існує безліч елементів "радянської" військової системи, що часто є надмірно регульованими і мають ефективність, яка залишає бажати кращого.

Однак, поки деякі кадрові спеціалісти вимірюють дисципліну за допомогою відбитків на постелях під час війни, позасистемні особистості в тих підрозділах, де командування є раціональним і відкритим до змін (не побоюючись висловлювати свої ідеї), тримають оборону навіть без традиційних військових методів. Їхній успіх зумовлений ентузіазмом, інноваціями, управлінськими навичками з "цивільного" життя, людським підходом до особового складу та впровадженням процесів, адаптованих під ключові результати у військовій справі.

Не всі кадрові командири є однодумцями: "Я вдячний долі, що серед несистемних лідерів є мої друзі з мирного часу, зокрема з медіа-сфери".

Зміцнилося розуміння того, що журналістика в умовах війни за виживання країни повинна бути надзвичайно відповідальною. Євген підкреслює: "Українців поставили перед вибором: «ти або росіянин, або мертвий, або втік». Часто нашим журналістам важче адаптувати свої матеріали, визначити правильні акценти і подати інформацію так, щоб зберегти суть, не спотворити факти і не грати на руку інформаційним військам окупантів, ніж їхнім колегам у мирних демократичних країнах."

Євген, коли розповідає журналістам про свій колишній наділ, підкреслює, що ситуація зовсім не легка. Це пов'язано з суворими обмеженнями формату та специфікою м'якої воєнної цензури в Україні.

Коли від тебе постійно вимагають трафік, а принципи в деяких редакціях - не сталь, щоденно багатьом новинарям доводиться робити моральний вибір між "новинами" в дусі: "Шок. Агресивний ТЦКшник пустив газ із балончика в салон авто і підпалив - жорстке відео 18+" і розумінням, що ми всі в одному човні. І твій клікбейтний заголовок, умовно, може схилити для когось шальки терезів у бік "ні, все ж не піду до Пилипенка в підрозділ". Росіяни ж не просто так вимагають від України припинення мобілізації, вірно? І таких прикладів -- сотні.

"Я тисну руку тим, хто цього вартий," - говорить Євген. - "Професія журналіста не відрізняється від інших. Або ти виконуєш свою справу сумлінно і маєш успіх, як зазначає мій товариш Гуцул, або ж..."

Дмитро вирішив приєднатися до Збройних Сил України в 2024 році. Він зазначає, що не відчув жодного "культурного шоку" — так він описує свої враження від служби в армії.

"Я, як журналіст, дотримуюсь одного принципу: намагатися не дивуватися нічому, - ділиться він. - Я колись працював у журналістиці і досі залишаюсь у цій сфері. Моя діяльність пов'язана з спостереженнями та написаннями про людей. Я багато читав і спілкувався з багатьма знайомими та друзями, пов'язаними з військовою справою, тому мало що могло мене здивувати."

На війні, особливо в наш час, коли конфлікти висвітлюються в реальному часі, журналістика стає надзвичайно важливою професією. Саме журналісти надають глибоке розуміння подій, що відбуваються.

"В армії ти завжди матимеш компанію", - зазначає Богдан. Він служить у Силах оборони з 2023 року.

З одного боку, він визнає, що це може бути складно. Іноді хочеться віддалитися від оточуючих, знайти час для себе, насолодитися тишею своїх думок. Але з іншого боку, незалежно від обставин, ти ніколи не залишишся на самоті. Завжди знайдеться хтось, хто готовий вислухати, підтримати, надихнути або навчити. Хтось, з ким можна поділитися як тривогами, так і радісними моментами. Це усвідомлення, яке я здобув не відразу, але воно дуже важливе для кожної людини.

Богдан почав більше цінувати свій час - часто немає ні можливості, ні внутрішнього ресурсу приділяти темам, не пов'язаним зі службою, більше ніж 15-20 хвилин на добу: "У такій ситуації стає особливо важливо мати доступ до надійних медіа, яким довіряю, розумію їхню редакційну політику та бекграунд. Це економить сили та час".

Саме журналістика є рушієм змін. Так, вона не ідеальна, але є фундаментом для плюралізму думок, що є основною будь-якої демократії. Не думаю, що ми були б тими, ким є, і там, де ми є, якби в Україні не було незалежної журналістики. Це і є наша головна відмінність від путінської Росії.

Служить в прикордонних військах. Доєднався до оборони країни в 2025 році.

"Готувався до гіршого, але вийшло навпаки, - каже Роман. - Підготовка гарна, армія працює, все продумано. Звісно, не без "совєтчини", але її мало".

Зараз до армії потрапляють переважно чоловіки 45+ років, ділиться він спостереженнями. У його взводі - 34 чоловіки, наймолодшому 41, а в основному до 50: "А вимоги до них, як до молодих. І, на жаль, не всі витримують ці навантаження".

Найбільше вразила відсутність інформаційної обізнаності серед військових. Як журналіст, мені важко спостерігати за тим, який матеріал споживають солдати, їхні побратими та колеги — в основному це російськомовні низькопробні продукти. У такій обстановці особливо помітно, наскільки критично важливо забезпечити доступ до якісного, незалежного україномовного контенту.

Писав найяскравіші історії для читачів LIGA.net. В армії з 2023 року, наразі захищає країну на харківському фронті.

Дмитро зізнається, що його сподівання щодо армії були обережними. Раніше він навчався на військовій кафедрі, тож частково ознайомився з реаліями тогочасних військових, які ще були радянськими та доволі консервативними. Тому, коли він опинився в армійських рядах, був готовий зустріти щось схоже на те, що бачив раніше.

Армійщини, бюрократії та постійного невдоволення особовим складом вистачає і зараз. Але зміни таки відбулись: "Навіть коли виникають конфлікти чи скандали, намагаються вирішувати їх м'якіше, шукати компроміси, а не просто "додавлювати" людей, як це часто було в радянській армії. Я вважаю, що одна з найкращих рис, яка потихеньку, але проникає в сучасну українську армію - це розуміння того, що людина є особистістю. І з нею треба налагоджувати контакт, а не ламати через коліно".

Тепер Дмитро має інший погляд на журналістику. Він відзначає, що медіа переживають зовсім нову епоху, з новими цінностями та завданнями: "Старі принципи вже неактуальні. Сьогодні для багатьох головне - це фінансова стабільність, виживання, щоб медіа могли продовжувати свою діяльність. Тому першочергова мета - донести до людей правду - втратила свою значимість для багатьох представників цієї професії".

Класичне визначення журналістики вже не відповідає реаліям. Однак ми все ще продовжуємо використовувати її традиційну назву. Потрібно переосмислити цю сферу: журналістика повинна відшукати нову мету та пояснити своє місце в сучасному суспільстві.

На LIGA.net він створював унікальні матеріали для своїх підписників — серед них були історії про розробників штучного інтелекту, коли ця тема ще не набула популярності, а також про концепцію "парасольки безпеки" для Європи. Слава володіє значним військовим досвідом: він почав служити ще в ті часи, коли конфлікт називався АТО. З першого дня повномасштабної агресії він знову вирушив захищати свою країну.

Незважаючи на значний досвід у військовій службі, Вʼячеслава завжди вражали люди — як позитивно, так і, на жаль, негативно. Це продовжує дивувати його і досі.

Військова служба, з її хаотичністю, стресовими ситуаціями та постійною спішкою, яскраво виявляє справжні обличчя людей. Як зазначає він: "Схоже, що в таких умовах зникають всі обмеження — як для щирості, доброти та мужності, так і для підлості та дурості. Коли вже здається, що бачив все на світі, завжди знайдеться хтось, хто здивує неадекватною поведінкою, що просто вражає".

Але особливо йому не вкладається в голові необмеженість людської наївності. Армія в українському суспільстві дуже стереотипізована, і це гримуча суміш стереотипів російського серіалу "Солдати", героїчного епосу про оборону донецького аеропорту і Call of Duty: "Я розумію, що з цим всім трешем в голові люди приходять у військо, але не розумію, як їм вдається проносити його в собі крізь роки служби та боїв".

В'ячеслав зазначає, що в армійському житті часто потрібно застосовувати здоровий глузд. Він пояснює: "Є накази, які можна виконати буквально і внаслідок цього поставити під загрозу власне життя та життя побратимів. Інший варіант – це виконати їх, але з розумом, або ж зовсім проігнорувати, щоб офіцери трохи задумалися над своїми вимогами в обговореннях".

"Коли спостерігаю за досвідченими солдатами, які усвідомлюють важливість здоров'я, життя та часу, що виконують безглузді накази - 'адже це армія', я продовжую дивуватися", - ділиться він.

Слава ділиться, що продовжує слідкувати за медіапейзажем, пов’язаним із війною — він слухає, читає та переглядає новини. Йому особливо цікаво спостерігати за появою нових тем і форматів у цій сфері. Проте, як зізнається, він сприймає матеріали про бойові дії досить обмежено через сильний емоційний контраст. Він зазначає: "Це усвідомлення прийшло до мене ще після повернення з АТО, коли я почав займатися журналістикою".

Аналогічно, дописи військових у соціальних мережах, що призначені "для цивільних", не залишають у нього значного враження.

Кесарю – кесареве. Щодо війни, у нас є внутрішні джерела з усіма деталями, а журналістика нехай залишається у своїй сфері.