У Сумській області загинув старший сержант Владислав Каспрук. "Влад був моєю гордістю" – Життєві історії | Експрес онлайн.

"Мамо, вам потрібно взяти дитину, ви з татом ще в силі, виховаєте її," — говорив воїн своїм батькам, коли знову повертався з відпустки до своїх товаришів по службі. У нього було передчуття чогось недоброго... З моменту загибелі Владислава минуло вже вісім місяців, і вони виконали його останнє бажання.

Влад був моїм єдиним сином. Його вітчим, з яким вони були дуже близькими, подарував йому батьківське тепло, -- ділиться спогадами мама воїна Оксана Олійник. -- З раннього віку син захоплювався велосипедами, мотоциклами та автомобілями. Вже в три роки він освоїв двоколісний велосипед. Влад мав чудовий музичний слух, навчався в музичному класі та грав на фортепіано. Також у нього було надзвичайно велике серце. Якось ми їхали повз, і він побачив, як дідусь розвантажує сіно. Влад зупинився, побіг до нього з вилами і допоміг, хоча зовсім не знав його. Ми з сином ніколи не сварилися, навпаки, між нами панувала довіра і ми ділилися всіма секретами. Я часто повторювала, що Влад -- моя гордість, справжнє золото.

Після завершення навчання в школі син обрав шлях професійної освіти, вступивши до Барського коледжу транспорту та будівництва. Після отримання диплому він уклав контракт з прикордонним загоном імені Героя України В'ячеслава Семенова, розташованим у Могилеві-Подільському. Важко сказати, що саме стало причиною його вибору, але служба йому справді подобалась. Проте рівно за рік до завершення його контракту розпочалася війна. У березні 2023 року Владислав приєднався до другої прикордонної комендатури швидкого реагування 15-го мобільного загону, отримавши позивний "Каспер", що походить від його прізвища. Він виконував бойові завдання на Донеччині, зокрема в околицях Часового Яру, а також служив на Харківщині, Рівненщині, Чернігівщині та Сумщині. Восени 2024 року Владислав брав участь у боях на Курщині, спочатку виконуючи обов'язки гранатометника, а потім став водієм військової техніки.

22 червня 2025 року воїну мало виповнитись 24 роки. Він планував приїхати у відпустку. Але переніс її через побратима -- аби того відпустили на уродини дитини.

15 червня ми ще спілкувались. Син повідомив, що придбав автомобіль "донара", щоб зібрати свій власний транспорт. Він звертався за порадою до мене, -- розповідає мати. -- Нічого не віщувало біди. Я була переконана, що ворожі кулі його не зачеплять, адже Влад пережив стільки труднощів. Я вірила, що мої молитви будуть почуті. Але... Вночі 16 червня, виконуючи бойове завдання поблизу села Яструбщина на Сумщині, автомобіль, за кермом якого сидів син, підірвався на вибуховому пристрої. Влад і ще один боєць загинули. Він не дожив всього шість днів до свого дня народження.

Старшого сержанта Владислава Каспрука поховали на Алеї Слави в його рідному містечку Ямполі. Після втрати сина його батьки вирішили взяти під опіку двох дітей. "Ще під час служби на фронті Влад радив нам це зробити, адже ми молоді і зможемо впоратися, – розповідає Оксана Олійник. – І ми вирішили, що це правильний крок. Тепер у нас є хлопчик і дівчинка, їм по 5 років, вони брат і сестра. Ми пройшли всі необхідні курси та процедури, і на початку року оформили опіку. Діти називають нас татом і мамою і знають, що їхній старший брат – справжній герой".