На території "Дзеркального струменя" у Харкові міг би розташовуватися найбільший театр в Європі — ось яким би він міг стати.
Харків — це місто, що славиться своєю насиченою театральною спадщиною. Саме тут творили видатні режисери та актори, з'являлися величні культурні інституції. У 1920-30-х роках, коли Харків був столицею Української РСР, велися плани щодо зведення Театру масового музичного дійства.
Завдяки збереженим архівним матеріалам, сьогодні існує можливість створити детальне уявлення про те, яким міг би бути один з найбільш масштабних проектів, які так і не були реалізовані в місті.
Для будівництва театру виділили територію вздовж вулиці Карла Лібкнехта, яка нині відома як Сумська, між Раднаркомівською вулицею і Сердюківським провулком. Сьогодні ця місцевість відповідає району вулиці Скрипника та старої площі Мироносицької. Щоб звільнити місце для нового об'єкта, було прийнято рішення про знесення церкви Мироносицької.
На очищеній ділянці вже вдалося розпочати допоміжні роботи, зокрема збудувати приміщення, які виходили на вулицю Чернишевську.
Проєкт театру розробили брати Весніни. Будівлю планували побудувати в дусі конструктивізму. Вона мала поєднувати функції театру, кіно, цирку та майданчика для громадських зібрань.
Згідно з проектом, будівля планувалася до зведення на основі металевого каркасу з бетоном, який буде оброблений натуральним камінням.
Основною характеристикою театру був круглий зал для глядачів, який вміщував до 4000 осіб. Архітектори вирішили відмовитися від звичного поділу на яруси: місця були розташовані у формі єдиного амфітеатру. При повному відкритті порталу сцена й зал ставали єдиним простором. Така концепція ідеально підходила як для театральних вистав, так і для великих зборів або святкових подій.
Ще однією цікавою рисою є можливість організації масових процесій через сцену, для чого були створені пандуси, що безпосередньо з'єднували її з міськими вулицями. Для урочистих подій сцена трансформувалася в додатковий амфітеатр на 2000 місць, призначений для президії або почесних гостей. Також було передбачено, як швидко адаптувати простір для циркових вистав.
Для стелі залу було задумано створити пологий купол, обрамлений похилими акустичними панелями, які ефективно спрямовували звук до найвіддаленіших місць. У проміжках між панелями розташовувалися потужні світильники, що мали можливість наповнювати простір різноманітними кольорами. Замість вузьких сходів проект передбачав широкі, плавні пандуси, що забезпечували швидкий і безпечний пересування великої кількості відвідувачів.
Основною причиною виявилася політична ситуація. У 1934 році столицю Української РСР перенесли з Харкова до Києва, що призвело до зникнення потреби в масштабному театральному закладі. Проект був закритий, а територія, де вже розпочалися підготовчі роботи, так і залишилася без основної будівлі. У 1939 році на місці, де планували звести "найбільший театр Європи", відкрили тролейбусне депо. Пізніше на цій території з’явилися альтанка-фонтан "Дзеркальний струмінь" і храм Жінок-Мироносиць.
