"Ми впізнали його хрестик, який носив на грудях". На Запоріжжі загинув командир бойової машини Микола Серотюк - Життєві оповіді | Експрес онлайн

Він походить з села Грубна, що розташоване на Буковині. Виростаючи в багатодітній родині, після закінчення школи він відслужив строкову службу в прикордонних військах. Після цього одружився і присвятив себе улюбленій справі – садівництву, вирощуючи яблуні, груші та черешні. За словами родичів, Микола був справжнім господарем для всього села. А в перший день повномасштабного вторгнення він вирушив до військкомату.

"Йому сказали чекати виклику, тож зібрав речі, а четвертого березня поїхав на полігон, -- розповідає Ірина Слєпцова, молодша сестра воїна. -- Потрапив до 22-го окремого стрілецького батальйону, став кулеметником, взяв собі позивний "Нік". Воював на Харківщині й Сумщині. Інколи і сім діб не виходив на зв'язок, але про бойові дії ніколи нам не розказував. У той період дружина брата вирішила завершити з ним стосунки. Та доля подарувала Миколі ще один шанс стати щасливим. Він покохав жінку, яка сама виховувала двох дітей, полюбив їх як рідних. Мені Ксенія стала за сестру, а моєму братові -- підтримкою й опорою".

Після навчання у Польщі "Нік" повернувся додому і вступив до новоствореної 116-ї окремої механізованої бригади. Він став командиром бойової машини та очолив друге механізоване відділення. Спільно з товаришами по зброї він брав участь у запеклих боях на Запоріжжі. "Двічі отримував контузії, але не проходив лікування і залишався в строю", — розповідає 66-річна мати бійця, Анна Карбунар.

"У вересні брат планував піти у відпустку, вже навіть відправив свої речі додому. Він також поділився, що має намір освідчитись своїй коханій," – згадує сестра. Востаннє вони спілкувались вранці 18 вересня 2023 року, коли Микола цікавився справами родини, а ввечері повідомив, що вирушає на позицію. Незабаром прийшло повідомлення про те, що 23 вересня в районі Роботиного Микола зник безвісти. "Оскільки в нас з братом різні батьки, а його батька вже давно немає, аналіз ДНК здала мама," – продовжує Ірина. "Я зверталася до всіх інстанцій та пошукових груп, брала участь в акціях на підтримку зниклих безвісти, де виставляла його фотографії. Я шукала його півтора року, але безрезультатно."

Та в лютому 2025-го рідних повідомили, що аналіз ДНК виявив ймовірний збіг. Прислали фото жетона і натільного хрестика загиблого. Вони впізнали Миколині речі. Зрештою було проведено ще одну експертизу ДНК, зразок якої взяли із зубної щітки воїна (її надали рідні). Підтвердилося найстрашніше.

7 березня Миколу Серотюка провели в останню путь у його рідному селі. Посмертно 44-річний старший сержант отримав орден "За мужність" III ступеня. "На похороні зібралося багато його побратимів, і відтоді вони регулярно відвідують могилу сина. Вони розповідають, що Микола був вірним воїном, який ніколи не жалів себе. Часом, повертаючись вкрай втомленим з бойового завдання, він одразу ж знову вирушав у бій, щоб забрати своїх товаришів з позицій," - ділиться його мати. Від побратимів родина дізналася, що під час обстрілів "Нік" надавав медичну допомогу пораненим і робив все можливе для їх евакуації. Одного разу йому вдалося витягнути з-під вогню тіло загиблого воїна, щоб його мати змогла провести його в останню путь.

"Лише один раз брат приїжджав у відпустку -- на три дні. Тоді зняв свій жетон і подарував моєму синові, якому був хрещеним татом. Відтоді Володя не знімає його", -- розповідає сестра. "Микола хотів створити щасливу сім'ю, виховувати дітей. Але не судилось", -- зітхає мати.

"Він був людиною з яскравим світлом в душі, добротою та щирістю. Завжди готовий прийти на допомогу завдяки своєму великому серцю, -- говорить його однокласниця Олена Ігнатьєва. -- Такі особистості не зникають безслідно — вони залишаються в наших думках і теплих спогадах."