Посібники Безуглої, шкільний булінг та виступи в коричневих колготках. Які теми обговорюють на YouTube?

Теоретично вся увага глядачів мала належати скандальній нардепці, але перемогла культура.

На минулому тижні мені випала можливість пережити п'ять етапів прийняття неминучого, але в незвичному порядку: починаючи з прийняття і закінчуючи запереченням. Це сталося під враженням від інтерв'ю народної депутатки Мар'яни Безуглої на каналі Кулуари Забєліної.

Мар'яна, незважаючи на свою активність у соціальних мережах, дає інтерв'ю майже лише раз на рік, тому я вважала за необхідне переглянути цю бесіду. Це була унікальна можливість дізнатися безпосередньо про її мотиви і наслідки її вчинків. Під час перегляду я пережила складний емоційний спектр — від депресії до гніву, і врешті-решт опинилася на стадії заперечення доцільності самого інтерв'ю.

На старті програми ведуча звернула увагу Безуглій на деякі її дописи, які викликали обурення в суспільстві. Зокрема, йшлося про загибель киянина Дмитра Ісаєнка від російської ракети та народного депутата Ярослава Рущишина в аварії. Щодо першого, Безугла зазначила, що "втікав від армії, але карма його наздогнала", а про другого висловилася, що "він загинув не на полі бою, а під час їзди на мотоциклі".

— Чи відчуваєте ви жалку щодо деяких своїх публікацій? — запитала Забєліна.

-- В мене був ряд розмов з колегами. Коли мова йде про смерть, краще бути обережнішим. Можливо, треба було бути м'якшою, -- відповіла гостя.

Отже, якісь неназвані колеги провели виховну бесіду і вмовили нардепку хоча б бути "обережнішою". Але, напевно, забули підказати, що варто було б вивчити ім'я загиблого Дмитра Ісаєнка, бо Безугла наполегливо називала його "тим хлопцем".

Згодом стало очевидно, що, можливо, колегам депутатки слід організувати ще одну бесіду, щоб обговорити недопустимість ейджизму.

Друг Сирського, генерал-полковник Михайло Коваль, насправді є дідом, який керує університетом оборони, що слугує виховним майданчиком для майбутніх генералів, — зазначила народна депутатка.

Забєліна не коментувала слова гостя, а натомість зосередилася на тому, щоб поставити якомога більше запитань. Зокрема, її зацікавила думка співрозмовника щодо популярної в соціальних мережах теорії про діяльність Безуглої на Банковій.

-- Ще одна з таких частих речей, які використовують проти вас, що ви куруєтеся з Офісу президента, що ви нібито є людиною Єрмака...

— Ні, я ніколи не отримувала жодних методичних рекомендацій. Це було б справжнім мазохізмом, якби я почала їх транслювати, адже більшість часу своєї публічної діяльності я звертаю увагу на важливі проблеми. Я не дію так, як наша традиційна опозиція, яка просто обливає брудом, заявляючи, що Андрій Борисович або Зеленський — це жахливі фігури, які нічого не вміють. Це просто абсурд, — зазначила нардепка.

Якби мені довелося створювати методичні рекомендації для Офісу, призначені як для народних депутатів, так і для учнів, я обов'язково зазначила б, що спершу слід відхилити критику роботи офісу, потім трохи покритикувати опозицію, а в кінці згадати про досягнення керівництва в позитивному світлі. Але давайте повернемося до питання, наскільки доцільним було це інтерв'ю. Мені здається, що Юлія Забєліна передбачала можливу реакцію аудиторії, оскільки паралельно з виходом епізоду вона опублікувала пояснювальний пост у Facebook.

"Перед тим як перетворити це інтерв'ю на засіб для політичних маніпуляцій, спершу перегляньте його. Впевнена, що багато моментів стануть яснішими," – сказала вона аудиторії.

Я ознайомилася з інформацією. На жаль, я не знайшла відповідей на два запитання, які не мали наміру використовувати в політичних контекстах, -- щодо причин та наслідків дій Безуглої.

У більшості випадків моя мета полягає у тому, щоб підкреслити різницю певних питань, -- зазначила народна депутатка.

-- Яким чином ви визначаєте теми для своїх коментарів? -- запитала ведуча.

-- Гостя пояснила, що йдеться про багатофакторну інтеграцію певної інформації з аналітичними висновками. --

Щодо результатів "висвітлення контрастів певної проблематики", то за годину сорок хвилин інтерв'ю депутатка не надала жодної конкретної інформації. З її слів можна було зрозуміти, що вона вважає себе практично єдиною в країні, хто відкрито говорить про реальний стан справ на фронті та в армії. Проте, якщо я не помиляюся, повноваження народних депутатів не обмежуються лише обговоренням проблем. Було б цікаво дізнатися, як саме нардепка використовувала доступні їй інструменти, окрім Фейсбуку, і які результати це принесло.

Але в розмові із Забєліною про це не йшлося, отже, я приречена залишатися на стадії заперечення принаймні ще рік -- до наступного інтерв'ю Безуглої.

На завершення, варто зазначити, що за тиждень інтерв'ю з нардепкою переглянули 6,3 тисячі осіб, що викликає певне здивування. Я була впевнена, що її роздуми зацікавлять набагато ширшу аудиторію.

Наступні два відео набрали ще менше переглядів, і це мене не тільки здивувало, а й засмутило. Бо перший епізод третього сезону "Голосного подкасту" на каналі "Голоси дітей" (4,8 тисячі переглядів за тиждень) вважаю важливим, і не лише на цьому тижні, а другий епізод нового подкасту "Кава і Омега" (всього 670 переглядів за 4 дня) -- джерелом дуже цікавих тем з питань інформаційної гігієни.

У свіжому випуску "Голосного подкасту" ведучі Олена Розвадовська та Азад Сафаров зустрілися з головною редакторкою "Української правди" Севгіль Мусаєвою. Обговорення зосередилося на проблемі булінгу в навчальних закладах.

Кримськотатарська родина Севгіль повернулася до Криму з Узбекистану у 1989 році, однією з перших. У класі Мусаєва була єдиною представницею киримли. За це її били, цькували і називали "грязной татарвой".

"Весь час у школі я відчувала, що я не на своєму місці," -- зізналася Севгіль.

Один з випадків булінгу завдав настільки глибокої травми, що в подальшому їй довелося звертатися по допомогу до психолога. Журналістка не змогла стримати сліз, коли ділилася цією історією.

"На деякий час я пережила кризу ідентичності. Я почала використовувати псевдонім "Севілья", уявляючи, що це ім'я пов'язане з іспанським містом. У моїй свідомості закріпилося переконання, що кримські татари - це народ другого сорту. Я вважала, що любов, повага, друзі та доброзичливе ставлення потрібно заслужити. Це було дуже болісно," - зізналася учасниця розмови.

Азад Сафаров, який за національністю є азербайджанцем і навчався у донецькій школі, поділився своїм досвідом.

"Коли я тільки перетнув поріг школи, однокласники почали називати мене чеченцем та чорним. Вчителі чули ці образи, але жоден з них не втручався," -- поділився спогадами Азад.

Булінг у школах — це, на жаль, проблема, яка ніколи не втрачає своєї актуальності, з огляду на певні культурні традиції пострадянського суспільства та особливості психіки дітей. Ситуація ускладнюється тим, що в нашій країні є тисячі внутрішньо переміщених сімей, чиї діти часто виявляються в незнайомому навчальному середовищі. Хотілося б зауважити, що, хоча Олена Розвадовська навела позитивний приклад дружби свого племінника з заходу України з хлопцями з Бахмуту та Харкова, які втекли від війни, це, на жаль, ще не стало нормою. Саме з цієї причини епізод "Голосного подкасту" варто переглянути підліткам, їхнім батькам і вчителям. Я б навіть рекомендувала виділити один урок на його обговорення в школі. У нас не так багато відомих спікерів, які можуть відверто поділитися своїм досвідом і надати корисні поради.

На фоні складної дискусії про шкільний булінг розмова блогера Володимира Анфімова та комунікаційної спеціалістки Ярини Ключковської у подкасті "Кава і Омега" на каналі Анфімова могла здатися просто розважальною. Проте, під час неформальних бесід про резонансні події тижня, такі як інтерв'ю Олексія Арестовича з Ксенією Собчак або новий фейк, розповсюджений Дональдом Трампом у соцмережі Truth Social, співведучі порушили важливі питання про споживання інформації, які стосуються не лише України, а й світу в цілому.

Наприклад, чи має сенс переглядати пропаганду з метою "ознайомлення з ворогом", чи це може бути небезпечним через вплив, який вона, ймовірно, матиме навіть на тих, хто ставиться до неї скептично?

Погляди Анфімова та Ключковської суттєво розійшлися. Він переконувався в тому, що це має позитивний ефект, тоді як вона вважала, що для більшості людей це не рекомендується.

-- А ти читав "Майн Кампф"? Трошки? А я ні. Мені здається, щоб споживати контент ворога і не потрапити під вплив, треба мати ментальну дисципліну і холодну неупереджену відстань. Важко відокремити той момент, коли ти просто перестав умоглядно читати і починаєш проникатися, -- сказала Ярина.

В цьому епізоді подкасту, на відміну від першого випуску, погляди співведучих помітно полярізувалися і майже на кожну тему вони мали різні думки, тому стало ще цікавіше.

Анфімов і Ключковська також обговорили, чи є недовіра до будь-якої інформації позитивним чи негативним явищем, а також чи слід державам почати контролювати діяльність великих цифрових платформ.

— Коли ти здатен перетворити увагу на прибуток, вона набуває справжньої цінності. Основна емоція, що призводить до збільшення охоплення, — це обурення і гнів. Суспільство опинилося на такій стадії, що необхідно діяти, адже ми страждаємо від зловживання нашою увагою, — поділилася Ярина.

Ключковська схилялася до думки, що інструментом регулювання міг би стати податок на цифрову рекламу, Анфімов -- інвестиції в освіту, щоб користувачі споживали інформацію свідомо, адже повністю контролювати інтернет все одно не вдасться.

У багатьох слухачів можуть виникнути різні погляди на цю тему. І це чудово, адже подкаст не пропонує чітких висновків чи порад, а радше слугує запрошенням до колективних роздумів. Саме цим він і зацікавлює.

Проте, цього тижня у боротьбі за увагу глядачів перемогла культура. Перший епізод другого сезону подкасту "Деколонізаторки" на платформі "Суспільне Культура" зібрав 19 тисяч переглядів, в той час як відео "Телебачення Торонто" про забуті українські фільми 1990-х років досягло вражаючих 74,5 тисячі переглядів.

У програмі "Суспільне" літературознавиця Валентина Сотникова та культурологиня Маріам Найем, продовжуючи традицію першого сезону подкасту, обговорювали наслідки травм, стереотипів і комплексів, які імперії передали своїм колоніям. Цього разу акцент ведучих був зосереджений на аспектах попкультури.

-- Хоча може здатися, що зв'язок між попкультурою й деколонізацією не дуже зрозумілий, але саме це ми будемо доводити весь цей сезон, -- почала Міріам.

— Популярна культура впливає на наше сприйняття реальності, — додала Валентина.

Обговорення в основному зосереджувалося на західному кінематографі та телевізійних шоу: "Віднесені вітром" і його проблеми з толеруванням рабства, "Друзі", які не можуть похвалитися різноманітністю, "Індіана Джонс" з його романтизацією контрабанди та чорної археології, а також опера "Аїда" Джузеппе Верді, де режисери невдало намагалися відобразити представників єгипетської та ефіопської культур.

Після вистави "Аїда" Київська опера опинилася під пильним оком деколонізаторок, які вирушили на перевірку. Вони виявили, що артисти були одягнені в леопардові шкури та коричневі трико, що мали на меті відтворити темний колір шкіри персонажів.

— Я не бачу жодних перешкод у виборі людини слов'янської зовнішності для цієї ролі, адже глядачі сприймуть це правильно. Це набагато доцільніше, ніж змушувати актора носити капронові колготи, — висловила своє обурення Міріам.

Незважаючи на те, що окремі коментарі ведучих спонукали бажання висловити свою точку зору, в цілому учасниці програми досягли своєї мети – змусили глядачів задуматися.

Наостанок ведучі зачепили тему української попкультури в умовах російсько-української війни.

-- Українська попкультура має підлаштовуватися під нове суспільство, вона має бути більш інклюзивною, образ військового має бути більш реалістичним, -- сказала Міріам.

Вважаю, що це може слугувати маленьким анонсом для майбутніх епізодів подкасту.

Щодо проєкту "Телебачення Торонто" із ведучою Аліною Шереметою про українське кіно 1990-х, то тут щось цитувати -- тільки паплюжити.

Цей жвавий півгодинний ролик пропонує захоплюючу розповідь про приблизно десять забутих українських фільмів 1990-х років, супроводжуючи її коментарями кінокритика Ігоря Кромфа та режисерки Надії Парфан.

Спільно з ведучою вони поділилися інформацією про зміст, режисера та історії кожної стрічки, роблячи це з таким щирим ентузіазмом, що виникло невідкладне бажання залишити все й переглянути всі згадані фільми.

Цей епізод "Телебачення Торонто" є чудовим прикладом того, як можна ефективно і ненав'язливо привернути увагу українців до забутої історії та культурних цінностей.

Також варто зазначити, що на цьому тижні на YouTube відбулася ще одна помітна прем'єра — на каналі "Ми — Україна+" стартувало нове шоу Володимира Золкіна. На щастя, Антоніна змогла його подивитися, хоча це виявилося для неї дещо напруженим досвідом. Рекомендую спершу ознайомитися з її враженнями про цей проєкт, а потім вже приступити до перегляду.