"Любов у часи війни: аеророзвідниця "Хартії" з позивним "Джинкс""

Здавалося, що найефективнішим способом знищення противника є використання безпілотних літальних апаратів.

Аліна Андрєєва приєдналася до "Хартії" в ролі фотографа в 2023 році. Раніше вона мешкала в Києві, де активно займалася контент-креацією, створюючи різноманітний інформаційний контент для соціальних мереж. Проте, за її словами, вона не відчувала повного задоволення від свого професійного шляху. Тому Аліна вирішила знайти своє місце у військовій службі.

Зізнається, про військову справу й про армію тоді уявлення не мала. Просто прагнула зрозуміти, що це таке й бути максимально ефективною на фронті.

-- Звичайно, хотілось потрапити на бойову роботу, але це бажання я відклала на колись, бо, кажу ж, навіть не уявляла, що таке військо, -- продовжує Аліна. -- Мені радили обов'язково мати якийсь запасний варіант на випадок того, коли щось не сподобається в бригаді. Адже мобілізований не може взяти й просто піти додому. Списатися зі служби через три роки можуть лише контрактники. Таким запасним "аеродромом" я визначила для себе кінологічну службу.

Оскільки я ніколи не відзначалася великою фізичною витривалістю, усвідомлювала, що, напевно, не зможу витримати багато чого. Спочатку я пройшла місячний курс підготовки для цивільних на базі Українського легіону. Після мобілізації відвідала ще два місяці базової військової підготовки, як і всі інші. Це дало мені певну загартованість і приносило задоволення.

Отже, Аліна приєдналася до невеликої команди комунікаційників "Хартії". Щоб звикнути до військової субординації, що передбачає сувору ієрархію, їй знадобилося близько півроку.

Поступово завдяки можливості їздити у бойові підрозділи, неформальному спілкуванню з бійцями в неї склалося враження, як працюють різні роди військ.

— Колись мені здавалося, що керувати безпілотником і знищувати ворога — це найпростіше, — усміхається Аліна. — Крім того, немає потреби багато рухатися. Сидиш в укритті й чекаєш... Але це виявилося лише ілюзією. Часом, з моменту, коли почалась війна, змінився сам її характер. Раніше оператори дронів виїжджали на позиції на кілька днів, а потім мали стільки ж вихідних — це був дійсно зручний графік. Нині ж ми змушені залишатися на позиціях іноді до місяця. І навіть після короткого перепочинку знову повертаємося до виконання завдань. Просто не вистачає людей.

Проте, якщо умови логістики це дозволяють, відповідальні командири завжди здійснюють регулярні ротації, щоб уникнути втоми особового складу.

Читайте також: "Завдяки пісні я зустріла своє кохання, і напередодні 60-річного ювілею вийшла заміж": військова, яка вступила в ЗСУ, щоб підтримати доньку

Для вразливої дівчини працювати з камерою у військовому підрозділі стало справжнім випробуванням з моральної точки зору.

— Так сталося, що моє перше знайомство відбулося з бійцями розвідувального батальйону, — згадує Аліна. — За кілька днів до їхнього виходу на позиції ми зібралися за столом у будинку, де вони були розміщені, в Лиманському районі. Спілкування проходило тепло, ми обговорювали плани на майбутнє, я фотографувала військових... А згодом дізналася, що не всі вони повернулися з бойового завдання. Мені було дуже боляче бачити лайки в соцмережах під світлинами загиблих...

За словами Аліни, вона неодноразово стикалася з ситуацією, коли її пам'ять раптово зупинялась, і вона не могла пригадати імена своїх товаришів, яких бачила пораненими, в крові та обгорілими. У незвичних обставинах мозок просто перестає функціонувати...

— Пам’ятаю, як я працювала на стабілізаційному пункті, — ділиться спогадами. — Тоді наші війська проводили контратаку біля Липців у Харківській області. Штурм, в принципі, вдався, але протягом двох годин на стабпункт надходили поранені безперервно. Люди, які втратили кінцівки, всякі в крові... Дехто страждав від сильних контузій, інші мали серйозні психологічні труднощі. Медичний персонал негайно відвозив їх на операційні, одночасно працювало чотири-п’ять столів. Про санітарні норми, стерилізацію чи дезінфекцію не могло бути й мови, адже в таких ситуаціях необхідно терміново вжити заходів, щоб стабілізувати стан поранених. Мене вразив професіоналізм медиків — всі вони працювали на межі можливостей.

Одна з операцій справила на мене глибоке враження. Для того, щоб знайти уламок у черевній порожнині, хірургам знадобилося витягти кишки й акуратно повернути їх на місце.

Я була вражена також і тим, як поводилися наші солдати. Навіть з серйозними травмами вони демонстрували таку стійкість, немов нічого й не сталося. "Допоможіть мені, і я продовжу працювати", -- чула я, як вони зверталися до медиків.

Запам'ятала одного юнака, якому уламок потрапив у щоку, пройшовши через око. Він усвідомлював, що втратив одне око, але спокійно сидів і курив...

Для мене було великою честю перебувати поряд з цими людьми у такий складний для них момент. Намагалась їх підтримати, чимось допомогти й нікому не заважати. При цьому мала документувати все на камеру, щоб потім опублікувати їхні історії.

Це був справжній кошмар. У той момент я зрозумів, що мені необхідно шукати нові можливості в кар'єрі.

— Я навіть не можу зрозуміти, як мені це вдається. Справді! — усміхається "Джинкс". — Коли я перейшла в аеророзвідку, зрозуміла, що терміново потрібно покращити фізичну підготовку. На перший погляд може здаватися, що пілот БпЛА перебуває у відносній безпеці. Звісно, нас трохи підвозять автомобілями. Але до місць бойових дій, хоч і як не хочеться, доводиться бігти. Є маршрути, де навіть 20 кілометрів потрібно долати по відкритій місцевості з повною амуніцією. Це пов'язано з тим, що зони бойових дій розширюються, і техніка стає пріоритетом для знищення ворогом. Отже, потрібно вміти бути трохи піхотинцем. Щоб витримувати такі навантаження, необхідно мати добру фізичну форму. Тому я систематично займаюся тренуваннями: підтягуюсь, зміцнюю спину, корпус та руки.

Отже, для оператора "Мавіка" навички пілотування не є головними. Йому потрібно піднятися на дерево та встановити антену, організувати робоче місце, облаштувати туалет. Необхідно включити генератор, зарядити його, підключити екофлоу, а у разі несправності — відремонтувати. Крім того, варто приготувати їжу на компактному газовому балоні. Це вимагає навчання та логічного мислення, щоб не виглядати повністю розгубленим на місці і не відволікати товаришів по службі від виконання їх основних завдань.

Зате потім можеш відсидітись і відлежатись, вистежуючи ворога.

Звісно, Аліна зауважує, що це зовсім не простіше, ніж працювати з фотокамерою. Місячний курс теорії, який пропонує "Хартія", безперечно, вражає, але найголовніше – це практика. Політ на симуляторах – це тільки цікава гра, а справжні польоти завжди вимагають нестандартного підходу. Військова дякує своїй колезі "Жульці", яка на початкових етапах підтримувала її.

Яка роль аеророзвідника в сучасній розвідці?

Іноді в смітті можна відшукати щось, що дозволить завдати шкоди ворогу, -- метафорично зазначає "Джинкс". -- Ми не займаємось скиданнями. Наша роль полягає в спостереженні з висоти: ми стежимо, чи з'явилися, наприклад, нові сліди на місцевості. Прим'ята трава може свідчити про активність людей у цій зоні. Якщо вчора тут було чисто, а сьогодні раптом з'явилася купа відходів, це може свідчити про присутність когось неподалік. Ми ретельно аналізуємо всі ці деталі разом з Айстаром (ІSTAR – це військова система, що об'єднує збір даних за допомогою дронів, їхній аналіз у режимі реального часу та оперативну передачу інформації командирам для ухвалення рішень і нейтралізації цілей -- Прим.). Ми розглядаємо підозрілі об'єкти з різних ракурсів, при різному освітленні та з різних відстаней.

Одного разу ми помітили, що російські війська скидають посилки в певному місці, які згодом хтось забирає. Ми вирішили організувати спостереження за цим місцем, щоб дізнатися, хто саме забирає вантаж і куди його несе. Після цього наші колеги змогли точно завдати удару в ціль.

Отже, це складні багатошарові ситуації. Під час твоєї зміни, що триває пів дня, ти мусиш постійно бути у кадрі, щоб нічого не упустити у своїй сфері відповідальності, уважно вдивляючись у кожен деталь. Крім того, потрібно слідкувати за роботою генератора, контролювати, щоб екофлоу не сів, стежити за зарядом пульта і переконатися, що всі антени налаштовані. Важливо також, щоб борт повернувся вчасно, адже інакше його можна втратити. Якщо він впаде неподалік, його, в принципі, можна буде забрати, але на твоєму шляху можуть зустрітися міни та розтяжки...

– Немає суттєвих відмінностей між нашими та ворожими безпілотниками, – зазначає Аліна. – Всі вони виготовлені в Китаї. Проте не можна заперечувати, що росіяни, завдяки своїм фінансовим ресурсам, мають певні переваги як у кількості БпЛА, так і в їх програмному забезпеченні. До того ж, вони мають пряму співпрацю з китайськими виробниками. Наразі китайські компанії активно впроваджують нові технології, щоб зменшити вагу оптоволокна, яке є досить важким. Російські підрозділи, в свою чергу, демонструють високий потенціал і успішність, працювати з якими є досить складно.

Проте, ми теж не залишаємося в стоячому положенні... У відповідь на їхні дрони ми маємо власні антидрони.

Досліджуйте також: "У часи війни в державі кожен повинен займатися тим, що у нього найкраще виходить", -- зазначила авторка Зоя Казанжи.

— Де є "Хартія", там завжди буде результат! — зазначає "Джинкс". — Події, що відбуваються у Куп'янську, яскраво це демонструють. Наша команда хоч і не велика, і в ній немає суперпрофесійних молодих бійців у штурмових групах, проте менеджмент у нас працює на високому рівні, що робить нашу діяльність ефективною. При плануванні операцій ми враховуємо навіть найменші деталі роботи, навіть у найменших підрозділах.

Кожен етап планування є надзвичайно складним і динамічним. Як фотограф, я мала можливість бути свідком різних фаз підготовки операції зі звільнення великої території поблизу Липців на Харківщині. На початку командири обговорювали деталі між собою, а потім проводили зустрічі зі своїм вищим керівництвом. Вони детально аналізували не лише географічні карти, але й аерознімки, отримані з дронів, щоб краще зрозуміти місцевість, що є критично важливим для переміщення військ і техніки. Після цього зібрали людей, які мали безпосередньо брати участь в операції. Кожен з них мав зустрічі з командиром бригади та начальником штабу, де їм детально пояснювали етапи процесу, і так повторювалося неодноразово.

Найбільше мене вразила ситуація, що сталася під час тренування безпосередньо перед атакою. З’ясувалося, що один з транспортних засобів не здатен підтримувати необхідний темп руху, тому його швидко замінили. Це виявилося надзвичайно важливим, адже проблема була виявлена заздалегідь.

Звичайно, не все завжди виходить ідеально. Але у бригаді завжди фокус уваги на тому, як покращити процес, щоб досягти військового успіху й зберегти життя людей.

У "Хартії", розповідає "Джинкс", спеціально запровадили тестові тижні для тих, хто хоче мобілізуватися. Це неабияке випробовування, можливість перевірити себе на готовність до служби. Після цього загально-військову вже не треба проходити.

Аліна вважає, що нинішня підготовка в загальних центрах не відповідає реальним потребам. Саме тому організація "Хартія" займається створенням спеціалізованого навчального центру, який матиме власні бази для тренування бійців та команди інструкторів.

Читайте також: "Ви можете забрати капусту в бійців, але потім опинитеся без даху над головою": військовий розповів про етапи занепаду міст поблизу фронту та закликав до мобілізації, поки вони ще залишаються на мапі.

-- Що ви робите, насамперед, повертаючись із завдання?

Деякі люди відразу вирушають у місто, занурюючись у різноманітні заходи, а мені ж хочеться просто прилягти та насолодитися спокоєм у затишній атмосфері.

У перші дні об'їдаєшся чимось смачненьким, про що мріяв на позиціях. Там може схотітися чогось такого, чого ти, може, ніколи в житті не хотів. Оселедця, насіння, морозива...

Як ви справляєтеся з відсутністю води та інших побутових комфортів?

Для мене це не є проблемою. Я можу вмитися водою з пластикової пляшки або скористатися сухим душем. Просто знаходжу зручне місце і роблю те, що потрібно. Наприклад, я ніколи не відчувала себе нечистою. Можу не мити голову, просто заплітаю її в косу, надіваю пов'язку, і все гаразд. А ті, хто бажає, можуть використовувати сухий шампунь.

Дехто не бажає чистити зуби, тоді як для інших важливо перед початком робочого дня зробити живильну маску, нанести тонік і крем. Отже, вони прокидаються раніше.

Безумовно, для деяких людей може бути психологічно важко відвідувати туалет на фоні звуків артилерії, проте до цього варто просто адаптуватися.

Загалом варіантів, як вижити в підземеллі, мільйон.

Дівчата оздоблюють свої "нісики"?

Звісно! Це ж наш простір комфорту. Ти проводиш у ньому багато часу: харчуєшся, відпочиваєш, працюєш, спілкуєшся з близькими. І так приємно, коли в твоїй оселі не лише порядок, а й тепло затишку. Додаємо декору у вигляді стрічок та зелених гілочок.

Зимовий період значно ускладнює ситуацію. Основна складність полягає в тому, щоб забезпечити хоча б невелику кількість тепла і вивести його з приміщення, уникаючи при цьому втрат. Існує безліч нюансів, які можуть допомогти в цьому процесі.

Доводиться й лопати в руки брати, коли хочеться зробити бліндаж глибшим. Хоча взимку не так часто копають землю -- у більшості випадків уже все нарито.

Які чинники спонукають жінок обирати військову службу?

В цілому, чоловіки і жінки мають різні причини для служби в армії. Чоловіки часто опиняються в лавах захисників під тиском обставин, тоді як жінки зазвичай приходять до армії з власної волі, що суттєво змінює ситуацію. Багато жінок приходять зі значним бажанням робити щось важливе та змінювати світ на краще. Проте, як свідчить досвід, навіть найсильніша мотивація може зникнути протягом року. Тому найважливішим є дотримання дисципліни, адже ставки занадто високі. Це стосується не лише твоїх близьких, але й тих, хто став твоїм товаришем у цій війні. Якщо відступити, наслідки можуть бути ще більш трагічними.

Проте, коли до нас звертається не лише мотивована особа, а й справжній експерт у своїй галузі, це стає значним внеском у підтримку армії. Професіоналізм є головним критерієм підбору кандидатів в "Хартію". У нашій організації працює чимало жінок, і загалом ми дотримуємося професійного підходу. Мені відомі інші військові підрозділи, де жінкам, незалежно від їхніх знань і навичок, ставляться з упередженням, і їх просто не визнають.

-- Випадки СЗЧ серед жінок трапляються часто?

Оскільки жінок в армії значно менше (10-15%), ця проблема може не бути такою очевидною. Проте, вона існує: деякі жінки не витримують навантаження військової служби. Вони можуть досягти всього, на що здатні, а потім зазнати психологічного зриву. Після цього вони втрачають бажання продовжувати службу, і ніхто не знає, як їм допомогти або яку роль їм відвести. На мою думку, це свідчить про інфантилізм, який може проявлятися в будь-якому віці – 30, 40 чи 50 років. Людина просто не усвідомила своєї місії у Збройних Силах, і це, безумовно, є безвідповідальним.

Якщо жінка вирішить самостійно покинути військову частину, у неї з'являється більша ймовірність залишитися непоміченою в цивільному житті. На блокпостах її документи, напевно, не підлягатимуть перевірці. Проте іноді такій особі потрібно просто відновити сили: провести місяць, два або три в звичайному житті, щоб усе повернулося на свої місця в її свідомості.

Звісно, ми працюємо над поверненням людей і вивчаємо причини їх незадоволення службою. Завжди існує можливість, що, якщо хтось не відчуває себе комфортно, він може перевестися в інші підрозділи, зокрема, ті, що розташовані в безпечних районах. Існує безліч варіантів. Найголовніше, щоб кожен військовослужбовець приносив максимальну користь.

Ознайомтеся також з думкою: "Мир не настане. Україні варто усвідомити це, прийняти як реальність та згуртувати державу і суспільство", - висловився військовий експерт Ігаль Левін.

-- Чи позначається жіноча фізіологія на виконанні бойових завдань? Ну, там перепади настрою, болі під час місячних?..

-- З нами працюють гінекологи, і якщо в когось підходять критичні дні, вони радять вживати гормональні препарати, щоб затримати менструацію. Це дійсно рятує. Якщо хтось не може чи не хоче приймати таблетки, той просто наліплює пластир, який виділяє гормони. Чого не радять медики, так це вживати знеболювальний ібупрофен, бо він розріджує кров, а це додатковий фактор ризику при можливому пораненні.

В цілому, жінки чудово розуміють одна одну в таких ситуаціях. Ми можемо жартувати над своїми емоційними сплесками, спалахами гніву чи слізливими моментами. А чоловіки, які перебувають поруч, також виявляють неабияку емпатію і знають, що нам потрібно в ці непрості дні.

Опишіть детальніше взаємини між чоловіками та жінками в рамках бойового підрозділу.

-- Ми -- побратими й посестри, єдина родина. Посестринство -- це навіть трошки комфортніше. Ніякого сексизму (говорю про власний досвід) не існує. Хоча в чоловіків спочатку не було впевненості у жінках як у бойових одиницях. Але з часом недовіра зникла.

Єдине, що командир нашого взводу запровадив правило, щоб ми не ходили в лосинах й одягу, що облягає форми. Ну, щоб не було зайвих тригерів. Вважаю, це правильно.

-- А кохання?

Це створює проблеми під час війни, тому більшість людей виступає проти цього. Плітки, заздрість і зайві переживання не допомагають підтримувати здорову атмосферу в бойовій групі. Якщо між кимось виникає якась особлива прив'язаність, її краще тримати в таємниці, щоб не привертати увагу оточуючих.

Раніше "ФАКТИ" ділилися інтерв'ю з снайперкою на псевдонім "Танго": "Коли я отримала поранення в коліно, зрозуміла, що якщо не зможу піднятися та продовжити рух, то залишуся там назавжди".