Карта військових дій в Україні у 2025 році в контексті конфлікту з Росією та прогнози на 2026 рік.

З 2022 року до сьогодні російська армія пройшла складний шлях еволюції. Тільки згадаймо, літаки літають над Києвом, танки їздять по його околицях, а в Чорному морі ворог готується до десантної операції на Одесу.

Зараз же повітряний бій винищувачів - це унікальний випадок. А отримані в 2024-му шведські літаки дальньої розвідки надійно прикрили наш повітряний простір від несподіванок.

Чорноморський флот фактично вийшов з гри. Надводні та підводні дрони ізолювали його в Новоросійському порту, ніби помістивши під домашній арешт. Із часом безпілотники навідуються туди, в пошуках нових унікальних мішеней, таких як підводні човни. Якщо раніше російські транспортні судна безперешкодно перевозили зброю та військові компоненти через Босфор, то тепер навіть тіньовий флот остерігається підходити до Новоросійська.

З кожним роком на Землі кількість механізованих атак зменшувалася, і до 2025 року вони практично зникли. Зустріти в наступі три або чотири танки стало справжньою рідкістю. Натомість, використання віслюків та коней стало звичайним явищем. Технічні засоби поступилися місцем дронам, а масові штурми перетворилися на поодинокі інфільтрації. У 2026 році ця еволюція, ймовірно, досягне свого логічного завершення.

У 2025 році війна пережила кардинальні зміни: незважаючи на те, що російські війська протягом року безперервно реалізували найдовшу та найресурсомістку наступальну кампанію, результати виявилися досить скромними. На той час Росія змогла захопити менше 1% української території, хоча спочатку планувала окупувати всю Донеччину, а також мала амбітні наміри щодо Запорізької, Харківської та Дніпровської областей.

Рік 2025 виявився дійсно знаковим, адже став очевидним, що Росія на полі битви не здатна не лише стратегічно здобути перевагу, а навіть на тактичному рівні досягти якихось швидких локальних успіхів.

Збройні сили України на даний момент втратили здатність до здійснення глибоких проривів. Маневрена війна, схоже, завершилася, що було підтверджено контрнаступом на Запоріжжі у 2023 році та операцією в Курську в 2024 році.

Протягом всього року агресори шукали альтернативні методи для зміни розвитку конфлікту, тоді як українці разом з партнерами розробляли нові контрдії та впроваджували власні ініціативи.

Отже, в першу чергу слід зазначити, що посилилася роль російських безпілотників на основі оптоволокна, а також їхнього підрозділу Рубікон, що отримав завдання порушити нашу логістику. Саме завдяки активності Рубікону Збройні сили України були змушені залишити Курщину та відступити на територію Сумщини.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Після того, як було здійснено перекидання Рубікону на інші важливі для противника ділянки фронту, ситуація на Сумщині стабілізувалася, і наші військові змогли відновити контроль над кількома прикордонними населеними пунктами.

Згідно з даними Сил безпілотних систем, використання безпілотників на фронті зросло в 10-15 разів, детальніше порахувати складно, але тільки в ЗСУ близько 60% всіх ударів по ворогу проводиться дронами. За рік ми застосували понад 3 млн fpv та ударних дронів, росіяни ж в кілька разів більше.

Графіка втрат БПЛА ворога, фото: Еспресо

У 2025 році безпілотники започаткували нове явище на полі бою, відоме як kill-зона. На початковому етапі її розміри сягали до 10 кілометрів.

Проте вже восени агресори посилили свої дронові атаки на 30-40 кілометрів вглиб території, що суттєво ускладнило нашу логістику. Центр бойових дій перемістився з традиційного фронту до районів, де зосереджені дронові підрозділи. Втрати тилових і логістичних сил стали перевищувати втрати піхоти, яка і без того перебуває в обмеженій кількості на передовій.

Водночас Збройні Сили України прагнуть збільшити кількість середньомагістральних ударів, щоб розширити зону ураження на 40 км на території, що знаходиться під контролем противника.

До речі, завдяки дронам вдалося нарешті прояснити математику війни в розрізі втрат, тому що були різні спекуляції і навіть звинувачення ЗСУ в брехні.

Отже, згідно з даними Генштабу наші військові щомісяця ліквідовували близько 30 тис. окупантів. Ці дані до Генерального штабу подавалися всіма підрозділами ЗСУ, але їхня верифікація все ж була не ідеальною. Натомість, у грудні та січні з'явились дані знищення ворожої піхоти виключно дронами. І це, щонайменше 30 тисяч, які мають відеопідтвердження.

Графічне зображення втрат противника в особовому складі, джерело: Еспресо.

Але ж ще є 20-30 % не верифікованих влучань від 30 тисяч і це шість-дев'ять тисяч. Ще 40% ліквідацій від 30 тисяч - це робота ракет, мін, снарядів і куль, а це біля дванадцяти тисяч. Отже, виходить приблизно 50 тисяч ліквідованих окупантів і це є та цифра яку поставив як завдання новий міністр оборони Федоров. Якщо ж ЗСУ доведуть до 50 тисяч тільки верифікованих ліквідацій російських солдат, то з похибкою на непідтверджені це буде біля вісімдесяти тисяч знищених окупантів в місяць.

2025 рік виявився найкривавішим для загарбників. Спочатку співвідношення поранених складало 1 до 3, але згодом змінилося на 50/50. Наприкінці року цей показник досяг рекордного рівня для всіх конфліктів, становлячи 65%.

Таку величезну кількість втрат, не оголошуючи загальну мобілізацію, Путін не зможе компенсувати жодним чином.

Але попри те, що безпілотники перейняли у людей як ударні так і логістичні функції, однак без піхоти війна поки не можлива.

У 2025 році російські війська, відмовившись від м'ясних атак, перейшли до нової стратегії — глибокого проникнення за умовну лінію фронту, що отримала назву інфільтрація.

Ця тактика виявилася особливо успішною в міських умовах. Спочатку її модифікації тестували в Торецьку, а згодом, через відсутність готовності протистояти їй, ми втрачали Покровськ і Мирноград, а потім Сіверськ, і майже втратили Куп'янськ.

Ворог, діючи невеликими групами, не намагається захопити позиції та не веде традиційні стрілецькі бої. Його мета – просунутися якомога далі, сховатися та вижити. Це своєрідна тактика, що поєднує елементи партизанської та бандитської діяльності, яка кардинально відрізняється від дій регулярної армії. Коли на певній території скупчується достатня кількість таких бойовиків, вони прагнуть встановити свій контроль. У той же час позиції Сил оборони виявляються під загрозою напівоточення.

Проте, в ЗСУ цілий рік шукали як цьому протидіяти. І, здається, таки знайшли. Почали хоч і запізнілу, але надважливу реформу переведення армії на корпусну систему, щоб покращити управління військами на великих ділянках фронту.

Хоча реформа ще не завершена, у другій половині року практично зникли випадки проривів окупантів на відстань понад 10 км, що було справжньою проблемою для нас у 2024 році.

Щорічно Україна зазнає втрат одного з великих міст Донеччини: у 2023 році це був Бахмут, а у 2024 році – Авдіївка. Безумовно, ключовою подією на фронті в 2024-2025 роках стала тривала битва за Покровськ і Мирноград, яка тривала понад рік і наразі наближається до свого завершення.

У грудні 2024 року війська Росії активізували бойові дії на периферії Покровська, і з того моменту їхнє просування на території Донеччини натрапило на опір місцевих захисників.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Оскільки декілька спроб оточити Покровськ, зокрема і напад на Добропілля, зазнали невдачі, противник змушений був врешті-решт атакувати Мирноград і Покровськ фронтально, зазнаючи при цьому значних втрат.

У Донеччині, де відбувалося від 70 до 80% всіх бойових дій, російський наступ насправді уповільнився. Хоча саме в цьому регіоні вони досягли найбільших успіхів, проте за рік їхня територіальна глибина не перевищила 20 км.

Оборонці Часового Яру взагалі встановили унікальний рекорд захисту міста, де за понад два роки ворог просунувся тільки на 5 км.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Так, треба визнати, четвертий рік війни, де-факто, закінчується втратою Покровська та Мирнограда. Зараз бої ведуться не стільки на вулицях цих міст, скільки на околицях у Родинському на Гришиному, щоб не допустити розповзання 100 тисячного війська окупантів по західній частині Донеччини.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Водночас починається великий наступ на останні великі міста Донеччини - Слов'янськ, Краматорськ, Костянтинівку і Добропілля.

Втрата Покровська також відкриває перед російськими військами можливість вийти на нові оперативні території, що може призвести до спроби розширення наступу на Дніпровщину — на більш широкому фронті зі сходу.

Принаймні, у них знову з’явиться бажання спробувати, адже у 2025 році всі їхні спроби потрапити сюди закінчилися невдачею. Останні контратаки Збройних Сил України ще більше зміцнили наші позиції на Дніпропетровщині.

У Запоріжжі ситуація складається досить складно. З одного боку, нам вдалося зберегти контроль над усім південним фронтом. Протягом року російські війська змогли просунутися лише на 7 км у районі Степногірська. Проте, зміни на східному фланзі викликають серйозну стурбованість.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Через те, що лінії оборони ЗСУ були спрямовані на південь, ворог, який рухався зі сходу, проходив між нашою обороною та за рік зумів просунутися тут на 35-40 км. Зокрема від Великої Новосілки по межі областей аж до річки Гайчур. Аналогічне просування відбулось південніше, де фронт поступово провалювався цілий рік, аж поки не дійшов до облоги Гуляйполя.

Останні два місяці ЗСУ намагаються стабілізувати тут ситуацію, адже продовження ворожого просування зі сходу загрожує повному обвалу фронту біля Оріхова та розширення російського контролю аж до околиць Запоріжжя.

А через це буде велика загроза подальшого просування й на Дніпровщину. Саме зупинка тут окупантів буде одним із головних завдань на п'ятому році війни.

То ж скориставшись дезорієнтацією російської армії через проблеми зі зв'язком, 8 лютого ЗСУ розпочали комплексі контратакувальні дії на Запоріжжі та півдні Дніпровщини.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Ми змогли відсунути ворога на кілька кілометрів на Запорізькому напрямку. Зокрема, досягнення в Приморському регіоні дозволили зменшити загрозу атак російських дронів на околиці Запоріжжя, а звільнення Лук'янівки уповільнило наступ окупантів з флангу Оріхова.

Збройні сили України активно стримують російські війська, що готуються до масштабного наступу на цій частині фронту. Нещодавно наш винищувач Міг-29 вчинив авіаудар, знищивши щойно відремонтований міст між Василівкою та Запоріжжям. Тим часом у Плавнях українські десантники провели спеціальну операцію, про деталі якої ми дізнаємось згодом.

Втім значно більших успіхів вдалося досягнути на межі Донеччини, Дніпровщини і Запоріжжя. Тут тривалий час російські штурмовики проникали в наші укріпрайони в селах Орестопіль чи Олексіївка, з тим, щоб форсувати річку Вовча та почати наступ на місто Покровське, що створило б значну загрозу розширення зони контролю на Дніпровщині.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Але днями ЗСУ не тільки зачистили згадані села, але й продовжили рух на південь і деокупували Вишневе, Вербове і Степове, а також просунулись на околицях Тернового. Однією із цілей нашої контратаки може стати повернення контролю над укріпрайоном на річці Янчур в районі села Успенівка. Наразі ж Сили оборони просунулись на 4-5 км на південь із 12 необхідних для реалізації цього плану.

На сусідньому Гуляйпільському фронті нам вдалося звільнити Добропілля і Прилуки, а також знову перетнути лівий берег Гайчура. Інформації щодо подальшого просування в бік Рівнопілля наразі немає.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Особливо враховуючи, що ворог проводить контратаки в зонах Залізничного та Верхньої Терси, що здатне суттєво сповільнити наш наступальний ентузіазм.

Однак це ще один підсумок 2025 року - ми знайшли спосіб як проводити успішні локальні контрнаступи, в умовах загальної оборонної стратегії. Це дозволило значно її покращити, адже найкращою обороною є наступ.

Це стало очевидно з подій у Харківській області, де противник не зміг досягти жодної з поставлених цілей. Незважаючи на спроби окупантів форсувати річку Оскіл та захопити Куп'янськ і Борову, Збройні сили України виявили ефективний опір їхній тактиці інфільтрації. Завдяки цьому українські військові змогли змінити хід подій на свою користь і повернути під контроль Куп'янськ.

Карта військових дій, зображення: Еспресо

Через це незначні проникнення росіян вздовж північного кордону, а також мінімальне просування в районі Вовчанська, фактично втратили своє стратегічне значення і будуть виконувати тільки відволікаючу функцію.

Звісно в 2026 році вони спробують зробити це ще раз. Але чи вистачить на це сил?

Якщо Росія не розпочне справді масову мобілізацію, то не зможе переламати ситуацію не тільки на Харківщині, але й на Донеччині та Запоріжжі.

А тому головний висновок четвертого року війни полягає в тому, що вже всі зрозуміли - це війна на виснаження: економіки та людських ресурсів.

У цьому контексті ситуація буде розвиватися далі. Росія намагається вдарити по нашим тилам, щоб підірвати фронт зсередини. Вона усвідомила, що лише атаками на енергетичні об'єкти не досягне бажаних результатів. Тому розгортає великі інформаційні кампанії проти мобілізації, а також збільшує кількість терористичних вчинків, націлених на цивільних громадян.

Протягом року кількість атак "шахедів" зросла з двох з половиною тисяч до п'яти тисяч. Водночас кількість жертв серед цивільних осіб збільшилася на 26%.

В січні був встановлений новий сумний рекорд - шість тисяч 400 ударів шахедами. Натомість ЗСУ значно посилили протиповітряну складову та знайшли ефективний спосіб - дрони перехоплювачі.

Отже, в січні підрозділи оборони почали щоденно знищувати більше 1000 різноманітних безпілотних літальних апаратів.

Стратегічним ж проривом України в 2025 році стало нарощування далекобійних ударів.

Наші безпілотники та ракети вразили понад 700 цілей у глибині РФ, в тому числі й на відстань понад 1000 км.

Війна вже надійно перенесена на територію ворога, бо лише так її можна виграти.

Отже, нашими основними пріоритетами стали авіаційні бази, нафтопереробні підприємства, логістика залізничного транспорту, військові виробництва та енергетичні установки.

Збитки, які Росія зазнає внаслідок цих атак, перевищують 15 мільярдів доларів на рік, і ця сума ймовірно зросте.

І найголовніше, це стало можливим не завдяки підтримці союзників, а завдяки розвитку власних потужностей у сфері далекобійної зброї.

"Фламінго", над якими так знущалися, тепер вивозять не лише з нафтопереробних заводів чи арсеналів, але й дісталися до священних місць - Капустіного Яру, звідки Путін загрожує Україні та Європі через Орєшніка.

Нещодавно Нептуни не лише влучили в ціль, а й повністю знищили завод Берієва в Таганрозі, що спеціалізувався на ремонті стратегічних Ту-95 та інших літальних апаратів.

Отже, в 2026 році наша армія демонструє значно вищий рівень підготовки, ніж на старті попереднього року. Ми знову піднялися з найнижчої точки і розпочинаємо посилювати свої оборонні та атакувальні спроможності.

Замість цього, Росія перетнула червону лінію, коли вже не може відшкодувати свої втрати ані в військовій, ані в економічній сферах.

Графічне зображення підтримки України з боку Європи та Сполучених Штатів, джерело: Еспресо.

Росія виявилася менш потужною, ніж Радянський Союз, і її потенціал вичерпався ще в 2025 році, після чого ситуація лише погіршується. Водночас підтримка України зростає, що є найбільшим розчаруванням для Путіна. Він зробив усе можливе, щоб зірвати надання Україні трьохсот мільярдів російських євро, які залишаються заблокованими на Заході. Навіть залучив Трампа, сподіваючись спокусити його частиною цих коштів.

Проте Європейський Союз розробив стратегію для виходу з цієї ситуації: він виділив 90 мільярдів євро на 2026/27 роки. А вже у 2025 році ЄС повністю взяв на себе роль Сполучених Штатів.