Історія Володимира Бердака, бійця прикордонного загону Шквал, що розповідає про його участь у боях за Україну.

Прикордонники першими зустріли окупантів і почали боротьбу за незалежність країни. Вони тримали кордони суверенної держави, а багато хто з них заплатив за це життям
Напередодні святкування Дня Незалежності, команда Еспресо мала можливість поспілкуватися з Володимиром Бердаком, прикордонником 7-го прикордонного Карпатського загону та бійцем комендатури швидкого реагування "Шквал". Протягом повномасштабної війни він пройшов через найскладніші фронтові ділянки, такі як Бахмут, Серебрянський ліс, Харківський напрямок, а також брав участь в обороні Києва.
Будучи ще підлітком під час Антитерористичної операції, Володимир мріяв стати учасником війни. Однак через свій юний вік не мав можливості навіть думати про це. Згодом його родина, прагнучи вберегти сина від фронту, переконала його спробувати свої сили на строковій службі замість участі в АТО/ООС. Таким чином, у 2019 році він потрапив до прикордонників.
Під час служби на строковій службі він проходив через різні кордони – з Польщею, Румунією та Білоруссю. Він зазначає, що кожен кордон має свої труднощі: тривалі піші патрулювання, нічні зміни та безперервна готовність до дій.
Вже за декілька років ситуація змінилась і він таки почав захищати батьківщину в боях. Коли у лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, сотні тисяч українців поспіхом покидали країну. Та були й ті, хто повертався. Одним із них став саме Володимир Бердак зі Стебника, що на Львівщині. На той час йому було 22 роки та він перебував у Польщі на заробітках. Дізнавшись про повномасштабне вторгнення, відразу зібрав речі та вирушив в Україну.
"Із транспортом і кордоном були проблеми через великий наплив людей, які їхали з України в Європу. 27-го лютого я приїхав додому, а вже 28-го пішов у військкомат. Добровільно призвався до сьомого Карпатського загону ДПСУ", - пригадує він.
Після повернення з Польщі у березні 2022 року він погодився пройти навчання на ПЗРК, після чого їх із побратимами відправили на оборону Києва.
"Тоді, напевно, температура була найвищою. Ми рили окопи, хоча до лінії фронту залишалось ще близько 10 км. Спочатку хлопці жартували, але коли артилерія почала нас обстрілювати, сміх швидко зник", - згадує Володимир.
Перші втрати, постійні атаки та невизначеність, за словами, залишили в пам'яті тільки тремтіння, але не страх.
"У той момент я зрозумів, що війна — це не просто новини на екрані телевізора, а безперервна боротьба за виживання," - ділиться своїми думками військовослужбовець.
Зображення: надане Володимиром Бердаком.
Після того, як російські війська відступили з Києва, Володимира направили на схід, до 81-ї бригади. Він залишався там майже п’ять місяців, зокрема в районі села Довгеньке, що на Ізюмському напрямку.
"То була моя перша велика ротація. Ми сиділи на Харківщині - окопи, позиції, робота ППО. Було відчуття, що війна тільки набирає обертів", - пригадує військовий.
Наприкінці 2022 року Володимир із загоном "Львів-2" опинився на Бахмутському напрямку. Саме там він уперше взяв участь у ближніх нічних боях.
Хоча я служив у ППО, мені доводилося вести боротьбу на землі. Я досі пам’ятаю, як на нас наступали натовпи в’язнів, за якими йшли вагнерівці. Вони рухалися групами по 50-60 осіб, бігли через поле, а "вагнерівці" намагалися обійти нас з флангів. Найскладніше було вночі: холод, дощ, окопи, заповнені водою по коліна. Це були мої перші справжні близькі бої. Тоді мені виповнилося 23 роки, і ці спогади залишаться зі мною назавжди, - згадує він.
Володимир був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня за свою відвагу під час оборони Бахмута. Церемонію нагородження провів особисто президент України. "Я відчував гордість за себе та своїх товаришів по службі. Моя родина також була надзвичайно щаслива," – ділиться Володимир.
Зображення: надане Володимиром Бердаком.
В кінці своєї ротації Володимир зазнав контузії.
"Наше заплановане поповнення мало відбутися 20 січня, але вже 18-го ми зайняли свої позиції. Атаки почалися з ранку. Ближче до обіду на нас вже працювали снайпери, танки, ПТУРи та РПГ, російські війська наступали. У той момент я був поранений і отримав контузію, після чого мене евакуювали," - ділиться спогадами солдат.
Лікувався лише два дні, після чого повернувся до підрозділу для проходження ротації.
Найскладніший період війни для нього тільки починався. У 2023 році Володимир брав участь у бойових діях у Серебрянському лісі.
"Це був найважчий час, я вже мав з чим порівняти. Там складна логістика і саме пересування. Мій підрозділ займався евакуацією поранених і загиблих. Їхали по 200-их наших, виїжджали на багі. Одного разу машина підірвалася на міні, мій побратим дістав поранення. Дістатися до місця призначення ми не змогли, але змогли тоді врятувати життя", - пригадує він.
Вісім місяців у лісі, безперервні дрони з вантажами, авіаційні операції та складні логістичні процеси – все це стало справжнім випробуванням на витривалість.
"Там не було ні спокійних ночей, ні легких днів. Транспортом не доїдеш, тільки своїми ногами і то лісу, а його, як такого, вже немає, лише патики полишались. З перебіжками треба було долати відстань, вслухатись звідки постріли, бо ворог теж просувався, якраз сиділи за річкою", - пояснює Володимир Бердак.
У звичайному житті Володимир змінював професії, працюючи від бармена до прикордонника. Він також їздив до Польщі для роботи на будівництві. Зазначає, що не любив затримуватись на одному місці й завжди прагнув випробувати нові можливості, проте війна змусила його залишитися на одній посаді - винищувача супротивника.
Перед війною Володимир познайомився з дівчиною і зараз вони вже разом мріють про мир.
"Вона заперечувала моє рішення йти на фронт. Твердила, що буде навідувати мене в Польщі, лише б я не виїжджав. Але мені важко піддаватися переконанням. Тепер вона підтримує мене, хоча вже дуже виснажена від постійних відряджень," - усміхається Володимир.
Сьогодні він, як і багато інших українців, прагне мирного існування після перемоги. Його мрія — повернутися до рідних місць, займатися улюбленою справою і бути поряд з рідними.
Зображення: надане Володимиром Бердаком.
Напередодні Дня Незалежності ми запитали Володимира, що для нього означає це свято.