Генерал Наев заявил, что у военных отсутствовал какой-либо документ, в котором утверждалось бы, что 24 февраля 2022 года начнется российское вторжение.

До третьої річниці масштабної агресії Росії українське суспільство опинилося в надзвичайно складній ситуації. Військові втрати, скандали з постачаннями в тилу, зменшення міжнародної підтримки, обговорення можливих мирних переговорів та явні наміри політиків готуватися до виборів, які, здавалося б, не повинні відбуватися.

З одного боку, ці чинники, здавалося б, виводять на другий план спогади про старт великої війни та події, що відбулися в лютому та березні 2022 року.

З іншого боку, тривають судові процеси над генералами, яких звинувачують у невдачах оборони Харківської області в 2024 році. Це розслідування спровокувало хвилю інформаційних вкидів через анонімні телеграм-канали, де йдеться про те, що високопосадові військові можуть бути не єдиними, хто опиниться під прицілом правоохоронців. Найчастіше в цих повідомленнях акцентується на подіях, пов’язаних із початком широкомасштабного вторгнення.

Щоб згадати підготовку до повномасштабного наступу Росії та зрозуміти, чи справді українські військові мали необхідні інструменти для належної оборони, "Українська правда" поговорила з генерал-лейтенантом Сергієм Наєвим. На момент вторгнення він обіймав посаду командувача Сил оборони України.

Рік тому Наєв був звільнений з посади і дізнався про це з новин. Вже після цього міністр оборони Рустем Умєров запросив його на зустріч і запропонував залишитися в Силах оборони для виконання різних завдань.

Чи знали військові про дату наступу Росії, чи вчасно були ухвалені рішення для організації оборони, як бої за Вознесенськ стали переломними в битві за південь і чи є сенс говорити про розмінування Чонгару, читайте в інтерв'ю УП.

Ось стислий виклад. Повну версію можна переглянути на YouTube каналі "Українська правда".

Давайте зосередимося на підготовці до можливої масштабної війни. Західні медіа та союзники вже навесні 2021 року висловлювали побоювання щодо повномасштабного вторгнення. Чи могли б ви поділитися, яка атмосфера панувала в Збройних силах у той час? Які заходи були вжиті для підготовки до потенційної агресії?

- Для того щоб розуміти процес підготовки Збройних сил України і Сил оборони, необхідно розуміти, як це відбувається відповідно до законодавства. У 2019 році відбулася завершальна стадія реформи у Збройних силах. У 2021 році був випущений стратегічний оборонний бюлетень.

У цьому бюлетені схематично показано, хто керує Збройними силами, який сегмент ЗСУ які дії виконує, і яким має бути кінцеве застосування Збройних сил України.

У законі про оборону чітко прописано: що робиться у мирний час, а що відбувається у воєнний. У статті 4 цього закону вказано, що в разі збройної агресії проти України або загрози нападу президентом ухвалюються три рішення.

Перше - застосування Збройних сил, друге - запровадження правового режиму воєнного стану і третє - оголошення мобілізації.

Що означає рішення про використання Збройних сил України?

Це вказівка для військових лідерів активувати воєнні карти та розпочати підготовчі заходи, а згодом перейти до реалізації запланованих дій.

У Генеральному штабі має бути стратегічний план застосування Збройних сил. І в інших органах управління - оперативний план порядку дій на випадок підготовки і ведення воєнних дій під час збройної агресії проти України. На цих документах, на головній карті, накреслено, причому не суцільною лінією, а переривчастою лінією, положення військ внаслідок певних дій.

Першою частиною стратегії розгортання є мобілізація. Для Збройних сил України встановлений строк - 45 днів. Наступним етапом є розгортання. Військова одиниця повинна завершити мобілізаційні заходи на своєму постійному місці дислокації, а потім переміститися в зони майбутніх бойових дій.

Прибувши до зони виконання завдань, військові отримують нову карту - план інженерного забезпечення. На цій карті детально позначено, де розташовані окопи, траншеї та оборонні позиції, а також вказано, які об'єкти, мости та ділянки доріг необхідно замінувати або знищити.

Далі переходять до підготовки наступного етапу - плану вогневого ураження: визначають, як розмістити засоби вогневого впливу та розробляють план протиповітряної оборони.

Отже, ухвала щодо використання Збройних сил ініціює процес підготовки ЗСУ та інших військових підрозділів до протидії агресії. До моменту прийняття таких рішень Збройні сили мають змогу лише розробляти плани.

Тому у квітні 2021 року, вибачте за таке роз'яснення розлоге, ЗСУ спланували дії у відповідь на можливі дії країни-агресора. Відпрацювали плани, уточнили і доповіли у встановленому порядку керівництву. Але це план на папері, графічно на карті, текстуально на відповідній пояснювальній записці.

У липні того ж року Залужний змінив Хомчака на посаді. Які зміни у планах відбулися з його приходом?

- Коли прийшов генерал Залужний, плани застосування Збройних сил залишилися незмінними. Від прізвища головнокомандувача не змінюється ситуація в державі чи у ЗСУ.

У разі виникнення війни існує спеціальний резерв військ, що передбачений для мирного часу. Цей резерв включає 12 загальновійськових бригад, кожна з яких налічує від 3 до 5 тисяч військовослужбовців (за даними УП). Крім того, існує також мобілізаційний резерв, який може бути активовано і поповнити Збройні сили в разі необхідності.

З вересня 2021 року до лютого 2022 року міжнародні ЗМІ інформували про можливість вторгнення в січні – лютому 2022 року. Як би ви охарактеризували взаємодію між політичним та військовим керівництвом у цей період?

Те, що мені довелося спостерігати навесні 2021 року, вразило мене: президент та верховний головнокомандувач завітав до Генерального штабу, де йому представили необхідні плани. Він уважно слухав доповіді про заплановані дії Збройних сил.

- Ви як військовий, напевно, не захочете про це говорити. Але тодішній інформаційний фон президенту зараз часто згадують. Промова з шашликами була дуже показовою. Як на все це дивилися військові?

- Військові є членами українського суспільства. Те, що відбувалося в українському сегменті новин, сприймали, як і будь-який інший звичайний громадянин.

Чи виникало у вас враження, що політики не сприймають війну серйозно, коли висловлюють такі думки?

Я та мій керівник, генерал Залужний, належимо до військової сфери. Ми вважаємо, що підготовка Збройних сил до виконання завдань має відбуватися відповідно до закону. Не може бути, щоб політики висловлювали свої думки, а ми в цей час просто сиділи та спостерігали, залишаючись у пасивній позиції. Ми виконуємо свою роботу.

Ми організували та провели тренування і навчання на спеціально відведених майданчиках. Після цього генерал Залужний видав наказ про підготовку військових підрозділів, розташованих у своїх постійних базах, до оперативного використання.

Військові частини не мали права вийти за межі ППД, де вони дислоковані. Але відбулися заходи з отримання озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів, відкликання військовослужбовців з відпусток, відряджень. Тобто що могли, все виконували.

У ідеальному сценарії, враховуючи, що союзники прогнозували агресію ще в лютому, чи не є логічним стверджувати, що військовий стан слід було ввести приблизно у січні 2022 року?

У законодавстві щодо оборони детально прописано, як здійснюється перехід з мирного на воєнний стан. Це означає, що в умовах миру ми діємо однією схемою, тоді як у воєнний період — абсолютно по-іншому. Проте рішення, які передують початку воєнного часу, ухвалюються заздалегідь, під час мирного стану.

Безліч громадян вважає, що введення воєнного стану здатне вирішувати численні проблеми. Проте це не зовсім так. Воєнний стан надає певні повноваження, але саме рішення про використання Збройних сил та інших військових формувань приймається командуванням, яке зобов'язує військових діяти відповідно до ситуації.

Спробую пояснити простими словами. Батько звертається до сина: "Зайди в магазин і купи щось". Це наказ. А якщо він дає йому гроші, то це умова. У такому випадку син вирушить до магазину і придбає те, що потрібно. А якщо батько лише віддасть синові гроші, але не вкаже, куди йти і що робити, у сина залишаться гроші, але він не купить хліба.

Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, жоден військовий план ні в Генеральному штабі, ні в жодному органі військового управління не міг бути виконаним, тому що війська внаслідок несвоєчасного і неповного розгортання не зайняли кінцеві положення. Тому плани були, а от бойові дії вже виконувалися не за тими планами, які були створені за мирного часу, а реального положення військ ворога. Це перше.

Друге. Готовність військ до застосування в мирний час може бути виконано тільки в пунктах постійної дислокації і тільки в межах штатів мирного часу.

Збройні сили України виконують роль захисника суверенітету та незалежності держави. Однак, їх використання не обмежується лише військовими. Насправді, основні рішення про їх застосування приймають політичні лідери країни. Це важливо усвідомлювати всім.

- Давайте підійдемо ближче до 23-24 лютого. Тоді західні ЗМІ виходили із заголовками "За 3-4 дні Київ впаде". Як ви їх сприймали і що відбувалося 23 лютого? Введення надзвичайного стану в цей день вже було свідченням, що наступ буде? Чи це не було пізно?

Коли я став керівником Сил оборони України, я підійшов до головнокомандувача, генерала Залужного, і запитав: "Чи будемо ми викликати війська та направляти їх у зони бойових дій?" Він відповів: "Це буде здійснюватися за окремими наказами та вказівками". Після цього я звернувся до нього з проханням поступово перекинути роту, взвод чи батальйон у різні напрямки, зокрема на Чернігів та Харків.

На захоплених територіях Донецької та Луганської областей в той час проводилось вивезення цивільних осіб. Я помітив, що ситуація не залишиться без наслідків - спостерігаються ознаки ескалації конфлікту.

21 лютого я перебував на відповідному пункті управління, на зв'язку зі мною було сім командувачів, і я їм сказав: "Всі сили, які є, висуваємо в райони виконання завдань". Я перебрав повноваження, але я отак от вчинив ініціативно, самостійно.

Ви коли-небудь пробували пояснити політичному керівництву, що ескалація є неминучою?

- Це не мій рівень доносити. Я самостійно прийняв таке рішення. Головнокомандувач Залужний допомагав, відправляв робочі групи, впливав. 21 лютого стосовно своїх 7 командувачів, 7 угруповань, які були мені підпорядковані, ініціативно і самостійно прийняв рішення я. Але генерал Залужний також усно дозволяв висуватися, розгортатися.

Безумовно, я ознайомився з новинами і спостерігав за ситуацією. Виникало відчуття, що щось недобре ось-ось трапиться.

Але генерали, яким я сказав висувати війська, теж читають законодавство. Вони мені кажуть: "Дайте письмове підтвердження". І 23 лютого для тих, хто дуже просив, і взагалі для всіх, підписав письмове розпорядження. Я не мав цих повноважень, це теж було самостійне ініціативне рішення.

Чи вірно ми трактуємо, що на той момент у вас не було інформації від української розвідки?

- Кожного дня я отримував відповідне розвідувальне донесення. В загальних умовах йшлося про те чи інше і засвідчувалося, що ударних угруповань навколо країни не було. Ми також пам'ятаємо, що міністр оборони України, якому підпорядковується один із розвідувальних органів нашої держави, зазначав, що на жодному напрямку ударних угруповань не створено.

Яке основне завдання будь-якої розвідувальної служби? Не лише описати, як відбудеться наступ, а й точно вказати час і дату, коли ворог розпочне свої дії. Проте таких даних не було. У документах українського військового командування, підписаних керівниками розвідки, немає жодного документа, який би стверджував, що 24 лютого 2022 року о 4-й ранку розпочнеться агресія Російської Федерації проти України.

Західна преса в той час спиралася на інформацію своїх розвідувальних служб, які стверджували, що українські сили не готові до дій, і це призведе до невдачі. Згодом з'явилася інформація, що генерал Залужний не надавав західним союзникам дані про розгортання військ, оскільки це вважалося конфіденційними документами. Наскільки ці твердження відповідають реальності?

Згідно з українським законодавством, заборонено розголошувати військові стратегії іноземцям будь-якого рангу. Аналогічно, інші країни також ніколи не діляться своїми планами з нами. Однак, обговорювати теми, які не підпадають під гриф секретності, звісно, можливо, і таке спілкування відбувається.

- 23 лютого ви надали письмове розпорядження командувачам. Вже на той момент було очевидно, що буде якесь загострення. Крім того Путін визнав ЛНР-ДНР. Що відбувалося у ЗСУ після вашого розпорядження?

- Після цього письмового розпорядження вони продовжили виконання завдань, тому що маємо розуміти, що переміщення загальновійськової бригади це не декілька годин, це тривалий час. Вони виходили в ті райони, де в подальшому мали б готуватися до виконання завдань.

Але 23 числа на мій пункт управління командувачу Сил оборони України не заходила жодна інформація від будь-якої посадової особи, що завтра відбудеться війна.

- Чи є якісь новини від ГУР, Міноборони або інших джерел?

- Ні, я не отримую інформацію від когось конкретного. Я - командувач Збройних Сил України. У мене немає письмового попередження про те, що завтра розпочнеться війна. В той час, коли на моєму командному пункті наступає вечір, приблизно о 22 годині, мій начальник розвідки, полковник, отримує дані від наших друзів через неофіційні канали.

Йому її пересилає друг на відповідний месенджер. Це розмова двох російських солдатів, і вони між собою обговорюють, що о 6 годині ранку 24 лютого їхній російський безпілотник буде над російською колоною на території Сумської області.

Я звертаюся до свого керівника розвідувального відділу: "Чи вважаєте ви цю інформацію достовірною?". Він відповідає: "Не можу ані підтвердити, ані спростувати". Відчуваючи певну внутрішню впевненість, опинившись у центрі подій, я спілкуюся зі своїми генералами, переживаючи ситуацію, що розгортається. Я підношу слухавку і знову інформую семеро командувачів про своє переконання, що о 4-й ранку 24 числа Російська Федерація розпочне масштабне вторгнення.

Повторю ще раз: для ефективного розгортання оборонних сил потрібно мати час для підготовки, який вимірюється місяцями до події. Все, що сталося в той короткий період, стало наслідком, в першу чергу, ініціативи та незалежних рішень головнокомандувача Збройних Сил України генерала Залужного, а також моїх дій як командувача Сил оборони України та інших командирів, які також проявили активність у цій справі.

В ніч з 23-го числа я ухвалив рішення про розміщення морських мін у водах Чорного моря вздовж узбережжя Миколаївської та Одеської областей. Це було зроблено без формальних наказів про їх використання та без оголошення воєнного стану. Українські військові кораблі в ніч з 23 на 24 число вирушили в море та встановили ці мінні загородження.

Чи передбачали ви, що російська агресія розгорнеться фактично на всій лінії фронту з усіх можливих напрямків?

Генеральний штаб заздалегідь прогнозував, що вторгнення відбудеться з різних напрямків, і тому здійснив підготовку кризового плану. Це не стало чимось новим, оскільки з 2015-2016 років ми активно тренувалися за цим сценарієм під час оперативної підготовки штабів і управлінських структур. У січні, коли Генштаб завершив роботу над кризовим плануванням, були враховані всі можливі напрямки. Однак важливо підкреслити, що мова йде про планування, тобто про потенційні події, які можуть відбутися.

- Давайте про те, що з самого початку найбільше боліло всім: що сталося на Півдні?

У 2014 році, під час тимчасової окупації Криму, українські війська були перекинуті на різні напрямки, зокрема в Чернігівську, Сумську та Харківську області, а також на кримський напрямок. Це було частиною зусиль української армії для протидії агресії.

На Кримському фронті наші військові вирили кілька окопів, де дислокувалися декілька бригад. Після цього вони замінували п’ять мостів на перешийках: два з них на Арабатській стрілці були підірвані за допомогою накладних зарядів. На Чонгарі знаходяться три мости — два автомобільні та один залізничний, куди заклали понад 1500 мін. Для підготовки до можливого протистояння там повинно бути близько 200 тисяч мін.

- Однак для цього не існувало юридичних підстав?

Отже, мова йде про події 2014 року. Згодом ці підрозділи, які діяли в Криму, перемістилися на територію Донецької та Луганської областей, тоді як на півдні залишилися лише невеликі групи. Командування Збройних сил зверталося з проханням ввести режим антитерористичної операції на територіях Херсонської та Запорізької областей, щоб забезпечити юридичну основу для розміщення військових сил.

Уявіть ситуацію: військовий начальник підходить до власника певного об'єкта нерухомості і запитує: "Чи можемо ми розмістити артилерійську батарею на вашій території?" Власник, зацікавлений, відповідає: "Які є підстави для цього рішення?"

Не було цих рішень хоча б, щоб розмістити ці сили. Було відмовлено, сказано, що на території Херсонської і Запорізької областей таких правових режимів не буде.

Одне з найпоширеніших запитань серед людей: хто ж займався розмінуванням Чонгара? Чи можете поділитися інформацією про події, що відбулися на Чонгарі, а також про те, чи має сенс ставити це питання в цілому?

- У цьому запитанні немає сенсу. Цей напрямок підпорядковувався угрупованню військ "Південь", а на цьому перешийку стояв окремий батальйон. І в цьому батальйоні є військовослужбовці, які підривають ці мости. Відповідно, в ніч перед наступом, коли я доводив командувачам, що завтра можливий напад, то в тому числі я сказав командувачу угруповання на цьому напрямку, щоб привели готовність цих мостів до підриву. І коли відбувся наступ, ті солдати мали мости підірвати.

Але ми маємо уявити, що підривали мости не роботи - звичайні люди, такі, як ви, такі, як я. І вони це мали робити, коли летіли бомби, ракети.

Які альтернативи існували для дій на півдні?

Потрібно було визначитися щодо використання Збройних сил та запровадження правового режиму воєнного стану, що стосується підготовки в попередні роки.

До речі, існує закон, який регулює проведення Операції об'єднаних сил. Він відомий в суспільстві як закон про реінтеграцію Донбасу. У цьому документі зазначається, що в зонах безпеки, що межують з територіями бойових дій у Донецькій та Луганській областях, встановлюється особливий режим, який надає розширені повноваження органам державної влади і військового управління для протидії збройній агресії з боку Російської Федерації.

В регіонах Херсонської та Запорізької областей слід було прийняти рішення, яке вже було реалізоване у Донецькій та Луганській областях. У такому випадку військове керівництво займалося б риттям окопів і встановленням мін - не півтори тисячі, а сотнями тисяч.

Напередодні війни виникла потреба збільшити чисельність військових через мобілізацію. Це дозволило б розгорнути ще дві бригади територіальної оборони в Херсонській та Запорізькій областях, а також залучити бригади з резервного корпусу, механізовані та танкові, які були б передані Генеральним штабом Збройних Сил України.

Ви згадуєте про героїзм військових та роль політичного керівництва. Судові процеси над генералами в Харківській області тривають вже другий тиждень. Яке ваше ставлення до цієї ситуації?

- Неприйнятно, що під час ведення війни розпочинаються судові процеси над військовими керівниками.

Під час повторної атаки російських військ на Харківщині виникло чимало запитань до армійського командування. Невідомо, наскільки обґрунтованими були ці запитання, але вони мали місце. Зараз, коли розглядаються справи генералів, звучать голоси проти їхнього судового розгляду в цивільних судах. Яка ж позиція в таких ситуаціях? З одного боку, є потреба в розслідуванні, а з іншого – чуємо думку, що "не варто судити генералів під час війни".

Чи можна вважати Російську Федерацію авторитарним режимом?

Авторитарна система.

Збройні сили Російської Федерації залишили свої позиції в Харківській, Луганській та Донецькій областях внаслідок контрнаступу української армії восени 2022 року. Того ж часу російські війська також покинули правий берег Херсонської області. Українські сили змогли зайти на територію Курської області. Чи були російські генерали та полковники, що вчинили такі дії, притягнуті до відповідальності в авторитарній Росії? Ні, цього не сталося. У ході війни вони уникнули наслідків своїх вчинків. Ми можемо згадати приклади з історії інших країн, де ситуація розвивалася подібним чином.

Будь ласка, якщо існують якісь претензії, включаючи кримінальні, вони повинні бути ретельно розслідувані, і на них слід надати відповіді. Але чи є доцільним займатися цим під час війни? Яка мета таких дій? Чи прагнемо ми до істини, чи, можливо, маємо інші мотиви?

- Які інші причини можуть бути?

- Я не політик, не політолог. Вони досліджують таке питання, я просто задаю таке питання сам.

- З військової точки зору обвинувачення до Галушкіна, Лапіна і Горбенка можуть мати під собою підстави (командирів підозрюють у недбалості, через яку ворог зміг захопити частину території Харківщини в травні 2024 року - УП)? Який мав бути їхній алгоритм дій на Харківщині?

Необхідно звернути увагу на те, як у минулому відбувалося укріплення оборонних позицій. Генерала Галушкіна змінив генерал Драпатий. Проте це було не єдине нововведення. На даний напрямок були направлені додаткові сили та ресурси. Важливо зазначити, що ці дії підлягали контролю з боку командування Збройних сил України, зокрема, генерал Олександр Сирський особисто займався моніторингом цього процесу.

Оскільки жодна особа не могла впоратися з цими завданнями без ресурсів і підтримки, незалежно від того, кого ми призначали.

Наразі українські оборонні сили зазнають відступу на більшості напрямків. Відбуваються надзвичайно запеклі бої, зокрема в районі Покровська. Багато людей цікавляться, як можна стабілізувати фронтову ситуацію. Які кроки ви вжили б у такій ситуації?

- Є три відповідні складові. Перше: сили - наші воїни, наші військовослужбовці.

Вони мають бути а) мотивовані і б) підготовлені. Підготовкою наших воїнів займається командування видів, родів військ, спеціальних військ. Вони мають готувати й мотивувати особовий склад.

У процесі цієї підготовки кожен солдат повинен бути готовий до ведення бойових операцій. Не так, щоб його просто випустили з навчального центру і одразу відправили на передову, де він стикається з обставинами, що кардинально відрізняються від стандартних умов військової підготовки.

Друга складова - озброєння. Зараз на передньому краї є проблема з підтримки наших воїнів відповідними озброєннями. Там, де не вистачає артилерійських боєприпасів, можна підтримувати за допомогою безпілотників, FPV-дронів або інших дронів. Тому що український воїн має бути прикритий.

Третій рівень - це управлінська складова. Важливо вести боротьбу з постійними структурами, такими як дивізії та корпуси, де командир виконує дві ключові ролі: відповідає за підготовку свого особового складу та за їхнє використання в бою.

В даний час тематика мирних переговорів активно обговорюється багатьма, включно з президентом. Яка ваша думка щодо цих дискусій, і яким чином вони відображаються на моральному духу Збройних сил?

Дух Збройних сил вражає: кожен командир, кожен начальник і кожен солдат щиро бажають успішно виконати свої місії, забезпечуючи безпеку на полі бою, щоб мати змогу продовжувати виконувати поставлені завдання.

Щодо мого погляду на цю ситуацію, безумовно, я б хотів, щоб українські збройні сили отримали більше ресурсів і можливостей для ефективного звільнення окупованих територій військовим шляхом і досягнення перемоги. Однак наша залежність від постачань з країн-партнерів свідчить про те, що на даний момент наші можливості є певною мірою обмеженими.

Чи планується розширення цих можливостей у майбутньому? Я б був дуже цьому радий. Проте основним пріоритетом кожного командира на полі бою залишається виконання завдання з мінімальними втратами, задля збереження життя своїх підлеглих.

В умовах сучасної ситуації, наскільки здійсненною виглядає основна мета, про яку йшлося у 2022-2023 роках — відновлення кордонів 1991 року?

- Ми можемо виконати завдання не тільки виходу на кордони. Ми можемо виконати завдання зі створення буферної зони навколо України. Всі питання полягають у площині ресурсів.

Як воно працює? Визначається політична мета. Військові проводять розрахунки, подають політикам. Для того щоб вийти на кордони 1991 року, нам необхідно стільки воїнів, нам необхідно стільки ракет, боєприпасів, танків, артилерійських гармат. І тоді, якщо це задовольняється, тоді ми виходимо на кордони 1991 року.

Ми пам'ятаємо, що стратегія Залужного включала 17 мільйонів боєприпасів та інші важливі компоненти. Чи є в розпорядженні Заходу достатні ресурси для надання нам необхідної підтримки?

- Що таке економіка РФ? Вона дорівнює економіці Канади. Що таке економіка всього Європейського Союзу? Вона значно перебільшує економіку Росії. Тому питання полягає в площині не чи здатні вони, а чи спроможні вони прийняти таке рішення.

На початку війни в Україні, коли ми захищали свій суверенітет і незалежність від масштабної агресії, яка була тоді західна парадигма? Вона полягала в тому, щоб не дозволити Росії здобути перемогу, а Україні - зазнати поразки.

Ще раз підкреслю: якщо дадуть стільки, скільки необхідно, щоб вийти на кордони 1991 року, то це відбудеться.

І керівництво України не втомлюється підкреслювати цю важливість.