Актор Сергій Мітрюшин висловив думку, що у російського народу бракує усвідомлення культурних цінностей та природного потягу до прогресу.

Зовсім скоро на телеканалі СТБ відбудеться прем'єра довгоочікуваного серіалу "Кохання та полумʼя", в якому одну з ключових ролей виконує актор Мітрюшин. Напередодні виходу проекту, команда РБК-Україна провела інтерв'ю з актором, в якому він розповів про свого персонажа, а також поділився думками щодо ДШВ, поїздок до Росії, "канонізації" Булгакова, українізації, стану українського кінематографа та, звичайно ж, про своє особисте життя.

Незабаром на СТБ дебютує серіал "Кохання та полумʼя", в якому ти виконав одну з головних ролей. Поділись, будь ласка, інформацією про свого персонажа та його основні характеристики.

Мій герой - Максим Петрович, чоловік із складною долею. Йому 37 років, і він з'явився на світ у Черкасах, де й провів своє дитинство. Максим пережив розлучення та виховує 15-річного сина Артема, який проживає з його колишньою дружиною, тому зустрічі між ними відбуваються рідко. Професія Максима - фельдшер, і він має відповідну освіту та значний досвід у своїй сфері. Незважаючи на те, що Максим є досить замкнутою особою і не прагне ділитися подробицями свого життя, це не заважає йому бути справжнім професіоналом, здатним рятувати людей навіть у найскладніших ситуаціях.

Війна зайняла важливе місце в житті Максима. Під час бойових дій він служив медиком, і після отриманого поранення вирішив віддати себе службі в Державній службі з надзвичайних ситуацій. Цей перехід від фронтових битв до порятунку цивільних демонструє його внутрішню стійкість та відданість обраному шляху.

- Що тебе найбільше зацікавило саме в цьому героєві, що ти вирішив взятися за дану роль?

Перш за все, варто зазначити його глибокий характер і багатогранність. Максим поєднує в собі спокійну самовідданість, високий професіоналізм та здатність витримувати навіть найгірші втрати. Крім того, для мене було великою честю взяти на себе цю роль, оскільки мій двоюрідний брат служить у ДСНС. Я завжди пишався його досягненнями, і ця роль стала для мене особливим способом визнати його внесок та гідність всіх, хто рятує життя.

Які риси чи характеристики вас об'єднують з вашим улюбленим персонажем?

Перше, що мене вразило в моєму персонажі – це його захоплення кулінарією. Як і Максим, я також маю велику пристрасть до приготування їжі. Для нас обох це заняття є не лише буденною справою, а й шляхом до гармонії та самовираження. Ще одна спільна риса – це любов до тиші та природи. Максим, як і я, без жодних сумнівів віддав би перевагу спокійній прогулянці в лісі замість галасливої вечірки. І, звісно, наші характери мають багато спільного: стриманість, схильність до саморефлексії та здатність зберігати спокій у важких ситуаціях. Я вважаю, що саме ці якості допомогли мені глибше зрозуміти свого героя і відобразити його максимально щиро на екрані.

Сергій Мітрюшин у телесеріалі "Кохання та полум'я" (зображення: прес-служба СТБ)

- Знаю, що актори регулярно консультувалися з професіоналами ДСНС, які були присутні на знімальному майданчику. Як саме ти готувався до ролі рятувальника? Мав якісь спеціальні тренування?

Я не проходив спеціальні тренування перед зйомками, але підготовка до ролі була дуже детальною. Всі ключові аспекти роботи з обладнанням і технікою ми вивчали безпосередньо на знімальному майданчику під наглядом професійних пожежників. Їхня присутність та підтримка стали безцінними: вони не лише пояснювали технічні деталі, а й ділилися власним досвідом, що значно збагачувало мій персонаж. Додатково, перед стартом зйомок я вивчив довідник пожежника, щоб краще зрозуміти особливості цієї професії. Це дозволило мені більш достовірно передати образ рятувальника на екрані.

Які цікаві або несподівані моменти виникали під час зйомок?

Найбільш захоплюючим і водночас кумедним днем зйомок для мене стала пожежна естафета. Спека була нестерпною, а ми змагалися з професіоналами-пожежниками, повністю одягнені в амуніцію. Ми бігали з пожежними рукавами, обливаючи мішені водою, стрибали через бар'єри, тягнули манекени вагою близько 80 кілограмів і навіть використовували штурмову драбину. Найсмішніше було спостерігати за виразами обличчя пожежників, коли вони зрозуміли, що це не просто одна пробіжка, а нас чекає безліч дублів, перетворюючи цей день на справжній марафон.

- А що було найцікавішим і найважчим?

- Найважчим моментом у проєкті стали зйомки в Бородянці, у зруйнованій будівлі. Ця сцена була заснована на реальних подіях, і перебувати в такому місці було надзвичайно важко емоційно. Серце стискалося від розуміння масштабу трагедії й кількості життів, які обірвалися там. Ці відчуття залишили глибокий слід у моїй душі.

А от найцікавіше для мене було працювати з режисером (Віталієм Куксою - Ред.). Його професіоналізм, креативність і вміння надихати зробили знімальний процес незабутнім. Він допомагав кожному з нас краще зрозуміти свого персонажа та створював атмосферу, в якій хотілося віддаватися ролі на всі 100%.

Спільно з Максимом Рягіним ти став частиною ініціативи "Друзі ДШВ". Розкажи, що собою являє цей проєкт і чому він має велике значення?

"Друзі ДШВ" – це неповторний проєкт, реалізований у тісній співпраці з Командуванням Десантно-штурмових військ ЗСУ. Ініціатором та головним інформаційним партнером стала медіагрупа StarLight Media. Головна мета проєкту полягає в наданні комплексної підтримки як для ДШВ в цілому, так і для окремих штурмових бригад.

Проєкт розробив унікальну платформу, що дає можливість кожному внести свій вклад у підтримку – як через регулярні щомісячні внески, так і за допомогою одноразових donations. Усі зібрані кошти напряму перераховуються на рахунок Десантно-штурмових військ. Завдяки цій ініціативі, українці з усіх регіонів країни мають можливість підтримувати 13 штурмових бригад, які щоденно виконують критично важливі завдання на фронті.

Цей проєкт має велике значення, оскільки він сприяє стабільній фінансовій підтримці наших захисників, які, ставлячи під загрозу своє життя, охороняють нашу державу. Приєднатися до ініціативи "Друзі ДШВ" - це шанс висловити вдячність і підтримку тим, хто щоденно охороняє нашу свободу.

Сергій Мітрюшин разом із своїми колегами у телесеріалі "Кохання та полумʼя" (зображення: прес-служба СТБ)

Перед початком війни ти брав участь у зйомках серіалів разом з російськими акторами. Які у тебе думки з приводу того, чому тільки небагато з них виступили проти війни?

Перш ніж розпочалось повномасштабне вторгнення, я був залучений лише до одного проєкту під назвою "Француженка для олігарха". У цьому проєкті знімався російський актор, але наші контакти поза знімальним майданчиком були мінімальними. Він мав свій власний старваген, і всі наші розмови зводились лише до робочих моментів під час зйомок.

Щодо того, чому лише одиниці російських акторів засудили війну, думаю, тут кілька причин. Хтось боїться втратити свою кар'єру, хтось - свободу, а можливо, і життя. Але найбільше болить від усвідомлення, що багато з них насправді просто підтримують те, що відбувається, або ж їм байдуже. Це розчаровує, адже саме діячі культури мають бути голосом правди та совісті у своїй країні.

Чи є у тебе зараз контакт з кимось із російських громадян?

Ні, я не маю жодних контактів з російськими знайомими чи колишніми колегами. В умовах війни, яку розв'язала Росія, це питання для мене є принциповим. Я не можу і не хочу спілкуватися з тими, хто залишається байдужим до нашої біди або підтримує агресію. Наразі всі мої зусилля, думки й дії спрямовані на підтримку України та тих, хто бореться за нашу свободу і незалежність.

Сергій Мітрюшин (зображення надане самим актором)

Згадай, будь ласка, як ти подорожував у віддалені райони Росії ще до початку масштабного вторгнення. Які враження залишилися у тебе від російського населення? Що саме в їхній поведінці та стилі життя вразило тебе, якщо порівняти з українцями та їхнім побутом?

Так, я справді мав нагоду відвідати глибинки Росії багато років тому. Існує безліч аспектів, які можна порівнювати. Проте найяскравіше, що я запам'ятав, — це брак глибокого розуміння культурних цінностей і відсутність інстинкту до розвитку. Багато людей виглядали малодушними, безкультурними, з вузьким світоглядом. У контексті України та українців це відчувалося особливо виразно. Ми завжди були більш відкритими, ініціативними і готовими до змін. Саме це робить нас сильними як націю — наша здатність до самоусвідомлення, прагнення до вдосконалення та бажання кращого майбутнього.

Ти працював у Харківському академічному драматичному театрі, коли його ще іменували на честь Пушкіна. Чи підтримуєш ти ідею видалення таких імен з назв установ, вулиць та інших об'єктів, незалежно від їхньої популярності чи, можливо, навіть таланту? Наприклад, чи доцільно перейменувати музичну академію Чайковського або зменшити визнання Булгакова?

Звичайно, я підтримую цю ідею! У сучасних умовах настав момент переосмислити, імена яких осіб ми увічнюємо в назвах різних установ, вулиць та інших об'єктів. Навіть якщо ці люди були видатними, їхня популярність не повинна перевищувати принципи національної ідентичності та історичної справедливості. Ми повинні вшановувати тих, хто дійсно близький нашому народу, культурі та боротьбі за свободу. Перейменування - це не просто зміна назви, а потужний символічний крок, який підкреслює наш шлях до незалежності від будь-якого впливу агресора.

Сергій Мітрюшин (зображення надане самим актором)

Яка у тебе думка щодо українських виконавців, які продовжують свою діяльність в Росії?

На мою думку, кожен індивід має свободу вибору свого життєвого курсу, але при цьому повинен усвідомлювати наслідки своїх вчинків. Історія не раз підтверджувала: зрадники не знаходять прихильності ні в одній культурі.

Відносно українських митців, які продовжують свою діяльність у Росії під час війни, я вважаю це абсолютно неприйнятним. Це є відвертим ігноруванням агресії, яку ця країна вчиняє проти нашого народу. Їхня поведінка не лише свідчить про особистий вибір, але й демонструє позицію, що відображає брак поваги до рідної землі.

А що з тими, хто виїхав до Європи?

- Кожну ситуацію потрібно оцінювати індивідуально. Якщо артист використовує свої можливості для підтримки України - займається творчістю, збирає кошти, привертає увагу до війни та наших реалій - це гідно поваги. Але якщо після виїзду людина демонструє байдужість, уникає теми війни або не робить жодних зусиль, щоб підтримати країну в цей складний час, це зовсім інша справа і викликає багато питань.

- З 2022-го ти повністю перейшов на українську. Тобі легко давався цей перехід?

У моєму дитинстві я мешкав у Білгород-Дністровському, а згодом переїхав до Харкова. В обох цих містах українською мовою спілкувалося не так вже й багато людей, тому більшу частину свого життя я користувався російською. Перехід на українську став для мене справжнім викликом. Це вимагало чимало часу, зусиль та наполегливості, але тепер я горджуся тим, що можу спілкуватися українською. Адже мова є невід'ємною частиною нашої ідентичності та культурної спадщини.

Яка твоя думка щодо українців, які все ще спілкуються російською в суспільному просторі?

Я впевнений, що це лише питання часу. В даний момент ми спостерігаємо зростаючу свідомість щодо значення рідної мови, і все більше людей починають переходити на українську. Це органічний процес, що вимагає підтримки, усвідомлення і стимулу.

Якою ти вважаєш якість українського кіно до 2022 року і після нього?

До 2022 року українська кіноіндустрія поступово прогресувала, створюючи якісні проєкти, які отримували визнання як на батьківщині, так і за межами країни. Однак з початком повномасштабної війни наш кінематограф зазнав серйозного удару. Багато кіностудій і продюсерських компаній зупинили свою роботу, а ресурси, які могли б бути використані для розвитку кінематографа, були перенаправлені на інші, більш термінові потреби країни.

Які кроки варто вжити для підтримки українського кінематографа в сучасних умовах?

- Українська кіноіндустрія - це багатогранний процес, який потребує значних ресурсів, часу і зусиль. Для її відновлення та подальшого розвитку важливо забезпечити державну та приватну підтримку, фінансування нових проєктів, залучення іноземних інвесторів, а також популяризацію українських фільмів у світі. Крім того, важливо підтримувати молодих митців, які прагнуть створювати якісне українське кіно, адже саме вони формуватимуть майбутнє нашої індустрії.

Цікаво, чи вплинуло на твоє сприйняття роботи те, що сталося 24 лютого? Чи виникали у тебе якісь сумніви щодо свого майбутнього в акторській кар'єрі?

Після 24 лютого діяльність у моїй професії практично призупинилася, і мені довелося шукати нові шляхи, освоювати інші спеціальності та працювати в абсолютно незнайомих для себе сферах. Проте я ніколи не сумнівався у своєму майбутньому в акторстві. Від самого початку я відчував, що це моє справжнє покликання. Акторська діяльність — це те, що я справді обожнюю, і це дарує мені натхнення навіть у найважчі моменти.

- Які у тебе викликають емоції злодіяння російських військових в Україні? Ти віриш, що "у всьому винен Путін", а всі інші - просто "маленькі люди"?

Вчинки російських військових в Україні викликають у мене глибокий гнів, ненависть і зневагу. Вони не є просто "звичайними людьми", які бездумно виконують накази. Кожен з них свідомо обирає брати участь у цьому кошмарі. Безумовно, основна відповідальність за цю війну лежить на Путіні, проте виправдовувати дії солдатів лише його впливом — це намагання уникнути їхньої провини, що є абсолютно неприйнятним. Всі, хто скоїв злочини проти нашої нації, повинні отримати належне покарання!

Яким чином війна змінила твоє особисте життя?

Війна суттєво трансформувала моє особисте існування — вона практично знищила його. Чимало задумів і бажань залишилися в історії, а зв’язки з деякими людьми не витримали тих важких випробувань, які принесла війна. Проте я намагаюся відновлювати своє життя поступово, шукаючи нові значення та підтримку в тих, хто залишився зі мною.

Чи вільне твоє серце сьогодні?

Схоже, що серце ніколи не може бути абсолютно вільним. Воно завжди несе в собі переживання, емоції або мрії...

Які риси повинна мати дівчина, щоб здобути твою прихильність?

Для мене ключовим є не стільки набір її якостей, скільки те, аби вона була щасливою поруч зі мною і з часом не втрачала це відчуття. Як і мій герой Максим Бідний у серіалі "Кохання та полумʼя", я не надто схильний ділитися деталями свого особистого життя.

Сергій Мітрюшин у телесеріалі "Кохання та полум'я" (зображення: прес-служба СТБ)

- У тебе є роль мрії?

Моя мрія — зіграти Кевіна з фільму "Спліт". Мене завжди захоплювало втілення такого багатогранного і складного персонажа, який відображає різні аспекти людської психіки. Ця роль є справжнім викликом для актора, і я впевнений, що вона допоможе мені розкрити нові горизонти моєї професійної майстерності.

Які у тебе плани на найближчий час, окрім акторської діяльності?

- Є такий вислів: "Якщо хочеш, щоб твої мрії здійснилися, нікому про них не розповідай". Тому поки що залишу свої плани в секреті. Але можу сказати одне: я завжди прагну до саморозвитку й реалізації нових ідей, тож попереду точно багато цікавого.

Які твої найулюбленіші куточки України?

Наша країна, Україна, дійсно вражає своєю красою та живописністю, і я маю безліч улюблених куточків. Одне з тих місць, яке особливо запало мені в душу, - це Мис Плака в Криму. Ця локація має унікальну атмосферу, яка залишає незабутні спогади, а її краєвиди вражають своєю грандіозністю.

"Україна здобуде перемогу, адже..."

- ...ми надзвичайно потужні, витривалі, самостійні та автентичні! Наше прагнення не зламалося, а рішучість досягти мети залишилася незмінною. Ми витримали всі випробування і продовжимо рухатися вперед до нашої мети, адже кожен з нас вірить у свою націю та її майбутнє.