Новини міста Харків та Харківської області

10 визначних романів сучасної української літератури

"Рекреації". Юрій Андрухович

Изображение: fabulabook.com

Перший роман Юрія Андруховича побачив світ у 1992 році та викликав справжній резонанс. Читачі активно надсилали гнівні листи до редакції журналу "Сучасність", висловлюючи своє обурення "аморальним" змістом й навіть погрожуючи судовими позовами. Причиною цього стала сміливість автора, який вперше відкрито порушив теми, що вважалися забороненими: секс, алкоголь, сумніви в ідеалах та боротьбу з внутрішніми демонами.

На перший погляд, історія виглядає доволі простою: четверо поетів з України вирушають до вигаданого містечка Чортопіль, розташованого в Карпатах, щоб відзначити Свято Воскресаючого Духа. Це дивовижне свято нагадує карнавальні веселощі, де ярмарковий хаос зливається з міфологічними мотивами. Протягом однієї ночі кожен з них проходить свою власну "одіссею", сповнену містичними моментами, еротичними переживаннями та філософськими прозріннями, які назавжди змінюють їхнє життя.

"Рекреації" стали моментом народження того Андруховича, якого ми знаємо сьогодні: майстра гротеску й фантасмагорії. Письменник змішує містичне й тілесне, високі дискусії про мистецтво й буденні розмови про горілку. Його текст вибудуваний із цитат, алюзій і пародій так щільно, що кількість можливих коментарів могла б зрівнятися з примітками до "Улісса" Джойса. Саме "Рекреації" заклали підвалини для цілого покоління письменників, які не бояться експериментувати та руйнувати табу.

"Польові дослідження української сексуальності" - Оксана Забужко

Изображение: yakaboo.ua

Роман вийшов 1996 року й одразу сколихнув український літературний простір. Одні називали його геніальним, інші -- скандальним, але байдужим він не залишив нікого. Шок, який спричинила книга, був пов'язаний не стільки з еротичними сценами, скільки з безжальним аналізом національних комплексів.

Головна персона, українська поетеса на ім’я Оксана, яка викладає в університеті США, намагається зрозуміти свою непросту ситуацію з партнером, скульптором Миколою К. Письменниця ілюструє, як індивідуальні травми коріняться у колективних: століття принижень і підкорення перетворюються на домашнє насильство, а соціальні комплекси знаходять своє відображення в стражданнях жінок.

Роман виконано в стилі потоку свідомості, з довгими, сповідальними реченнями, які вражають своєю відвертістю та заворожують поетичною силою. Однак "вага" цього твору не стільки в розлогих реченнях на пів сторінки, скільки в гострих і болісних темах, які піднімає авторка.

"Складності". Тарас Прохасько

Изображение: bookchef.ua

Від моменту першої публікації у 2002 році роман "НепрОсті" утвердився як один із найпомітніших зразків сучасної української літератури. Це філософський роман -- подекуди загадковий, подекуди химерний, але водночас неймовірно прекрасний.

Події роману охоплюють період від 1913 до 1951 року й розгортаються у Карпатській Україні. У центрі сюжету -- життя Франца, Себастяна та Анни, їхні почуття, ревнощі й щоденні переживання. Самі НепрОсті -- невловимі гуцульські мольфари, що живуть своїм життям і нерідко втручаються в людські долі. Основний мотив твору -- ностальгія за епохою, коли творчий дух не визнавав жодних меж, а світ ще мав "білі плями", що кликали до відкриттів і здивувань. Прохасько віртуозно зміщує часові пласти, психологічні стани й логічні орієнтири. Опис подій тут часто перемежований з окремими сентенціями афористичного характеру.

"НепрОсті" слід сприймати як мантру або заклинання: це водночас глибоке занурення в космічну свідомість Карпат і зворушлива оповідь про життя та кохання на фоні війн і катастроф. Крім того, це розповідь про уявне місце сили – місто Ялівець, де мешкає джин, розташоване серед курортів та світського життя, оточене величними гірськими вершинками.

"Солодка Даруся" – роман Марії Матіос.

Изображение: yakaboo.ua

Найвідоміший роман письменниці, відзначений численними нагородами, серед яких Шевченківська премія 2005 року. Цей твір поєднує інтимну сімейну драму з трагічною історією цілого народу.

У буковинському селі Черемошне живе жінка, яку всі кличуть Солодкою Дарусею. Вона майже не говорить, часто потерпає від сильних головних болів, і багато хто вважає її "не зовсім нормальною". Яке минуле приховує ця мовчазна жінка? Матіос розгортає історію трьох поколінь однієї родини, що намагається вижити серед колективізації, війни й боротьби УПА з радянською владою. Кожне покоління платить свою ціну за виживання у вирі історичних катаклізмів. Герої прози письменниці -- не ідеалізовані постаті, а живі люди зі своїми страхами, слабкостями й надіями.

Роман витканий з багатогранної мови, яка просякнута колоритом Буковини та народною мудрістю. Матіос віртуозно сплітає живописні картини гуцульського життя з жорстокою правдою про розбиті людські долі, формуючи вражаючий художній документ свого часу.

"Чорний ворон. Той, хто залишився" — Василь Шкляр.

Фото: "Чорний ворон. Той, хто залишився" — Василь Шкляр.

Поява у 2009 році роману Василя Шкляра "Чорний ворон. Залишенець" сколихнула українське суспільство. Письменник звернувся до маловідомої сторінки національної історії, відкривши широкому загалу трагічні події 1920-х років.

У Черкащині розташована унікальна місцевість, відома як Холодний Яр. Навіть в жаркі літні дні, глибокі балки та яри цієї території зберігають прохолоду завдяки пишним лісам. У 1920-х роках тут існувала українська автономія — Холодноярська республіка, яка стала важливим осередком боротьби проти радянської влади. На чорному стязі повстанців красувалася гасло: "Воля України або смерть". Навіть у часи, коли зовні панувала чужа влада і здавалося, що надія на звільнення зникла, повстанці продовжували залишатися в лісі. Головний герой роману — один із останніх отаманів Холодного Яру, відомий як "залишенець" Чорний Ворон, талановитий військовий лідер, борець і мстивець. Навколо нього автор Шкляр малює різноманітну палітру персонажів, відображаючи історичні події з різних перспектив: звичайні селяни, розчаровані козаки, червоноармійці, найманці, священнослужителі та "лісовики".

Роман є результатом ретельної дослідницької роботи: автор глибоко вивчав історичні документи свого часу, аналізував наукові праці щодо повстанського періоду та спілкувався з нащадками учасників тих подій. Писання твору зайняло тринадцять років, протягом яких письменник неодноразово редагував текст, доповнюючи його новими знаннями та відкриттями. У 2011 році Шкляр вирішив відмовитися від Національної премії імені Тараса Шевченка за свій роман, висловивши протест проти призначення на посаду міністра освіти Дмитра Табачника. У 2019 році на основі цього роману був знятий однойменний повнометражний фільм, режисером якого виступив Тарас Ткаченко.

"Ворошиловград" — роман Сергія Жадана.

Фото: Радіо Свобода Сергій Жадан. "Ворошиловград", 2010

Роман Сергія Жадана "Ворошиловград" вийшов друком 2010 року і відтоді залишається одним із найпопулярніших творів письменника. Роман став Книгою року ВВС-2010, а згодом -- Книгою десятиліття ВВС-2014.

Події розгортаються на початку двохтисячних. Один телефонний дзвінок змінює життя успішного харківського бізнесмена Германа: він змушений повернутися туди, звідки втік багато років тому. Брат зник, залишивши йому автозаправку на Луганщині та цілу низку проблем. Повернення на малу батьківщину перетворюється на подорож у часі. Тут усе ще відчувається дух "совка", але місцеві "бізнесмени" хочуть відібрати заправку, старі друзі п'ють і згадують молодість, а сам Герман починає бачити речі, які не вкладаються в логіку реальності.

Жадан віртуозно створює атмосферу, що одночасно захоплює та напружує. У його творі "Ворошиловград" (колишній Луганськ) місто постає як місце, де радянське минуле переплітається з українським майбутнім, а повсякденність сусідить із містичними елементами. Автор демонструє Схід як невід’ємну частину України, що прагне знайти свій власний голос. "Ворошиловград" — це подорожній роман, який відповідає найкращим традиціям цього жанру. На своїх шляхах Герман кожного разу робить новий крок до глибшого розуміння себе.

У 2018 році за мотивами твору вийшов українсько-нідерландсько-швейцарський фільм "Дике поле" (реж. Ярослав Лодигін).

"Забуття". Таня Малярчук

Изображение: nashformat.ua

Роман Тані Малярчук "Забуття", що побачив світ у 2016 році та відразу здобув відзнаку "Книга року BBC", поєднує історичне дослідження й особисту сповідь. Це текст про втрату й повернення, про тінь забуття, яке накриває навіть найяскравіші імена.

Після переїзду з України до Австрії, письменниця відчула глибокий розрив зі своїм корінням. У Відні, колись важливому центрі української інтелігенції, вона виявила забуту постать В'ячеслава Липинського — історика, політика та ідеолога монархізму, який у 1903 році свідомо обрав українську ідентичність та присвятив своє життя служінню нації. Проте його шлях закінчився в самотності і майже повному забутті.

Чотири роки архівних пошуків перетворилися на художній роман, вибудуваний як подвійна оповідь. Одна лінія простежує шлях Липинського, інша розповідає про сучасну жінку в еміграції, котра намагається зрозуміти, чому саме ця постать стала для неї духовним орієнтиром. У романі час постає як безжальний синій кит, що ковтає геніїв і пересічних, доброчинців і злочинців. Проте Малярчук намагається вирвати з його черева бодай одну історію, доводячи: за кожним загубленим іменем приховане життя, неповторна доля, яка заслуговує на пам'ять.

"Доця". Тамара Горіха Зерня

Изображение: yakaboo.ua

"Доця" — це перший роман Тамари Дуди, який швидко завоював популярність і в кінці 2019 року отримав престижну нагороду "Книга року BBC".

Головна персонажка – це звичайна дівчина, яка змушена залишити свою рідну Волинь і оселитися в Донецьку. Вона переживає складний етап адаптації до нового міста, але з часом вдається знайти спільну мову з його атмосферою. Дівчина починає творити вітражі, що вражають своєю красою, і знаходить однодумців, а невдовзі її хобі перетворюється на успішний бізнес. Проте навесні 2014 року всі її мрії руйнуються – настає жорстока і безжальна війна.

Це історія про мужність, жертовність і відданість. Кожен розділ відкриває в героїні нові сили: втративши родину, дім, роботу й ілюзії, вона збирає життя наново, знаходить інший смисл і нову опору. Роман виріс із реальних людських історій, багато персонажів мають реальних прототипів. Авторка зафіксувала початковий етап війни -- час, коли українська армія фактично ще не існувала, коли оборона трималася на ентузіазмі добровольців і волонтерів, коли суспільство ще не усвідомлювало масштабів трагедії.

Авторка приділяє менше уваги розвитку конкретних персонажів та більше досліджує людську психологію в умовах війни, створюючи значущий свідчення епохи.

"Амадока". Софія Андрухович

Image source: laboratory.ua

"Амадока" — це третій та наразі найбільший роман Софії Андрухович, який побачив світ у 2020 році. Авторка витратила три роки на його написання, а від початкової ідеї до її втілення пройшло шість років.

Головний герой дивом виживає після перебування в одній із гарячих точок на сході України. Понівечений до невпізнанності, він повністю втрачає пам'ять: не знає ні свого імені, ні походження, не пригадує близьких людей чи минулого. Поруч з ним опиняється Романа -- жінка, яка стає його пам'яттю та терпляче допомагає складати пазли минулого життя.

Центральна метафора роману -- напівміфічне озеро Амадока, найбільше в Європі, розташоване на території сучасної України. Вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, воно раптово і цілковито зникло. Зникло безвісти, як і мільйони людей -- під час воєн, сталінських репресій, Голокосту. Софія Андрухович у своєму романі намагається стати їхнім голосом. Через історію втраченої пам'яті окремої людини авторка розкриває травми колективної пам'яті: тут є і Голокост, і Розстріляне Відродження, і повстанці УПА, і війна на Донбасі 2014 року. Роман сповнений метафор, алюзій та доль, які сплетені у складний клубок, хоча існують у різному часі й просторі.

Це роман-квест, де відповіді й підказки до численних загадок щедро розкидані по всьому тексту. Андрухович створила густу, багатошарову прозу, сповнену епітетів, синонімів і повторень. Від читача потрібна особлива уважність, щоб розгадати всі закодовані в тексті смисли.

"Хто ти?" – запитав Артем Чех.

Image source: laboratory.ua

Роман Артема Чеха "Хто ти такий?", який побачив світ у 2021 році, отримав премію "Книга року BBC" у тому ж році.

У центрі цієї історії перебуває молодий хлопець на ім'я Тимофій, який живе разом із матір'ю та бабусею в Черкасах у 1990-ті роки. Це час і простір, пронизані бідністю, невизначеністю та руйнуванням колишніх надій. І раптом у його житті з'являється Фелікс — колишній солдат, що пройшов війну в Афганістані, який страждає від наслідків травм і залежності від алкоголю, але водночас має надзвичайний внутрішній магнетизм. Для Тимофія Фелікс стає єдиним чоловічим прикладом, оскільки його батько працює за межами країни. Проте цей приклад виявляється суперечливим і небезпечним: постійні запої та спалахи агресії чергуються з раптовими моментами інтелігентності, ніжності й людяності.

Запитання "Хто ти такий?", яке Фелікс неодноразово ставить, стає центральною темою роману. Саме на його відповідь намагається знайти відповідь зрілий автор, згадуючи своє дитинство. Чех малює практично автобіографічну оповідь про процес дорослішання в оточенні людини з глибокими травмами.

Ця книга стала основою для фільму Ірини Цілик "Я і Фелікс", в якому зіграли письменник Юрій Іздрик та восьмирічний Андрій — син режисерки та автора твору.

Антропологія, кіно і катастрофи: 10 новинок нонфікшну

Читайте також