"Я відпочиваю, завтра у мене вихідний!" - сказав прикордонник "Чінгіз".
Сергію лише 23 роки, але за цей час його життя вмістило більше випробувань, ніж у багатьох за десятиліття. Прикордонник з позивним "Чінгіз" проходить службу в бригаді "Сталевий Кордон" і вже встиг пройти шлях, який формує характер швидше за будь-які слова.
Він з'явився на світ у Херсонській області. У тринадцятирічному віці його сім'я змінила місце проживання та переїхала до Дніпропетровщини. Пізніше територія, де він провів свої дитячі роки, опинилася під владою окупантів.
Навесні 2021 року Сергія призвали на строкову службу. Він проходив її у Могилів-Подільському прикордонному загоні. Служба була спокійною і рутинною, аж до ранку 24 лютого 2022 року.
"Повномасштабне вторгнення я зустрів у наряді. Близько 05:30 із приміщення вибіг старший зміни й подав команду: "Ракетна небезпека!". Через пару годин і звуки перших вибухів не змусили себе чекати. Стало зрозуміло: все дуже і дуже серйозно", - згадує прикордонник.
Перші дні після початку повномасштабної війни минали в напрузі. Особливу увагу приділяли кордону з т.з. ПМР, звідки очікували можливих дій. Згодом Сергія перевели до Білгород-Дністровського прикордонного загону.
Коли він отримав інформацію про набір до бригади Гвардії наступу "Сталевий Кордон", вирішив, що хоче стати добровольцем. Після проходження навчання та спеціалізованої підготовки Сергій зайняв посаду навідника в мінометному розрахунку і підписав контракт для продовження служби.
Восени 2023 року його підрозділ вирушив у Харківську область. Там, у польових умовах на тимчасовому полігоні, для нього відбулася так звана "посвята в артилеристи".
"Війна в нашій свідомості виглядає дуже яскраво, проте насправді все зовсім інакше..." - зауважує Сергій.
На Вовчанському фронті розпочалися інтенсивні бойові дії. Вогневі атаки проводилися постійно, іноді з інтервалом у дві години. У цей час Сергій виконував обов'язки старшого. Весною 2024 року, під час виконання бойового завдання, ворожий снаряд калібру 152 мм влучив безпосередньо в укриття на вогневій позиції.
Після вибуху Сергій виявився під уламками. Його рука була затиснута, а очі постраждали. Його товаришів також не обійшло лихо: одного придавило бетонною плитою, а інший отримав серйозну контузію. Коли Сергія нарешті витягли з-під завалів, його перші слова були: "Я ж тільки планував, завтра у мене вихідний!".
Він з гумором розповів про травму матері: "Мамо, не переживай, у мене все гаразд, я лише трохи "поранений"".
Сергій переконаний, що гумор на війні допомагає триматися.
"Якщо постійно нагнітати емоції, ситуація тільки погіршиться," - зазначає прикордонник.
Після тривалого процесу лікування та реабілітації Сергія відзначили медаллю "За військову службу Україні" указом Президента України, визнавши його мужність і відданість військовій присязі.
Незважаючи на всі труднощі, він зберіг свою мрію. Після закінчення війни Сергій мріє про відпочинок, створення сім'ї та подорожі безмежною Україною разом із коханою. І, звісно, він не може уявити свого життя без відвідин моря.
