Війна не повинна слугувати виправданням для обмеження демократичних свобод.

Масштабна війна кардинально змінила українське суспільство та його управлінську структуру. Питання безпеки стало на першому місці, а посилення повноважень і роль військових адміністрацій стали звичним явищем. Проте існує певна межа, після якої прагнення до стійкості та швидких рішень може призвести до закритості, а воєнний стан починає використовуватися як виправдання для обмеження демократичних процесів і виключення громадян з активної участі.

У різних регіонах країни все більше відчувається спокуса централізованого контролю. Під виглядом забезпечення безпеки приймаються рішення, які не пов’язані з обороною, але суттєво впливають на рівень демократії. Міжнародні партнери підкреслюють, що підтримка України залежить не лише від військових досягнень, а й від дотримання демократичних норм.

На місцевому рівні ситуація подекуди виглядає ще тривожніше. У прифронтових та деокупованих громадах офіційні сайти місяцями не оновлюються, рішення не публікуються, а ухвалення важливих документів відбувається без участі тих, кого вони стосуються. Війна стала аргументом, який позбавляє чимало громад голосу та можливості впливати на власне майбутнє.

"Мені б хотілося, щоб демократія стала більш поширеною. І в даний момент, і по завершенні війни. Її явно замало... Ситуація з вибірковістю очевидна. Одних слухають, інших ігнорують. Дозволи на мітинги надають лише для певних груп, а іншим їх забороняють... Якби мене запитали, я б спрямувала гроші на зміцнення, а не на "зоряне небо", -- зазначає активістка з Харківщини. -- Але, на жаль, ніхто не цікавиться думкою."

Військові конфлікти, примусове переселення населення та введення військових адміністрацій спричинили призупинення багатьох механізмів участі. Однак взаємозв'язок між урядом і громадянами залишається, хоч і в адаптованих до воєнних реалій формах.

Нещодавнє дослідження під назвою "Громадська участь у публічному врядуванні на тимчасово окупованих, деокупованих і прифронтових територіях" підтверджує, що активна участь громадян є не лише можливою, але й вкрай важливою. У період, коли демократичні простори стискаються, саме співпраця між владою та суспільством дозволяє громадам вистояти, відновитися і зберегти свою роль. Це вже не просто додатковий елемент або розкіш, а критично важливий аспект для стійкості, без якого важко уявити процеси відновлення та прогресу.

У різних куточках країни існують живі приклади ефективної співпраці. Наприклад, в Запорізькій області функціонує екологічна рада при обласній військовій адміністрації. Ця рада об'єднує науковців і членів громади, створюючи таким чином платформу для експертної діяльності.

У Бериславі, що на Херсонщині, консультації з місцевими жителями стали не лише регулярними, а й більш інтенсивними порівняно з періодом до 2022 року. Громадяни активно брали участь через онлайн-анкети та паперові опитування. Це дозволило зібрати цінні пропозиції для плану відновлення та всебічної програми розвитку.

У Сіверськодонецькій громаді люди вперше за час окупації змогли ознайомитися з проєктом бюджету та подати пропозиції. Йдеться про важливий символічний крок, який фактично повертає право голосу громаді, що живе в екзилі.

У Соледарській громаді активісти ініціювали зміну положення про звання почесного громадянина. Обговорення відбулося публічно, участь узяли понад сто людей, після чого запровадили можливість присвоювати звання посмертно. Так громада вшанувала своїх загиблих оборонців.

На територіях Херсонщини, що були звільнені від окупації, сформовані колективні робочі групи, які займаються питаннями безпеки та відновлення. У їх складі представники влади, поліції, ДСНС, а також активісти і волонтери. Спільно вони встановлюють пріоритети та слідкують за виконанням прийнятих рішень. Це яскравий приклад ефективного співуправління в регіоні, що пережив важкі часи окупації.

Хоча такі випадки поки що рідкісні, вони свідчать про бажання людей активно залучатися і впливати на ситуацію. Ці історії демонструють, що участь у процесах можливе, незважаючи на постійні виклики та значну централізацію.

Більшість класичних інструментів демократії на цих територіях майже не працює. Фактично залишаються доступними звернення громадян та різні дорадчі формати. Соціальні мережі стали майданчиками, де влада і суспільство обмінюються інформацією та пропозиціями. Гуманітарні хаби перетворилися на точки присутності громади, де люди можуть напряму контактувати з представниками влади.

У такій ситуації найефективнішою моделлю виступає деліберативна демократія, яка акцентує увагу на активній ролі держави у створенні платформ для діалогу та залученні громадян до процесу ухвалення рішень. Це не просто формальні консультації; основна суть полягає в істинному діалозі та інтеграції громадських думок у розробку майбутніх політик. У часи війни це, по суті, єдина модель, що дозволяє спільнотам зберігати свою активність, а владі — приймати обґрунтовані та легітимні рішення.

Основна проблема полягає в тому, що Закон "Про правовий режим воєнного стану" практично не торкається теми демократії. Він не містить жодних норм, що регулюють діяльність військових адміністрацій у сферах прозорості, відкритості або співпраці з населенням.

За своєю природою, військові адміністрації не демократичні органи. Вони створювалися для швидких рішень, а не для участі громадян. І закон не містить жодної норми, яка б зобов'язувала їх проводити консультації чи забезпечувати доступ громадян до інформації.

Отже, наразі залученість громади в багатьох областях залежить не стільки від встановлених норм, скільки від бажання окремих лідерів. Це ставить під загрозу стабільність демократії.

Закон 2024 року про народовладдя створює додаткові труднощі, оскільки вимагає від кожної громади наявності статуту. Проте військові адміністрації не є органами місцевого самоврядування і не мають можливостей ані для ухвалення статуту, ані для його реалізації. Правове поле в даній ситуації стає все більш нестабільним.

Всі ці аспекти потребують перетворень. Необхідно впровадити нові правила, адаптувати процедури та визначити чіткі обов'язки військових адміністрацій для забезпечення прозорості.

Критично важливо нарешті затвердити законопроєкт №6319, який стосується модернізації законодавства для органів самоорганізації населення. Цей документ роками залишається без руху у парламенті, хоча саме ці органи можуть виступати як основа для розвитку демократії в громадах, які переживають важкі часи війни.