''Всі мої студенти спілкуються російською мовою''. Вчителька з Харкова ділиться своїми думками щодо викликів Нової української школи, онлайн-навчання та ''панщини'' для викладачів.

Ольга Федотова, вчителька початкових класів з Харкова, активно ділиться в мережі корисними порадами, які сприяють кращому засвоєнню математики та української мови учнями. Вона прагне просто і зрозуміло пояснювати навчальний матеріал, щоб діти могли отримати якісні знання. Викладачка проводить дистанційні заняття і зазначає, що онлайн-формат навчання має негативний вплив на всіх учасників освітнього процесу.

У розмові з OBOZ.UA Ольга Федотова поділилася своїм підходом до формування любові до української мови у дітей, які часто виховуються в російськомовному середовищі. Вона інтегрує в програму захоплюючі тексти та поезії, але зауважує, що інколи змушена пояснювати матеріал російською, оскільки учні не завжди розуміють його українською. Ми також запитали вчительку початкових класів про виклики, пов'язані з реформою Нової української школи, навички сучасних учнів, доцільність залишення дітей на другий рік навчання та значення олімпіад.

- Пані Ольго, ви ділитеся стількома лайфхаками. Звідки у вас стільки знань? Чи використовуєте ви такі методики на уроках? Як на це реагують школярі?

Ці знання, безперечно, є у кожного вчителя початкових класів. Кожен із них має свої власні прийоми, які були оброблені та перевірені протягом багатьох років. Вчитель-початківець виступає у багатогранній ролі: він викладає не лише мову та математику, але й ділиться знаннями про навколишній світ, навчає малювання та фізичним вправам. Оскільки я також маю музичну освіту, то ще й навчаю дітей співу та допомагаю їм відрізнити скрипку від цимбал.

Усе, що я публікую в соціальних мережах, є частинами наших уроків із учнями. Всі мої пояснення базуються на методах, які використовуються в початковій школі. Я не вигадую нічого принципово нового, лише знаходжу оригінальні способи представлення матеріалу: детально, зрозуміло, доступно та з невеличкою часткою гумору. Коли учні разом із батьками переглядають мої відео в соцмережах, це стає для них можливістю ще раз засвоїти інформацію, почуту на уроці.

Нещодавно в інтернеті з'явилася безліч коментарів про почерк сучасних учнів. Ви працюєте в початковій школі. Які ваші думки з цього питання?

- Так, діти стали писати набагато гірше, почерк у деяких нерозбірливий, письмо неохайне. І скільки б зауважень я не робила, ані діти, ані батьки не бачать у нерозбірливому письмі проблеми. Тут ще зіграло свою роль те, що в НУШ за виправлення, нерозбірливий почерк не можна сварити і тим більше знижувати бали.

Чому учні сьогодні мають поганий почерк і не прагнуть виконувати роботи без виправлень? По-перше, бракує практики, коли спочатку пишуть чорновик, а потім переписують його в зошит. По-друге, мені здається, що не вистачає поваги до вчителів. Перевіряти неохайно виконані роботи для мене – це справжній виклик. І, нарешті, найважливіше: у дітей недостатньо розвинені м'язи рук, відповідальні за письмо. Багато хто не вміє зав'язувати шнурки, лазити по деревах, або акуратно розфарбовувати. Саме ці заняття допомагають розвивати зап'ястя та пальці дитини.

Чи використовуєте ви правила, які передбачають "відступ два клітинки" або підрахунок проміжків між цифрами? Які на це ваші причини?

Існують певні правила щодо відступів, але я ніколи не звертаю увагу на те, якщо учень не відступив необхідну кількість клітинок або почав писати з неправильного рядка. Це не є для мене критичним. Однак, важливо навчити дітей правильно оформлювати свої роботи в зошитах. Адже вони часто запитують: "Скільки клітинок потрібно відступити?", "Де слід писати?", "З якого рядка починати?".

Згодом школярі вже автоматично відступають певну кількість клітинок, краще орієнтуються на сторінках зошита. Все це закладається саме в початковій школі.

Які вміння нині бракують учням у процесі навчання?

Назву декілька. Найголовніше, чого дітям не вистачає, - це терпіння. Сучасні діти прагнуть швидких результатів, і не всі з них готові вкладати зусилля в тривалі проєкти.

Іншою важливою навичкою, без якої важко обійтися в житті, є вміння читати. Вчителі часто висловлюють занепокоєння з приводу того, що сучасні діти читають недостатньо. Це призводить до уповільненої швидкості читання та проблем з розумінням текстів, що, у свою чергу, негативно впливає на всі навчальні предмети. Наприклад, на уроці математики потрібно не лише прочитати, а й зрозуміти умову задачі. Аналогічно, на уроках біології, географії та історії важливо не лише читати, але й усвідомлювати прочитане, щоб мати можливість аналізувати інформацію та робити висновки. Ще однією важливою навичкою, якої бракує багатьом сучасним дітям, є здатність самостійно розважити себе та знайти собі цікаві заняття. Сьогоднішні діти звикли до аніматорів на заходах, постійної мотивації з боку вчителів та великої уваги з боку батьків.

Ви займаєтеся навчанням за НУШ. Які у вас є коментарі щодо програми? Що б ви хотіли змінити або доповнити? Чи вважаєте ви, що учні, які переходять до середньої школи, мають достатній рівень підготовки?

- Більшість принципів НУШ мені близькі: толерантність, відсутність страху перед помилками, лояльне оцінювання. А от щодо програм: хочеться сповільнитися, не гнати вперед, мати більше часу на опанування тем і завдань, менше складних пояснень, більше часу на повторення. Підручники перевантажені завданнями на логіку, задачами, які треба розв'язати різними способами. При цьому мало чітких правил, треба самому "подумати", "припустити". І тут вже багато залежить від віртуозності вчителя, який має подати матеріал доступно і зрозуміло для кожного учня в класі.

Протягом усіх років своєї професійної діяльності я помічаю, що зв'язок між початковою та середньою школою залишається досить непевним. Вчителі п'ятого класу скаржаться на те, що учні не мають достатнього обсягу знань та навичок. У свою чергу, вчителі початкових класів відчувають образу, адже вони викладають матеріал максимально ефективно. І знову ж таки, я зауважую, що матеріали для п'ятого класу є досить складними. Коли я переглядаю підручники з математики для цього класу, у мене виникає шок! Програми та теми створені з розрахунком на дітей, які мають можливість присвятити весь свій час лише навчанню. Однак, школа - це не єдина сфера життя для дітей.

Я розумію, що дитячий мозок пластичний. Але пхати туди "все й одразу" - перебір.

Чи ви обізнані з освітніми системами різних країн? Яку з них ви б обрали для впровадження в нашій школі, якби така можливість з'явилася?

- Мені подобається, що в старших класах діти можуть обирати самостійно предмети для вивчення. Це ж як круто вивчати те, що знадобиться тобі у подальшому житті! Значить, і навчання буде в задоволення.

Що я б обов'язково впровадила в усіх наших навчальних закладах — це більшу увагу до людяності у стосунках з дітьми, щоб жоден учень не відчував страху перед вчителем чи навчальним процесом загалом. Це, безумовно, питання людських стосунків, яке не має кордонів і не залежить від країни.

Яким чином дистанційне навчання вплинуло на рівень знань учнів? Наскільки складно зберегти увагу дітей під час уроків в режимі онлайн?

Зміни, що відбулися, не на краще. У школі учні мають можливість спілкуватися під час перерв, задавати додаткові питання та грати в навчальні ігри, а також разом малювати чи практикувати розв'язування виразів біля дошки. Натомість, на дистанційному навчанні ми маємо лише 90 хвилин на день (для 3 класу) для загального спілкування, що явно недостатньо для всіх учасників освітнього процесу.

У класі легко помітити, як учні сприймають пояснення вчителя та виконують поставлені завдання. Під час дистанційного навчання відсутня така ж взаємодія, що ускладнює спостереження за емоціями кожного учня. Важко визначити, чи всі достатньо впевнені у своїх знаннях і чи зрозуміли матеріал.

Мені не складає труднощів підтримувати увагу учнів. Я "помічаю" всіх, підбираю захоплюючі матеріали для занять, варіюю методи викладання та види діяльності, використовую різноманітні платформи. Впевнена, що кожен педагог повинен володіти цією навичкою. Урок не повинен перетворюватися на нудну лекцію; він має бути яскравим і емоційним.

Які ваші думки щодо того, щоб учнів залишали на другий рік для компенсації освітніх прогалин? Які аргументи ви можете навести на підтримку або проти цієї ідеї?

- Ні, не підтримую. Хто не опанував хоча б на середньому рівні програму, і наступного року не опанує її. Чи багато людей, яких у 70-80-ті роки залишали на другий рік, ставали раптом відмінниками? Як на мене, ця ідея взагалі не має розглядатися в освіті.

- Окрім дискусій навколо зарплат вчителів, багато говорять про перевантаженість і вигорання педагогів. Це одна з причин, чому вчителі йдуть з професії. Як ви вважаєте, чи не стикнеться освіта з браком шкільних викладачів?

- Уже є брак молодих спеціалістів. Серед моїх колег тих, хто молодший за мене, небагато. А ті молоді педагоги, які працюють у державних школах, мають додатковий дохід: репетиторство, створення власних навчальних матеріалів для продажу. І це теж одна з причин вигорання. Бо в бажанні заробити гроші на гідне життя не залишається часу на це саме нормальне особисте життя.

Я підрахувала, скільки разів у цьому році я відвідувала різноманітні "тренінги" та "майстер-класи", які були для мене обов'язковими. Також я проаналізувала, які знання я отримала на цих заходах. Різниця в цифрах вражає. Праця для "галочки", зайва документація та сумнівні звіти повинні залишитися в минулому.

Моя порада: якщо є змога - спиши звіт у колеги, не здай, зроби за шаблоном. Захворів - іди на лікарняний. Втомився - візьми декілька днів відпустки і відпочинь. Не бери участь у всіх можливих конкурсах. Бери участь у тих, які тобі до душі, але й викладись там сповна. Обов'язково май своє особисте життя і пам'ятай, що найбільшої уваги і віддачі потребує тільки твоя родина і власні діти.

Одна з українських учительок звернулася до ChatGPT з питанням, як жити на зарплату у 10 тисяч гривень. Найважливішою рекомендацією, яку отримала вона від штучного інтелекту, стала економія. А що ви можете собі дозволити на таку зарплату? Яка, на вашу думку, має бути компенсація за працю вчителя?

- Винагорода для вчителя повинна становити щонайменше 25 тисяч гривень. І це без обговорень.

Економити на чому? На їжі? На одязі? На косметиці? На відпочинку? ШІ в такому питанні поганий помічник.

Я маю можливість отримувати більше, ніж молоді викладачі. Я - педагог вищої категорії та сертифікований вчитель, що забезпечує мені додаткову надбавку в 20%. Але найважливіше - це моя підтримка: чоловік та дорослі діти. У нашій родині всі працюють, і разом ми вирішуємо фінансові питання. Не можу не зізнатися, що маю також додатковий дохід, а не лише зарплату від викладання, з якої третина йде на комунальні витрати.

- Серед освітян останнім часом виникають дискусії щодо системи оцінювання. Яка ваша думка з цього приводу? Як ви оцінюєте дітей?

Оцінювання, насправді, більше важливе для батьків учнів. Вони прагнуть бути впевненими, що "моя дитина не відстає від інших". Мені імпонує, що в початковій школі застосовується вербальне (словесне) оцінювання, а не традиційна бальна система. Це дозволяє уникнути зайвого стресу для дітей, вдома немає сварок через низькі оцінки, а учні не отримують ярликів "відмінників" чи "тех, хто відстає".

Коли я проводжу оцінювання, то використовую не лише стандартні фрази, але й власні висловлювання, щоб підтримати учнів. Наприклад, я можу сказати: "Ти справжній молодець", "Мені надзвичайно сподобалась логіка твоїх міркувань", "Твій твір справив на мене велике враження". Крім того, у зошитах моїх учнів часто можна побачити малюнки сердечок, квітів і сонечок, які вони створюють кольоровими ручками, а не наклеюють.

Яке ваше думка стосовно атестації вчителів? Чи вважаєте ви це оцінювання справедливим? Ігор Лікарчук зазначив, що в деяких випадках це нагадує систему панщини, яка існувала в Україні.

- Атестація повинна бути, бо тримати в тонусі вчителя, як будь-якого працівника, потрібно. Найбільше, що мені подобається і я вважаю це обов'язковою процедурою, - створення презентації про себе. Це підсумок своїх досягнень за певний проміжок часу, рефлексія - що вдалось, а що ні, розуміння - куди рухатись далі, чи все влаштовує тебе в своїй діяльності. І коли вчитель бачить, скільки всього він зробив, чого навчився - впевнена, він відчує гордість за самого себе.

Колеги з інших регіонів часто висловлюють невдоволення щодо атестації, називаючи її справжнім кошмаром. Мене це дивує, адже багато залежить від управлінської команди школи. У нашому ліцеї ми отримуємо максимум підтримки під час атестаційного процесу, а також розуміння і терпимість. Безумовно, проходження атестації вимагає додаткових зусиль і викликає певні переживання. Проте, якщо вчитель впевнений у своїх знаннях і професійному зростанні, цей прогрес повинен бути відзначений та матеріально винагороджений. Кожен новий рівень кваліфікації чи звання – це додаткові переваги для зарплати вчителя.

Я пройшла кілька атестацій у позаплановому режимі, оскільки адміністрація ліцею вважає, що у мене є великий потенціал. Найкраще зрозуміти, як надихнути та мотивувати мене на додаткові зусилля, може лише моя заступниця директора.

- Серед українців точиться багато дискусій щодо олімпіад. Хто їх має проводити та чи потрібні вони взагалі. Адже це додаткове навантаження як на школярів, так і на вчителів, які готують дітей до інтелектуальних змагань. Як ви вважаєте, чи дійсно школярам потрібні олімпіади і хто має їх проводити - школа, університет (щоб відібрати собі кращих вступників)?

- Олімпіади - це біль багатьох вчителів. Вважаю, що олімпіади потрібні лише в старших класах. Вони не мають бути примусовими. Для учнів перемога повинна визначатись у грошовому еквіваленті.

Оцінювати мають незалежні експерти. Повністю виключити можливість підтасовки результатів. Максимум академічної доброчесності.

Слушна ідея - проведення олімпіад на базі ЗВО (закладу вищої освіти. - Ред.). Тоді і учні спробують свої сили в інтелектуальних змаганнях, і програш не буде мати поганих наслідків, а перемога могла б стати перевагою під час вступу до університету.

Нещодавно в медіа активно обговорюється питання використання російської мови під час уроків і на перервах. Зокрема, висловлюються думки про неможливість її заборони на законодавчому рівні. Водночас, відомий український педагог Артур Пройдаков зазначає, що учні почали частіше спілкуватися російською, оскільки вдома вони чують цю мову. А як у вашій ситуації? Як ви реагуєте, коли діти переходять з державної мови на російську?

Зараз на мене летять капці, але я завжди була відвертою, тому... Усі мої учні говорять російською. Всі без винятку, адже вони виховуються в російськомовних сім'ях. Що ж я роблю? На заняттях і під час перерв я спілкуюсь лише українською! Але коли потрібно пояснити нові слова, я користуюсь російською. Ми запам'ятовуємо, повторюємо, обговорюємо, і більше до іншої мови, окрім державної, не повертаємось. Я намагаюся прищепити любов до української мови через цікаві тексти, вірші та пісні. Також виправляю мовні помилки своїх учнів.

Навчаюся самостійно, адже сама не мала можливості рости та жити в українськомовному оточенні. Я завжди рекомендую батькам спілкуватися вдома українською, але не можу диктувати дорослим, як діяти. Прагну знайти для своїх третьокласників такі слова та аргументи, які допоможуть їм стати поколінням, що свідомо обирає українську, а не робить це з примусу.

Чи коли-небудь ви стикалися з критикою від своїх батьків або колег? Одна вчителька поділилася в інтерв'ю для OBOZ.UA, що не завжди знаходила підтримку серед колег. Вона прагнула створити захоплюючу атмосферу в класі, залучаючи учнів до різноманітних активностей.

- Не вважайте це за лестощі, але у мене не тільки класна адміністрація, а й чудові колеги! Не скажу, що у нас супердружний колектив, та і подруг у ліцеї у мене немає, але з усіма я в добрих робочих стосунках. Чи є критика з боку колег? Немає. Ба більше, моя директорка, колеги підписані на мою сторінку, і Наталя Миколаївна залишає свої коментарі, в позитивному руслі відгукується про мої публікації.

Чи може бути захоплюючою атмосфера під час навчання? Наша заступниця директора постійно наголошує на цьому під час зустрічей, адже сама проводить цікаві онлайн-уроки. Ми регулярно обмінюємося з колегами різноманітними активностями та новими ідеями для дистанційного навчання.

Відносини з батьками мають свою специфіку. Не всі з них погоджуються з моїми вимогами щодо дисципліни та суворого підходу в окремих ситуаціях. Якщо я не планую змінювати місце роботи через конфлікти з батьками, вони завжди можуть знайти іншого вчителя для своєї дитини. З більшістю батьків, як теперішніх учнів, так і колишніх, у мене складаються теплі, дружні стосунки. Ми підтримуємо зв'язок у соціальних мережах і вітаємо один одного зі святами. Я відчуваю, що моя праця цінується.

Як ви залучаєте учнів до навчання та чи інтегруєте в освітній процес елементи, які виходять за межі навчальної програми?

Вчитель – це своєрідний диригент, а учні – музиканти в великому оркестрі. Якість виконання твору залежить від майстерності диригента. Я прагну бути професійним, енергійним і харизматичним керівником свого "дитячого оркестру". Мені важливо показати, що помилки – це частина навчання, і діти можуть допомогти їх виправити. Я не вагаюся зізнатися, що щось не знаю, і пропоную разом знайти відповідь. Я багато читаю, подорожую та навчаюся, тому можу ділитися новими знаннями з власного досвіду і показувати свої фотографії, а не лише ті, що знайдені в інтернеті. Можливо, учні зацікавлені, адже я – звичайна, але цікава особистість. Я завжди щиро відповідаю на їх запитання, навіть на найнезручніші.

Чи сприймаєте ви вчителів-блогерів як конкурентів? Як ви вважаєте, чи є такі відкриті та комунікабельні педагоги позитивним чи негативним фактором для учнів? Чи можуть вони заважати навчальному процесу?

Не існує конкуренції серед учителів-блогерів. Кожен з нас унікальний. Наш контент відрізняється один від одного. Згідно з алгоритмами соціальних мереж, насамперед ми цікаві як особистості, а вже потім – як педагоги. Саме тому підписники надають перевагу тим, хто резонує з їхніми цінностями та інтересами.

Відкрита комунікація приносить лише користь як дітям, так і їхнім батькам та колегам. Я помітила, що батьки моїх учнів активно дивляться мої відео — як навчальні, так і розважальні. Діти з гордістю говорять про свою вчительку-блогера, а батьки надають підтримку. Багато з них переглядають навчальні ролики, щоб закріпити вивчений матеріал.

Вчитель, перш за все, – це особа, яка відкрита до спілкування. Як з дітьми, так і з дорослими. Коли хтось каже мені: "Ви ж викладач! Не можна носити джинси. Не можна танцювати!", я пояснюю, що моє завдання – бути прикладом у знаннях, у прагненні навчатися новому, у своїх переконаннях, у патріотизмі, у любові до України, Харкова та людей навколо. Я не ідеальна в житті і не можу бути зразком у всьому. Проте мої маленькі учениці завжди помічають, коли я роблю новий манікюр або змінюю зачіску.

Читайте також на OBOZ.UA інтервʼю вчительки-блогерки Наталії Трепак, яка розповіла про важливість математики в житті, "провисання" НУШ та проблемних батьків.