ТЦК набирає фахівців з дронів безпосередньо на території заводу - Мартін Брест.
Олег Болдирєв - ветеран конфлікту між Росією та Україною, більш відомий під псевдонімом блогера і автора літератури Мартін Брест.
Зараз він залучений до виробництва дронів, які влучають по російських нафтопереробних підприємствах та інших стратегічних об'єктах оборонно-промислового комплексу Росії.
"Десь я натрапив на інформацію в мережі про те, що певні особи так ефективно завдали ударів по РФ, що Харків протягом 13 днів залишався без жодної керованої авіаційної бомби," - захопливо ділиться Брест своїми спостереженнями про результати далекобійних атак.
Він підкреслює, що розвиток цього сектору оборонної промисловості в Україні ускладнюється з кожним днем.
Усі без винятку звітують про "успіхи наших дронів", але ті, хто їх виготовляє, наразі у мене на виробництві перебувають під пильним оком ТЦК. Нещодавно районний ТЦК зупинив двох моїх працівників, яких ми просто не встигли зареєструвати. Коли я зазначив, що ми є "оборонним підприємством", мені відповіли: "Хто ти взагалі? Замдиректора? Іди на х*й, бл*дь! Вони йдуть служити!". Декілька інших наших співробітників зараз добираються на роботу на власний ризик. - ділиться своїми переживаннями Брест.
Чому мобілізують працівників українського оборонно-промислового комплексу, незважаючи на наявність бронювання? Які інші виклики постають перед українськими виробниками безпілотних літальних апаратів і як це позначається на їхній здатності виконувати глибокі удари? Які уроки повинна винести Україна на третьому році повномасштабної війни?
Про це "Українська правда" поговорила з Мартіном Брестом. Нижче - основні тези розмови.
Перегляньте повну версію інтерв'ю на YouTube каналі УП.
"Зараз темпи просування - одна посадка на день, а за пів року це може бути і одне місто на день"
Війна проходить через різні етапи. Перший етап - це згуртованість та протистояння ворогу. Другий етап - період очікування. Наразі ж ми перебуваємо в третьому, тривалому етапі - етапі отримання серйозних ударів.
Поки війна рухається на захід, ми програємо. Зараз темпи просування - одна посадка на день, а за пів року це може бути і одне місто на день.
На кожному кілометрі, де наші Збройні сили відступають, ми втрачаємо людей. Але жертви також стаються під час наступу. Ми вичерпуємося.
Одночасно я не зовсім можу збагнути, як саме відбувається процес мобілізації. Іноді складається враження, що він охоплює лише обмежене коло осіб, тоді як деякі соціальні групи залишаються абсолютно непомітними для ТЦК, ніби їх не існує.
З одного боку, ми стикаємося з серйозними викликами в мобілізації, але в нашому розпорядженні все ще залишаються люди. Проте, нам бракує зброї та військової техніки. Більшість наявної у нас зброї – це закордонні постачання, які ми повинні буквально випрошувати. Так, саме так – випрошувати! Адже отримати сучасну зброю, таку як системи Patriot або якісні гаубиці, просто так не вийде.
Можна піти іншим шляхом, дуже непопулярним: мобілізувати кілька мільйонів людей і закидувати м'ясом. Так ми, можливо, не втратимо країну, але її потенціал точно втратимо.
"Чудові часи, коли ми могли без обмежень обирати будь-який російський аеродром чи нафтопереробний завод, вже в минулому."
Ми стаємо свідками вражаючого прогресу української інженерії. Справді, це неймовірно! Інколи, коли бачу деякі рішення, в голові виникає думка: "Це просто фантастично!". Ми не лише розробляємо нові ідеї, але й випробовуємо їх у дії. Це справжнє поєднання двох етапів в одному. Подібних компаній у світі не так уже й багато.
У той же час, розвиток глибокого удару в Україні стикається з численними труднощами. І ці труднощі стають все більш значними з кожним місяцем.
Чудові часи, коли ми могли безперешкодно відвідувати будь-який російський аеродром чи нафтопереробний завод, залишилися в минулому. Наразі ми опинилися в ситуації: "Він би й спробував, але хто йому дозволить".
На сьогоднішній день виконати це завдання є надзвичайно важко. Дійсно, воно викликає чимало труднощів. Крім того, сам дрон стає все більш складним, м'яко кажучи, а вартість кожного його удару постійно зростає...
На жаль, не всі в нашій країні усвідомлюють це. Я спостерігаю, як деякі люди, які навіть не здатні зібрати просту конструкцію, як казав наш класик, не кажучи вже про щось складніше, починають давати поради інженерам. Однак розробка військового озброєння та техніки є справжнім мистецтвом. Це вимагає не лише технічних знань, але й здатності долати труднощі та йти на компроміси.
Розробка HIMARS тривала 14 років, в той час як створення БМП Bradley зайняло понад 10 років. А український deep strike було розроблено менше ніж за два роки. Це дійсно вражаючі, але все ще досить незрілі проєкти, які потребують подальшого вдосконалення.
Ворог прогресує, а ми намагаємося встигнути за ним. Ми вигадуємо нові рішення, а він слідує за нашими кроками. Це складний і багатогранний процес, але це зовсім не те ж саме, що супермаркет, де клієнт приходить і визначає: "Це я вибираю, а це - залишаю".
Наразі замовник поставив нас у складну ситуацію, заявивши: "Ваша прибутковість може бути тільки такою і не більше". Однак насправді вона виявляється майже вдвічі меншою!
А що робити, якщо у мене немає доходу? Багато людей вирішують піти з роботи або переходять до інших компаній, оскільки Захід пропонує привабливі можливості для українських фахівців у сфері конструювання БПЛА. Причому зарплати там можуть бути вдвічі або навіть втричі вищими, ніж у нас. Це дійсно захоплююча перспектива для багатьох.
"ТЦК забирає моїх співробітників безпосередньо біля виробництва."
Більше, ніж виробники БПЛА носяться зі своїми співробітниками, не носиться зі своїми співробітниками ніхто. Я вам клянусь! Ми коли людину знаходимо, хочеться з нею всюди ходити за руку по місту.
Чому так відбувається? У нашій країні надто багато менеджерів, а інженерів, на жаль, зовсім не вистачає. А конструкторів і зовсім одиниці. Ми постійно намагаємося знайти спеціалістів, які відповідали б нашим вимогам.
І ось, серед усіх цих кандидатів, я нарешті знаходжу ту саму зірочку, яка мені так необхідна. Пропоную їй посаду, вона проходить співбесіди, спеціальні перевірки, поліграф — і її затверджують. Я з полегшенням видихаю, адже знайшов чудового спеціаліста. Але що ж відбувається далі? А далі — її мобілізують просто під нашим заводом!
Чому так відбувається? Ми беремо людину на роботу, її ПІБ з'явиться в реєстрі "Дії", ми відправляємо її на бронювання. Це бронювання, можливо, дадуть, але через три доби, а можливо, як от зараз, не дадуть, коли з 17 осіб, яких ми відправляли на затвердження, по трьох прийшла відмова. І хочете прикол? Ніхто не знає, чому відмова! Ніхто не може пояснити!
Це викликає у мене роздратування. Я не можу зрозуміти, як знайти вихід із цієї ситуації. Здається, потрібно брати людину на роботу, але потім залишати її вдома на тиждень, поки їй не нададуть бронювання. Виникає враження, що ТЦК навмисно намагається мобілізувати тих, хто вирішив працювати на підприємствах оборонної промисловості. Інакше мені важко знайти інше пояснення.
Я не прагну навантажувати ТЦК, адже там працює чимало професіоналів, які виконують свою роботу відповідально і підтримують хороший рівень комунікації. Проте, чомусь саме так виглядає процес мобілізації в нашій країні на сьогодні.
"Я постійно в русі і не в змозі знайти кандидатів для закриття 16 вакансій. І якщо чесно, я не маю уявлення, де шукати цих спеціалістів!"
Більшість вражень deep strike - це частина глобального задуму, одне без одного вони не працюють, не мають ефекту. Інколи ми такі: "Ну нафіга туди лупити?", - а через деякий час: "А! Так от, в чому була логіка".
Основна цінність deep strike полягає в інженерах, технічних фахівцях та конструкторах. Мені важко зрозуміти, як цим людям вдалося витримати всі труднощі, адже країна тривалий час пригнічувала їх.
Коли ми здобули Незалежність, наша країна мала вражаючий оборонний потенціал і відмінну школу інженерів. Наразі ж я намагаюся закрити 16 вакансій у своїй сфері, але не знаю, де знайти необхідних фахівців!
Інколи знаходжу, а людина мені пише: "Вибач, друже, я в Польщі. Можу дистанційно". Я кажу: "Давай сюди. Ми тебе забронюємо". А мені: "Ти спочатку забронюй, а потім я, може, приїду".
Якщо ми зараз зберемо тисячу молодих людей і запитаємо їх, чи бажають вони стати інженерами, вивчити, як працює літак, і зануритися в цю професію, навряд чи знайдеться багато бажаючих. Тим більше, що в нашій країні триває війна, і я б хотів мати на руках готового фахівця вже сьогодні.
Тим часом на Заході мені можуть сказати: "Слухай, ми тут виявили новий перспективний напрямок у сфері безпілотних літальних апаратів. Чи можемо розраховувати на ваших фахівців?". Зарплата при цьому — це наш базовий оклад, помножений на три. І мені потрібно підійти до наших конструкторів та інженерів і запитати: "Сашо, уявляєш, скільки тобі можуть запропонувати у Франції?". Він зацікавлено підніме погляд і запитає: "Скільки?". Я відповім: "12 тисяч євро на місяць для спеціаліста твого рівня".
На щастя, мій Саша скаже: "Ну і що", - і піде далі крутити всю цю історію.
"Без освічених фахівців ми не зможемо залучити оборонно-промисловий комплекс. Якщо не зможемо його залучити, залишимося лише з безформною масою."
У нас, українців, є своя особлива магія: протягом останніх 600-700 років ми невтомно прагнемо втратити нашу країну. І нам завжди вдається уникати цього. Як це вдається, залишається для мене загадкою.
Ми здобули перемогу в усіх поєдинках, але поступово зазнали поразок у всіх війнах. І, проте, ми продовжуємо жити! Наша мова, здавалося б, мала б зникнути. Але вона досі існує! Чому так? Невідомо. Це справжня магія!
Наразі я займаюся діяльністю в оборонному секторі і, відповідно, змушений вивчати, як функціонує російський оборонно-промисловий комплекс. Вони значно інвестували ресурси та систематично виробляють мільйони боєприпасів і безпілотників. Всі їхні оборонні концерни активно задіяні у виробництві. Вони невпинно працюють, працюють, працюють... До того ж, у них є союзник — Північна Корея.
Я абсолютно не прагну експериментувати з холодними душами чи вражати когось. Мені відомо, що наша країна має величезний потенціал, сильну інженерну спільноту і дійсно найкращу армію у світі.
Я б рекомендував нашим співгромадянам ознайомитися з чудовою та змістовною книгою про війну під назвою "Бойовий статут ЗСУ. Сухопутні війська". Це справді вражаюче видання, яке розширює горизонти знань.
Наші співгромадяни переживають великий стрес, багато хто відчуває себе виснаженими і наляканими. Я також відчуваю цей страх.
Прошу вас, друзі, якщо є така змога, утримайтеся від виїздів. Нам потрібно зосередитися на роботі.
Мені не цікаво, хто з вас буде відбудовувати країну, тому що хрін його знає, як це все закінчиться. Але мені зараз треба мізки, мені зараз треба люди з рівнем IQ, вищим за 120. Прям сильно треба.
Без мудрих та аналізуючих особистостей ми не зможемо залучити оборонно-промисловий комплекс. Якщо ж цього не станеться, нашій справі не буде жодного майбутнього.
