Світлана Терещенко, активістка з Італії.

Протягом наступного десятиріччя з російських навчальних закладів випуститься ще 140 мільйонів людей, вихованих у дусі "путінізму".

Італійська модельєрка українського походження Світлана Терещенко вже давно здобула визнання і повагу в своїй професії. Проте після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, вона вирішила зосередити свої зусилля на активному просуванні українських цінностей серед італійської аудиторії. Це виявилося надзвичайно складним завданням, враховуючи глибокі корені російської пропаганди в Італії, яка спотворює історію та використовує культуру як потужний інструмент впливу.

Засновниця асоціації української культури BORISTENE відвідала Укрінформ, де поділилася інформацією про проведення адвокаційних ініціатив, підступні методи "м'якої сили" Росії, ставлення італійців до України та чинники, що його формують. Вона також наголосила на важливості донесення правди про українську культурну спадщину та необхідності розвитку української національної ідеї.

- Вітаю, Світлано! Я бачив в одному з інтерв'ю ви казали, що ваше життя докорінно змінилося в момент повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Можете пригадати, як це було і що це для вас означало?

Я вже близько тридцяти років проживаю в Італії і завжди вважала себе космополітом, насолоджуючись класичним стилем життя "dolce vita". Але все змінилося з приходом Великої війни. Моя сестра, яка вже давно оселилася в Харкові, з 2014 року неодноразово застерігала мене, що "росіяни прийдуть нас вбивати". Я ж відмовлялася в це вірити і навіть сперечалася з нею, адже не могла уявити, що таке взагалі можливе. Раніше я не відчувала такої глибокої залученості і усвідомлення ситуації.

Але коли сестра о п'ятій ранку дзвонить і каже "Почалося!", а у слухавку чуєш, як ревуть літаки та розриваються бомби, звісно, твій світ і твоє уявлення про нього міняються умить.

У такі часи починаєш активно занурюватися в читання, навчання та формування нових думок. Відразу ж спостерігаєш світ під іншим, більш правильним кутом зору. Змінитися в таких обставинах просто неможливо.

Спочатку я закрила бізнес, який був багато у чому пов'язаний з пострадянськими країнами, зокрема з Росією, і фактично перетворилася на громадського діяча, ставши, так би мовити, частинкою нашої культурної дипломатії.

- У вас було прагнення повернутися в Україну?

Спочатку моя перша імпульсивна думка полягала в тому, щоб терміново повернутися додому, аби підтримати свою сім'ю. Проте згодом я і мої близькі зрозуміли, що моя присутність в Італії буде більш корисною. Тут у мене є багато зв'язків у різних сферах, що дозволяє мені робити більше для України.

Як стосовно просування її інтересів в Італії?

- Так. До речі, вже у перший місяць я вирішила для себе, що не буду витрачати енергію і сили на спроби щось змінити в головах тих росіян, з якими я раніше спілкувалася по роботі. Це незважаючи на те, що мені колись здавалося, що я бачила перед собою умовно нормальних людей, інтелектуалів, діячів культури...

З іншого боку, я розумію, що хтось із наших співгромадян продовжує спілкування зі своїми знайомими росіянами, може, розраховуючи на те, що допоможе їм помінятися...

Проте я не маю бажання це робити, оскільки вважаю, що ситуація не зміниться. Навіть у початкових класах їхні підручники написані таким чином, що за наступні десять років з російських шкіл випустять ще 140 мільйонів "путіних".

Як можуть вони здобути знання та усвідомлення, якщо існують у власному викривленому вимірі? Для них українці – це ніби інші росіяни, які зробили помилку, або ж нацисти, або ж "бандерівці". Вони навіть не розуміють, що це означає, але бездумно повторюють ці слова, як заклинання.

Таким чином, я вирішила сконцентруватися на італійських слухачах.

На даний момент нам не вдалося переконати всіх італійців у своїй справедливості.

Першим кроком я підняла свої контакти і усвідомила, що можу організувати інтерв'ю з Президентом Зеленським для італійського телебачення, в рамках однієї з найпотужніших політичних програм країни. Розуміючи, що державні органи зосереджені на виживанні і не можуть охопити всі аспекти одночасно, я вирішила самостійно, через знайомих, звернутися до представників Офісу Президента з пропозицією про інтерв'ю. Потім я зв’язалася з шанованим ведучим Бруно Веспою і в травні запитала його: "Чи не хотів би ти провести інтерв'ю з Президентом Зеленським?"

Отже, відбулося це інтерв'ю, потім я допомогла організувати візит їхньої знімальної групи до України, де вони поспілкувалися вдруге, того разу на Банковій, і ми показали італійцям Київ, Бучу, відвезли їх до Одеси, і всюди вони спілкувалися з нашими людьми.

Я можу з упевненістю сказати, що Бруно Веспа став союзником України, хоча раніше він дотримувався думки, що війну спровокувала Америка, а сама Україна винна за свою політику зближення з НАТО.

- Чи змінилося, на вашу думку, загальне сприйняття італійцями України за останні три роки?

Виглядає на те, що нам ще не вдалося переконати значну частину італійців у нашій точці зору. Досі існує чимало людей, які вважають, що ініціаторами конфлікту стали НАТО та США, або ж що Україні слід було вести переговори з Путіним та поступитися йому Донбасом.

Пригадую, як на початку війни я відвідала один захід у самому серці Італії, в Міланському університеті. Туди зібралися близько 200 італійських експертів і журналістів, які мають свій власний контингент слухачів. Від куплених Кремлем журналістів я почула, як вони запевняли присутніх, що "українська пропаганда вигадує факти про бомбардування Одеси та Маріуполя! Це неймовірні нісенітниці. Російська армія ніколи не атакує цивільних!". Аудиторія реагувала сміхом на ці "заяви", які виглядали для них очевидними постановками та фейками з українських медіа. У той момент я переживала безмежний розпач: сидячи в центрі цивілізованої Європи, маючи доступ до безлічі джерел інформації, я усвідомлювала, що вони обирають саме російську пропаганду.