Військові дії, підготовка та кафе "Богота". Як латиноамериканці підтримують Україну в "Хартії".

Спокійний весняний ранок. Сонце яскраво світить. По ґрунтовій стежці в лісі повільно рухається цивільна "Нива". Водій та його пасажири, вражені, зазирають з автомобіля.

Не так уже й часто можна натрапити на те, як на узбіччі дороги впевнено крокують військові в нацгвардійському камуфляжі, насолоджуючись енергійними ритмами латинської музики з телефонів і весело спілкуючись між собою на іспанській, що залишає багатьох українців в невіданні.

Це - новобранці 13-ї бригади Національної гвардії "Хартія", які повертаються на свою постійну базу після тренувань з тактики ведення бою в лісовій місцевості.

Раптом з-за дерев вибігають кози.

Ми можемо провести симуляцію наступальної операції: нехай наші друзі візьмуть стадо в обложення, а кількох кіз - у "полон", для шашликів, - жартує український інструктор на псевдо "Фіма".

На бронежилеті він носить шеврон із написом "Навчаємо всіх. Цінуємо кожного". Це один з основних девізів "Хартії", оскільки бригада самостійно організовує базову підготовку для своїх новачків. Ця стадія триває два тижні. Після цього слідує спеціалізована підготовка, яка залежить від обраної спеціалізації бійця.

Нещодавно ми пояснювали, як Україна рекрутує іноземців до свого війська. З'ясувалося, що в українських підрозділах багато латиноамериканців.

Ми відвідали базу бригади "Хартія", де функціонує окремий підрозділ іспаномовних - "Гуахіро". Нашою метою було показати, як amigos ведуть своє життя, проходять тренування та беруть участь у бойових діях в Україні.

Невеличке село на північному сході України. Побачити людей на вулицях тут – справжнє мистецтво. Життя в селі кипить за закритими дверима, адже частина будинків слугує базою для підрозділів та штабів "Хартії".

Приблизно рік бригада рекрутує іноземців, більшість із яких - колумбійці. На початку 2025-го всі вони увійшли в новостворений батальйон, який очолює підполковник Антон Баєв. Він отримав позивний "Француз", бо рік навчався на базі Національної жандармерії в Парижі.

Штаб батальйону Француза нагадує вулик, де військові в реальному часі координують бойові дії з тактичного оперативного центру (ТОЦ). Вони метушаться, пересуваючи стоси документів з однієї кімнати в іншу, активно обговорюючи нагальні питання — іноді це виглядає досить напружено. Проте, в цій хаотичній обстановці, усе контролює спокійний і педантичний комбат, з яким ми мали можливість поспілкуватися в залі для нарад.

Серед різноманітної символіки, що представлена на хартії, можна побачити прапор підрозділу "Гуахіро". Ця назва виникла на честь бійця, який став першим іспаномовним військовим, що загинув у російсько-українській війні. На прапорі зображено кондора – символ Колумбії, що гармонійно вбудований у емблематику бригади.

Імена всіх загиблих латиноамериканців з "Гуахіро" вирізьблені на гранітному пам'ятнику, що знаходиться на території бази. Перед початком першого бою новобранці збираються тут, щоб віддати данину пам'яті своїм полеглим товаришам та налаштуватися на виконання бойового завдання.

- На етапі створення батальйону був період, коли іноземці не брали участь у бойових діях на передовій. Але вони всі хотіли заробляти премії, а не лише базову зарплату. Почали вимагати, щоб відправляв їх на задачі. Я казав, що не можу, бо в мене тоді не було достатньої кількості антидронових плащів, радіостанцій і дронів. Через це 70% іноземців встали і пішли з підрозділу, - пригадує Француз.

Взаємодія з іноземними добровольцями вимагала початку роботи фактично з нуля. У батальйоні було організовано компактний рекрутинговий центр, який не лише займається залученням іноземців до підрозділу, але й вирішує їхні проблеми під час служби — від фінансових питань до особистих труднощів. Іноді латиноамериканці звертаються до рекрутерів з досить незвичними запитаннями.

- Часто колумбійці запитують у мене: "Де ваші корови?". Для них незвично, що в Україні корови не ходять усюди, як у Колумбії. В підрозділі, де я працював раніше, іспаномовним подарували телятко. Вони його годували, а на Великдень з'їли, - розповідає керівник рекрутингової групи Алекс.

Алекс супроводжував УП увесь час перебування на базі "Хартії", знайомив із рекрутами, допомагав із перекладом з іспанської на українську.

- Тобі б не завадило вивчити іспанську, - жартує колумбієць на ім'я Єйко. Він вибрав цей псевдонім на честь персонажа з улюбленого мультфільму свого сина.

- А ви вже вивчили українську? - жартую у відповідь.

Найчастіше вживаються такі вислови: "Привіт!", "Як ти?", "все добре", "так", "ні-ні-ні". Іноді можна почути й ненормативну лексику. Наприклад, "щука" в контексті означає "сука", - усміхається Єйко.

Він віддав понад 22 роки служби у збройних силах Колумбії. У лютому 2025 року він прибув в Україну, взявши з собою особливий оберіг — чотки з хрестиком, які йому подарувала мати.

В той день, коли ми спілкувалися, колумбієць виходив на своє перше бойове завдання в Україні. Талісман узяв із собою. Мама Єйко досі не знає, що син служить в українській армії. Він планує тримати це в секреті, щоби вона не хвилювалася.

У батальйоні є багато українців, які вільно говорять іспанською, що дозволяє латиноамериканцям без труднощів спілкуватися з командирами та товаришами по службі.

- Добрий день, пані! - проголошує двометровий велетень, коли я, пройшовши через розбите вікно, опинилася в невеличкому прохолодному приміщенні. - "Гуахіро" чи "Грінго"?

Куди ж я намагалася дістатися і з якою метою? До так званого логістичного хабу, де упаковують пакунки для військових. На передову їх транспортують за допомогою дронів "Вампір".

Оскільки на той час знала тільки першу назву іспаномовного підрозділу, я трохи заплуталася і відповіла: "Гуахіро".

- Чудово! Радий вас бачити! - усміхається великий чоловік - 36-річний колумбієць на прізвисько "Вікінг". Він є кулеметником і брав участь у бойових діях в Україні з листопада 2024 року.

Вікінг усе життя мріяв стати бійцем, але не зміг реалізуватися у військовій справі в Колумбії. Він не бачить на праве око, а в колумбійській армії треба бути абсолютно здоровим. В Україні Вікінг відкрив для себе три можливості: бути військовим, допомагати українцям і заробляти гроші.

Як з'ясувалося, "Грінго" - підрозділ англомовних, здебільшого американців, який зараз формується в батальйоні. Латиноамериканці не перетинаються з ними під час служби.

Невеликий, загорілий чоловік з пишною чорною бородою складає ліки, воду та продукти харчування у велику коробку. На його руці видно татуювання з символом, який присутній на прапорі "Гуахіро". Він є головним сержантом підрозділу, 35-річним колумбійцем, відомим за позивним "Гвадані".

Він вже півтора року захищає Україну, з яких дев'ять місяців служить у "Хартії". Брав участь у бойових діях на фронтах Запорізької, Луганської та Харківської областей.

Гвадані більше 12 років віддано пропрацював у збройних силах Колумбії, беручи участь у боротьбі проти повстанських груп і злочинних угруповань, зокрема проти Національної армії звільнення (ELN).

- Ми боролися з повстанцями, але згодом уряд вирішив звільнити їх,Treating them as ordinary villagers, while військових оголосили злочинцями. Проти мене відкрили кримінальні справи в Колумбії. Мені запропонували вибір: або залишити збройні сили, або опинитися за гратами. Я обрав перший варіант, - розповідає солдат.

У серпні 2024 року Гвадані взяв участь у штурмі ворожих укріплень поблизу Липців, розташованих на Харківщині. У цьому бою зійшлися вісім хартійців та вісім солдатів російської армії.

Було чимало дронів у повітрі. Один із безпілотників спробував атакувати мене ззаду. Проте мій товариш активував електронну боротьбу, і дрон впав, вибухнувши неподалік. Осколки вдарили мені в спину і ребра, адже під час вибуху бронежилет просто розкрився.

Під час евакуації в повітрі також літало безліч дронів. Відбувався скидання. Я знову отримав поранення. Мені здавалося, що я не виживу, адже втратив чимало крові. Тоді загинули двоє моїх товаришів, а один з бійців "Вагнера" здався в полон, - ділиться спогадами головний сержант "Гуахіро".

Після кількох місяців проходження лікування та реабілітації Гвадані знову повернувся до служби. Він підкреслює, що жодного разу не замислювався про розірвання контракту з українськими збройними силами. Гвадані також зазначив, що не має нічого проти залишитися в Україні після завершення війни, якщо така можливість виникне.

Вечір. Навколо однієї з будівель у селищі зібралася група латиноамериканців.

Вони одягнені у звичайний одяг, але з військовими акцентами - у когось на голові піксельна кепка, інший в берцах, а ще один носить тактичну сорочку з шевроном "Ласкаво просимо до України".

На базі постійної дислокації батальйону функціонує спеціальна їдальня для латиноамериканських військовослужбовців, відома як кафе "Богота". Для бійців "Гуахіро" готують колумбійські кухарки, які також уклали контракт з "Хартією". Меню залишається практично незмінним: основні страви складаються з рису та картоплі, які подаються з курятиною або рибою, а іноді — з яйцями.

Коли я входжу до їдальні, мене вітають кілька колумбійців українською мовою. Всередині лунає жвава латиноамериканська мелодія. Повітря наповнене ароматом смаженого м'яса та спецій. Бійці, які сидять за столами, активно ведуть бесіду і сміються.

Єдине, що справді вражає мене в Україні, - це їжа. Я спробував борщ із пампушками, і це було дуже незвично та гостро, довелося запивати це колою, - ділиться враженнями колумбієць Єйко.

Люди з Латинської Америки обожнюють Coca-Cola настільки, що іноді просять передати кілька пляшок на передову. Деякі з них "замовляють" у своїх командирів їжу з KFC прямо на фронт. Коли в батальйоні було менше бійців, фастфуд регулярно доставляли на позиції, але з часом це припинилося через надмірну завантаженість.

Ранком команда з чотирьох представників Латинської Америки, разом із двома інструкторами, з яких один виконує роль перекладача, відправляється до лісу для практики тактичних maneuvres.

Ліси на північному сході України кардинально відрізняються від колумбійських джунглів, тому подібні тренування сприяють адаптації іноземців до незвичних для них природних умов.

Їхня задача - подолати понад 10 кілометрів з однієї позиції до іншої. При цьому тримати кругову оборону й укриватися від уявних дронів.

Латиноамериканські військовослужбовці у повному бойовому оснащенні виходять на виконання поставлених завдань. Здалеку чути звуки стрільби та вибухів — це сусідні підрозділи проводять свої тренування.

На старті з'являється колумбійський гонщик "Гладіатор".

Цього разу він виконує роль провідника в групі, використовуючи компас та бойову систему "Кропива".

- Ходімо, ходімо! - підкреслює інструктор-перекладач, відомий під позивним "Іспанець".

- Amigo, контролюй дистанцію! - наказує інструктор із позивним "Фіма". Військові мають рухатися на відстані 15 метрів один від одного на випадок скиду боєприпасу з дрона.

Іспанець одночасно переводить кожну вказівку свого партнера. Тим часом Фіма намагається засвоїти основні слова та вирази іспанською, щоб мати можливість самостійно спілкуватися з учасниками.

Протягом декількох годин ми прокладали шлях через зарості. Раптом наші інструктори усвідомлюють, що відхилилися від заданого маршруту. Непокоїться Гладіатор, вибачаючись і зізнаючись, що вперше в житті стикається з використанням компаса. Але звинувачувати колумбійця в цій ситуації не варто. Виявилося, що неподалік діяло обладнання для радіоелектронної боротьби, яке і викликало збої в навігаційних системах.

Швидко вдалося повернутися на запланований маршрут. Бійці дістаються до відкритої ділянки, де розпочинають навчання з евакуації поранених з зони бою. Вони освоюють різні техніки, включаючи витягування та перенесення на плечах, як поодинці, так і в парі.

Один із представників Латинської Америки, 47-річний аргентинець на прізвисько "Тайсон", евакуюють у трьох, адже його зріст та вага, що складає близько 113 кілограмів, потребують додаткових зусиль.

— Тайсон! Тайсон! — вигукують троє колумбійців, коли на своїх плечах несуть свого велетня-друга.

Відпрацювавши варіанти евакуації, бійці вирушають углиб лісу виконувати останнє тренувальне завдання на сьогодні - холощення. Тобто імітація стрілянини з автомата без бойових патронів.

Із різних сторін долинає:

Втомлені латинці нахилилися до дерев і з жадібністю п'ють воду. Боець на прізвисько "Гладіатор" вважає, що на лінії фронту буде простіше, ніж під час тренувань. Інструктор, відомий як Іспанець, попереджає, що інтенсивність підготовки тільки зростатиме.

- Спочатку солдат мчить, наскільки здатен, а потім - наскільки потрібно, - усміхаючись, зауважує Іспанець.

- Melo caramelo (дуже добре)? - іспанською запитує Фіма, щоб переконатися в тому, що тренування вдалося.

- Мело карamelo! - з втомленими обличчями відповідають латиноамериканські солдати.

- Чимало, друзі (класно, товариші)! - з усмішкою говорить інструктор.

Військові сідають у мікроавтобус і вирушають назад до місця постійного розташування. Невдовзі кожен з них відправиться на своє перше завдання у бойових умовах.