В пам'ять про тренера та заступника комбата Василя Прокопенка, відомого під позивним "Вихор".

Товариші відзначають, що він мав здатність зберігати спокій навіть у найважчих обставинах.

На фронті Василь Прокопенко був заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 110-ї окремої бригади Територіальної оборони.

Він з'явився на світ та провів своє життя в Запоріжжі, де віддав усі свої сили дитячо-юнацькій спортивній школі "СПАС", працюючи тренером і викладачем.

У перший день повномасштабного вторгнення РФ Василь добровольцем пішов до військкомату та був розподілений до лав 110-ї окремої бригади ТРО, яка тоді боронила Запорізьку область.

Бойові побратими пам'ятають, що навіть під час служби Василь не відмовлявся від своєї улюбленої справи – він активно займався спортом.

- Він не палив, не вживав алкоголь. Василь - взірець того, як має себе поводити справжній офіцер. Це була хороша, доброзичлива людина, яка завжди демонструвала спокій, впевненість, мала міцний внутрішній стрижень та понад усе любила Україну, - говорять побратими.

Після виконання завдань на Запорізькому напрямку бригада була переведена до Сумської області. Бійці пам'ятають випадок, коли ворожий снаряд влучив у їхній бліндаж, що призвело до трагічної загибелі п'яти військових. Василь став першим, хто відважився на евакуацію тіл своїх побратимів. Під інтенсивним вогнем супротивника, евакуаційна група ризикнула життям, щоб витягти загиблих солдатів з небезпечної зони, здійснивши те, що здавалося майже неможливим.

Згодом підрозділ приймав виснажливі бої на Харківському напрямку, де, за словами військових, ситуація була найважчою за понад два роки повномасштабної війни. Росіяни постійно намагалися штурмувати: і вдень, і вночі ворожі БМП висувались в бік вогневих позицій ЗСУ, висаджували десант. Майже цілодобово працювала ворожа артилерія, міномети, СПГ.

Лише Василь вмів зберігати спокій навіть у найскладніших обставинах. Він не піддавався паніці, не підвищував голос, - діляться спогадами товариші по службі.

Коли виникла необхідність зайняти вогневі позиції та утримувати їх, Василь без вагань вирушив у бій. Ці позиції опинилися під безперервним вогневим натиском противника. Протягом п'яти днів групу, до складу якої входив і Василь, не змогли змінити.

17 травня 2024 року близько 4:30 ранку під час чергового штурму росіян військовий отримав важке поранення. Про це було передано по рації. Медична евакуація мала відбутись ввечері, але близько 18:00 побратими почули по рації, що Василь - "на щиті".

Бойові товариші намагалися винести його тіло, однак потрапили під мінометний обстріл.

Ця частина фронту наразі під контролем противника, і тут постійно тривають бойові дії. Василь формально вважається зниклим безвісти, проте відомі координати місця, де залишилося його тіло.

"Ти завжди був втіленням справжнього козацтва, відважним воїном та істинним патріотом України, а також чудовим наставником і мудрим учителем. Тепер ти служитимеш у війську Перуна, захищаючи свою рідну землю з небес", - зазначили на сторінці фестивалю Живий Вогонь.

Василю назавжди 39 років. У нього залишилася мати та сестра.

Вічна пам'ять та пошана Герою!