Олексій Копитько: Сподівання європейців на те, що вони зможуть "пережити" Трампа, є ненадійним планом. І ось чому – Блоги | OBOZ.UA

Україна. Давос. Гренландія. Іран.

Я відкладав обговорення цієї теми, оскільки вона дуже широка, а мій акцент зараз зосереджений на конкретних завданнях. Однак мене розвеселила одна новина: "Німецькі військові покидають Гренландію раніше, оскільки... погода стала гіршою".

Передусім варто звернути увагу: а що, як у разі погіршення погодних умов під час війни, бундесвер вирішить повернутися додому? Адже навчання проводяться саме для того, щоб перевірити готовність до реальних викликів. Проте згодом з'явилися змови, які нагадують історичні події, але в комічному ключі. Тож давайте трохи освіжимо контекст.

Завтра в Давосі стартує щорічний економічний форум з іронічним гаслом: "Дух спілкування".

Наша делегація в США досягла угоди про подальші переговори. У Давосі триває новий етап обговорень. Тим часом в Європі активно збирають енергетичне та теплове обладнання для України. Отже, стверджувати, що ми залишилися поза увагою, було б невірно. Ми це помічаємо і високо цінуємо.

Цей момент має особливу пікантність, оскільки у Давосі зберуться ті, хто дійсно прагне досягти компромісу, поряд з тими, хто живе ілюзією можливості скористатися ситуацією, що загрожує їм самим. Там також будуть присутні й такі, хто бачить вогонь як можливість для вигідної приватизації майна, що залишиться після катастрофи, і готові надати кредити для відновлення тим, хто вижив. Мотиви цих учасників абсолютно діаметрально протилежні.

В останні дні в інтернеті з'явилася велика кількість статей, що стосуються психічного стану Трампа, які стверджують, що він нездоровий і проявляє ірраціональну поведінку. Проте, будь-який аналітик повинен спробувати осмислити цей потік хаосу, щоб виявити альтернативні пояснення, окрім простого висновку про те, що "він просто літня людина з психічними проблемами".

Основна парадоксальна ситуація полягає в тому, що всі військові та економічні вимоги, які Трамп наводить на підтримку своїх претензій на Гренландію, можуть бути задоволені Сполученими Штатами в даний момент.

Зокрема, військові питання є особливо важливими. Проте США не виявляють наміру навіть розпочати відновлення своєї колишньої військової структури. Логіка могла б бути такою: у нас є п'ять баз, а потрібно десять, тож чинимо тиск на Данію. Але ж ситуація зовсім інша: можна мати хоч 20 баз, а фактично існує тільки одна, яку ще й скорочують! Якщо причини цього криються в зовсім інших аспектах, то залучити американців до "посилення" військової присутності Європи в Гренландії не вдасться в жодному разі. Чи то одного солдата надіслати, чи 20 тисяч – це не матиме значення. Я впевнений, що в європейських столицях це добре усвідомлюють, просто затягують час. Данці, безумовно, є цілком розумними.

Окрім загальноісторичного аналізу концепції "збирання земель" в імперському контексті, варто звернути увагу на політичні мотиви, що стоять за останніми подіями. Це можна розглядати як спробу відвернути увагу від скандалу з Епштейном, дій ICE та інших важливих проблем у США на фоні виборчих перегонів. Водночас, якщо розглядати "атаки на Гренландію" як частину інформаційного диму, то можна помітити, що Трамп перебуває у стані практично суперпозиції.

Поки всі відволікаються шумовими ефектами на півночі і підозрюють його в неадекватності, він може спроектувати силу куди завгодно. Всередині США, на Кубі, в Нігерії, в Південній Америці, на Філіппінах. Коли на Близький Схід прийде флот, з'явиться короткострокова технічна можливість погуляти і там. Бо авіаносна група - це аргумент, який не можна ігнорувати.

Відведення німцями розвідувально-навчальної групи, яка складає ціле відділення, може бути обґрунтованим кроком з їхньої точки зору. Це дозволяє уникнути ситуації, в якій американці могли б поставити під сумнів їхні наміри — чи це дійсно блеф, чи ні. А погода тут виступає лише як зручна, хоч і безглузда, причина.

Якщо на мить уявити, що американські війська якимось чином заважають німецьким солдатам, стає важко уявити ситуацію, коли американці та німці спільно захищають, скажімо, Балтійський регіон. Це означало б миттєвий крах НАТО і сигнал для Путіна. І в цьому контексті можна провести тонкі аналогії з ситуацією в Україні у 2021 році.

У листопаді 2021 року, коли Олексій Резніков був призначений міністром оборони, він окреслив підхід "НАТО де-факто" як один із ключових пріоритетів. Ніхто не сподівався, що найближчим часом вдасться досягти необхідних політичних рішень для інтеграції. Тому основна увага була приділена питанням "взаємної сумісності".

Тобто, можливість забезпечити перетік сили, а також скоординовані дії. На даний момент важко переоцінити зміни. З точки зору готовності у військовому плані Україна може вступити в НАТО вже вчора. Однак паралельно з вимірюваною прагматичною історією оборонної взаємосумісності, розгортався політичний процес навколо ОРДЛО. США публічно анонсували, що буде ескалація, і вимагали виконувати "мінські угоди" (про що зараз воліють замовчувати).

Європейські країни, зокрема Франція та Німеччина, спростували заяви США про ймовірність великої війни, проте наполягали на необхідності виконання "мінських угод", про що, втім, мовчали ще рішучіше. Коли виникали слушні питання про те, як можна виконати ці угоди без внесення змін – адже навіть Меркель визнала, що реалізувати їх без коректив технічно неможливо через взаємовиключні пункти – партнери не могли запропонувати жодних конструктивних відповідей. Росія ж, у свою чергу, категорично відмовлялася від будь-яких змін, оскільки обрала інший шлях.

На початку грудня 2021 року, після серії інтенсивних закулісних переговорів, які могли призвести до розчарування через ірраціональні дії партнерів, певні аспекти позиції України були озвучені публічно.

По-перше, міністр Резніков висловив пропозицію англо-саксонським союзникам (представникам США, Великобританії та Канади) розмістити мікроконтингенти (по 3-5-10 осіб) у п’яти ключових містах: Харкові, Краматорську, Маріуполі, Одесі та на острові Зміїному. Ці контингенти не повинні мати зброї, навіть якщо це будуть військові бібліотекарі з ентомологами. Це сталося після того, як США категорично відмовилися передати стінгери, які вважаються надзвичайно потужною наступальною технологією, здатною знищити Кремль.

Де-факто ці сили можна було б охарактеризувати як ersatz-миротворці. Їхня основна функція полягала в тому, щоб символічно засвідчити свою присутність на території, чітко підкреслюючи: ці мікроконтингенти за визначенням не можуть становити жодної загрози для Росії, навіть у шпигунському аспекті. Проте, якщо виникне загроза для них, Кремль готовий відповісти. Це класичний військово-політичний жест, який не вимагає фінансових витрат, але чітко демонструє як наміри Росії, так і наміри її партнерів.

Ви дійсно стверджуєте, що підтримуєте нас? Тож покажіть ваші дії. Чому ж партнери, після подій в Афганістані, виявилися в шоковому стані та заявили про можливу страшну ескалацію? Це жахливо! Такі висловлювання можуть підштовхнути Путіна до ядерного апокаліпсису. Але насправді, цього не станеться. Вам це нічого не нагадує?

Цілком припускаю, що умовний Рубіо подзвонив комусь розсудливому в Європу і попросив не ставити США у ще більш дурне становище. Тому що масштаб військового потенціалу несумірний. Але це лакмусовий папірець: пресинг навіть на одного європейського солдата - це розвал НАТО.

Відсутність тиску може бути сприйнята як спроба Вашингтона дистанціюватися від ситуації, хоча на даний момент вони не бажають це демонструвати. Тому й виникла пропозиція тримати подалі (одиноких фінів і норвежців можна просто запросити до себе на зустріч і дружньо ізолювати на американській базі на кілька тижнів).

Проте існувала ще одна важлива обставина. 3 грудня 2021 року міністр Резніков опублікував статтю в Atlantic Council під назвою "Майбутнє Європи визначиться в Україні", у якій було проаналізовано можливі наслідки ескалації з боку Російської Федерації та наведено список ризиків, що можуть загрожувати Заходу.

Ви можете ознайомитися з цим. Тут йдеться як про провал сухопутного вторгнення Росії, так і про рішучість України боротися (а не про "Київ за три дні"). Також порушуються питання мільйонів біженців, глобальних загроз у сфері продовольства, а також мілітаризації всого — від енергетики до міграції тощо.

На кожній (!) зустрічі підкреслювалося, що якщо не зупинити спроби Російської Федерації порушити міжнародну морську торгівлю та атаки на загальні правила судноплавства (що вона активно робила, випадково закриваючи значні території Чорного моря під приводом "навчань", блокуючи Азовське море тощо), то в результаті можуть бути скасовані всі правила.

Це призведе до значно більших витрат для всіх. Адже не може бути так, що в одному регіоні ігнорують загальні принципи, тоді як в іншому їх суворо дотримуються. Ситуація вже вимагає витрат, і це лише початок, враховуючи постійний розвиток технологій дронів.

Несміливість лише підвищить ціну та надасть Москві разом із її союзниками по "осі зла" шанс підготуватися на фоні знищення "порядку, збудованого на правилах". Цей порядок, до речі, активно "коригується" Вашингтоном. Без захоплення ініціативи та початку проактивних дій нічого не зміниться. Тому Європі терміново потрібно перестати "надсилати сигнали" і реально почати діяти.

У Трампа (групи, яку він очолює) і Путіна ситуативно збіглися інтереси: демонтаж ЄС і НАТО в поточному вигляді. США про це чесно написали. А це не тільки військові ризики для центру і сходу, це ризик розгубити благополуччя для умовної Бельгії. Яка зараз - тиха гавань, а поза європейським проєктом стане смачною здобиччю.

Не варто вважати, що Вашингтон проявляє альтруїзм у своїх стосунках з Москвою. Тут все зводиться до чистої прагматики. Мета полягає в тому, щоб розбити на частини конкурентоспроможну європейську структуру і перетворити її на васальний організм, що залежить від Америки, без жодних натяків на суб'єктність. І, звісно, без поступок Путіну в угодах з Китаєм. А навіщо це робити?

Просто в якості тактичного заходу цілком допускається "невелика" пожежа в країнах, які на російській (!) периферії і які не дуже шкода. Ми можемо про це міркувати цілком цинічно. Пожежа на сухопутній логістиці товарів до Європи (до тих пір, поки він цю логістику не контролює) Вашингтон точно не лякає. Вихід - робити ходи, до яких Росія не готова, а США не зможуть оскаржити.

Скажімо, якби "тіньовий флот" масово знищили восени, коли світ вже був здатний без особливих потрясінь пережити зниження потоку російської нафти, зараз була б інша ситуація. Але навіть зараз застосовуються лише епізодичні напівзаходи...

Конфіскація активів Росії належить до тієї ж сфери. Оскільки Європа вже зробила кроки у цьому напрямку, заморозивши активи, Москва запам'ятає це і врахує в своїх подальших діях. У рамках традиційної логіки це не можна буде виправити, лише за умов зміни обставин. Колективний тиск на режим Путіна по всьому світу є цілком реальним завданням для ЄС, якщо буде змінено підхід на ментальному рівні.

Яскравим прикладом є нещодавно завершені військово-морські навчання, що відбулися між Китаєм, Росією та Іраном у водах Південної Африки. Після цих маневрів південноафриканські аналітики почали відкрито ставити запитання: чому ми залучені в цей спектакль? Торговельні відносини з Росією стрімко зменшуються, а з Іраном ситуація схожа. Хоча Китай є важливим партнером, він не повинен розглядатися як опонент західного світу. Натомість, з європейськими державами існує безліч можливостей для співпраці, а також доступ до фінансових ресурсів і технологій. Може, варто було б зосередитися на співпраці з ними?

У Європи на порядок більше своїх ресурсів, ніж було в України. А зараз і ми готові долучитися, коли побачимо, що Європа готова розділити ризики. Інакше - абсолютно очевидний сценарій: Україна під тиском дрейфуватиме до "нейтралітету", тобто до зобов'язань не втручатися на боці Європи в разі ескалації з будь-якого боку.

Мотиви обережності європейців цілком виправдані – вони прагнуть уникнути необачних кроків, щоб спростити процес нормалізації. Проте реальність така, що це стане можливим лише після суттєвого перезавантаження і за нових умов. Неможливо досягти "нормалізації" з умовним Патрушевим, оскільки його цілі зовсім інші.

Україна найбільше прагне до нормалізації відносин з Росією та встановлення мирного співіснування. Однак Кремль має інші підходи до цього питання. Тому Україні потрібно знайти способи вплинути на ситуацію. Аналогічна ситуація спостерігається і в стосунках з Європою.

Фактично, Трамп і Путін ставлять Брюссель у таку ж ситуацію, як це було в Україні в грудні 2021 - січні 2022 року. Вони висувають нереалістичні вимоги, але при цьому демонструють тривожний, проте конструктивний підхід. Цей підхід може бути легко зміщений у потрібний для них момент.

Надія європейців "пересидіти" Трампа, тобто, протриматися ще рік-півтора - це дуже хиткий план. Зараз час стрімких дій. Як атака Трампа по Ірану. Як визнання Ізраїлем Сомаліленду. Як бліцкриг Туреччини у Сирії (який розвивається). І т.д.

Європа майстерно грає у подібні ігри. Пам'ятаєте, як зупиняли небажані результати на виборах? Просто варто зібратися з думками і поглянути на ситуацію з іншого ракурсу... Гідрометцентр обіцяє, що через два тижні холоди відступлять. Це дає нам надію на поліпшення. Отже, у нас є ясний орієнтир на найближче майбутнє. А для відволікання можна поглянути на прогнози погоди в Росії.