На 80-річчя визволення Заксенгаузена прибудуть його колишні в'язні.
Коли 22 квітня 1945 року польські та радянські солдати звільнили нацистський концентраційний табір "Заксенгаузен", в ньому залишалося приблизно 3000 ув'язнених, медичних працівників та доглядальників. Проте для близько 300 з цих в'язнів звільнення стало лише тимчасовою розрадою: незабаром вони померли від наслідків жорстокого ставлення з боку нацистів.
За день до звільнення нацисти, відступаючи, почали випускати в'язнів із концтабору, але не просто на волю - понад 30 тисяч ув'язнених відправили у так звані марші смерті. Кілька тисяч цих тортур не пережили. Загалом з 1936 по 1945 роки у концтаборі "Заксенгаузен" було ув'язнено щонайменше 200 тисяч людей із близько 40 країн.
До завершення Другої світової війни десятки тисяч людей стали жертвами голоду, епідемій, жорстоких катувань, медичних експериментів та примусової праці. Тільки в осінній період 1941 року в спеціально створених для цього місцях були застрелені або отруєні газом у переобладнаних вантажівках не менше ніж 10 тисяч радянських військовополонених, серед яких чимало євреїв.
Читайте також: Церемонія з нагоди 80-ї річниці звільнення "Бухенвальда" відбулася без РФ та Білорусі
"Заксенгаузен" відігравав ключову роль у системі нацистських концтаборів, завдяки своєму розташуванню неподалік від Берліна, столиці "третього рейху". З 1938 року тут розміщувалася адміністрація, яка контролювала всю мережу концтаборів. Серед відомих нацистських злочинців, що працювали в "Заксенгаузені", слід зазначити Рудольфа Геса, який став комендантом табору смерті "Аушвіц" (Освенцім). У 1947 році його було страчено за військові злочини.
З нагоди 80-ої річниці звільнення концтабору до "Заксенгаузена" наприкінці квітня та на початку травня повернуться шестеро тих, кому вдалося вижити, - троє чоловіків та троє жінок. Їх заслали у центральний концтабір або одну з його філій в останні роки Другої світової, коли вони були дітьми чи підлітками.
Серед шести учасників урочистостей п'ятеро є поляками, а шостий — українець на ім'я Микола Урбан. Він з'явився на світ у 1924 році в Харкові і є найстаршим серед гостей. Це буде його перший досвід участі у меморіальних заходах у "Заксенгаузені", куди він прибуде зі Швейцарії, де знайшов притулок від війни Росії проти України. На 30 квітня заплановано публічну дискусію за його участю у представництві федеральної землі Бранденбург, розташованому в Берліні, поблизу колишнього концтабору.
Під час Другої світової війни Урбан приєднався до партизанського руху, але в 1942 році був захоплений і відправлений до концтабору "Заксенгаузен". Згодом його перевели в філію цього табору, "Фалькензее", де він змушений був працювати на компанію Deutsche Maschinen AG (DEMAG), що займалася виробництвом танків. Напередодні закінчення війни йому вдалося втекти разом із двома товаришами. Вони приєдналися до полку Червоної армії, який брав участь у запеклих боях за Берлін у травні 1945 року.
Заплановане повернення колишніх в'язнів до "Заксенгаузена", враховуючи їхній поважний вік, може виявитися останнім у їхньому житті. Ця тривожна думка вже давно не залишає директора фонду "Бранденбурзькі меморіальні комплекси" Акселя Декролля. Більшість людей, які пережили жахи концтаборів, вже пішли з життя. "Ці люди були для нас не лише свідками минулого, але й нашими друзями, вони завжди підтримували нас. Відсутність таких особистостей – це справжній переломний момент для нас", – зазначає він.
Ознайомтесь також: Нацизму злочини: як змінилася культура пам'яті в Німеччині.
Щоб допомогти людям краще усвідомити історію концтаборів, таких як "Заксенгаузен" та жіночий табір "Равенсбрюк", меморіальні комплекси вже давно звертаються до мистецтва, музики та організації майстер-класів для молоді. "Це важливо, адже поряд з традиційними педагогічними методами та звичними виставковими формами культура здатна з’єднувати, долати бар'єри та знаходити спільну мову з людьми через те, що їх уже цікавить," - ділиться своїми думками Дреколль.
Катрін Ґрюбер, онука колишнього в'язня "Заксенгаузена", може засвідчити це. Вона очолює фонд, що підтримує меморіальний комплекс на території колишнього концтабору та музею, що йому належить. Коли під час офіційних меморіальних заходів звучать пісні, написані в'язнями концтабору, це глибоко торкається навіть тих, хто з'явився на світ після війни.
"Нацисти перетворили в'язнів на безликі номери, але вони завжди залишалися людьми. Пісні можуть допомогти уявити тих, хто їх співав," - зазначає Ґрюбер. Її дідусь, священник, був серед тих церковних діячів, які активно протистояли нацистському режиму. Через його діяльність, зокрема допомогу євреям, у 1940 році його ув'язнили в Заксенгаузені, а згодом перевели до концтабору "Дахау".
Онука мала можливість зустріти свого діда, який відійшов у 1975 році. Розповідаючи про свою родину, вона створює місток між подіями минулого і сучасності. Від свого діда Гайнріха вона дізналася, що під час перебування у концтаборі він намагався підтримувати інших в'язнів, і водночас отримував допомогу від них. "Він опинявся на межі життя і смерті, але його врятували в'язні-комуністи", - ділиться спогадами онука.
"Це приклад, який залишається актуальним і в наш час," - зазначає Ґрюбер, говорячи про важливість людяності у відносинах один з одним. Вона прагне обговорити це питання з нащадками тих, хто пережив концтабори, з нагоди 80-ї річниці звільнення Заксенгаузена. "Ми сподіваємося, що ці зустрічі створять міцні зв’язки, які збережуться і після нашої бесіди, і що ми зможемо зустрічатися щороку," - додає голова фонду, що підтримує меморіал.
Ґрюбер вважає, що значення таких автентичних місць, як "Заксенгаузен", важко переоцінити. "Вони передають знання, розповідають про долі конкретних людей у контексті тих подій. І вони дають відвідувачам змогу дати цьому місцю їх зачепити", - каже вона. При цьому вона думає і про загальне зростання правих рухів у Німеччині. "Для мене уроком історії є те, що людей не можна ізолювати та робити з них цапів-відбувайлів. Тому мені болить нинішня дискусія щодо біженців, - додає жінка.
Минулого тижня партії, що формують майбутню урядову коаліцію Німеччини — ХДС/ХСС та СДПН, досягли згоди щодо значного посилення міграційної політики в країні. Водночас, частково праворадикальна партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН) вже тривалий час поширює наратив, що негативно ставиться до німців з міграційним походженням, а також до тих, хто рятується від війни та бідності в своїх рідних країнах.
Аксель Дреколль так само хвилюється через виклики, перед якими постала демократія по всьому світу. Тому організатори вирішили заборонити політикам від АдН покладати вінки під час заходів із нагоди 80-річчя звільнення концтабору "Заксенгаузен". Цей жест - це акт вшанування, каже директор фонду "Бранденбурзі меморіальні комплекси". "Ми не дозволимо, аби це робила АдН", - додає він.
Дреколль осмислює не лише події, пов'язані зі святкуванням визволення концтабору в квітні 1945 року, а й те, що сталося після цього. Адже в тому ж році колишній концтабір був перетворений Радянським Союзом на спеціальний табір, де також мали місце злочини, вже вчинені комуністичним режимом.
До закриття у 1950 році в цьому радянському спецтаборі були ув'язнені близько 60 тисяч людей. Передусім це були нацисти, але кидали туди й противників нового режиму або ж затриманих із незрозумілих причин. Близько 12 тисяч з них померли від голоду чи хвороб. Про цю сторінку історії "Заксенгаузена" так само будуть згадувати в рамках окремих меморіальних заходів та виставок у вересні.
