Мотивація до боротьби у раніше звільнених регіонах є дуже високою, -- зазначив командир спецпідрозділу ГУР "Артан-Х" Фаворит.

Андрій, відомий під псевдонімом "Фаворит", очолює спецпідрозділ ГУР "Артан-Х". З моменту початку масштабного вторгнення він знаходиться на фронті, виконуючи складні бойові місії, координуючи операції та надихаючи своїх товаришів по службі.

Під керівництвом "Артан-Х" активно залучається до спеціальних операцій, завдаючи ударів по ворогу в тилу та ведучи бої в найскладніших умовах. Унікальність цього спецпідрозділу полягає в тому, що його склад формують ув'язнені, які висловили бажання приєднатися до служби.

"Фаворит" висловлює позитивні враження щодо діяльності бійців: вони вкрай мотивовані, і серед них є чимало справжніх героїв. Також серед ув'язнених, які залишаються в місцях позбавлення волі, спостерігається зростаюче бажання приєднатися до оборонних дій.

У бесіді з "Телеграфом" керівник підрозділу "Артан-Х" поділився деталями про те, як його команда здійснила контрнаступ на Запорізькому напрямку. Він також обговорив, чи використовують російські сили тактику масованих атак, а також причини, чому місцеві мешканці відчувають страх перед військовими.

Ви берете участь у бойових діях з початку 2022 року. Зараз важко спрогнозувати, як довго ще триватиме цей конфлікт. Сподіваємося, що не надто довго. У зв'язку з цим у мене є запитання: з якими роздумами ви вирушаєте в кожен новий бій?

З усвідомленням того, що незалежно від тривалості цього випробування, ми повинні витримати — Україна повинна вистояти, адже Росія не надасть нам другого шансу. Я впевнений, що зараз перебуваю там, де треба, і виконую свої обов'язки.

-- Думки про життя, смерть присутні?

Я розпочав свою службу в підрозділі на посаді рядового, в групі, що займається активними діями. З одного боку, це завжди несе велику небезпеку, але під час бойових зіткнень адреналін зашкалює. Все відбувається настільки стрімко, що немає часу на інші думки. Все залежить від долі, удачі і Божої волі.

У 2022 році, коли ви стали на захист, чи уявляли ви, що конфлікт затягнеться на такий тривалий період?

Заздалегідь існували явні знаки, що свідчили про можливий початок війни. Проте, зізнаюсь, я до останнього моменту не міг у це повірити. Особливо в те, що в наш час, в самому серці Європи, може відбуватися війна в такому масштабі: як це можливо?

Сьогодні я більше не задаю собі подібних запитань. Актуальні події та заяви, що стосуються України, вже не викликають у мене здивування. Виживання українського народу залежить від нас, і на удачу покладатися не варто. Нам потрібно триматися своїх принципів і наполегливо працювати.

Я ніколи не сприймав себе як військового і навіть не міг уявити, що опинюся на полі бою. І, безумовно, мені не спадало на думку, що конфлікт затягнеться на такий тривалий час. Тепер я абсолютно усвідомлюю, що з таким сусідом, як Російська Федерація, потрібно завжди залишатися насторожі. Навіть якщо в цьому році вдасться досягти мирного угоди.

Отже, ви були серед українців, які не сподівалися на напад Росії?

Цього разу я не допущу такої помилки.

-- Як ви мотивуєте себе та своїх побратимів? Щоразу йти в бій, враховуючи всю ситуацію.

Якщо розглядати особовий склад, що перебуває в бойових діях понад два роки, важливо забезпечити їм можливість змінювати свою професійну діяльність. Цей висновок ґрунтується на моєму особистому досвіді.

Наприклад, перебування в групі активних дій протягом трьох років є величезним стресом для психіки та фізичного стану. Тому ми часто рекомендуємо після певного часу перейти до роботи у напрямку БпЛА, займатися вогневим забезпеченням та, звичайно, здійснювати ротацію між різними завданнями. Коли у нас немає бойових дій, ми займаємося тренуваннями та відновленням. Це має позитивний вплив на загальний морально-психологічний стан.

У 2022 році ви вирішили стати волонтером і взяли участь у захисті Київщини. Який основний мотив спонукав вас до цього рішення?

Війна наблизилася до нас так, що відчувається кожен її подих. У такі моменти або доводиться робити вибір, або втікати. Ігнорувати ситуацію, вважаючи її «не своєю справою», коли проходять бої під Києвом (місті, де я народився і виріс)... Не можу сказати, я не зміг це зробити.

Створили ДФТГ (добровільне формування територіальної громади) і розпочали активні дії. Незабаром до нас звернулися представники розвідки. Вони шукали людей на місцях для збору оперативної інформації, і ми стали такими співробітниками. А потім почалися перші зіткнення...

Не буду приховувати: 2014 рік, коли розпочалася війна, обійшов мене стороною. Сильно шкодую про це. Тоді я не сприймав АТО так близько, і це стало моєю серйозною помилкою.

Ви вже зазначили, що під час війни ви бачите себе як захисника України. А як щодо вашого місця в мирному житті?

Війна залишить свій слід на кожному. Я особисто не відчуваю труднощів у переході до мирного життя, але багато військових стикнуться з цим випробуванням. Ті хлопці, які брали участь у запеклих боях, отримали поранення і повернулися додому, вже відчувають наслідки цього досвіду.

Потрібні психологи, реабілітації, комплексні програми. Попереду у нашої держави багато роботи.

Поділіться інформацією про ваш спеціальний підрозділ "Артан-Х".

-- Це досить молодий підрозділ. Виконує спеціальні задачі, диверсійні операції. Він існує близько 9 місяців, але вже зміг про себе заявити.

Я став командиром "Артан-Х" приблизно на початку літа 2024 року. З того часу ми залучалися до бойових дій у трьох ключових регіонах: Рівнопіль (Донецька область), Запоріжжя та Харківська область. Як і належить будь-якому доброму командиру, я вважаю своїх підлеглих найкращими. Без зайвих слів: хлопці справилися з завданнями на відмінно, незважаючи на те, що діяли не лише на передовій, а й за її межами.

Хто займається підготовкою військових до цього?

Інструктори проходять підготовку, яка в нашій організації займає від двох до трьох місяців. Якщо між бойовими завданнями є певний проміжок часу, це не означає, що весь підрозділ одночасно вирушає на місію. Дехто з них продовжує навчання, тоді як інші беруть участь у бойових діях, і ці ролі постійно змінюються. У періоди, коли немає активних бойових дій, ми постійно вдосконалюємо свої навички через тренування.

Чи беруть участь у бойових діях саме колишні в'язні?

У підрозділі "Х" служать демобілізовані військовослужбовці, які отримали можливість повернутися до активної служби. Для них це шанс залишити минуле позаду та розпочати новий етап у справжньому боєздатному підрозділі. Їхня рішучість у боротьбі відчувається навіть на відстані, і супротивник не може цього не помічати.

Опишіть, яким чином ви мотивуєте їх стати частиною "Артан-Х"?

-- Першу частину хлопців я сам відбирав в колоніях. Зараз у нас вже великий підрозділ: є дві роти, третя формується. Охочих дуже багато, тому що перші люди, які потрапили до нас, побачили ставлення до особового складу, як ми готуємо бійців.

-- З якими справами ви можете брати людей?

Безсумнівно, статті 152-156 не підлягають обговоренню, оскільки вони стосуються зґвалтування та сексуального насильства. Також є забороненими статті 305-324, що стосуються незаконного обігу наркотиків. Крім того, це стосується державної зради, тероризму та всіх, хто отримав довічний термін ув'язнення.

З іншими статтями: вивчаємо справу, проводимо перевірку обставин, якщо кандидат показує, що він вмотивований.

Які причини їхнього бажання вступити в конфлікт?

Для них війна тільки почала свою ходу, можна сказати, що це сталося з моменту їх виходу з місць позбавлення волі. Впродовж усього цього часу вони залишалися осторонь. Деякі навіть не мали повного уявлення про те, що насправді відбувається, які дії вчиняє Росія. У тих, хто був достроково звільнений, мотивація до боротьби надзвичайно висока. Звісно, для них це шанс змінити своє життя. Це чесна справа, певна стабільність, і вони відчувають гордість за своє рішення.

Ви усвідомлюєте, яке в нашому суспільстві є сприйняття людей, які відбувають покарання. Як вам вдається працювати та взаємодіяти з ними? Адже у них зовсім інші культурні та комунікаційні норми.

-- Певний відбиток є. Але ми стараємося викорінити деякі нав'язані звички. У нас військова дисципліна, режим, нормальне людське ставлення.

Чи це реально?

-- Звісно. Якщо людина хоче, можливо все. Є дуже різні ситуації.

Проте, ви офіційно рідко згадуєте, що саме звільнені раніше особи беруть участь у бойових діях. Чи не боїтеся ви негативної реакції суспільства?

-- Спеціальний підрозділ ГУР "Артан-Х", де службу проходять достроково звільнені люди, був створений у 2024 році. Тож ми не старались приховати чи якось завуалювати цей факт. Хоча згоден, це дуже делікатна тема.

Хотілося б поділитися інформацією про мою команду, адже ці молоді чоловіки виконують важливу місію і роблять це на високому рівні. Вони не бояться ризикувати власним життям заради України. Серед них є справжні герої, і наша країна повинна бути в курсі їхніх досягнень.

-- Чи важко їм на полі бою?

-- На полі бою вони вже виходять досить підготовлені й фізично, й психологічно. Але чесно, найголовніше, що в них є внутрішній стрижень, сила духу. У багатьох було складне життя, вони багато пройшли. Це теж, я думаю, допомагає і на полі бою.

— У вас не виникали труднощі з ними? Адже деякі колишні в'язні могли використати, так би мовити, мобілізаційні заходи, щоб вирватися на свободу.

-- Такого у нас майже немає. Ми беремо тих, хто хоче справді до нас потрапити. Стараємось відібрати тих, хто може бути на певному рівні тої підготовки, яка мінімально потрібна в цьому підрозділі, є вікові обмеження також.

-- Як відбувається набір? Ви приїздите у в'язницю, розказуєте про себе?

На справді, про нас вже відомо всім. Вони активно обмінюються інформацією між собою. Тому, коли ти приїжджаєш, особливої реклами не потрібно. Досить просто згадати назву підрозділу, в якому ми шукаємо нових учасників. Зазвичай у тих місцях, куди ми направляємося, вже є зацікавлені.

-- Не так давно у вас була дуже успішна спецоперація на Запоріжжі. Але про неї мало відомо. Що там відбулося?

Якщо вам відомо, у грудні з'явилося чимало новин про можливий наступ на Запоріжжя. Фактично, нашої команди завданням було дістатися до цього напрямку та спільно з підрозділами ГУР запобігти можливим атакам ворога.

Безсумнівно, окупаційні війська мали такі плани, але щось пішло не так. Тоді виникла необхідність спробувати здійснити локальні наступальні операції, щоб відсунути противника далі. На той момент, напевно, це був єдиний сектор уздовж лінії фронту, де нам вдалося повернути території, які контролювали російські сили.

Важко передбачити, яким чином розвиватиметься ситуація в подальшому, але на тому етапі підрозділи активних дій ГУР, а також ми всі разом, продемонстрували злагоджену роботу.

Чи це дійсно "Артан-Х"?

Підрозділ "Артан-Х", спецназ ГУР "Артан", "Реванш" та "Кракен" згодом надали свою підтримку. Ми співпрацювали в тісному контакті.

Які були характерні риси спецоперації?

-- Щось повертати завжди важко. Тому що це збільшує ризик втрат. Оборонятися легше. Тут ми змогли забрати території. Враховуючи складність рельєфу, складність всіх обставин, які нам заважали, ми змогли це зробити з мінімальними втратами.

Ви стали одним із тих, хто у 2022 році опинився в Енергодарі, який вже знаходився під російською окупацією. Тоді відбулася спецоперація, про яку в Україні навіть не здогадувалися. Які події розгорталися в той час? Чи це була спроба повернути контроль над містом?

-- Це було здійснення диверсійних заходів, щоб скажемо "ускладнити життя окупантам". Але прямої задачі забрати місто у нас не стояло.

-- Коли ви тоді опинилися в Енергодарі, що вас найбільше здивувало?

Це був мій перший досвід участі у водній операції. Такі місії, зазвичай, є досить непростими. Вночі ми вирушали на надувному човні, оточені глибокою темрявою, нічого не було видно. Висаджувалися на берег, де зосереджувалися ворожі сили. Сама атмосфера створювала певне відчуття тривоги. Проте все пройшло успішно — ми практично не зазнали втрат. Виконали рейд, завдання полягало в знищенні конкретного об'єкту, а згодом безпечно покинули той берег.

Чому більше не відбуваються подібні операції?

На даний момент ця задача не є актуальною. Існують інші, більш важливі напрямки.

Ви також були залучені до операції з визволення "вишок Бойка". З якими труднощами вам довелося зіткнутися?

Найбільшою складністю було те, що до «вишок» потрібно було долати значну відстань. Ти опиняєшся у відкритому морі, де росіяни мають літаки на чергуванні. Вони атакували човни з повітря, але, на щастя, наші екіпажі продемонстрували вражаючі навички, що дозволило уникнути ураження. Важливою проблемою залишалося те, що довгий час ти перебуваєш без жодного захисту: лише море, човен і вороже авіаційне спостереження. Хлопці героїчно впоралися з цим викликом.

Скільки часу необхідно для організації подібних операцій, як Енергодар та "вишки Бойка"?

-- Я думаю, потрібно тиждень-два для того, щоб розставити акценти. Тому що люди, які залучаються до цих операцій, вже з певним досвідом, вміють воювати. Специфіка - вода. Тому тиждень-два підготовки й можна на операцію.

-- "Вишки Бойка" зараз досі під Україною?

Ми змусили окупаційні війська залишити цю територію. Це було важливе завдання для зменшення впливу противника в Чорному морі. Тепер ця зона не знаходиться під контролем Росії.

-- Минулого року у вас також були спецоперації на Харківщині, коли росіяни проводили свій другий наступ на область. Що ви робили?

-- Саме наш напрямок - це село Липці. Ми там успішно провели операцію, забрали близько 40 гектарів землі за досить короткі терміни. І знову таки з мінімальними втратами. Ми висадилися прямо в тилу ворога, на техніці залетіли, і таким чином суттєво скоротили термін наступальних дій для суміжників.

-- Як там себе поводили росіяни? Вони вже вдруге пішли на Харківщину, це вивчений ними напрямок.

-- Росіяни, щоб не казали, вміють воювати. У них нема страху. І в них є ще така історія, що вони бояться повертатися назад. Видно для них це гірше за смерть. Вони до останнього будуть воювати. І полонені розказували, як з ними там поводяться. Логіка наступна: у них є шанс вижити на позиціях, але якщо відступлять чи втечуть...

Яка з усіх ваших процедур виявилася для вас найбільш складною?

-- Для мене особисто запам'ятався Бахмут. Дуже холодно, і формат війни був інший: тоді не було такої кількості FPV, переважно ближні бої.

У бою ти ведеш постійну комунікацію з супротивником, намагаючись змусити їх скласти зброю. Це надзвичайно напружено, адже ворог знаходиться всього в 10-15 метрах від тебе. Відчуття, що тебе оточують, постійно переслідує. Психологічно пережити таку ситуацію вкрай складно.

Тоді ситуація з дронами не була такою перевантаженою. Зараз навіть дістатися до бойових позицій — це вже окрема пригода. Конфлікти перетворилися на справжню війну безпілотників.

Отже, якщо раніше, у 2023 році, вони готувалися до нашого наступу, створюючи так звані "лінії Суровікіна", то тепер їхня стратегія змінилася: вони не займаються мінуванням і більше покладаються на використання дронів?

У них є безпілотники для проведення запусків. Але на всіх територіях, які вони захопили, всюди зводять бетонні укріплення та риють окопи. Вони майстерно виконують цю роботу, навіть коли температура падає до мінус 10 градусів. Іноді я сам дивуюсь, як їм це вдається, адже вони здатні швидко справлятися з копанням навіть у суворих умовах. Це справді заслуговує на повагу та може стати уроком для інших.

Крім безпілотників, які ще зміни ви спостерігали у тактиці ведення бойових дій?

-- Все менше стає м'ясних штурмів. Ворог працює малими групами. Навчились.

-- Це пов'язано з тим, що вони починають берегти своїх людей?

-- Навряд чи це пов'язано з бажанням берегти особовий склад. Це точно не про росію. Наприклад, на задачі на одному з напрямків, вони відправили групу: ми їх ліквідували. Через певний час вони тим самим маршрутом відправляють наступну групу. Їх теж ліквідували. За ними третя...

Ось у чому суть: в армії окупантів, коли отримують наказ, вони прагнуть його виконати будь-якою ціною. Це для них є пріоритетом. Не життя людей важливе, а досягнення поставлених цілей.

Чи відбувається оновлення їхніх технологій?

Останні райони, в яких ми перебували, характеризуються надзвичайно обмеженим використанням техніки, оскільки вона стає легкою мішенню для дронів — як наших, так і противника. Зазвичай, вдалині ведеться вогонь, якщо йдеться про танки, тобто з укритих позицій. Ситуації, коли колони техніки пересуваються відкрито, стали справжнім винятком.

-- Тобто головна цінність - це піхота?

-- Піхота і безпілотники.

В таких умовах, наскільки реально підготуватися до нашого контрнаступу?

-- Моя суб'єктивна думка: глобальний контрнаступ на цьому етапі -- це дещо утопічна історія. Та це не означає, що повертати території ми не можемо. Коли складаються відповідні умови, обираємо пріоритетний напрямок і пробиваємо оборону ворога: малими діями, поступовими кроками. А глобально так, щоб одразу по всіх напрямках - сьогодні це неможливо. Насправді Росія теж не може так наступати, у них немає такого потенціалу. Тобто вони обирають пріоритетні напрямки (зараз це Донецький, Луганський) і тиснуть там.

Ви на Запорізькому напрямку змогли відновити наші позиції. Яка ймовірність, що ми зможемо продовжити поступово просуватися в цьому напрямку?

Можливо продовжувати рухатися вперед, але для цього необхідні ресурси. Іншими словами, потрібно формувати та залучати нові підрозділи, адже одиночний загін, який вже захистив цю територію, вичерпав свої сили. Потрібно, щоб інші підрозділи взяли на себе ці позиції.

В даний час активно обговорюється ідея замороження війни. Існує думка, що деякі військовослужбовці не прагнуть переходити до більш престижних підрозділів, оскільки вважають, що війна незабаром завершиться. Чи відчуваєте ви серед своїх товаришів по службі, що ця тема справді має моральний і психологічний вплив?

Можливо, так і вважають, але у моєму колі всі усвідомлюють: попереду, ймовірно, одна з найнапруженіших стадій конфлікту. Тож розслаблятися ще зарано.

Що необхідно для того, щоб ми витримали цей складний період? Можливо, це активна мобілізація та протидія ухилянтам?

-- Я думаю, що треба в комплексі це робити, щоб була нормальна мобілізація, щоб правильно розподілялися сили по напрямках, і мотивувати людей. Пояснювати, що стоїть зараз на кону.

-- Ви вже багато разів згадували про мотивацію. Ви ж теж слідкуєте за соцмережами, бачите, як зараз різко змінюється ставлення до військових, і це не без участі російської пропаганди. Можливо, ви бачили відео, як в школі поставили номер, в якому б'ють хлопця, одягненого у форму військового. Дуже дивно, що на четвертий рік війни у нас таке ставлення до військових. Як ви гадаєте, в який момент ми так різко перейшли від поваги до страху та зневажання військових?

-- Військові - це велика соціальна група. І там теж є, мабуть, не дуже хороші люди, як і в будь-якій сфері. Можливо таким чином хтось судить: у когось, наприклад, сусід-військовий, він п'є постійно, повернувся з бойових. Тому вони думають, що всі військові, мабуть, такі. І люди з цивільного життя часто побоюються військових. Можливо, цей феномен впливає на те, що ми зараз бачимо.

Щоб уникнути подібних ситуацій, необхідно запровадити державні програми реабілітації, які підтримуватимуть всіх військовослужбовців, що стикаються з труднощами у адаптації до цивільного життя.

На жаль, в наш час іноді трапляються ситуації, коли навіть українці-смертники здійснюють вибухи поблизу ТЦК або військових об'єктів. Ви, напевно, розумієте, що подібні події не сприяють підняттю духу. Які емоції або думки у вас виникають при прочитанні таких новин?

-- Виникають думки, що російські служби дуже добре працюють, що нашим спецслужбам слід краще звертати увагу, щоб не допускати таких моментів. Але такі випадки відбуваються і в Росії. Це не гра в одні ворота.