Людмила Черенько: Кількість людей, які живуть у бідності, стрімко збільшується, проте вони не звертаються за соціальною підтримкою.

В Україні спостерігається зростання крайньої бідності, проте, за прогнозами Інституту демографії, до кінця 2024 року ситуація виявиться не такою похмурою, як очікувалося. У розмові з доктором економічних наук Людмилою Черенько обговорюються питання, пов’язані із зарплатами українців, дефіцитом робочої сили та доступними вакансіями, а також можливостями, які можуть сприяти поверненню біженців з-за кордону через державні пільги та виплати.

Перший рік великої війни став справжнім ударом для української економіки та добробуту населення. Проте згодом експерти виявили, що країна змогла зберегти свою економічну стабільність. Хоча наприкінці 2024 року спостерігається зростання цін на практично всі товари та послуги, а ринок стикається з браком кадрів, ми поступово повертаємось до "довоєнних" показників у багатьох сферах. Однак викликає занепокоєння зростання рівня крайньої бідності.

Цю позицію озвучила доктор економічних наук Людмила Черенько, яка очолює відділ досліджень рівня життя населення в Інституті демографії та соціальних досліджень. В інтерв'ю для РБК-Україна вона поділилася думками про те, чи стало населення України біднішим протягом 2024 року, як змінилися зарплати, а також хто з біженців першим повернеться додому після завершення війни.

Рік тому ви зазначали, що як макроекономічні показники, так і рівень заробітних плат у 2023 році перевершили прогнози, і сам рік завершився на несподівано оптимістичній ноті. Які ваші думки щодо 2024 року? Чи підтвердилися ваші прогнози?

- На жаль, прогнози щодо війни не дуже збуваються. Ми все таки сподівалися, що у 24-му році вже будемо більш впевнені у ситуації, що зможемо робити економічні прогнози, відштовхуючись від конкретної ситуації на лінії фронту. Але зараз є приємна економічна новина: економіка не впала. Економіка працює, і це великий плюс.

Можна довго дискутувати про те, чому деякі люди ведуть себе так, ніби в країні немає війни — відвідують ресторани, театри та інші місця розваг. Однак, насправді, це допомагає підтримувати економіку. Я не є військовим аналітиком і не можу точно сказати, як це вплине на перебіг конфлікту, але якщо б усі ми лише жертвували кошти на війну і переводили економіку на військові рейки, це могло б стати фатальним ударом для економічної стабільності.

Я завжди підкреслюю: без економіки немає держави. Наша країна залишається привабливою для партнерів лише доти, поки функціонує наша економіка.

- "Економіка впала" - якби це справді сталося, як би це відчули люди?

Навіть за чіткими економічними показниками іноді важко зрозуміти ситуацію. Може трапитися різкий спад ВВП, але це не завжди свідчить про загальний занепад економіки. Вона має потенціал для відновлення протягом року чи двох, а іноді навіть може досягти кращих результатів. У нашій економічній історії ми мали вражаючі випадки, коли швидке відновлення ставало реальністю. Навіть у ситуаціях гіперінфляції, коли вартість грошей стрімко падає, це ще не означає, що економіка приречена на загибель.

Сьогодні деякі країни-партнери підтримують нас фінансово, покриваючи частину соціальних витрат. Однак, ситуація зовсім інакша, коли бюджет держави майже не фінансується самими громадянами. Які ж ознаки економічного занепаду? Наприклад, коли населення повертається до натурального господарства. У 90-х роках ми вже частково пережили подібні умови.

Фото: Якби економіка реально впала, люди перейшли б на натуральне господарство і обмін товарів, - Людмила Черенько

Це було б, якби люди почали покладатися виключно на те, що виростять самостійно або їхні близькі на власних ділянках. Уявімо собі ситуацію, де всі домогосподарства перестають купувати послуги і починають виконувати все самостійно. Іншими словами, коли все повертається до основ натурального господарства, люди переходять до обміну товарами.

На даний момент у нас функціонують кафе, відвідувачі заповнюють кінотеатри, а будинки побуту активно надають свої послуги. Це свідчить про те, що економіка активна і розвивається. Коли існує можливість створювати робочі місця для інших замість того, щоб самостійно виконувати всі справи в межах домогосподарства.

І це насправді дуже гарна новина. Бо така повномасштабна війна, за нашими розрахунками, мала б сильніше по нас вдарити. Наведу приклад. У перші роки російсько-української війни (2014-2015 - ред.) бідність зросла з 16,3 до 51,9%. Один-два роки війни, і ми отримали триразове збільшення масштабів бідності. Бюджет фактично був пустий. А ця фаза війни ще більш масштабна, і можна було очікувати набагато гіршого. Ми могли б очікувати, що бідність зросте неймовірно, навіть до 80-90%. Але цього не відбулося.

Що ми маємо на даний момент? Вам відомо, що Державна служба статистики призупинила всі дослідження під час війни, і в ці роки ми не можемо отримати інформацію про ситуацію на рівні домогосподарств з офіційних джерел. Проте наприкінці 2023 року за підтримки ЮНІСЕФ, дитячого фонду ООН, було проведено дослідження умов життя українських домогосподарств, використовуючи методи, схожі на ті, що застосовуються Держстатом.

На початку активної фази війни, у квітні 2022 року, ми розробили три різні сценарії можливого розвитку ситуації, зокрема, з огляду на прогнози щодо рівня бідності. В результаті, підсумки 2023 року показали, що ми реалізували сценарій, який виявився ближчим до оптимістичного, між середнім і позитивним варіантом.

Рівень бідності, що вимірюється за доходами нижчими за фактичний прожитковий мінімум, зріс у 1,7 рази. У 2021 році він становив 20,6%, а в 2023-му досяг 35,5%. Хоча це значне зростання, воно не є настільки критичним, як могло б бути в умовах такої масштабної агресії проти нашої країни.

Під час війни спостерігався значний зростання крайньої бідності. Офіційний прожитковий мінімум, закладений у бюджетні розрахунки (на 2024 рік для працездатних осіб він становить 2 920 грн - ред.), ми вважаємо критичною межею бідності, рівнем, необхідним для фізичного виживання.

У 2021 році людей, які мали доходи на такому рівні, у нас було 1,3%. Фактично в межах статистичної похибки. Якби не повномасштабна війна, то у 2023 році ми б взагалі цю цифру не зафіксували. Але у 2023 році таких людей виявилося майже 9%, відбулося семиразове зростання.

Перш за все, це стосується пенсіонерів, що мешкають самотньо і отримують мінімальну пенсію. Сюди ж входять особи, які зазнали втрат у вигляді майна, постійних джерел доходу або житла. Вони ще не змогли адаптуватися до нових обставин після пережитих труднощів.

Які кроки необхідно вжити для боротьби з крайньою бідністю? Чи необхідна цим особам гуманітарна підтримка?

- Гуманітарної допомоги, наскільки я знаю, зараз багато. У нас працює дуже багато міжнародних організацій. І ООН, і інші. Вони фокусуються саме на доставленні цих продовольчих пакетів ближче до лінії зіткнення. Вони охоплюють всі найбільш небезпечні ділянки української землі, де люди або не можуть нічого купувати, тому що закриваються мережі магазинів, або не можуть це собі дозволити.

Зображення: У 2023 році кількість людей, які опинилися за межею крайньої бідності, становила близько 9%, що є семикратним збільшенням.

Які альтернативи могла б запропонувати держава? Безперечно, існують реєстри втрат житла та програми компенсацій. Це, безумовно, наявне. Проте, наразі лунають тривожні цифри щодо кількості осіб, які повертаються на території, що були під окупацією. Причина цього, в першу чергу, полягає у проблемах з житлом.

Якщо б на рівні кожного муніципалітету були реалізовані можливості для надання хоча б тимчасового житла, ситуація могла б виглядати зовсім інакше. Наприклад, це могло б бути організовано через сучасні, добре обладнані гуртожитки. Головною проблемою для внутрішньо переміщених осіб залишається саме питання житла. Навіть ті, хто зміг знайти роботу та відносно стабільно влаштуватися, змушені витрачати майже всю свою зарплату на оренду житла.

Проте не всі змогли знайти роботу, і не всі мають можливість працювати. Серед них є чимало осіб похилого віку, які змушені повертатися, адже там у них є житло, тоді як тут це потребує значних фінансових витрат. Громади бувають різні: є невеликі, в які ніхто не прагне переїхати, де важко знайти роботу. Це стосується сільських районів. Внутрішньо переміщені особи намагаються знайти більш-менш великі міста, де зможуть реалізувати свої професійні навички. Однак у великих містах, звісно, ціни на оренду житла залишаються високими.

Яким чином бідність позначається на психічному здоров'ї людей?

Під час війни психологічний стан людей залишається складним, незважаючи на їх фінансові можливості. У Києві театри продовжують функціонувати, нерухомість активно продається, а торгові центри заповнені відвідувачами. Ситуація на Заході країни не відрізняється: життя триває. Навіть в умовах обстрілів Харкова, місто не зупиняється. Вірогідно, багато людей починають адаптуватись до таких умов, вчаться жити в нових реаліях.

В мирному житті ймовірність раптової смерті від нещасного випадку досить невелика. А в наших умовах, якщо ми говоримо про Київ, Одесу чи Дніпро, ця ймовірність вища. Але життя продовжується, треба жити далі. І я бачу, що більшість адаптувалися.

На мою думку, люди з надзвичайно низькими доходами залишаються поза увагою системи соціального захисту. Варто зазначити, що українська система соціальної підтримки досі не зазнала змін з 2021 року. Усі програми, які діяли до початку повномасштабного вторгнення, досі залишаються в силі, і жодних нових ініціатив не було запроваджено. Переселенці, як окрема категорія, існували і раніше, а зміни, які відбулися, є мінімальними. На жаль, ми продовжуємо стикатися з тими ж самими проблемами, незважаючи на те, що обставини в країні кардинально змінилися.

Щодо підтримки – існувала впевненість, що в 2022-23 роках на неї звернеться значно більше людей, ніж у попередні роки. Сподівалися, що громадяни активніше шукатимуть житлові субсидії та допомогу для сімей з обмеженими фінансовими можливостями. Проте насправді ці кошти з бюджету залишилися невикористаними.

Велика кількість людей з уразливих груп покинула країну. За кордоном їм значно легше адаптуватися до нових умов життя. Наприклад, для матерів з дітьми там створені кращі умови, а також існують значно вищі соціальні виплати (для дітей до 6 років із малозабезпечених родин в Україні допомога становить 3 588 грн, тоді як у Німеччині — від 357 євро, що дорівнює приблизно 15,6 тис грн на місяць - ред.). Крім того, під час війни багато людей проживає в таких зонах, де доступ до соціального захисту є обмеженим.

Виявилося, що громадяни рідко звертаються за традиційними формами соціальної підтримки. Соціальний захист залишається в очікуванні, тоді як люди не йдуть за допомогою. Водночас, ситуація з крайнім рівнем бідності стає дедалі більш тривожною, а програми підтримки не досягають тих, хто їх потребує.

Які кроки потрібно вжити, щоб їхня підтримка була отримана?

Насправді, потрібно активно контактувати з цими людьми. Слід організувати детальні дослідження, щоб виявити тих, хто залишається поза увагою. Варто вивчати різні ознаки і критерії, за якими можна їх знайти. Тільки таким чином ми зможемо надати їм необхідну підтримку.

Насправді ж загалом під час війни у нас дуже великий відсоток населення стикнувся з соціальним захистом, і вони більш-менш поінформовані, що можна там отримати. Я не вірю, що багато людей свідомо не йдуть і не користуються тими програмами, які сьогодні є в державі. Скоріше за все, це особливі випадки, які потребують створення якихось нових програм. І соціальні послуги мають йти самі до людей.

Перед повномасштабним вторгненням активно обговорювали необхідність кардинальної реформи системи соціального захисту. Серед тих, хто стикається з важкими життєвими ситуаціями, є особи з фізичними обмеженнями, а також понад 20 різних категорій громадян, які мають право на державні соціальні послуги.

Необхідно інтегрувати фінансові виплати з соціальними послугами, адже ситуація в різних сім'ях є дуже специфічною. Іноді родина може мати право на певні пільги, але насправді їй можуть бути потрібні зовсім інші види підтримки.

Зображення: Значна кількість людей в Україні не користується соціальними послугами, зокрема через те, що виїхали за межі країни.

Що стосується соціальних послуг, то чимало біженців змогли відчути на власному досвіді ці гарантії за кордоном. Наприклад, особи з певними хронічними захворюваннями в Україні змушені були купувати один укол ліків за 15 тисяч гривень, тоді як у Німеччині його можна отримати безкоштовно за страховкою. Чи може це вплинути на рішення людей залишитися за межами України?

Я зустрічала безліч подібних ситуацій, зокрема й серед онкохворих. Люди, які потребують дорогого лікування, здебільшого обирають залишатися в Німеччині та інших країнах саме з цієї причини.

По хворобах, на які треба багато коштів - насправді з цим держава й до війни не справлялася. Розмови про обов'язкове медичне страхування навіть не велися. Тут навіть до пенсійного страхування справа не дійшла, не те що до медичного. Це все залишилося лише в проектах. Тому, безумовно, де йде забезпечення таких суттєвих речей, то людина обере й надалі там залишатися, не повертатися.

З іншого боку, багато людей висловлюють незадоволення через надмірну адміністративну регуляцію в інших країнах. Ми завжди вважали, що бюрократичні процедури в нас дуже складні. Виявилося, що насправді в нас усе простіше. Наприклад, отримати медичну допомогу у нас легше, і часто вона має вищу якість. Якщо ж говорити про платні послуги, то вони зазвичай дешевші. Проте я вважаю, що навіть без масштабної війни ми все ж не змогли б забезпечити всім безкоштовне лікування серйозних захворювань.

Чи зможуть соціальні програми сприяти поверненню біженців з-за меж країни?

Ви, напевно, усвідомлюєте, що певна частина людей неодмінно повернеться з різних причин. По-перше, до українців, які залишили свої домівки через війну, наразі досить доброзичливо ставляться. У країнах, які їх прийняли, поки що не існує суворих вимог щодо працевлаштування чи обов'язкової відпрацювання певної кількості годин для отримання безкоштовного житла та соціальних виплат. Проте це не буде тривати вічно. Невдовзі ці умови можуть змінитися.

Якщо бути відвертим, європейські держави проявляють інтерес до наших громадян. Вони докладуть зусиль, щоб зберегти їх навіть після закінчення конфлікту. Проте виправдати витрати бюджетних коштів у такому обсязі, як це має місце зараз, їм буде важко. Це також свідчить про певну бюрократичну систему в державі.

І частина біженців, безумовно, повернеться. Частина повернеться навіть виходячи із звичайних прагматичних міркувань. Зокрема ті, в кого був вищий рівень освіти і кваліфікації, хто в Україні мав професії високого рівня. Їм в Європі часто пропонують життя в невеличких містечках, де вибір на ринку праці невеликий. Їм пропонують в основному прості некваліфіковані роботи, і не всім це подобається.

Є різниця між тимчасовим рішенням і постійною ситуацією. Коли потрібно захистити дітей від війни, то цілком зрозуміло, що можна працювати прибиральницею рік чи два. Але коли цей стан затягується, і виникає усвідомлення, що знайти більш перспективну роботу навряд чи вдасться, це вже стає важким тягарем. До того ж, не кожен зможе знайти роботу в таких умовах.

Якщо у людини є робота, їй залишать частину виплат, але за житло вже треба буде платити самим - це дорого. Там теж несолодко людям, які займаються низьковаліфікованою працею. В першу чергу - в тій же Німеччині, яку зараз найчастіше обирають наші громадяни через щедрі виплати і соціальне забезпечення.

Тобто, повернуться більш кваліфіковані особи, які до війни досягли певних висот у своїй професії в Україні, і тепер відчувають нестачу цього досвіду?

Ці особи, безсумнівно, повернуться. Крім того, деякі українці, які залишили країну на початку війни, мають інший погляд на ризики. Для тих, хто перебуває тут, ці небезпеки стали частиною повсякденності. Натомість за кордоном люди щоразу вражаються, коли десь падає уламок дрону, і такі новини залишаються в центрі обговорень на тривалий час.

Батьки переживають за своїх дітей, і це цілком зрозуміло. Якщо вдасться усунути ці загрози, багато з них можуть вирішити повернутися. Звичайно, не всі. Людська природа вимагає адаптації. Чимало залишиться заради своїх дітей, адже ті вже звикли до своїх шкіл і друзів. Я спостерігаю за знайомими і можу сказати, що ті, хто справді прагнув повернутися, вже це зробили. Насправді, вже чимало людей повернулися.

Цифри щодо біженців, які озвучують в Європейському Союзі, формуються з метою складання бюджетів і звітування. Кожна країна звітує про кількість біженців, яких вона прийняла, але існує безліч дублювань між різними державами та інші нюанси. На мою думку, ці дані не зовсім відображають реальну кількість українських біженців за кордоном. Я схильний вважати, що їх може бути навіть менше.

- Що реально могла б зробити держава, щоб вплинути на рішення людей повертатися в Україну після війни?

Якщо розглядати фінансові ініціативи, то, перш за все, варто зазначити, що наша країна не має ресурсів, які дозволили б нам конкурувати з Німеччиною. Це, м'яко кажучи, абсурдно. Ми не можемо змагатися з іншими за допомогою грошей. По-друге, така політика була б несправедливою по відношенню до тих, хто пережив війну тут, на місці: надавати великі суми тим, хто приїжджає, в той час як ті, хто витримував обстріли і докладав зусиль для створення ВВП, залишаються без уваги – це неприпустимо.

Доречніші були б пільги тим, хто захоче розвивати в Україні власний бізнес. Ну і це треба пропонувати всім, в тому числі іноземцям, які захочуть сюди заїхати після війни. Треба створити умови надзвичайно вигідні, щоб якомога більше людей до нас заходило зі своїми коштами, своїми підприємствами. Але в першу чергу такі можливості треба створити для наших громадян.

Однак сподіватися на те, що ми зможемо переконати когось повернутися, якщо у цієї людини немає бажання це зробити, є ілюзією.

Зображення: Негативні економічні прогнози на поточний рік не виправдалися, і ми рухаємося за сценарієм, який ближчий до позитивного, – доктор економічних наук.

Які зміни відбулися в зарплатах українців цього року?

Заробітні плати піднялися, причому це відбулося несподівано. Я спостерігала, як Національний банк України змінив і поліпшив свої прогнози підсумків року. Вони не передбачали, що заробітки зростуть настільки швидко. В результаті ми отримаємо зростання реальної заробітної плати, а не лише номінальної. Це пов'язано з тим, що темпи зростання номінальної заробітної плати суттєво перевищили темпи інфляції.

Я бачила останні розрахунки, які базувалися на даних за жовтень. За листопад-грудень навряд чи щось зміниться, і ось в НБУ очікують ріст заробітної плати за підсумками року. Є навіть теза, що зарплати практично повернуться до рівня 2021-го, тобто ми повністю надолужили по заробітній платі три воєнні роки.

Єдине, що залишилося невирішеним, це ситуація на ринку праці. Здається дивним, але виявляється, що є брак спеціалістів у певних сферах, попри те, що безробіття все ще залишається на високому рівні. За різними оцінками, ринок праці відновився лише на 66%. Водночас, робочих місць все ще недостатньо.

Яким чином можна зрозуміти ситуацію, коли деякі люди не можуть знайти роботу, в той час як у багатьох підприємствах спостерігається брак працівників?

Це явище, відоме як структурне безробіття, виникає, коли на деякі професії та вакантні посади спостерігається нестача кваліфікованих кадрів. Роботодавці активно шукають фахівців і змушені підвищувати заробітні плати, щоб залучити їх на роботу. Проте в загальному для економічно активного населення існує брак робочих місць. Однак, наразі немає можливості провести детальний аналіз по конкретних галузях, оскільки Державна служба статистики не здійснює обстеження робочої сили під час воєнного стану.

Хто йде в центри зайнятості? Здебільшого ті, кому потрібен цей формальний статус, а не ті, хто реально шукає роботу. Є багато можливостей знайти роботу й без центру зайнятості. Впливає і той фактор, що частина чоловіків не оформлюються офіційно, бо для цього потрібні військово-облікові дані з ТЦК. Тому в першу чергу постраждали ті професії, які потребують присутності на роботі фізично.

Зараз ми навіть чуємо, що жінок готують на водіїв великих автобусів, готують жінок-зварювальниць. Особливо на підприємствах, де є якісне обладнання, де є електроніка, і де не треба цілий день стояти варити в касках. Крім того, в першу чергу постраждали професії, які потребують вузької спеціалізації, високої кваліфікації.

Більш успішно на сьогодні знаходять працівників ті, хто пропонує онлайн-роботу.

З початку нового року ми станемо свідками підвищення ряду податків. Яким чином це відіб'ється на підприємствах та споживачах?

Наші можливості для розвитку бізнесу вже обмежені, а конфлікт ще більше ускладнив ситуацію. З іншого боку, війна — це не сприятливий період для бізнес-ініціатив. Обмежене фінансування та інші труднощі лише погіршують становище. Я не вважаю, що варто сподіватися на зростання бізнесової активності, особливо на фоні підвищення податкових ставок.

Я взагалі виступаю проти підвищення податків в нинішніх умовах. Навіть якщо мені запропонують ідеальну модель. Проблема в тому, що значна частина доходів залишається в тіні. Таким чином, податковий тягар лягає на тих, хто вже чесно та відкрито виконує свої зобов’язання. Після підвищення податків вони можуть частково перейти в тіньову економіку. Як результат, у наших умовах держава не отримає жодної вигоди від збільшення податків.

Я виступаю проти збільшення податків до тих пір, поки не знайдемо вирішення проблеми з неофіційними доходами. У перший рік, безсумнівно, зберуть більше податкових надходжень. Однак у наступні роки вони можуть виявитися ще нижчими, ніж до підвищення.

Зображення: Економіст стверджує, що не слід очікувати зростання бізнес-активності в 2025 році.

Які зміни відбулися цього року в розподілі доходів серед населення України?

Визначити це на даний момент досить складно, адже в умовах війни немає можливості проводити ті ж дослідження. Проте, що стало безперечно зрозумілим за три роки конфлікту? Вони значно змінили розподіл доходів у суспільстві. Це очевидно. І коли стверджують, що це відбувається за рахунок армії, це не зовсім так. Так, військовослужбовці почали отримувати вищу зарплату. Але варто зазначити, що відбувся більш глибокий перерозподіл доходів.

Існує поширена думка, що українська економіка повинна адаптуватися до військових вимог. У таких обставинах значна частина бюджетних витрат направляється на розвиток військової промисловості та супутніх секторів. Проте вже зараз істотна частина бюджету йде на ці цілі.

Якщо б в державі сказали, що 90% бюджету ми будемо віддавати на війну - тоді це був би перехід на військові рейки. Але у нас йдуть видатки й по багатьох інших статтях бюджету, і так і має бути. Сучасна війна - вона в першу чергу гібридна. І якщо ми програємо на інших фронтах, то це не буде означати перемоги.

Економіка поступово адаптувалася до військових потреб, і значна кількість секторів виявилася залученою до цих фінансових потоків. Вони справедливо отримують ці кошти. Яскравим прикладом цього є виробництво безпілотних літальних апаратів. Проте, в цілому, багато компаній стали частиною цих військових фінансових каналів, що призвело до суттєвого перерозподілу доходів.

Маю надію, що у 2025 році Державна служба статистики нарешті проведе дослідження умов життя домогосподарств та робочої сили. Вони стверджують, що готові до цього процесу і вже на старті. Якщо Верховна Рада надасть схвалення, експерти з січня будуть готові розпочати основні інтерв'ю, щоб отримати більш детальну інформацію про реальну ситуацію. Тоді ми зможемо більш конкретно обговорити ці питання.

Яким чином змінилися фінансові показники українців в різних регіонах? Чи можливо виділити області, які умовно можна вважати більш заможними або менш забезпеченими?

Можна виділити кілька аспектів, які підлягають логічному аналізу. В Україні існують дві області, де рівень бідності залишився стабільним у порівнянні з 2021 роком. Це Закарпаття та Чернівці. Ці регіони, умовно кажучи, не зазнали значних негативних наслідків війни в контексті бідності. У решті областей спостерігається зростання бідності, хоча й у різних масштабах. Найбільш помітне зростання бідності зафіксовано в північних регіонах, зокрема в Чернігівській та Сумській областях.

У таких містах, як Київ, Харків та Дніпро, рівень бідності зріс не так суттєво, як в інших регіонах України. Середній показник по країні демонструє зростання на 1,7 разу, тоді як у зазначених містах цей показник коливається від 1,3 до 1,5 разів, що відповідає зростанню на 30-50%. Це вказує на те, що ці регіони зазнали меншого впливу. Це зумовлено тим, що вони вже були економічними центрами і залишилися ними, незважаючи на близькість до зони конфлікту.

А так - дуже важка ситуація в Херсоні, бо там просто людям ніде працевлаштуватися. Крім постійної дуже близької небезпеки бойових дій, вони ще мають великі проблеми в економічній ситуації.

- Які фактори, крім війни, впливали на добробут людей у 2024 році?

На мою думку, 2022 рік слід оцінювати окремо, оскільки він став справжнім шоком для багатьох сфер життя. Це був період різкого спаду, який торкнувся усіх аспектів, включаючи суттєве зниження доходів населення.

На мій погляд, 2023 і 2024 роки мають багато спільного. Економічні тенденції в обох періодах були досить подібними. На жаль, ми зіткнулися з численними викликами. Проте, є й позитивні моменти: економіка поки що витримала ці труднощі. Крім того, прогнози міжнародних організацій на 2025 рік виглядають досить обнадійливо.

- Які ваші очікування від 2025-го?

Усе залежить від того, чи 2025 року настане відновлення, і чи зможемо ми врешті-решт стверджувати, що активні бойові дії завершилися або призупинилися. У такому випадку з'явиться можливість почати часткове відновлення економіки.

На мою думку, приблизно в 2027-28 роках ми можемо повернутися до рівня життя, який спостерігався у 2021 році, а також до показників бідності. Подумайте, скільки часу війна забрала у нас. Якщо у 2027 році ми досягнемо показників 2021 року, це означатиме, що війна "забрала" 6 років життя тих, хто залишився.