Світові конфлікти як глибокі зміни в економічному ландшафті: уроки для України.

Сучасні глобальні конфлікти вже не обмежуються лише військовими діями або дипломатичними маневрами. Вони представляють собою глибокі зрушення, які радикально трансформують світову економіку, руйнують традиційні ланцюги постачання, змінюють потоки капіталів і, що найсуттєвіше, переосмислюють парадигму розвитку людства.

З 2017 року -- як ми неодноразово описували і попереджали на публічних виступах -- людство потрапило в період турбулентності, який передує фазовому переходу. А отже, військові конфлікти, локдауни, регіоналізація, криза глобальних інституцій, економічні кризи -- все це було прогнозовано і неуникненно.

Для України, яка опинилася в центрі одного з найзначніших конфліктів сучасності, усвідомлення цих змін є не лише науковим дослідженням. Це питання існування, розробки стратегії нашого майбутнього та, врешті-решт, здатності не лише пережити цей буревій, а й вийти з нього з новими силами.

Забудьте про "рожеві окуляри" -- вони нам зараз точно не потрібні. Повернення оптимізму і віри у світле майбутнє має базуватися на реальних можливостях. Нам необхідно дивитися правді в очі і шукати, як "слабкі карти" перетворити на перемогу завдяки адекватній сильній стратегії.

Історичні приклади не мають бути "дороговказом" -- бо і контекст глобальних подій, і умови, і технології, і суспільна будова суттєво змінилися. Проте, історія дає нам важливі уроки, якщо ми готові їх вивчати з огляду на контекст.

Під час Другої світової війни відбулася радикальна зміна економічних пріоритетів: акцент було зосереджено на військово-промисловому комплексі (ВПК) замість споживання. У Третьому Рейху, наприклад, витрати на військові потреби зросли з 22% до 52% вже до 1940 року. Це було не лише перенаправлення ресурсів, а й повна мілітаризація економічної системи.

Яким чином це фінансувалося? Внаслідок значного зниження споживчих запитів. Було введено нормування на продукти харчування та одяг, що нагадувало практики радянських часів, хоча з певними особливостями (згодом, звичайно, став більш активним чорний ринок). Законослухняні німці, подібно до радянських людей, відносили свої кошти до банків, щоб підтримати державу в отриманні необхідних ресурсів.

Ключовим елементом, який дозволив їм підтримувати функціонування економіки, було грамотне бронювання військово-професійних працівників. Вони чітко виявляли, хто є "важливішим" для збереження виробництва. Це, до речі, те, над чим Україні ще потрібно системно працювати, щоб не втрачати критично важливих фахівців у цій жорстокій війні.

У 1939 році, на момент початку війни, економічні сили Великої Британії та Франції були більшими, ніж економіка Третього Рейху. А якщо згадати про Сполучені Штати, які приєдналися до конфлікту пізніше, це ще більше підкреслює важливість ситуації. Це свідчить про те, що початковий економічний потенціал не є запорукою успіху; ключовими факторами стають його мобілізація та здатність адаптуватися до нових умов.

Холодна війна також залишила свій глибокий слід. Гонка озброєнь стала потужним драйвером інновацій та технологічного прогресу: розвиток космічної галузі, ядерної енергетики, обчислювальних машин -- усе це значною мірою фінансувалося військовими замовленнями. Холодна війна також сформувала жорсткі військово-політичні блоки (НАТО, Варшавський договір), що кардинально вплинули на глобальні торговельні та інвестиційні потоки на десятиліття вперед.

Сьогодні ми є свідками нових, не менш масштабних трансформацій, що знаменують собою колапс традиційних міжнародних інституцій. ООН, ВТО, G20, G7 -- усі вони виявляються неспроможними ефективно реагувати на сучасні кризи. Проблема довіри до цих інституцій зростає, а дії окремих лідерів, як-от Дональд Трамп, відверто спрямовані на їхню руйнацію.

Наслідком є відчайдушний пошук нових форматів співпраці та альянсів. І паралельна побудова кіберократичної альтернативи традиційним інститутам (лідирують у цьому напрямку "техноолігархи" і поборники глобальної гейміфікації світу).

Ми спостерігаємо повну геополітичну та геоекономічну фрагментацію. Світ зазнає розколу. У відповідь на кризу старих систем виникає потреба в створенні нових військово-економічних альянсів. Я вже неодноразово згадував концепцію "Великої діагоналі" – неформального союзу між Великою Британією, Польщею, Україною, Індією, Австралією, Новою Зеландією та Канадою, до якого можуть долучитися країни Північної Європи та Балтійського регіону. Україна вже є активним учасником або асоційованим членом принаймні чотирьох безпекових організацій (ООН, ОБСЄ, РЄАП і CIOR).

Це може стати основою для нового світового порядку, де економічна потужність та безпека переплітаються. Глобальні ланцюги постачання переосмислюються, і прагнення до локалізації та регіоналізації виробництва стає пріоритетом.

Ми спостерігаємо загострення кризи в енергетичному та ресурсному секторах. Енергетична ситуація ускладнюється коливаннями цін. Вплив кліматичних змін на сільське господарство стає дедалі помітнішим (згадайте про втрати аграрного сезону в південних регіонах України, "просування" субтропіків на північ, посуху у Вінницькій області тощо), що робить питання продовольчої безпеки особливо актуальним. Парадокс нашої країни полягає в тому, що, маючи найбільші запаси ресурсів у Європі, ми все ще залежимо від імпорту. Це потрібно змінити.

Наростають фінансова нестабільність та інфляційний тиск. Надмірна заборгованість у світі створює реальні ризики боргової кризи, що може торкнутися всіх. Зростання інфляції, яке ми спостерігаємо і в Україні (через дефіцит кадрів та як наслідок -- економічно невиправдане зростання зарплат), а також загроза стагфляції -- це все прямі наслідки воєнних конфліктів та економічних дисбалансів. Де-факто ми вже спостерігаємо стагфляцію в Росії, а Україна перебуває на межі -- і це дуже тривожний сигнал.

Україна у надзвичайно складному економічному та соціальному стані. На фронті ми, на жаль, втрачаємо позиції, і останні кілька місяців Росії кожен квадратний кілометр дається меншими втратами.

Економічна ситуація в країні свідчить про наближення до рецесії. У четвертому кварталі минулого року ВВП знизився на 0,1%, а в першому кварталі цього року - на 0,9%, що фактично свідчить про стагнацію. Прогнози на поточний рік, які передбачають зростання ВВП на рівні 3% або навіть 4%, виглядають малоймовірними. Це означає, що в найкращому випадку ми залишимося на тому ж рівні, без жодних ознак розвитку.

У сучасному суспільстві спостерігається зростання депресивних станів та тривожності. На жаль, мова про оптимізм — ключовий чинник економічного розвитку — наразі не йде. Конфлікти, відчуття невпевненості та бажання залишити країну лише посилюються. Без позитивного настрою та енергії ми не зможемо досягти економічного прогресу (згідно з результатами моделювальних досліджень та аналізу міжнародного досвіду, проведених Центром соціальних змін і поведінкової економіки у 2025 році).

Ми маємо катастрофічний дефіцит кадрів -- у середньому 32% у всіх секторах, особливо в логістиці та будівництві (дані досліджень Advanter Group). Чому? Тому що працює така модель поведінки: краще бути на соціальних виплатах, чи ховатися від ТЦК, чи залишатися там, де ти є, а не переїздити заради роботи.

Краще дочекатися, коли "можливість знайде тебе", ніж додатково навчатися або змінювати спеціальність на більш популярну. Ця стратегія призвела до того, що близько 40% українців працездатного віку не є економічно активними.

Демографічна ситуація також викликає занепокоєння: на одного пенсіонера припадає лише 0,8 офіційно працевлаштованих громадян. Щоб досягти ВВП у 1 трильйон доларів, як у Польщі, нам необхідно підвищити рівень економічної активності, значно покращити продуктивність праці та залучити до 3 мільйонів трудових мігрантів. Однак наразі ми ще не готові до масового прийому трудових мігрантів з Бангладеш, Індії та Африки.

Однак саме в цих складних обставинах Україна отримує виняткову можливість стати двигуном змін. Ми маємо потенціал стати лідерами у технологічній галузі, зокрема в сфері штучного інтелекту. Наші команди, на жаль, лише умовно асоційовані з Україною, беруть участь у розробці третини світових стартапів у сфері ШІ та п'ятої частини індустрії ігор. Україна здатна перетворитися на глобальну платформу для впровадження новаторських ідей.

Розвиток військово-промислового комплексу -- дронів, снарядів, техніки, ракет, роботизованих комплексів, систем протидії -- має стати справжнім локомотивом економіки. Для цього критично важливо забезпечити передбачуваність у закупівлях, укладати трирічні контракти, дозволити експорт продукції ОПК. Не менш важливо зберегти інженерні та виробничі команди, залучати міжнародних партнерів до будівництва R&D центрів та виробничих потужностей саме в Україні.

Водночас необхідно зберегти адаптивність, гнучкість і швидкість, але також індустріалізувати сектор, створити розподілені та захищені виробничі ланцюги з гнучкою інтеграцією, збільшуючи частку цих ланцюгів безпосередньо в Україні. Це також передбачає забезпечення доступу до потрібного масштабу компонентів.

Необхідна системна мобілізація з огляду на професії (і відповідною системою бронювання критичного персоналу для бізнесу), а також активне залучення жінок, ветеранів та людей з інвалідністю до економічної діяльності. І, звісно, фінансові та податкові стимули для регіонів -- спеціальні інструменти та регуляторні послаблення для прифронтових областей (Харків, Запоріжжя, Дніпро, Суми).

Необхідно знизити рівень споживання (це вже стосується соціальних трансформацій), перенаправити фінансові ресурси в економіку шляхом випуску військових облігацій, ОВДП та формування фондового ринку (не слід плутати з відкриттям нової фондової біржі).

Війна — хоч це звучить жахливо — є каталізатором глибоких змін в економіці. Вона трансформує основи формування альянсів, фінансові маршрути та технологічні пріоритети. Україна опинилася у критичній ситуації, де нинішня динаміка, на жаль, не веде до успіху. Проте ми маємо шанс зламати цей інерційний курс і перейти від стратегії виживання до стратегії прориву.

Застосування наших неповторних сильних сторін — адаптивної оборонної промисловості, розвиненого сектору штучного інтелекту, вигідного геополітичного розташування, а також готовності до нестандартних рішень і експериментів — є нашим шляхом до участі у створенні нової глобальної архітектури безпеки, в якій Україна стане не жертвою, а активним гравцем з правами суб'єкта. Настав час діяти рішуче та стратегічно.