"Інформаційна складова газової гангрени між Києвом і Москвою"
Протягом останніх тридцятьох років Росія застосовувала формування цін та постачання газу як засоби політичного тиску. Які зміни відбулися у 2025 році?
У 2015 році Україна прийняла рішення призупинити імпорт російського газу, а газові зв'язки між Києвом і Москвою остаточно припинилися 1 січня 2025 року. Транзит російського газу через українську територію до Словаччини, Чехії, Австрії, Італії та Молдови був повністю зупинений. Протягом багатьох років Україна жертвувала своїм суверенітетом і безпекою в обмін на знижки на газ, але зрештою відмовилася від такої стратегії. Незважаючи на песимістичні прогнози російської пропаганди, країна "не лягла" під тягарем труднощів. Далі розглядаємо історію "газового гангрени" та шантажу з боку Москви.
У 1945 році Україна стала місцем, звідки були реалізовані перші в історії міждержавні постачання природного газу, які здійснювалися з Дашавського та Опарського родовищ до Польщі. Найвищі показники видобутку газу в Україні спостерігалися у 1970-х роках, коли обсяги видобутку втричі перевищували сучасні цифри. Країна успадкувала радянську газотранспортну інфраструктуру, що зробило її важливим транзитним маршрутом для російського газу на західні ринки. У 1990-х роках єдиний газопровід, що сполучав Росію з Європою, проходив через українську територію. Щоб зменшити залежність від українського транзиту, у 1999 році Москва запустила газопровід "Ямал — Європа", який проходить через Білорусь і Польщу.
Перший газовий конфлікт між Росією та Україною розгорівся в лютому 1993 року, коли "Газпром" висунув ультиматум про можливе припинення постачання газу в Україну через накопичені борги. У відповідь на ці загрози українська сторона пообіцяла закрити транзитні газопроводи, якими російський газ постачався до Західної Європи. Врешті-решт, конфлікт було вирішено без фактичного відключення. Однак у березні 1995 року Москва знову призупинила постачання газу до України через заборгованість. "Газпром" вимагав вирішення проблеми, що полягало в передачі частини майнових прав на українські газопроводи та підприємства в руки Росії.
"Газова проблема" одночасно слугувала механізмом для Росії у послабленні оборонних можливостей України. В кінці 1990-х років Україна компенсувала свої борги за газ, передавши росіянам цілий ряд літаків, здатних нести ядерну зброю, а також віддала близько 600 ракет-носіїв Х-55 і майже 400 ракет Х-22.
Наступний конфлікт стався у 2005 -- 2006 роках; цього разу щодо умов постачання газу в Україну і транзиту газу європейським споживачам. Цей конфлікт пов'язаний зі зміною влади в Україні, президентством Віктора Ющенка та його політикою, орієнтованою на Захід, а не на Росію. "Газпром" зажадав від України платити за газ з 2006 року за цінами, близькими до європейських. У 2006 році НАК "Нафтогаз" віддав права на експорт російського газу територією України компанії-монополісту "РосУкрЕнерго": "Газпром" володів її половиною, а решта належала Centragas Holding AG, основним власником якої був український олігарх Дмитро Фірташ (який потрапив під санкції РНБО у 2021 році).
Газова конфліктна ситуація загострилася 1 січня 2009 року, коли російський монополіст заявив про намір постачати газ до України за завищеними тарифами, що створило загрозу для житлово-комунального сектору в умовах зимових холодів. Європейська комісія та представники Чехії, які в той час перебували на чолі ЄС, висловили рішучий протест проти такого стану справ. Після тривалих переговорів прем'єр-міністри Росії та України, Володимир Путін і Юлія Тимошенко, досягли угоди про відновлення постачання газу в Україну та країни Європейського Союзу, проте на невигідних для Києва умовах. Зокрема, було введено нові транзитні тарифи, які стали близькими до середньоєвропейських показників. Крім того, ціни на російський газ для України перевищили тарифи, що діяли для країн Європи. Ця угода закріпила монополію "Газпрому" на постачання природного газу в Україну, а Київ зобов'язався закуповувати газ за схемою "бери або плати", що накладало штрафи на українську сторону у випадку недобору обсягу газу, зазначеного в контракті. Також було введено заборону на реекспорт газу, придбаного в Росії.
У контексті періодичних газових криз Україна почала шукати способи зменшити залежність від російського газу і розглянула можливість імпортувати паливо з Туркменістану. Однак, цей задум не вдалося втілити в життя через транзитну залежність Ашгабаду від Москви.
Ще однією важливою віхою в історії став 2010 рік, коли газ перетворився на інструмент геополітичного впливу, що використовувався в обмін на стратегічні поступки. Москва, виступаючи як "доброчесний партнер", запропонувала знижки на газ в обмін на підтримку Києва. Під час президенства Віктора Януковича Україна уклала Харківські угоди, які передбачали продовження оренди Чорноморського флоту Росії в Криму за умови отримання знижки на газ.
У 2013 році Київ розпочав імпорт газу з Європи, хоча й в обмежених обсягах. Після подій Євромайдану та зміни курсу України на європейську інтеграцію, Росія скасувала пільгові ціни на газ і почала вимагати погашення заборгованостей. Це стало поштовхом для України зменшити повну залежність від російських постачань і перейти до диверсифікації газових поставок, імпортуючи енергоносії з європейських країн.
З листопада 2015 року Україна не купує газ напряму в Росії. Внутрішні потреби України покриваються завдяки власному видобутку й імпорту газу з Європи. Фізично газ, найімовірніше, походив із Сибіру, але спочатку прямував до країн Центральної Європи, а потім повертався до України -- це так званий реверс газу. Процес інтеграції з європейським газовим ринком став серйозним кроком для економіки України та дещо болісним для великих корпоративних інтересів. Відбувся перехід від довгострокових цін за контрактами до цін, установлених ринком. Такий самий перехід відбувся з нафтою у 1980-х і з багатьма металами в інші часи, коли вартість більшості металів установлюється ринком.
Ще в 1990-ті Росія хотіла придбати українську транспортну систему, й тоді постійно точилися суперечки про обсяг транзиту. Потім Кремль почав частково розраховуватися газом за транзит. Наприкінці 2019 року було поставлено крапку цьому конфлікту, бо Україна й Росія уклали новий транзитний договір на 2020 -- 2024 роки. Він передбачав транспортування меншого, ніж раніше, але все ще суттєвого обсягу газу. А з 1 січня 2025 року Україна в інтересах національної безпеки зупинила транспортування російського природного газу своєю територією.
Пропагандистський аспект "газової" проблеми
Газові війни мали й інформаційну складову. Російська пропаганда ліпила з України образ країни, що не в змозі управляти своїми газовими боргами та інфраструктурою, а фраза "українці крадуть газ" стала масовим фейком не лише у політичному дискурсі, а й у розважальних шоу.
"Україна -- ненадійна країна-транзитерка". Україна, в уявленні росіян, постійно "крала" їхній газ. Про це почали говорити у 1990-х, а також у розпал чергової "газової війни" 2008 -- 2009 років, Путін розповідав, що українці "присвоювали" 15% російського газу, який транзитом ішов до ЄС. Такі ж звинувачення лунали й від керівництва "Газпрому". Це пропагандистське твердження просували не тільки політики, його навіть обігрували шоумени в різноманітних телепрограмах розважального формату. Європейська комісія не зафіксувала несанкціонованого відбору Україною газу з магістральних трубопроводів. Навіть коли Росія не виконувала перед Європою свої контрактні зобов'язання за передплаченими обсягами, Україна не відбирала газ із транзиту, інформувала НАК "Нафтогаз". Якщо говорити про крадіжку газу, то це Росія крала газ із надр, які належать Україні. Достатньо згадати газонафтові родовища на шельфі Чорного й Азовського морів, зокрема, так звані "вишки Бойка" (нелегально перебували під контролем Росії у 2014 -- 2023 роках), а також незаконне привласнення об'єктів газовидобувної промисловості в окупованій частині Донеччини та Луганщини.
"Ненадійність", за версією пропагандистів, проявлялася і в тому, що ГТС України застаріла. Глава комітету Держдуми з енергетики Павло Завальний у 2021 році сказав, що ЄС буцімто відмовляється від транзитних послуг України через аварійний стан її труб. Натомість Європа шукатиме обхідних шляхів (через "Турецький потік", "Північний потік" тощо) постачання газу. Та за певними оцінками, зокрема, за словами експерта з енергетики Геннадія Рябцева, за кількістю технічних інцидентів і аварій наша ГТС набагато надійніша, ніж російська. До того ж слід брати до уваги, що ці звинувачення часто лунали у 2021 році на тлі фіналізації будівництва "Північного потоку-2", тож дискредитувати українську ГТС тоді було вкрай критично.
"Без російського газу Україні не вижити". Протягом багатьох років наша країна залежала від "газової голки" російських енергоносіїв, а спроби знайти альтернативні джерела постачання часто подавалися як неминуча катастрофа, що загрожує населенню та промисловості, яка покладається на газ. Особливо активно цю дезінформацію розповсюджували пропагандисти після того, як Київ розпочав закупівлі газу на європейських ринках. Вони стверджували, що немає сенсу "переплачувати" за "дорогий" європейський газ, коли є "більш вигідний" російський варіант.
Схожі маніпуляції систематично звучали на каналах, що потрапили під санкції, державного зрадника Віктора Медведчука. Ці медіа ресурси висвітлювали поїздки Медведчука разом із його політичними соратниками до Москви, а також їхні зустрічі з Путіним та керівниками "Газпрому" щодо "знижок" на газ, які Україна нібито могла отримати в обмін на певні поступки та лояльність. Згідно з їхньою версією, європейський газ доводив населення до крайніх злиднів і руйнував промисловість, і саме цього, на їх думку, прагнули жадібний МВФ, західні партнери та місцеві компрадори на чолі з українською владою. Проте концепція "дешевого газу" виявляється беззмістовною. Як свідчать дані НАК "Нафтогаз", з 2010 року українські споживачі платили ціну, що значно перевищувала європейські. В результаті Україна переплатила "Газпрому" за постачання газу від 16,8 до 28,8 мільярдів доларів. Починаючи з 2015 року, Україна стала купувати необхідні обсяги газу в Європі за ринковими цінами, без умови "бери або плати". Історія взаємин підтверджує небажання Росії постачати газ Україні за ринковими цінами.
Вершиною цинізму проросійських коментаторів було твердження, що, мовляв, "однією рукою Україна проти Москви воює, іншою -- її газ купує". Пропагандисти лукавлять, адже Україна напряму не купувала в "Газпрому", лише виконувала контракти, в яких була певна інерція, яку не можна просто проігнорувати.
В той час, коли пропагандисти раділи тому, що Україна не збільшує обсяги власного видобутку, керівник "Нафтогазу" Олексій Чернишов у листопаді 2024 року повідомив, що країна вже другий рік поспіль повністю забезпечує свої потреби газом, видобутим на території держави. Більше того, згідно з оцінками Володимира Омельченка, директора енергетичних програм Центру Разумкова, Україна має можливість у найближчі десять років суттєво наростити обсяги видобутку природного газу.
Маніпуляції щодо видобутку з нетрадиційних джерел, зокрема сланцевого газу, набули широкого розповсюдження. Наприклад, у 2013 році українські комуністи та екоактивісти проводили акції протесту з гаслом "Сланцевий газ — другий Чорнобиль". Вони стверджували, що технологія гідророзриву пласта, або фрекінг, може призвести до техногенної катастрофи. А коли в 2021 році Україна оголосила про плани розробки першого родовища газу в щільних породах на межі Донецької та Харківської областей, Кремль розпочав нову кампанію дезінформації, стверджуючи, що "Україна перетворює Донбас на пустелю" через сланцевий газ. Таким чином, Кремль намагався підривати довіру до ідеї збільшення власного видобутку.
Кейс Burisma. Маніпулювали не лише способом видобутку, а й дискредитували власників видобувних компаній. Зокрема, згадаймо про підприємство Burisma, одну з найбільших компаній в Україні, що займається видобутком і виробництвом природного газу. Вона відіграла свою роль у збільшенні внутрішнього видобутку газу, що було вкрай важливо на шляху до енергетичної незалежності від Росії. За версією пропагандистів, західні діячі, зокрема син Джозефа Байдена Хантер, експлуатували природні ресурси України для власної вигоди, тобто Київ зображували як жертву жадібності західних можновладців. Маніпуляції довкола Burisma також мали на меті закріпити за Україною ореол корумпованості та ненадійності для ведення бізнесу (газовидобувного зокрема).
Припинення газових зв'язків у 2025 році.
Як відомо, Росія систематично використовувала механізми ціноутворення та постачання газу як засоби політичного та інформаційного тиску. Проте з 2025 року Україні вдалося значно зменшити цей вплив, хоча й не без шкоди для національної економіки. У аналітичному матеріалі Bloomberg зазначається, що в абсолютних показниках Україна втрачає менше внаслідок зупинки транзиту, проте у відносних цифрах Росія опиняється в більш вигідному становищі. Зокрема, Україна може зазнати втрат у розмірі 0,5% від ВВП, тоді як Росія — лише 0,2-0,3%.
Проте в умовах війни Україні не слід покладатися на економічні доводи, оскільки завдяки дешевому газу, що постачався Україною, Росія просувала свої антиукраїнські інтереси в Європі та підривала єдність проукраїнських сил.
Незважаючи на те, що Росія втратила деякі ринки, інші все ще залишаються доступними. Не тільки прихильні до Путіна лідери Угорщини та Словаччини постійно говорять про російський газ, але й сама Росія продовжує отримувати фінансові надходження за нього від Франції, Іспанії та Австрії.
Та все ж з огляду на західні санкції, у 2023 році "Газпром" уперше з 2001 року зазнав збитків. А через скасування транзиту через Україну Москва зменшить поставки газу на 14 млрд кубометрів газу на рік.
Пропагандистський ресурс "РІА Новости" висловився щодо ситуації наступним чином: "Україна знову підтвердила свою ненадійність і підвела Європейський Союз". Російські онлайн-видання активно поширювали тезу про те, що "зупинка транзиту завдасть Україні мільярдних збитків", а також стверджували, що "Росії вдалося розширити географію постачань завдяки новим надійним партнерам". Один із проросійських анонімних телеграм-каналів, що має понад мільйон підписників, поширив відверті погрози: "У випадку, якщо транзит газу не буде відновлено, перші збитки понесуть не лише українські газотранспортні системи, а й газові родовища, які насправді залишаються без захисту".
Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто звинуватив Україну в негативному впливі на економічну ситуацію в Європейському Союзі через припинення транзиту російського газу. Він провів зустріч зі своїм словацьким колегою Юраєм Бланаром з метою "проаналізувати поточний стан справ" після цієї події. "Ми погодилися, що Угода про асоціацію між ЄС та Україною повинна дотримуватись обома сторонами, і вона також передбачає збереження шляхів транспортування енергетичних ресурсів", – зазначив Сіярто. Українська сторона відреагувала на ці заяви, назвавши їх маніпуляцією та частиною політично мотивованої інформаційної кампанії. Вони додали, що "якщо для Угорщини пріоритетом є зміцнення позицій Росії, то це слід визнати відкрито. Україна готова зайняти вакантне місце в ЄС та НАТО, якщо Угорщина вирішить звільнити його на користь членства в СНД чи ОДКБ".
Словацький прем'єр Роберт Фіцо, який має антиукраїнську позицію, назвав дії Києва "саботажем", а також пригрозив припиненням постачань електроенергії та зниженням підтримки громадян України в Словаччині. "Схоже, Путін доручив Фіцо відкрити другий енергетичний фронт проти України коштом інтересів народу Словаччини", -- відреагував на слова Фіцо президент Зеленський.
Якщо позиція Словаччини радше показово-демонстративна (зупинка транзиту не становить критичної загрози для країни), то ситуація в Молдові та Придністров'ї складніша. Синхронно з тим, коли Україна припинила транзит російського газу, Росія припинила постачати газ Молдові, від якої залежить Придністров'я. І якщо Молдова, хоч і в режимі надзвичайної ситуації, але намагається зарадити труднощам, у Придністров'ї вимкнули централізоване опалення та гаряче водопостачання через відсутність газових поставок, запровадили віялові відключення світла, всі промислові підприємства закриті. При цьому самопроголошена влада з політичних причин відмовляється від постачань електрики з Молдови.
Замість того, щоб традиційно звалити всі проблеми на Україну, російська пропаганда вирішила зосередитися на Молдові, стверджуючи, що вона опинилася на межі катастрофи. Як зазначає журналіст Сергій Сидоренко, за цим стоїть холоднокровний розрахунок Кремля: поставити під сумнів здатність офісу президентки Санду до переговорів, а також зробити європейські ціни на газ непосильними для населення. За планом Москви, фінансові труднощі молдован повинні призвести до зростання євроскептицизму, що, в свою чергу, вплине на результати виборів, зменшуючи підтримку Санду та інших проєвропейських політиків, а також затримає процес євроінтеграції. Це, в свою чергу, негативно позначиться й на євроінтеграції України, оскільки обидві країни входять в один "пакет розширення" Європейського Союзу.
У випадку зупинки транзиту енергоносіїв економічні міркування не можуть бути основними, оскільки для Росії продаж енергоресурсів є не лише комерційною діяльністю, а й інструментом політичного маніпулювання. Кремль використовує газ як засіб підкупу європейських еліт і для утримання країн, що підтримують Росію, в залежності від її енергоресурсів. Ця залежність робить ці країни вразливими до інформаційного впливу з боку Москви. Витіснення Росії з європейського газового ринку фактично позбавляє її можливості здійснювати атаки, в тому числі інформаційного характеру, на демократичні держави.
За словами президента Зеленського, російський газ є "найбруднішим у світі через значні викиди метану в процесі видобутку та транспортування, а також через корупцію, шантаж і маніпуляції". Тож припинення газових відносин -- рішення, яке більше, ніж на часі; в цьому контексті європейські країни повинні брати приклад з України. І головним тут є те, що вдалося розгерметизувати єдиний газотранспортний простір, де Росія почувала себе монополісткою.
