Десантник Микола Тонієвич врятував понад 80 своїх товаришів на полі бою. Але сам повернувся додому лише в героїчному пам'яті - Життєві хроніки | Експрес онлайн.

Перед початком масштабної війни мешканець Буковини активно займався парапланеризмом, багато трудився, розпочав будівництво власного дому та мріяв про створення сім'ї та виховання дітей. Але всі його сподівання зруйнувала війна.

Народився Микола Тонієвич у гірському селі Селятин. У дитинстві захоплювався акробатикою. За словами сестри, чи не щодня брат переглядав заняття з акробатики в інтернеті, а потім повторював різноманітні сальто, прості й з вивертами. "І я гордилася ним", -- каже Мирослава Тонієвич. А класний керівник воїна, Олександр Штефура, додає: Микола був старанним, відповідальним учнем, часто ходив у гірські походи. А також -- любив ремонтувати різноманітну техніку. Це вплинуло на вибір професії. Після закінчення коледжу юнак став радіомеханіком.

Після цього настала черга строкової служби. "Її брат проходив службу в десантно-штурмових військах у Львові, -- ділиться пані Мирослава. -- Його фізична підготовка та спортивні навички дуже допомогли йому". Хоча професійний десантник отримував пропозиції підписати контракт, він вирішив відмовитися. Натомість, він почав подорожувати за кордон і важко працювати на будівництвах.

Під час антитерористичної операції Микола Тонієвич брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині, де неодноразово отримував контузії. "В цей час я зблизився з одним з колишніх учнів, — ділиться Олександр Штефура. — Ми часто обговорювали різні теми. Після повернення з фронту він знову вирушив за кордон, заробив гроші та почав будувати власний дім. Він говорив, що хоче одружитися, але для цього йому потрібно мати своє житло, щоб запросити дружину. Микола став більш відповідальним і серйозним, але при цьому залишався романтиком, закоханим у небо та красу Карпат".

Коли Микола повернувся з АТО, він придбав собі... параплан. Сестра воїна продовжує: "Він літав на ньому неподалік від села, і це викликало справжній захват у всіх нас. Ми дуже хвилювалися за нього, адже не раз брат застрявав між деревами та на електричних проводах, і нам доводилося вимикати електрику, щоб Коля зміг безпечно приземлитися. Одним словом, він був справжнім любителем пригод".

У 2022 році Микола Тонієвич повернувся з-за кордону. 8 квітня його мобілізували. У складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади буковинець брав участь у звільненні Харківщини. Після 11 місяців перебування на передовій десантник приїхав у відпустку, аби провести час з рідними й підлікуватися. Бо під час штурмів порвав зв'язки на нозі. Та після операції та короткої реабілітації знову повернувся на фронт.

22 серпня 2023-го о першій ночі Микола в евакуаційному пікапі поїхав забирати "трьохсотих" з поля бою поблизу села Вербове, що на Запоріжжі. Вже виніс на собі кількох поранених і хотів від'їжджати. Але в автівку влучила ракета. Захисник встиг накласти собі на ногу турнікет, але це не допомогло... Побратимам вдалося забрати тіло воїна лише за тиждень.

Поховали 34-річного Миколу Тонієвича в рідному селі. Посмертно десантника нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. "Я їжджу братовою автівкою, добудовую хату в пам'ять про нього, -- із сумом каже сестра. -- До параплана часто приходять мої сини, Миколині племінники, й потайки від мене плачуть. Нам усім дуже важко. Але живемо тепер і за себе, і за нього. Бо брат був великим життєлюбом".

Олександр Штефура зазначив, що товариші по службі розповіли, що Микола зміг евакуювати більше 80 поранених військових з-під вогню, взявши їх на свої плечі.