25 тисяч гривень на місяць і проживання в готелі: чому трудові мігранти з Бангладеш не змогли прибути в Україну.
Біля міста Тячів вже навіть викупили готель для розміщення іноземних працівників.
Однією з перших спроб залучити трудових мігрантів для роботи в Україні виявилася невдалою. Мова йде про меблеву фабрику, розташовану в Тячеві, що на Закарпатті. Про плани запросити працівників з Бангладеш стало відомо ще в січні.
Закарпатська обласна військова адміністрація інформувала, що на фабриці зайняті 430 осіб, а в результаті розширення виробничих можливостей підприємства з'явилося 700 нових вакансій.
"Компанія, яка забезпечила всі необхідні умови, придбала обладнання та матеріали, терміново шукає нових співробітників. Наразі підприємство веде переговори з Міністерством закордонних справ щодо працевлаштування 160 осіб з Народної Республіки Бангладеш на умовах трудового договору", - повідомили в пресслужбі Закарпатської обласної військової адміністрації.
У тексті зазначається, що компанія пропонує своїм співробітникам безкоштовні обіди, організовує транспорт до місця роботи в межах 50 кілометрів, а також середній рівень заробітної плати складає 25 тисяч гривень.
У лютому з'явилася інформація про те, що перша спроба залучити трудових мігрантів з Бангладеш до України виявилася невдалою. Вражає, що компанія вже встигла придбати готель за межами міста для розміщення іноземців.
Комерційний директор компанії Ярослав Щербан зазначив, що влаштування іноземних працівників планувалося через міжнародну рекрутингову фірму. Проте жоден із працівників з Бангладеш так і не прибув до України.
"На жаль, вже протягом року ми стикаємося з труднощами у забезпеченні штату для нашого нового виробництва. Причин цьому багато, і вони добре відомі, тому не буду їх детально обговорювати. Саме з цієї причини ми вирішили звернутися до кадрового агентства, яке пообіцяло допомогти знайти працівників за нашими умовами оплати праці та організувати їхнє прибуття в Україну. Щодо робітників з Бангладеш, то спершу ми залучили шістьох з них, але трьом відмовили у наданні віз. Інші троє, здавалося, мали приїхати, але ми також попередньо оплатили ще 25 працівників. Таким чином, йшлося про 28 іноземців. На жаль, причини відмови від Міністерства закордонних справ залишаються для нас невідомими; ми отримали лише стандартні листи, у яких йдеться про дотримання чинного законодавства та забезпечення національної безпеки в умовах воєнного стану в Україні", - ділиться Ярослав Щербан, комерційний директор, в інтерв'ю для ТСН.ua.
Він зазначає, що до процесу пошуку співробітників для фабрики вже підключені центри зайнятості. Робітників шукають не лише серед внутрішньо переміщених осіб, а також серед усіх охочих українців з різних куточків країни, які готові працювати. Працівникам пропонують житло та гарантії бронювання від мобілізації.
За інформацією Ярослава Щербана, питання нестачі робочої сили в Закарпатті виникло ще до початку війни, оскільки багато місцевих чоловіків шукали можливості працевлаштування за кордоном, де зарплати були значно вищими.
"У той час ми також стикнулися з кадровою кризою. Багато місцевих мешканців працювали за кордоном, і знайти нових працівників було досить важко. Ми не могли запропонувати конкурентоспроможну заробітну плату в порівнянні з європейськими стандартами. Тому ми змушені були звернутися до сходу України, зокрема до Старобільська в Луганській області, де знайшли робітників. У нас працювало до 80 осіб за вахтовим методом. Варто зазначити, що ці люди, які залишилися в Тячеві після початку війни, продовжують працювати з нами, оскільки Старобільськ був окупований ворогом, і більшість з них адаптується до нового життя у нашому місті", - ділиться комерційний директор.
Він дивується, що до історії з робітниками з Бангладешу стільки уваги. І каже, що схожі кадрові проблеми мають і багато інших підприємств України.
"На жаль, наш досвід завершився невдачею, оскільки кадрова проблема в Україні наразі є надзвичайно актуальною. Коли ми оголосили про намір найняти працівників з Бангладеш, до нас звернулися колеги, які шукали 60 зварювальників, за порадами. Для такої роботи важко знайти пенсіонера, а жінка навряд чи візьметься за зварювання металоконструкцій. Тут потрібні фізично сильні чоловіки. Навіть на нашому підприємстві жінка не зможе виконувати всі види робіт, наприклад, піднімати і встановлювати важкі дубові кришки довжиною понад два метри та шириною в метр на верстат для обробки. Це вимагає чоловічої сили. Сподіваюся, що служби зайнятості зможуть допомогти нам у пошуках необхідних кадрів", - підкреслює Ярослав Щербан.
Згідно з висловлюваннями HR-експерта Тетяни Пашкіної, вона сподівалася, що приклад залучення трудових мігрантів з Бангладеш для меблевого виробництва в Тячеві стане знаковим успіхом, який можна буде використовувати в майбутньому.
"В Україні вже були випадки, коли роботодавці намагалися залучити трудових мігрантів. Наприклад, одна з компаній вирішила найняти працівників з Пакистану, але після підрахунків витрат стало зрозуміло, що це є занадто витратно. Підприємці з Закарпаття пропонували заробітчанам з Бангладеш зарплату в 25 тисяч гривень, що є досить привабливим, адже в їхній країні базова зарплата становить лише 100 доларів. Здавалося, що ця ситуація могла б завершитися щасливо, як у казці, де Попелюшка йде на бал і зустрічає принца. Однак, на жаль, все закінчилося інакше: Попелюшці не дозволили піти на бал, і вона залишилася займатися побутовими справами. На жаль, реалізувався саме цей невтішний сценарій", - ділиться своїми думками Тетяна Пашкіна в інтерв'ю ТСН.ua.
Експертка підкреслює, що, на її думку, існуюче законодавство в Україні абсолютно не відповідає потребам трудових мігрантів, оскільки воно є складним, дорогим і незрозумілим.
На жаль, немає універсальної схеми з чотирьох кроків, яку повинен виконати роботодавець для залучення трудових мігрантів. Наприклад, роботодавець має надати документи, що підтверджують його можливості фінансувати найм, створити належні умови для проживання працівників та визначити чіткий термін їхньої роботи. Держава нагадує мігрантам про наслідки неправомірних дій, які можуть призвести до їхнього повернення додому. Всі сторони розуміють умови, і люди готові працювати. Проте, на мою думку, нині існує безліч зайвих документів, які потрібно підготувати роботодавцю, і не завжди вони узгоджені між собою. Це призводить до того, що роботодавці не поспішають залучати трудових мігрантів. Як казала моя бабуся: "Заради маленького виграшу — великий шлях". Це актуально і сьогодні, - підкреслює Тетяна Пашкіна.
А ще існує дуже великий ризик, що робітники не влаштують роботодавця або відмовляться працювати. Виникає питання, за чий рахунок їх відправляти додому і хто це має робити.
Експертка додає, що цілком розуміє роботодавців з Закарпаття, бо у регіоні і до війни було мало робочих рук, а враховуючи війну та мобілізацію, то й взагалі справжня криза. Тому пошук робочої сили за кордоном був вимушеним рішенням.
Однак це саме той випадок, коли роботодавець прагнув діяти бездоганно та відповідально, але натрапив на бюрократичні труднощі, адже в міністерстві Іван вказує на Петра, а Петро на Івана. Це трапляється тому, що той формат трудової міграції, який вважався оптимальним у минулі роки, кардинально змінився. Раніше в Україну переважно запрошували топ-менеджерів або спеціалістів. Для оформлення таких фахівців необхідно було заповнити безліч документів, які потрібно було щороку оновлювати та підтверджувати присутність людини в Україні. Усе це, як кажуть, працювало, хоч і з великими труднощами, але все ж функціонувало, - зазначає HR-експертка.
Тетяна Пашкіна додає, що на її переконання, під час ковіду люди масово не їхали на роботу до України і тим більше під час війни.
"На мою думку, експерти, які раніше займалися питаннями трудових мігрантів, в даний момент просто не бажають продовжувати цю роботу. Чому так? Бо якщо досвід одного роботодавця з Закарпаття виявиться успішним, за ним одразу потягнуться інші. Отже, можливо, в Міністерстві закордонних справ не прагнуть, щоб їх навантажували додатковими справами. Легше відмовити першому, аби не з’являлися нові охочі обтяжувати їх обов'язками. А всі інші скажуть: ось бачите, у них не вийшло, хоча вони навіть заплатили гроші. Це свого роду "червоний сигнал" для інших", - додає Тетяна Пашкіна.
Щоб уникнути зайвих труднощів з бюрократією, роботодавцю з Закарпаття рекомендується звернутися за підтримкою до центрів зайнятості в Херсоні, Запоріжжі, Сумах чи Харкові. У цих містах є багато чоловіків різного віку, які могли б спробувати свої сили на пробному контракті в Тячеві, і, можливо, згодом навіть вирішили б там залишитися на постійній основі.
Експерт зазначає, що в Україні спостерігається гостра нестача працівників у робітничих спеціальностях, і не завжди буде можливість запрошувати трудових мігрантів, витрачати ресурси на їх перекваліфікацію та займатися їхнім побутом.
"На даний момент ми недостатньо дослідили можливості перенавчання внутрішніх кандидатів. Звичайно, Державна служба зайнятості робить багато для цього, і деякі роботодавці також проявляють ініціативу. Проте існує значний дисбаланс між наявними кадрами та потребами ринку. Тому залучення досвідчених спеціалістів, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та інших уразливих груп населення може виявитися більш вигідним, ніж імпорт робочої сили з Бангладеш", - зазначає Тетяна Пашкіна.
Щодо необхідності трудових мігрантів на українському ринку праці, експерти вважають, що для цього повинен функціонувати спеціальний механізм.
На думку Олександра Гладуна, заступника директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ, такий механізм варто впроваджувати вже зараз або ж після закінчення війни і періоду відновлення.
"Можна залучати на певні посади громадян інших держав, але лише на умовах контракту і на певний період - вони приїжджають, виконують якийсь об'єм робіт і на цьому крапка - їдуть додому, без перспектив для набуття громадянства", - зазначає демограф.
