Трагічна смерть у штабі. Мати лейтенанта 155-ї бригади не приймає версію самогубства свого сина і наполегливо вимагає об'єктивного розслідування.

Обидва сини Галини Корень, яка раніше очолювала одну зі шкіл на Рівненщині, служать у війську.

Сергій, 32-річний молодший військовий, став на захист країни на початку масштабного конфлікту. Він досі виконує свої обов'язки, незважаючи на три поранення, отримані під час боїв у Донеччині та Харківській області.

34-річний Володимир, що займає старшу посаду, приєднався до збройних сил у травні 2024 року, ставши частиною новоствореної 155-ї окремої механізованої бригади, названої на честь Анни Київської. Важливо відзначити, що ця військова одиниця за останні шість місяців неодноразово опинялася в центрі публічних суперечок.

Вдень 4 лютого 2025-го Галині Володимирівні зателефонував старший син. Розмова була буденною. Мати запитувала у Володимира, як справи, як здоров'я, чи не треба передати речі, їжу. Він говорив, що все гаразд, що всього вистачає, ні на що не скаржився.

Мати не помітила тривоги в голосі свого сина. Усе залишалося так, як завжди.

Уже за кілька днів, 8 лютого, сім'я отримала повідомлення від ТЦК про загибель Володимира в одному з приміщень штабу бригади в Донецькій області. Причина його смерті була вказана як "вчинення самогубства пострілом з табельної зброї в голову".

Того ж дня слідчі Покровського управління поліції в Донецькій області відкрили справу за фактом самогубства оперативного чергового командного пункту штабу, лейтенанта Володимира Кореня, за ознаками вбивства.

"Українська правда" намагалася з'ясувати обставини загибелі Володимира Кореня у всіх, хто знає деталі цієї справи, але безрезультатно. Навіть адвокат постраждалих проігнорував нашу пропозицію поспілкуватися на цю тему.

У Головному управлінні Національної поліції Донецької області нам не дозволили поспілкуватися зі слідчим через те, що Кримінальний кодекс України забороняє розкривати подробиці досудового розслідування. Подібну причину для відмови у наданні коментарів озвучили також у 155-й бригаді.

Представники Нацполіції України у відповідь на запит УП обмежилися відпискою: правоохоронці провели низку слідчих дій, "спрямованих на повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення", а також призначили судові експертизи, частину з яких експерти досі виконують.

Відверто висловилася лише мати загиблого. Ми не вважаємо відмову інших сторін коментувати ситуацію підставою для того, щоб утриматися від публікації цього матеріалу. Ми відкриті до висловлювань усіх, навіть після його публікації.

Який характер мав і як реагував на складні ситуації лейтенант Володимир Корень? Як мобілізувався і чим займався у 155-ій бригаді? Чому батьки вважають слідство поверховим і сумніваються в достовірності експертиз? Розповідає мати - Галина Корень.

Син часто повторював: "Попереднє планування попереджує погані показники".

Вова завжди залишався спокійним, незалежно від обставин. Одного разу в лісі біля Сарн, що на Рівненщині, спалахнула велика пожежа. Мій чоловік, як головний лісничий, разом з молодшим сином і Володею, які є інженерами лісового господарства, вирушили на допомогу. Спочатку вони активно боролися з вогнем, але з часом полум’я почало згасати. Попри це, навколо панувала метушня. Вова ж у цей момент вирішив зробити собі зручну підстилку з хмизу, ліг на землю та спокійно спостерігав за хаосом навколо.

У військовій службі син отримав позивний "Ясен". Відомо, що листя ясена відмінно пропускає сонячні промені, а його деревина славиться міцністю та еластичністю. Саме таким був наш Вова. Зовні він виглядав спокійним і усміхненим, але всередині мав стійкий характер, який не дозволяв йому відступити від своїх моральних принципів. Він рішуче заперечував корупцію і всі форми соціальної несправедливості.

У нього існувало безліч життєвих задумів. Він мріяв вирощувати спаржу та артишоки на території Рівненщини. Також у нього була мрія придбати автомобіль. Ми з чоловіком навіть зводили гараж спеціально для неї.

У нас з Вовою була угода: щомісяця він перераховував мені частину з зарплати, а я конвертувала ці кошти в євро та відкладала їх, щоб він міг мати фінансову підтримку для здійснення своїх задумів.

І ще одне - він прагнув мати сім'ю. Я не була настільки наполегливою, адже йому лише 34 роки. Але щоразу, коли ми піднімали цю тему, він жартував: "Як тільки почну заводити дітей, вам тут зовсім не вистачить місця!"

Вова завжди повторював: "Війна – це не спринт, а марафон. Ми всі опинимося в армії. Я прагну мобілізуватися в доброму здоров'ї".

Восени 2023-го йому зробили операцію на пошкодженому меніску. Більше пів року відновлювався. В травні пішов відкривати черговий лікарняний, але перед входом у лікарню працівники ТЦК вручили йому "бойову" повістку. Він не ховався - пішов служити.

Після завершення навчання в університеті ти закінчив військову кафедру, здобувши звання молодшого лейтенанта. У той час у Рівненській області формувалася 155-та бригада, і активно шукали офіцерів. Володимир прийняв рішення приєднатися до них.

Він розповідав, що не зробив жодного пострілу під час базової підготовки. Зброю йому видали тільки один раз - потримати і все. Коли попросив постріляти, сказали: "Ай, тобі, штабному, не треба".

Під час перебування Вови на полігоні в Рівненській області, він час від часу навідувався додому. Син розповідав, що навантаження величезне, адже він відповідав за оформлення документів для всіх військових, які вирушали за кордон на навчання, зокрема до Франції.

Сам їздив на навчання в Польщу. Як повернувся, скаржився, що практичних занять майже не було - поляки розповідають одне, а на фронті в Україні відбувається зовсім інше.

Сестри та товариші жартували: "Вова, люди викладають гроші, щоб перейти кордон. А ти, навпаки, повертаєшся в Україну". Проте у нього навіть не виникало думки про те, щоб залишити службу. Він вирішив, що його місце на війні. І до останнього дня свого життя залишався на сході.

Він ніколи не висловлював нарікань на своїх командирів чи товаришів. Проте в записнику сина, який ми отримали після його смерті, один закреслений запис (автора якого не встановлено - УП) залишає безліч запитань:

Як черговий по службі, можу сказати, що 155 бригада не справилася. Тут зібралися люди з різними поглядами, взаємодія нагадує "Лебідь, рак і щука". Але, можливо, ситуація зміниться. Я втомився розбиратися в цьому хаосі. Потрібен хтось авторитетний з високими званнями, щоб навести порядок.

Це один із фінальних записів Вови.

В мене немає доказів, що сина вбили, але я не вірю в його самогубство. Розслідування трагедії триває п'ятий місяць, а результатів досі немає.

Всередині лютого і на початку березня ми отримали частину матеріалів справи - протоколи огляду місця трагедії і допитів свідків, результати деяких експертиз. Але ці документи не відповідають на наші запитання щодо ходу розслідування. Єдине, зрозуміло: слідчий навіть не розглядав версії, що сина вбили.

Наші стосунки зі слідчим зіпсувалися, коли ми з чоловіком почали ставити незручні запитання. Одне із запитань, яке вивело поліцейського із себе: чи є письмове підтвердження, що Володимир отримував пістолет, який знайшли біля тіла? Бо у військовому квитку сина є відмітка лише про отримання автомата, а про пістолет - нічого.

Важливо, що кулю так і не знайшли. За словами, слідчого вона "пішла в пустоту", залишилася в стіні. Коли ми запитали, чому не дістали, поліцейський відповів: "Щоб знайти кулю, я маю зламати всю стіну. Якби вона була десь у підлозі, розколупали би, а стіну руйнувати не будемо".

На запит про те, на якій висоті розташований вхідний отвір у стіні, слідчий відмахнувся: "Приїжджайте і виміряйте, якщо це вам потрібно". Крім того, експерти ще не з'ясували, чи є на курку пістолета ДНК сина.

Після деякого часу ми дізналися, що у справі стався змін слідчого. Спілкування з новим слідчим не склалося: ані з нами, ані з нашим адвокатом він не виходить на контакт.

На мою думку, правоохоронці провели допити поверхнево. В матеріалах справи зазначається, що свідками взяли телеграфіста і водія, які почули про загибель Володі в розташуванні від невідомого офіцера на курилці. Хто цей офіцер - слідство не встановило. Свідчення обох майже ідентичні: стверджують, що нічого не знають і не чули звуків, схожих на постріли.

Безпосередній командир сина, з яким вони разом чергували у штабі 7 лютого, під час допиту сказав, що Вова вийшов із будівлі приблизно з 11:00 до 12:00. Лише о 16:00 начальник відправився на його пошуки. Невже у командира не виникло питання, куди зник черговий, раніше ніж за чотири години? Слідчий про це не запитав.

Документи службового розслідування, яке проводили військові з 155-ої бригади, не були передані поліції. Слідчий порадив мені звернутися безпосередньо до ТЦК для отримання матеріалів внутрішніх перевірок. Я подала запит ще в середині травня, але до теперішнього часу відповіді так і не надійшло.

Перші результати судово-медичної експертизи надійшли до нас приблизно в середині березня. У звіті зазначено, що на тілі сина не виявлено жодних синців, татуювань або рубців. Проте у Вови було багато рубців внаслідок видалення ліпоматозних пухлин та операції на коліні. Чому ж експерт не згадав про це? Мені пояснили, що ці рубці не є причиною смерті, тому їх не вважали за потрібне включати в звіт.

Ми поховали сина на 74-й день після його смерті. Відкрили кришку домовини, щоб востаннє попрощатися. І тут виявили, що обличчя Володі має травми - зламаний ніс і синяк на лобі. Однак у висновках першої судмедекспертизи про ці пошкодження не було жодної згадки.

На початку квітня ми звернулися з проханням про проведення повторної судово-медичної експертизи. Проте досі не отримали її результати.

Ми чекали понад два місяці, щоб провести похорон сина, але якщо виникне потреба, ми погодимося на ексгумацію, щоб дізнатися правду.