Військовослужбовець, що пережив події в Соледарі, знову зайняв позицію лідера команди. Які чинники сприяли його адаптації?
Як виглядав шлях реадаптації в команді та що важливо врахувати керівництву компанії та колегам.
За даними Мінветеранів, на середину 2024 року в Україні зареєстровано 1,3 млн ветеранів. Після завершення війни їх кількість зросте до 5-6 млн осіб включно з членами родин. 83% компаній України мають своїх співробітників у лавах Збройних сил, Національної гвардії, ТРО. Це дані опитування Європейської бізнес-асоціації серед своїх членів у 2023 році. Впевнений, що у 2024 цей показник був понад 90%.
Я регулярно піднімаю з колегами дві ключові теми: відсутність кадрів та адаптацію ветеранів, які брали участь у бойових діях, до мирного життя. Важливо визнати, що до 2022 року багато бізнесів не приділяли достатньої уваги питанням інтеграції ветеранів, незважаючи на конфлікт на сході України. Це також стосується випадків, коли компанії не змогли відновити співпрацю з демобілізованими працівниками.
Сьогодні великі corporations, такі як WOG, ДТЕК, Fozzy Group, МХП та інші, активно обмінюються своїм досвідом у сфері реадаптації ветеранів. Навіть середні та малі підприємства з обмеженими ресурсами також проходять цей важливий етап. У компанії Webpromo ми маємо власний досвід у цій справі: наш лідер команди PPC, Максим Дорогих, вступив до Збройних сил України в перший день вторгнення. Він брав участь у звільненні Київщини, а також у Харківській операції та боях за Соледар.
Ось як проходив його процес реадаптації в колективі.
На момент початку масштабного вторгнення Максим працював у компанії вже понад п'ять років і досяг рівня тімліда. В перший день конфлікту він надіслав мені повідомлення: "Я зараз з товаришами з територіальної оборони на Житомирській трасі". Незабаром він повідомив, що вирішив приєднатися до Збройних сил України. Важко навіть уявити, що наше спілкування могло б припинитися — я маю на увазі не лише обговорення зборів для його підрозділу.
Воїнам важливо відчувати, що їх чекають не тільки близькі, а й компанія готова зберігати робоче місце скільки буде потрібно.
Ось кілька порад на основі нашого досвіду:
Максим Дорогих висловив думки щодо реадаптації після демобілізації: "Багато людей вважають, що цей процес починається лише після повернення додому, але насправді він має стартувати з першого дня служби і тривати протягом усього часу. Кожен раз, коли я отримував відпустку або повертався з ротації, я відчував щиру підтримку з боку колег в офісі. Мій керівник і команда постійно були на зв'язку зі мною, і ця взаємодія, безумовно, відіграє важливу роль у поверненні до нормального життя для військовослужбовців. Це допомагає зламати "бульбашку", в якій вони опинилися, і повернутися до професійних думок. Перед демобілізацією я спілкувався з одним товаришем, який зізнався, що не бажає повертатися, адже не знає, що його чекає далі. Його слова справили на мене сумне враження."
Емоційний стан особи, яка пережила бойові дії, суттєво відрізняється від емоційного стану цивільної людини. Необхідно повідомити команду про повернення співробітника з фронту та підготуватися до цього, обговоривши наступні аспекти:
Ми обговорювали з Максимом можливість поговорити про його бойовий досвід, ставлячи нейтральні запитання. Це сприяло зближенню між нами.
Максим Дорогих: "Я відкритий до обговорення свого бойового досвіду, але кожен випадок унікальний. Те, що для мене може бути простим предметом розмови, для інших може виявитися чутливою темою. Особисто я не обговорював з колегами питання, пов'язані з ТЦК, або висловлювання на кшталт 'нехай депутати воюють', але розумію, що такі розмови можуть створити бар'єри між ветеранами та цивільними, ускладнюючи адаптацію військових до мирного життя".
Колишній солдат повинен прагнути адаптуватись до мирного життя, відновити своє місце в професії або освоїти нову. Однак не менше половини зусиль у процесі реабілітації повинна взяти на себе організація.
Чи не в день демобілізації Максим повідомив, що хоче якнайшвидше повернутись до роботи. Нам вдалося переконати його, що потрібен час на відновлення. Коли він прийшов в офіс за кілька тижнів, у нас вже був план онбординга на три місяці вперед із чіткими цілями. Ментором став керівник напрямку. Перший місяць звикав до робочого ритму. Тиждень до тижня додавали до 10% навантаження із постійним зворотнім зв'язком -- чи "вивозить", чи варто зменшити. Постійно комбінували задачі.
Максим Дорогих: "Інколи під час служби у мене виникали ідеї для захоплюючих рекламних кампаній. Коли ж я повернувся, виявилося, що я зовсім забув, як користуватися комп'ютером."
Онбординг – це чудова можливість для людини, яка повертається після тривалої перерви. Я не починав з нових завдань, а згадував, як працювати з віддаленими інструментами. Паралельно я спілкувався з колегами, дізнаючись, що змінилося в проекті і в якому напрямку він зараз рухається. Це дозволило мені поступово зануритися в роботу, не відчуваючи стресу від термінових результатів. Перший місяць був непростим, але з часом стало легше. Я знову почав згадувати базові знання, на які потім накладалися нові оновлення. На третьому місяці ми вже починали розробляти нові проекти.
У своєму інтерв'ю журналіст і військовослужбовець Павло Казарін зазначив, що війна не підлягає жодним порівнянням. Ми отримуємо досвід, якого, безумовно, хотіли б уникнути, і намагання знайти подібні приклади в новітній історії інших держав є безрезультатними, зокрема в контексті реадаптації військових.
Безумовно, екс-військовий повинен прагнути повернутися до мирного життя, відшукати себе в обраній професії або освоїти нову. Проте не менше половини зусиль у процесі реабілітації має взяти на себе підприємство.
Максим Дорогих: "Багато моїх товаришів, які повернулися з армії, були представниками малого та середнього бізнесу. Керівники і засновники швидко знову поринули у свою діяльність, а рядові співробітники повернулися на свої попередні місця роботи. Проте з часом більшість з них вирішила змінити сферу діяльності. Вони відверто визнавали, що це було надзвичайно важко. Я зараз усвідомлюю, що якби повертався в іншу компанію, інтеграція без системи онбордингу була б набагато складнішою. Схоже, що більшість бізнес-лідерів не враховують цю потребу ветеранів."
З одного боку, я усвідомлюю, що малі та середні підприємства не мають тих же ресурсів для адаптації, що й великі компанії. З іншого боку, ми стикаємося з браком кадрів, який лише зростатиме. Об'єктивно кажучи, перед вами може опинитися ветеран, який має досвід, але останні півтора-два роки провів у бойових умовах. Якщо ця людина відповідає вимогам щодо софт-скілу та цінностей, важливо усвідомлювати, що інвестиції в її розвиток з часом принесуть свої плоди.
Реадаптація ветеранів є невід'ємною складовою державної політики, але важливо, щоб кожен бізнес вніс свій вклад у цей процес. Варто сприйняти цей виклик як можливість для зростання і зміцнення підприємства. Необхідно ознайомитися з успішними практиками інших компаній та впроваджувати їх у свою діяльність. Ми повинні об'єднати зусилля, щоб у найближчому майбутньому уникнути проблем з браком кадрів і не допустити утворення соціальної групи людей, які не отримали достатньо можливостей адаптуватися після війни в усіх її аспектах.