"В Конституції чітко зазначено, що батьки несуть відповідальність за освіту своїх дітей. І це остаточна точка." Освітянка про актуальні проблеми у навчальних закладах.

"Ми стоїмо на засадах старої, на жаль, радянської освіти, де "вивчи формулу, розкажи термінологію" досі існують, але ми маємо перейти до практики", - переконана Людмила Булигіна інженерка Фізико-технічного інституту КПІ ім. Сікорського, керівниця секції "Кібербезпека" Київської МАН, до вересня 2024 року працювала викладачкою інформатики Політехнічного ліцею.

Вона не отримала формальної педагогічної освіти, а закінчила КПІ та протягом десяти років займалася розробкою програмного забезпечення. Проте справжнім покликанням для неї стало викладання та взаємодія з дітьми. Вона також стала лауреаткою престижної премії Global Teacher Prize Ukraine в категорії "вчителі-волонтери", адже з 2022 року активно підтримує педагогів, які борються за Україну.

Сучасних українських учнів вона вважає цікавими і просунутими насамперед особистостями. Натомість в інтерв'ю для "Української правди. Життя" Людмила Булигіна озвучила кілька нагальних запитань стосовно відповідальності дорослих, системи освіти в цілому, держави та її спроможності вивести професію вчителя на новий рівень.

Людмила Булигіна: "Головне, щоб діти розуміли,

як вони можуть використати ці знання в своєму повсякденному житті.

Изображение: Людмила Булигина

Безліч людей висловлює занепокоєння щодо дистанційного навчання через освітні втрати серед учнів. Наприклад, варто згадати дослідження PISA 2022. Яка ситуація з інформатикою та програмуванням у цьому контексті? -- Неправильно стверджувати, що дистанційне навчання є єдиною причиною освітніх втрат, оскільки раніше не проводилися відповідні дослідження. Ситуація є складнішою: якщо в Україні не аналізували освітні втрати протягом десятиліття до цього, то робити однозначні висновки було б недоречно.

РЕКЛАМА:

Стосовно PISA: а що ми побачили у попередніх результатах (у 2018 році - ред.)? Теж усе було не так добре, як хотілося б.

В галузі інформатики: розумію, що моя точка зору може викликати неоднозначні реакції, але вважаю, що інформатику слід викладати виключно у дистанційному форматі. Це її природне середовище. Чим більше ми будемо переходити до онлайн-навчання з інформатики, тим більшою мірою вона зможе підтримувати інші дисципліни, які також викладаються в дистанційному форматі.

-- А результати учнів покращилися з огляду на те, що останні кілька років інформатику ви викладали здебільшого дистанційно? -- Ні. Зараз вчителі часто мають мінімальні (внутрішні)

ресурси, а також необхідно навчати дітей. Саме тому результати на глобальному рівні не можуть покращитися, поки триває війна.

Наше життя не покращується під час війни, то чому освіта має? Вона стає більш адаптованою. Водночас ці виклики певною мірою роблять освіту кращою, але тут йдеться не про результат, а про те, як змінюється процес і підходи

А результати... ну як ми їх вимірюємо? Оцінками? Оцінки нічого не дають.

Также ознакомьтесь с:

За 3 роки результати можуть не покращитись, і ось чому. Тетяна Вакуленко про освітні втрати України (не лише) через війну

-- Ви викладали у ліцеї КПІ лише дистанційно? -- Я виходила в офлайн минулого (навчального) року, у мене були 11 класи. У ліцеї старші класи самі вибирають форму навчання з неосновних предметів - дистанційну або змішану.

У дітей, звичайно, є й інші предмети, такі як математика, фізика та хімія, де необхідно проводити експерименти і готуватися до НМТ. Це все стосується основних дисциплін. Інформатика, хоч і важлива, не є основною та її можна було б виключити з розкладу. Однак у нас недостатньо технічних ресурсів для цього.

Якщо б усі навчальні заклади мали в своєму розпорядженні сучасні пристрої,

інформатика могла б інтегруватися в інші предмети, і все.

Сьогодні недостатньо просто прийти до класу і викласти учням теорію, сподіваючись, що вони все запам'ятають. Це стосується абсолютно всіх предметів. Які нестандартні підходи ви застосовуєте у своїй викладацькій практиці? -- Я дотримуюсь традиційних методів викладання протягом багатьох років. Ніяких "фішечок" для розваги. Головне — це допомогти дітям зрозуміти, як ці знання можуть бути корисними в їхньому житті.

Наприклад, програмування - частина інформатики, яку ніхто не любить. Її не люблять вчителі, бо далеко не всі програмують; її не люблять учні, бо їм складно. А складно тому, що це пояснюється, як у 1980-х роках минулого сторіччя, коли програмування викладали математики. Математики все роблять складно, бо це наука. Інформатика ж, програмування - не наука взагалі.

Що хочуть робити діти? Сайти та ігри. Вони не хочуть рахувати дискримінант квадратного рівняння. В принципі, у них мрії такої не було і ніколи не буде. Ну, може, в когось є - одного з тисяч. Теорія, звісно, залишається в школі, але діти мають розуміти,

як застосувати знання у поточний момент, а не відкладати їх використання на час, коли стануть потрібні ці синуси.

Ми повинні продемонструвати: ти коли-небудь бачив банківський термінал? Так, бачив. А твої батьки коли-небудь пересилали гроші чи оплачували щось через мобільний телефон? Так, робили. А хто створив цю програму? А як можна її розробити? Давайте спробуємо створити модель такої програми і розглянемо приклад. І так далі.

Діти беруть у руки інструменти та активно їх застосовують. Інакше кажучи, акцент ставиться на зменшення теоретичних знань і максимальне залучення до практичної діяльності.

Компетентнісний підхід не є універсальним вирішенням проблем освіти, проте, зважаючи на те, що ми все ще базуємося на принципах застарілої, на жаль, радянської системи освіти, де домінують фрази на кшталт "вивчи формулу, поясни терміни", необхідно перейти до практичних аспектів навчання.

-- Чи використовуєте ви штучний інтелект під час навчання/викладання і як саме? -- Один із розробників ChatGPT з компанії OpenAI якось заявив, що не буде активно заохочувати людей використовувати штучний інтелект, натомість показав картину, на якій зображено процес лікування зубів у XVI столітті. На ній четверо людей утримують пацієнта, а лікар без наркозу вириває йому зуб. Сцена виглядає страхітливо.

Він зазначив: "Звичайно, ви можете залишитися в минулому, якщо це вам зручно," - і продемонстрував іншу картину, на якій штучний інтелект підтримує сучасні медичні методи, включаючи роботизовані системи, що виконують свої завдання з надзвичайною точністю та без болю, працюючи на рівні мікронів.

"Просто виберіть те, що вам потрібно," - зауважив він. Це також слугує джерелом натхнення для педагогів і учнів. Штучний інтелект є цінним інструментом, який варто застосовувати, але залишається відкритим питанням, яким чином це реалізувати.

Людмила Бултгіна: "Якщо технологічну революцію не можна зупинити, то слід стати її лідером."

Изображение: Людмила Булигина

Нещодавно на одному з заходів, в якому я брала участь, йшлося про те, що три країни на планеті вирішили заборонити штучний інтелект. Ми не прагнемо потрапити в ряди тих, хто остерігається інновацій. Кожній державі слід оновити свою нормативну базу, аби ресурси штучного інтелекту стали доступними, зокрема для вирішення складних викликів.

Існує два підходи до цього: перший полягає у використанні штучного інтелекту для вирішення стандартних завдань, а другий - у трансформації задач на більш прикладні та дослідницькі. Наприклад, замість того, щоб просто написати код на Python (мова програмування - ред.),

Рекомендується запропонувати учням створити текстову гру або проект, який вимагатиме оптимізації. Використання штучного інтелекту може значно полегшити процес написання та налаштування коду, проте важливо, щоб учні усвідомлювали основні принципи його функціонування.

Штучний інтелект має потенціал стати справжнім наставником. У класах, де навчається по 30 учнів, вчителям важко забезпечити всім однакову увагу. Тому їм слід виконувати роль натхненників і фахівців у своїй галузі.

Водночас у кожної дитини може бути свій "помічник" - як-от Chat GPT, який допомагає вирішувати завдання. Такі завдання можуть включати використання кількох інструментів штучного інтелекту, і учні навчатимуться аналітики та дослідженню.

Якщо не вдається зупинити технологічну революцію, то слід стати її лідером.

У 2027 році в Україні планується впровадження реформи профільної старшої школи. Які, на вашу думку, фактори можуть спонукати учнів обирати фізико-математичні класи та, зрештою, отримувати технічну освіту? Згідно з інформацією Міністерства освіти і науки, наразі 70% профільних класів є гуманітарними. Важливо усвідомлювати, що це явище не лише стосується України, але й відображає глобальну тенденцію.

Сказати, що саме спонукає людей звертатися до цих сфер, досить складно.

Що може надихати людину в цілому? Це, безумовно, індивідуальні прагнення та можливості, які відкриваються перед нею.

Наразі зацікавленість у вищій освіті, чесно кажучи, більше ілюзорна, ніж реальна. Якщо порівняти кількість університетів в Україні та Європі, ми дійсно в лідерах за кількістю, хоча повинні були б іти шляхом елітарності освіти.

Вступ до університету повинен проходити через відбір, щоб забезпечити можливість навчання лише для тих, хто має здібності та бажання. Якщо ми зменшимо кількість навчальних закладів, це приверне більш амбітних і цілеспрямованих студентів.

Водночас нам бракує кадрів. І хоча старше покоління вчителів ще підтримує систему, вони часто не можуть повністю адаптуватися до вимог нової школи. Коли прийде реформа 2027 року, ми стикнемося з аналогічними викликами, як це було з впровадженням НУШ для початкових класів. Чимало вчителів тоді залишили роботу. Така ж проблема може виникнути й для старших класів, і незрозуміло, хто нестиме цей тягар надалі.

Ви стверджували, що вища освіта повинна бути елітарною, але чи не ризикує цей аспект стати каталізатором для подальшого загострення нерівності в суспільстві? Наприклад, у Швейцарії існує обмежена кількість університетів.

і лише наймотивованіші учні, яких мінімальна кількість, обирають довге навчання.

Після закінчення 9 класу багато учнів вирішують піти в професійно-технічні навчальні заклади, а не вступати до університетів. Це дає їм можливість швидше здобути спеціальність та почати заробляти гроші.

Натомість, ми часто спостерігаємо, як батьки наполегливо вимагають від своїх дітей вступу до університету, навіть якщо це не завжди узгоджується з їхніми можливостями чи справжніми прагненнями.

Важливо, щоб діти орієнтувалися у виборі професії, розуміли, чому вони обирають ту чи іншу спеціальність, а не йшли в університет тільки через його престиж чи назву спеціальності. Наприклад, кібербезпека. Приходить абітурієнт, який набрав високі бали і вступив на цю спеціальність, але коли його питають, чому він її обрав - відповісти не може.

Наші діти, які побували в школах Польщі чи Німеччини, часто відзначають, що хоч їм і подобається українська школа, тут бракує практичних занять. Вони запитують: "А де екскурсії? Чому у нас немає можливості один день провести, наприклад, у кафе, щоб навчитися робити піцу?"

У Німеччині, наприклад, дітям організовують екскурсії до пожежних станцій. Хоча це трапляється не так вже й часто,

Проте для цих дітей це справжнє свято, коли збираються всі малюки з околиць. І згодом один з них вигукує: "Я хочу стати пожежником", оскільки вже має уявлення про цю професію. А у нас, на жаль, немає системи профорієнтації.

Потрібно переосмислити підхід до освіти і адаптувати його до сучасних вимог, щоб діти бачили в ньому користь і перспективи для свого майбутнього.

Наші випускники часто не готові одразу визначитися з вибором професії після закінчення школи. У багатьох країнах існує практика "року на роздуми", тоді як в нашому суспільстві відразу відправляють молодь до університетів.

Відмінний студент — це людина, якій вже виповнилося принаймні 22 роки. Він має досвід роботи кур'єром і усвідомлює, що прагне до більшого. Йому вже довелося зіткнутися з різними стилями управління, і тепер він має чітке уявлення про свої подальші кроки. На сьогоднішній день багато молодих людей обирають професію, не усвідомлюючи, з якими викликами їм доведеться зіткнутися в майбутньому.

Также ознакомьтесь с:

Юлія Безвершенко: "В Україні відсутнє розуміння кар'єри для науковців."

-- З вашого досвіду, яка роль батьків як під час навчання дитини у школі, так і на етапі вибору професії? І якою вона має бути в ідеалі? -- У нас дитиноцентрична школа, світ і країна... вже стає. Проте деякі батьки думають,

що їхню дитину мають носити на руках, а насправді це не так.

Хто несе відповідальність за освіту дітей? Це питання я адресую вчителям, батькам та самим дітям. Відповіді виявляються надзвичайно різноманітними, особливо коли просиш їх пояснити свою точку зору.

У той же час у нас існує Конституція, яка однозначно зазначає, що батьки несуть відповідальність за освіту своїх дітей. І це є остаточним. Це не покладається на вчителів, директорів шкіл чи державу.

Вчителі, школа та адміністрація несуть відповідальність за забезпечення доступу до освіти. Якщо вчитель вигнав учня з уроку, це є проблемою, оскільки порушується його право на навчання. Так само, якщо урок проводиться онлайн, а учень не зміг приєднатися, і вчитель не записав його або не надав матеріали - це також є порушенням. Однак, якщо є відео або текстовий матеріал уроку, який вчитель надав учню, і той ним не скористався - свою частину роботи ми виконали. Подальша відповідальність переходить до учнів та їхніх батьків.

Тут треба дуже чітко розвести зони відповідальності. І одразу стане зрозуміло, що батьки мають сісти і подумати, як дати дитині хорошу освіту. Якщо не подобається державна школа - наймати репетиторів або шукати другу роботу і заробляти гроші на приватну школу.

Але якщо дитина пішла у звичайну державну школу, їй там мають дати можливість навчатися, якщо вона цього хоче. Якщо вона не хоче, повертаємось в сім'ю, сідаємо і з'ясовуємо, чому.

Виникає ще одне питання до батьків: коли ви востаннє брали до рук книжку, а не телефон? Я знаю сім'ї, які відкладають телефони, починають читати і дитина їх наслідує. Так виглядає ідеальна освіта.

Людмила Булигіна зазначила: "Існує Конституція, в якій чітко вказано, що батьки відповідають за освіту своїх дітей. І це остаточно."

Изображение: Людмила Булигина

-- Якось на своїй сторінці ви висловили думку: "Потрібно дуже чітко виділити базову частину кожного предмета, залишивши одну єдину програму, календарне планування чітко прив'язати до тижнів".Поясніть, будь ласка, детальніше, що саме ви мали на увазі і як це допоможе учням? -- Ми говоримо про освітні втрати, а не говоримо про більшу проблему. У нас діти мігрують між школами, містами, областями.

Чому так багато дітей не бажають переходити до традиційних шкіл?

Вони, наприклад, мешкають у Києві вже два роки, проте зізнаються, що відчувають страх перед переходом до школи в цьому місті.

Вони визнають: вирушили, поглянули і зрозуміли, що деякі речі їм не були відомі з часів школи, тому відчувають страх. Особливо їх турбує можливість стати жертвами булінгу.

Дехто відчуває сором за обставини, в яких опинився, адже в Харкові у нього була розкішна квартира площею 150 квадратних метрів, а тепер він має лише одну кімнату.

Ще одна причина полягає в навчальних планах. Якщо дитина не засвоїла певні знання у попередній школі, вона приходить до нової і усвідомлює, що має недоліки в знаннях.

Якщо у нас з'явиться більш якісний базовий компонент в освіті і умовно на 10-му навчальному тижні року всі знатимуть, що по всій країні з математики у певному класі вивчають певну тему, і всі ці матеріали є на сайті Всеукраїнської школи онлайн, то наші діти змогли б спокійно змінювати школи і регіони.

Также ознакомьтесь с:

Що очікує учнів і педагогів у світлі нових змін від Міністерства освіти і науки? Розмова з заступником міністра.

-- Як ви думаєте, чи втрачає Україна свою молодь? Адже випускники з відмінними результатами продовжують навчання за кордоном. -- Так, це вірно. Досить звернути увагу на статистичні дані. Зараз багато одинадцятикласників мають можливість виїхати за межі країни. Більше того, батьки вже починають забирати своїх дітей з десятого класу зі шкіл, виїжджаючи раніше.

Люди не усвідомлюють, які перспективи відкриваються на фоні дискусій про можливість призову з 18 років та яким чином можуть змінитися настрої уряду стосовно мобілізації і призову.

-- Що робити з тим, що успішні учні та учениці виїжджають навчатися за кордон, а не залишаються в Україні? Згадаймо хоча б дівчину з Житомирщини, яка склала НМТ на 800 балів, але захотіла вступати до Польщі. -- Підвищувати якість вищої освіти, яка не покращується уже багато років. Та сама дистанційка: викладачі вищих навчальних закладів досі відкривають Zoom, беруть методичку і читають її півтори години. Студенти у цей час слідкують за документом і викладач час від часу каже "це виділіть жовтим".

Так не можна. Потрібні реальні зміни у вищій школі, щоб студенти не просто підключались у Zoom і досипали на парі, а щоб вони горіли цим, ставили питання, розуміли, чому їм це потрібно.

Наразі багато чого здається віддаленим, навіть від професійної сфери.

Наразі Нова українська школа є найкраще адаптованою системою. Педагогам початкових класів було нелегко, проте вони отримали якісну підготовку і пройшли через всі п'ять етапів переживання. Тепер їхній досвід варто переймати всім.

Я б надіслала викладачів університетів на заняття до вчителів Нової української школи.

-- Які уроки вони можуть взяти з цього досвіду? -- Вони можуть спостерігати за тим, як ефективно взаємодіяти з учнями і усвідомити, що часи змінюються. Інформацію, яку вони прагнуть передати, можна донести різними шляхами. Немає необхідності заучувати все з методичних матеріалів.

Це ж зрілі особи (тут мова йде про студентів - ред.). Можна зацікавити їх оригінальним способом: створити п’ять суттєвих помилок у методичних матеріалах і запропонувати їх виявити. Той, хто першим їх знайде, отримає бонусні бали.

Це цікаво. А ви також так чините? -- Наразі я не веду заняття для студентів, але як педагог можу стверджувати, що викладачі повинні наглядати за навчальним процесом.

Є хороша фраза: ніколи не робіть за учня чи студента те, що вони можуть зробити самі. Не перечитувати їм підручники. Не треба їм 20 разів показувати, як щось зроблено - навчіть їх це робити самостійно. За таким принципом викладають більшість європейських вчителів.

Необхідно займатися дослідженнями, виконанням практичних завдань, самоаналізом та взаємооцінюваннням. Важливо отримувати зворотний зв'язок від учня. Однак, це стає майже неможливим, якщо не вказати, що за це буде оцінювання.

Я звертаюся до учнів з проханням оцінити урок за шкалою від нуля до десяти, а також оцінити власне сприйняття матеріалу.

Якщо оцінка становить 7-8 балів, студенти усвідомлюють, що їм слід ознайомитися з презентацією або переглянути матеріали ще раз. А якщо балів менше семи, вони вже розуміють, що потрібно знайти конкретне відео та переглянути його.

Ви коли-небудь замислювались над стилем викладання, зокрема на тому, як викладачі читають методичні матеріали? Чи не є це питанням мотивації самих педагогів? Який сенс для викладача в університеті докладати зусиль і створювати інтерактивні завдання? Часто бракує мотивації — як фінансової, так і ідеологічної. Існує також певне несприйняття новизни, адже протягом 20-30 років все працювало в звичному режимі — "і так було цілком достатньо".

І ось починають згадувати: "О, які були студенти у 1970-х, а ці сучасні нічого не вміють". Але насправді, вони вміють інше.

Питання завжди до дорослих, до дітей у мене питань взагалі немає. Діти - прекрасні, а зараз вони ще цікавіші.

Наш семикласник уважно слухає вчителя, лівою рукою записує відповідь, а в правій тримає телефон — це трохи незручно, адже ліва рука у нього основна. Паралельно він переглядає TikTok і веде розмову з товаришем з задньої парти, навіть не обертаючи голову. Він вміло поєднує одразу чотири заняття.

Я завершила навчання в радянській школі, і мені важко знайти позитивні аспекти в порівнянні з сучасною системою освіти.

Также ознакомьтесь с:

Про дослідження вищої освіти, НУШ та відмову від дипломів. Інтерв'ю з Оксеном Лісовим.

Одного разу міністр освіти і науки зазначив, що фінансова винагорода не є основним стимулом для молоді, яка обирає педагогічну діяльність. Як ви вважаєте, що на сьогоднішній день може або повинно їх заохочувати? На мою думку, важливим фактором є наявність педагогічного університету в їхньому місті. Можливо, він знаходиться зовсім близько, через дорогу. Або, наприклад, у регіоні, де немає великого вибору навчальних закладів, молоді люди змушені обирати між педагогічним та технічним університетами.

Якщо не володієш фізикою та математикою, то які ж тоді варіанти? Саме так і відбувається вибір університетів.

Зарплата в 7 тисяч гривень не просто не здатна надихати – її навіть важко назвати. Як у випадку з Волдемортом (антигерой з серії книг і фільмів про Гаррі Поттера - ред.). Таку суму краще тримати в таємниці, аби діти не дізналися про неї.

Бо діти можуть запитати: "Ви так нас любите, що обрали життя в школі без грошей?" І вчителю доведеться знайти відповідь: чи він має інші джерела доходу, чи, можливо, є вчителі, для яких перебування в школі дійсно приносить задоволення.

Заробітна плата повинна бути адекватною, і лише тоді можна підвищити престиж цієї професії. Інакше підняти імідж вчителя не вдасться. На сьогоднішній день педагог відчуває себе, як мішень для критики.

А в журналістиці не так? Чи в інших професіях? Просто вчителі, мабуть, найбільш терплячі.

Матеріальні ресурси повинні бути забезпечені, і це відповідальність держави. А вже потім з’явиться й мотивація. Кінець.

-- Чи хотіли ви колись піти з професії? -- У мене немає педагогічної освіти і не буде вже ніколи. Закінчила КПІ, я інженер-енергетик. 10 років працювала у розробці програмного забезпечення, але це були 1990-ті, і тоді збіглися дві речі: перше - там, де я працювала, мене попросили вести комп'ютерні курси для дорослих. Мені сподобалось.

Другий момент: на початку 1994 року нам почали затримувати виплату зарплати. Через шість місяців я вирішила залишити державне підприємство і відкрила приватний комп'ютерний центр, де навчалися як діти, так і дорослі. Я більше не поверталася до розробки, адже знайшла новий шлях заробітку в освітній сфері.

Які інші виклики стикаються з сучасними українськими вчителями, окрім фінансових аспектів, у контексті соціальної нерівності? Вчителі зазнають значного навантаження, але варто зазначити, що це питання також можна вирішити через адекватне винагородження їх праці.

Якщо у вчителя на тиждень буде 18 годин, а не 30 (я б взагалі ставила 12-14 годин),

Він буде організовувати чудові заняття, зосереджуючись на своєму розвитку та справжньому вдосконаленні, а не лише на отриманні сертифіката з якогось курсу. Врешті-решт, все зводиться до фінансових питань.

Можливостей для навчання вчителів зараз доволі багато. Треба тільки бажання і сили. Перевантажена людина не може працювати креативно. Вона намагається, але падає.

Также ознакомьтесь с:

"Це не стільки школи, скільки різноманітні культурні установи. Коли ж тоді вчителі мають можливість навчати дітей?" – так висловилася освітня омбудсменка щодо проблем української освітньої системи.

На завершення: ви стали лауреаткою Global Teacher Prize 2022 у категорії вчитель-волонтер. Яким чином ваша діяльність у цій сфері змінилася? -- Переважно змінилися результати. Коли ми починали в 2022 році, у нас не було ніякого досвіду, і ми переживали багато стресу. Раніше я нервово думала: "Де знайти цю каску? 12 тисяч гривень - як це реалізувати?" А тепер я просто пишу: "Друзі, потрібна машина за 250 тисяч, і у нас є 3 дні". І ми діємо.

Починаючи з 2022 року, ми жодного разу не відмовили жодному вчителю у його запитах. Хоча наші фінансові ресурси обмежені і ситуація відрізняється від великих благодійних організацій, ми продовжуємо підтримувати маленький фонд для вчителів.

Здається, фінансів стало менше, але я не можу нарікати, адже нещодавно ми знову завершили три збори, тож все гаразд.

У нас завжди є попит.

Людмила Булигіна про ініціативу "Учитель іде в ЗСУ": "З 2022 року ми не відмовили жодному вчителю у жодному запиті"

Изображение: Людмила Булигина

-- Чи можуть звертатися до вас всі вчителі? -- Так, ми маємо спільноту "Учитель на службі в ЗСУ", і ви можете зв'язатися зі мною особисто через Facebook. Ми також закликаємо підтримувати нас через інші платформи. Є ті, хто не є членами групи, але регулярно роблять внески. Деякі з них вже визначили відсоток зі своєї зарплати для допомоги.

Будь-який педагог може звернутися до нас, і ми зробимо все можливе, щоб надати підтримку.

Діана Кречетова, видання "Українська правда". Сфера життя.

Также ознакомьтесь с: