Справа "генералів" – це питання справедливості або ж просто пошук козлів-відбувайлів?

"Немає нічого оригінального під сонячними променями."

Перекладання відповідальності з елементами переслідувань за статтями по службовій недбалості та корупційних проявах не є новинкою для середнього корпусу Міноборони, рівно як і для вищого офіцерського складу.

Однією з найвідоміших справ є "справа бронежилетів", що стосується колишнього начальника Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України генерала Дмитра Марченка. У 2019 році слідчі ДБР висунули проти нього звинувачення в нібито злочинній змові з виробниками, внаслідок чого до армії були поставлені неякісні бронежилети "Корсар". Уся країна зібрала кошти на заставу для Героя Донецького аеропорту. На відміну від "дебеерівців" за часів Романа Труби, генерал Марченко повернувся до служби у лютому 2022 року та очолив оборону Миколаєва. Цікаво, що до армії насправді було поставлено 16 тисяч "неякісних" бронежилетів, оскільки інших не існувало. Станом на сьогодні немає офіційної інформації від органів досудового розслідування щодо прогресу справи в суді, а сам Дмитро Марченко стверджує, що слідство більше не має до нього претензій.

Окрім відомої "справи Дмитра Марченка" у різних українських судах є ще ініційовані правоохоронцями без особливої надії на успіх:

"справа Ігоря Павловського", генерал-лейтенанта, заступника Міністра оборони України; "справа Мельника", генерал-майора і ексначальника центрального бронетанкового управління Міністерства оборони України; "справа Галушка", полковника і ексначальника квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

Велика частина цих справ у судах затягується через самих обвинувачів, оскільки українська прокуратура не готова визнавати свої помилки, навіть у світлі рішень Європейського суду з прав людини.

Та все ж раніше органи досудового слідства і державного обвинувачення намагалися оминати десятою дорогою відкриття проваджень проти командирів зʼєднань високої ланки. Бо одна справа - боротися чи імітувати боротьбу з корупцією та службовим недбальством проти чиновників Міністерства оборони України, нехай навіть у генеральському званні. І зовсім інша - ставити в провину ті чи інші дії з управління боєм чи організації оборони. Це негласно вважалося шкідливим у час повномасштабної війни.

Окрім загальновідомого табу, українська правоохоронна система ретельно вивчила справу генерал-майора Віктора Назарова. Раніше, будучи першим заступником керівника АТО, прокуратура висунула йому обвинувачення у недбалості, оскільки він своїм наказом направив українських військових до Луганського аеропорту, проігнорувавши дані розвідки, що свідчили про присутність у бойовиків мобільних зенітних комплексів. Перші дві судові інстанції підтримали обвинувачення. Однак остаточний вердикт виніс Верховний Суд, який у 2021 році повністю виправдав генерала. Слід зазначити, що це сталося після звернення відставних генералів Філіпа Брідлава та Веслі Кларка, а також колишніх послів США в Україні Джона Гербста, Вільяма Тейлора, Стівена Пфайфера і екс-заступника генсека НАТО Александера Вершбоу.

Усі чули про ще один провал української правоохоронної системи, відомий як "справа Червінського". Для тих, хто хоч трошки стежив за її розвитком, зрозуміло, про що йдеться.

То що по Галушкіну, Горбенку і Лапіну?

Ситуація виглядає зовсім невтішно. Спеціалісти з ДБР та СБУ, а також прокурори САП, навряд чи можуть вважатися експертами у стратегічному управлінні військовими силами. Відновлення системи військової юстиції займе багато часу. Тож надії на швидкий та об’єктивний розгляд справи не варто покладати. Легко зламати кар'єру генерал-лейтенанта, який, перебуваючи на пенсії, погодився очолити новостворену бригаду та добровільно повернувся до війська. А ось знищення кар'єри бригадного генерала-десантника, екскомандувача Сил ТРО ЗСУ, може відбутися ще простіше. Нажаль, я не знайомий особисто з полковником Лапіним, але все ж хотілося б висловити сумнів щодо дій слідства стосовно всіх трьох фігур: жоден з тих, хто дійсно розуміється на військовій справі та знає реалії фронту, не вірить, що проблема прориву російських військ на Харківщині може бути зведена до прорахунків двох генералів і одного полковника. Якщо ж слідство працює за принципом "знайти винних!", то їхня версія виглядає цілком прийнятною. Особливо викликає здивування формулювання "недбалого ставлення до військової служби", яке нібито призвело до "вклинення противника на 5-7 км" і стало причиною "недостатнього захисту Харківщини під час наступу ворога у травні 2024 року".

Опісля прийняття 21.01.2025 року Печерським райсудом у закритому засіданні ухвал про взяття під варту полковника Іллі Лапіна та бригадного генерала Юрія Галушкіна надій на обʼєктивний розгляд поменшало.

Парадокс механістичного підходу суду та обвинувачення, який нагадує положення старого радянського кримінального кодексу, полягає в тому, що подібні формулювання дозволяють притягнути до відповідальності будь-якого керівника чи командира, навіть якщо він досяг значних успіхів.

Ну що ж, замість того, щоб висловлювати тисячі обурливих слів щодо досудового розслідування, хотілося б, щоб слідчі СБУ і ДБР, а також процесуальні керівники у цій справі ще раз звернули увагу на цитату генерал-лейтенанта США у відставці Бена Ходжеса та експерта фонду Potomac Foundation Філіпа Карбера.

Ось вона повнотекстово: "Цивільна криміналізація дій командування у бойових операціях дає жахливий сигнал військовим про нерішучість на полі бою, яка веде до самознищення".

Бажаю генералам Горбенку і Галушкіну, а також полковнику Лапіну, з честю витримати це складне і несправедливе випробування.

Armamentum fortius aequale.