Які дії вжити щодо "непутінських" росіян та які підходи повинна обрати Україна?

"Добрі" і "погані"? Як ми можемо віднести росіян до певних категорій?

Дмитро Золотухін висловив своє незадоволення стосовно терміна "хороші росіяни" для тих, хто підтримує російську опозицію та виступає проти Путіна. Він вважає, що важливо точно називати явища, які відбуваються. Проте, українці часто не наважуються давати власні визначення іншим людям. Навіть для росіян не було знайдено адекватного терміна. Слова "росіянин" українською та "Russian" англійською не передають справжнього сенсу. "Русский" вказує не на національність, а скоріше на соціальну роль чи гендер.

Підписуйтесь на наш Google News

Коли ми обговорюємо росіян, незалежно від того, чи вважаємо їх позитивними чи негативними, важливо спершу з'ясувати, що ми маємо на увазі під терміном "росіяни". Мало хто з українців знайомий із Конституцією Російської Федерації, проте в її першій статті містяться два основні положення: "Російська Федерація — це демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління" та "Терміни Російська Федерація і Росія є взаємозамінними". Обидва ці висловлювання є хибними. По-перше, Російська Федерація не є ні федеративною, ні демократичною, ні правовою. По-друге, Росія та Російська Федерація — це суттєво різні поняття. Більше того, якщо ви уважно прослухаєте виступи Путіна та ознайомитеся з текстом конституції, ви помітите, що в ній йдеться про "багатонаціональний народ Російської Федерації", а не про "россиян". Саме Борис Єльцин, перший президент Росії, ввів у вжиток термін "россияне", що описує народ, якого насправді не існує — подібно до "радянського народу", який зник разом із розпадом Радянського Союзу. В Росії проживає безліч етнічних груп, і хоча багато з них підтримують Путіна, їх не можна вважати росіянами в класичному сенсі цього слова.

Фото: Lviv Media Forum Дмитро Золотухін

Обираючи тему дискусії "як вчинити з 'хорошими росіянами'?", ми значно звужуємо наше мислення, ставлячи під сумнів власні ідентичність та бажання. Ми стверджуємо, що "хороші росіяни" є реальністю, з якою нічого не вдіяти, і тому повинні знайти рішення, як реагувати на них, визначити, чи викликають вони у нас симпатію чи, навпаки, відразу.

Таким чином ми ставимо себе у класичний "трикутник Карпмана" -- ситуацію, де у нездорових стосунках є три ролі: Жертви, Агресора і Рятівника. І намагаємось грати роль жертви, посилаючи різним аудиторіям сигнал: нас потрібно рятувати. Захід грає роль рятівника: так, ми хочемо допомогти вам, хочемо помирити вас із агресором, обговорити і оздоровити ваші стосунки з ним.

В той же час, росіяни, які не підтримують Путіна, заявляють: ми усвідомлюємо, що українці пережили великі травми і перебувають в емоційній нестабільності, але й ми є жертвами. Ми стали жертвами режиму Путіна! І ми готові конкурувати з українцями за статус жертви, адже рятувати потрібно й нас. І Рятівник відповідає: звичайно, ви також жертви, тому ми розподілимо ресурси між українцями та росіянами.

Щоб розв'язати цю проблему, нам потрібно вийти за межі "трикутника Карпмана" і припинити змагатися з росіянами за роль жертви. Натомість обрати собі іншу роль -- наприклад, психіатра. Гаразд, якщо росіяни -- жертви, ми допоможемо їм перестати бути жертвами. Ми готові розповісти їм, як це зробити. В нас великий досвід: останній раз ми це змогли у 2014 році. А якщо вони відмовляються від наших порад, це вже їхня проблема.

Олександра Романцова: Я є представницею Центру громадянських свобод — організації, яка отримала Нобелівську премію миру 2022 року спільно з російською правозахисною організацією та білоруським дисидентом. Для багатьох українців момент, коли ми стали лауреатами премії разом з представниками Росії, залишився в пам'яті більш яскраво, ніж сам факт визнання українців на міжнародній арені.

Я знаю близько двох тисяч правозахисників, у різний спосіб пов'язаних із Росією: частина досі там мешкає, інші вимушено покинули країну, деякі змінили громадянство, але залишаються частиною російського і російськомовного середовища. Ці люди з 2014 року допомагають нам документувати воєнні злочини Росії в регіонах, куди ми не маємо доступу. Це навіть не меншина в суспільстві, а просто мала група людей, які почуваються відповідальними за дії своєї країни і вірять у людську гідність. Я пишаюся співпрацею з цими людьми і організаціями, і щоразу, коли ми спілкуємось, у нас немає ніяких розбіжностей у поглядах. Вони знають, що Путін -- злочинець, що Росія вчинила злочин, вторгнувшись у Крим, Донецьку і Луганську області. Деякі з них потрапили за ґрати через те, що озвучували свою політичну позицію, засуджуючи війну.

Зображення: Lviv Media Forum Олександра Романцова

Є волонтери, які на території Росії допомагають українцям виїхати і дістатись до України. Є адвокати, які намагаються захищати несправедливо обвинувачених у судах. Мені не подобається узагальнення "хороші росіяни", бо всі ці випадки -- прояви особистої відповідальності.

Коли я спілкуюся з людиною, яка є росіянином або має зв'язки з Росією, мені цікаво дізнатися кілька важливих моментів. Чи виступає ця особа проти війни, чи підтримує перемогу України? Якщо вона на боці України, чи вживає вона реальних заходів для сприяння цій перемозі? Чи обмежується її активність лише зміною аватарки в Instagram на чорний квадрат, чи вона активно залучається до однієї з численних ініціатив, що допомагають постраждалим від конфлікту або підтримують українську армію? Це може відбуватися як в Росії, так і в Україні, де росіяни можуть допомагати відновлювати зруйновані війною домівки, а також в інших країнах, де проживають українці, змушені рятуватися від агресії. Можливо, ця особа займається хакерською діяльністю на користь української кібербезпеки? Чи готова вона сплачувати податки, які стануть частиною репарацій для України після завершення війни? І чи визнає вона бодай часткову відповідальність за перемогу України та зупинення конфлікту? Відповіді на ці питання допомагають мені зрозуміти, чи маю справу з особистістю, чи лише з коліщатком у російській системі.

Я вдячна за концепцію трикутника, яку представив Дмитро. Найефективніший спосіб уникнути жертв, агресорів і рятівників — це взаємодіяти як партнери. Кожен з нас має свої цілі, розуміє цілі іншої сторони і висловлює повагу в цих відносинах. Отримавши відповіді на мої запитання, я можу визначити, чи спілкуватися з людиною як з суперником, чи як з партнером.

Валерій Пекар: Ми вже багато років дискутуємо цю питання, але так і не можемо підійти до нього з практичної точки зору, а не з емоційної. Ми обговорюємо свої відчуття, але не здатні чітко висловити, чого насправді прагнемо.

Перш за все, ми прагнемо досягти тривалого миру. Ані капітуляція, ані часткові перемоги не приведуть нас до цього. Справжній стабільний мир можливий лише тоді, коли загрози, що походять з боку Росії, більше не існуватиме. Судовий процес і відповідальність Путіна, а також інших громадян Росії — незалежно від їхніх дій чи намірів — можуть бути реалізовані тільки в умовах стійкого миру.

Изображение: Медиа Форум Львов, Валерий Пекар

Отже, питання про готовність окремих росіян прийняти відповідальність поставлено неправильно: не вони визначатимуть, чи варто відповідати за свої дії, а міжнародні інституції. Моє основне запитання до будь-якого росіянина: чи є ви імперіалістом? І простого "правильного" відповіді на питання "чий Крим?" в даному випадку недостатньо. Потрібно також запитати: а Казань — чия? Чий Байкал? І так далі. Ми прагнемо, щоб росіяни стали антиімперіалістами і антиколоніалістами. Процес деімперіалізації та деколонізації так званої Російської Федерації є запорукою встановлення демократії. Росіяни-імперіалісти — це наші супротивники. Український філософ Вахтанг Кебуладзе зазначає, що вони навіть небезпечніші за Путіна, адже Путін є ворогом нашого сьогодення, тоді як росіяни-імперіалісти становлять загрозу для нашого майбутнього.

Не варто розподіляти росіян на "добрих" і "поганих"; існують лише росіяни, які приносять користь, і ті, хто її не приносить. Корисні — це ті, хто сприяє нашій перемозі та встановленню стабільного миру. Непомітні — ті, хто заважає цьому процесу. А більшість інших можна віднести до нейтральних росіян.

Як знайти корисних росіян? Можливо, починати шукати треба серед тих, хто не є росіянами.

Це -- сценарний аналіз майбутнього Росії. Уявіть, що нижнього рядка немає; це та хибна дихотомія, яка існує у баченні західних аналітиків. Лише два варіанти розвитку подій -- консолідація імперії і посилення війни (можливо, застосування ядерної зброї чи напад на нові країни) або хаотичний розпад із жахливими наслідками для всього світу. І обидва погані для Заходу і для України. Це -- пастка москвоцентризму. Вони дивляться на Москву й намагаються зрозуміти, що буде з Росією. Тоді як теорія стратегії вчить нас, що якщо всі сценарії розвитку подій погані, це значить, що хтось форматує ваше бачення у спосіб, який приховує позитивні сценарії. Розширмо наше бачення -- й побачимо інші сценарії: по-перше, рефедералізацію і утворення нової держави (російська імперія робила це двічі, у 1917 і 1991 роках). По-друге, контрольований поділ імперії на нові незалежні держави. Цей варіант найкращий для нас, і люди, які зможуть його втілити, регіональні й національні лідери, є корисними для нас.

Чи маємо ми брати участь у подіях, де є росіяни?

Валерій Пекар: Нам необхідно бути присутніми на всіх платформах, де перебувають росіяни – незалежно від того, чи це "добрі", "погані" чи інші. Не можемо залишати їх наодинці з міжнародною аудиторією. Потрібно діяти, навіть якщо це нам неприємно. Проте наша мета не в суперечках з росіянами, а в просуванні нашого погляду та формулюванні нашого наративу.

Наприклад, ми говоримо з американцями: гаразд, обговорімо національну безпеку Сполучених Штатів. Чи знаєте ви, що не Гренландія, а Республіка Саха -- це ключ до національної безпеки США? О, ви не знаєте, що таке Республіка Саха? Почитайте у Вікіпедії, і самі переконаєтесь.

Дмитро стверджував, що "русский" — це гендерна категорія; я б висловився інакше: це радше діагноз, адже гендерні ідентичності можуть змінюватися, а діагнози — лікуватися. Ми ще станемо свідками появи нових ідентичностей в регіонах, які нині вважаються етнічно російськими. Уральці, сибіряки, інгрійці — всі вони мають можливість знайти своє нове обличчя та активно боротися проти російського імперіалізму та колоніалізму. Поки наші збройні сили трансформують "поганих" росіян на "хороших", ви ж розумієте, про що йдеться.

Дмитро Золотухін: Основний принцип у часи війни звучить як "друг чи ворог". Це означає, що зустрівши людину, потрібно з'ясувати, чи є вона твоїм ворогом (і тоді варто відкривати вогонь), чи другом (і слід шукати можливості для співпраці). Від початку масштабного конфлікту ми не вклали достатньо зусиль у формулювання критеріїв, які допомогли б нам розрізняти друзів і ворогів. Я вважаю другом кожного, хто діє так, щоб наблизити мене до моїх цілей. Проте Юлія Навальна, Михаїл Ходорковський та більшість росіян, які позиціонують себе як опозиція, не роблять дій, що приносять користь Україні. Тому, на жаль, їх не можна вважати друзями нашої країни.

Чи варто нам змагатися з росіянами, які не підтримують Путіна?

Валерій Пекар відзначає: «Якщо ми намагатимемося змагатися з росіянами в одній дисципліні, ми зазнаємо поразки. Росіян більше, ніж українців; за межами нашої країни їх також значно більше; у них більше фінансів, медійних ресурсів і доступу до держав, на які Україні не вдається вплинути. Але нам не потрібно змагатися в одній і тій же дисципліні. Давайте оберемо різні напрямки. Це зовсім не означає, що бігун повинен перемогти боксера, а боксер – наздогнати бігуна. На Олімпійських іграх бігун і боксер виступають на різних аренах, змагаючись за увагу публіки».

Це схоже на ситуацію на бойовому полі: в умовах симетричної війни ми зазнаємо поразки, тоді як перемога приходить тоді, коли ми розробляємо стратегічні методи асиметричної боротьби. Одна ракета виявилась достатньою для крейсера "Москва", а кілька дронів знищили російські літаки. Нам необхідно знайти ефективні способи відстоювати свої інтереси та просувати свої наративи, не вступаючи у відкриту конкуренцію.

Чи варто нам прагнути до "ліквідації" російської культури на міжнародному рівні?

Дмитро Золотухін: Росія атакує українську ідентичність. І ця війна триватиме й не зупиниться, хоч які угоди про перемир'я укладатимуть сторони, поки не зникне або українська ідентичність, або імперська форма Росії.

Російська Федерація довела свою здатність трансформувати будь-який елемент, з яким вона взаємодіє, у знаряддя впливу. Історія, танці, музика, "Євробачення", творчість Пушкіна, Набокова, Толстого... Все це стає зброєю, яку Росія використовує в різних сферах і на численних платформах. Наші зусилля, спрямовані на "скасування" російської культури, насправді мають за мету не саму культуру, а ту зброю, яку з неї створили.

Олександра Романцова: Боротьба з російською культурою на міжнародній арені є безплідною справою. Ми прагнемо, щоб західні партнери не сприймали Росію як ключову країну у нашому регіоні, але самі ставимо її в центр наших власних уявлень. Важливо, щоб ми були присутніми в усіх значущих для нас сферах, зокрема там, де традиційно домінують російські митці. Не потрібно скасовувати російську оперу "Євгеній Онєгін" у Лондоні, якщо в цьому ж театрі та в інших оперних сценах Європи з великим успіхом проходитиме вистава "Ти – романтика" від "МУР".

Фото: Lviv Media Forum

Легенда про велич російської та радянської культури залишається актуальною у світовому контексті. Ті росіяни, які здатні на саморефлексію — а таких небагато — усвідомлюють, що культурний конструк, який нині використовує Путін, а раніше — Радянський Союз, завдав шкоди багатьом істинно російським цінностям. Більшість видатних митців, які сприяли розвитку цієї культури, або були знищені, або переслідувалися під час свого життя. Тому важливо підкреслювати, що ці генії стали великими не завдяки імперській Росії, а скоріше всупереч її системі.

Валерій Пекар зазначає: "Відмова від російської культури не приносить нам нічого, окрім тимчасового емоційного задоволення. Це може бути приємно, але існують альтернативні способи досягнення таких відчуттів — наприклад, насолодитися смачним пиріжком."

Яким чином слід взаємодіяти з російськими медіа, що функціонують у вигнанні?

Олександра Романцова: Я вважаю, що іноді ми занадто багато чекаємо від російськомовних медіа, які не підтримують Путіна. Ми не завжди пояснюємо їм, які проблеми виникають у їхній подачі, і яким чином вони можуть відтворювати імперські наративи. Деякі з цих медіа можуть реагувати на критику та коригувати свою діяльність. Я переконана, що варто спробувати це зробити. Існує багато людей у Росії, які прагнуть вжити заходів проти Путіна, але для нас важливо, щоб їхні дії були не лише проти нього, а й на користь нашим інтересам.

Валерій Пекар зазначає: російські медіа, які перебувають в екзилі, можуть відігравати важливу роль, якщо вони активно виступатимуть проти російського колоніалізму та імперіалізму. Вони можуть використовувати силу слова, так, як це роблять журналісти.

Дмитро Золотухін: Давайте запросимо редакції цих медіа переїхати, скажімо, до Харкова або Сум. Я впевнений, що після цього їхній погляд на ситуацію та спосіб висвітлення війни суттєво зміняться.

Чи слід нам добиватися колективної відповідальності всіх росіян за агресію проти України?

Олександра Романцова: Важливо забезпечити індивідуальну відповідальність. Наприклад, в даний момент Україна наполегливо закликає до введення персональних санкцій проти керівництв кожної в’язниці в Росії та на територіях України, що знаходяться під російською окупацією, де утримують українських заручників.

Валерій Пекар: Кримінальна відповідальність завжди повинна бути індивідуальною. Концепція "народ-злочинець" була впроваджена Сталіним з метою репресій проти кримських татар, чеченців та інших етнічних груп.

Моральна відповідальність може бути колективною, але виробити принципи і механізми її застосування не так просто. Чи маємо ми попросити росіян прийняти моральну відповідальність? Це контрпродуктивно. Моральна відповідальність може настати лише за сталого миру. Вона потребує глибокої внутрішньої роботи, трансформації, до якої більшість людей не готова. Для неї потрібен час -- у випадку Німеччини знадобилось ціле покоління, щоб прийняти моральну відповідальність за злочини нацизму. Багатьом буде легше змінити ідентичність, ніж узяти на себе відповідальність. Вони скажуть: "Це війна, яку почала Росія, але ми -- не росіяни!"

Дмитро Золотухін: Між поняттями "вина" і "відповідальність" існує суттєва різниця. Слово "вина" передбачає, що відбувся судовий процес, винесено вирок, і особа має понести покарання. Натомість "відповідальність" означає, що кожен громадянин Росії усвідомлює, що частина його податків, які він сплачує до державного бюджету, спрямовується на відновлення України. І це необхідно для виправлення помилок, допущених попереднім керівництвом країни.

Одночасно з обговоренням відповідальності росіян за агресію проти України, я вважаю важливим підняти питання про винагороду для тих, хто постраждав за підтримку української справи. Наприклад, згадуючи дівчину, яка цитувала Шевченка під час судового процесу. Однак я не маю на увазі "Оскар", який вручають Юлії Навальній лише за її ім'я. Винагорода повинна дістатися тим, хто зазнав переслідувань у боротьбі проти імперської політики Росії.

Обговорення пройшло в контексті Lviv Media Forum 2025.