Рік, що [не] перетворився на трагедію.

"Річні підсумки" - цей грудневий розділ завжди можна знайти в матеріалах світових медіа. Проте в контексті сучасної України він набуває нового звучання: "Підсумки війни за минулий рік". Коли ми аналізуємо події, що відбулися протягом останніх дванадцяти місяців, деякі можуть відчути спокусу перебільшити реальність.

Темпи просування російських окупантів у 2024 році досягли найвищих показників з 2022 року. Щомісяця Україна втрачала певні території. Протягом цього року українські військові відкрито висловлювали занепокоєння щодо нестачі особового складу, помилок у стратегіях командування та ризику обвалу фронту. Водночас на українському тилу зростали скарги на примусову "бусифікацію", корупційні схеми, інфляцію, соціальну несправедливість і відключення електроенергії через ворожі атаки на енергетичну інфраструктуру.

У 2024 році Росія значно посилила свої зв'язки з Іраном і Північною Кореєю, тоді як західні союзники України продовжували демонструвати традиційну невпевненість і нестабільність у своїх діях. Вершиною цього хаосу стало обрання скандального популіста Дональда Трампа, від якого можна чекати чого завгодно. Це справжня катастрофа!

Хоча навіть найсуворіші скептики та прихильники теорій змови не можуть звинуватити 2024 рік у тому, що він підвів мільйони українців. Очікування розгрому російської армії, виходу ЗСУ на кордони 1991 року, кави в Ялті, падіння путінського режиму та розпаду РФ на численні частини - всі ці бажані мрії залишилися в 2023 році. Рік, що минає, з самого початку виглядав для України важким і пригніченим, і таким він насправді став.

Якщо 2024 справді зміг когось розчарувати, то це нашого ворога. І йдеться не лише про падіння проросійського режиму Асада в Сирії. За підсумками останніх дванадцяти місяців, росіяни отримали значно менше, ніж сподівалися.

У 2024 році вороже військо так і не змогло реалізувати своє мінімальне завдання, яке було визначено на початку повномасштабної агресії: до завершення року російські сили не змогли досягти адміністративних меж Донбасу. Агресор не скупився на ресурси та живу силу в спробах досягти цієї мети, а ситуацію поблизу Покровська міжнародні медіа охарактеризували як критичну ще в кінці літа.

Не реалізувалися російські сподівання й у новому нападі на Харківщину: агресор не зміг захопити навіть прикордонний Вовчанськ.

І, звісно, до планів росіян не входила зухвала операція наших Збройних сил у Курській області. Несподіваний український наступ став серйозним іміджевим ударом по Кремлю. І, незважаючи на всі ворожі старання, витіснити ЗСУ з російської території до кінця року знову-таки не вийшло.

Словом, хоча 2024-й став надзвичайно важким для ЗСУ та відносно успішним для російських загарбників в Україні, це були явно не ті успіхи, на які розраховував Кремль.

Схожі обставини можна спостерігати і на міжнародній сцені. Протягом перших чотирьох місяців 2024 року військова підтримка з боку США для Києва залишалася під загрозою, і наші сили були змушені захищатися без опори на основного партнера. Спроба отримати підтримку країн глобального Півдня на "Саміті світу" у Швейцарії не увінчалася успіхом. Крім того, результати листопадових виборів у США не принесли радості українському керівництву, яке до останнього сподівалося на перемогу демократів.

Проте найпесимістичніші прогнози щодо України не справдилися. У 2024 році фінансова та військово-технічна підтримка Києва тривала, хоча й із затримкою та в недостатньому обсязі. Глобальний Південь не став нашим союзником, але й спроби Москви повною мірою залучити його на свій бік виявилися безуспішними: Індія та інші ключові гравці зберегли нейтралітет.

Неочікуваний тріумф Дональда Трампа не став найбільш негативним сценарієм на президентських виборах у США. Для Кремля найкращим розвитком подій, який міг би призвести до справжньої катастрофи для Києва, було б невизнання виборчих результатів однією зі сторін та перетворення Америки на арену хаосу. Проте, на щастя, цього сценарію наші закордонні партнери змогли уникнути.

У 2024 році в Україні питання мобілізації стало надзвичайно чутливим. Нові закони щодо мобілізації викликали неоднозначну реакцію: одні вважали їх занадто жорсткими, інші - навпаки, занадто м'якими. Дехто висловлював обурення через численні порушення законності під час мобілізаційних процесів, тоді як інші зосереджувались на різноманітних ухиленнях від військового обов'язку. Безумовно, обидві ці проблеми використовувалися нашим ворогом на свою користь.

Попри все, у 2024 році малопопулярна мобілізація не призвела до того масштабного внутрішнього вибуху, на який сподівалася Москва. Українське керівництво, посилюючи контроль у тилу, проявило достатню обережність, щоб уникнути серйозних конфліктів. Інциденти з нападами на військових комісарів залишилися поодинокими, не перетворившись на загальнонародний протест. Мільйони незадоволених громадян не стали ототожнювати "бусифікаторів" з ТЦК і Збройні сили України в цілому. Розбіжності між фронтом і тилом не призвели до відкритого протистояння, яке могло б загрожувати стабільності країни.

Рік, що минає, став далеко не безхмарним і для мешканців Печерських пагорбів. Були і резонансні відставки, і гучні скандали, і відверто невдалі політичні рішення, і проблеми з публічною комунікацією. Але при цьому 2024 року не зіграла одна з головних ставок Кремля: ставка на делегітимізацію української влади.

"Київські ватажки сьогодні повністю нелегітимні. І з юридичного погляду не мають навіть права віддавати накази збройним силам, оскільки вони є узурпаторами влади", - нещодавня заява Путіна в Астані стала нагадуванням про провальний задум, в який Москва вклала купу сил і часу.

Від початку року російські представники активно досліджували українську Конституцію, намагаючись стверджувати, що у травні 2024 року Володимир Зеленський втратить свою легітимність як президент. Проте їхні аргументи не знайшли підтримки ні на Заході, ні в глобальному Півдні.

Найголовніше, що концепція "нелегітимності" українського президента практично не отримала підтримки в самій Україні. Це стало не лише успіхом Банкової, але й, в першу чергу, заслугою її противників.

Незважаючи на усю свою антипатію до Зеленського, більшість українських опозиціонерів змогли усвідомити критичну межу, після якої будь-який удар по Володимиру Олександровичу став би загрозою для держави. Це усвідомлення, безумовно, вирізняє сучасних політиків України від їхніх попередників в 1918-1919 роках.

В загальному, вважати 2024 рік катастрофою для Києва означає ігнорувати всі ті можливі кризові ситуації, які нам вдалося обійти.

Незважаючи на всі труднощі та пригнічення, які цей рік приніс, Україна залишилася непереможною і не втратила своєї сили.

Наша країна - наче той боксер, якому міцно дісталося на рингу, але якого так і не вдалося відправити в нокаут.

Із цього не випливає, що вітчизняний запас міцності безмежний, і Україна зможе воювати вічно.

З цього не випливає, що найближчим часом ЗСУ зможуть звільнити Донецьк, Луганськ, Маріуполь чи Севастополь.

Проте, коли в 2025 році світ розглядатиме подальші можливості розвитку російсько-української війни та варіанти її завершення, Україна залишиться активним учасником цих дискусій, а не пасивним об'єктом. І в результаті найскладнішого 2024 року це є досить значущим досягненням.