Полковник Сергій Мусієнко: Ми отримуємо лише половину необхідних артилерійських снарядів.

Заступник Командувача ракетних військ і артилерії ЗСУ Сергій Мусієнко в інтерв'ю РБК-Україна розповів про те, як змінилась тактика використання артилерії у війні, яка в українських військ ситуація з боєприпасами та гарматами, як змінюють свої підходи росіяни і за рахунок чого їм вдається продавлюватись на фронті.

Полковник Сергій Мусієнко є Героєм України та займає посаду заступника Командувача ракетних військ і артилерії Збройних сил України в Командуванні Сухопутних військ. Коли розпочалася велика війна, Мусієнко перебував у Харкові, де на той час керував ракетними військами та артилерією угруповання "Слобода". Пізніше він став начальником РВІА в оперативно-тактичному угрупованні "Харків".

За час війни полковник Мусієнко брав участь у всіх визначних операціях Сил оборони: в Ізюмській операції, коли Україні вдалось звільнити частину Харківщини та Донеччини, у звільненні Херсонщини та Херсона, у контрнаступі на Півдні в 2023 році, в боях на Донбасі, а також у Курській операції.

Основне призначення артилерії, розповідає під час бесіди Мусієнко, полягає у забезпеченні захисту нашої піхоти та недопущенні наближення ворога до неї. Сподіватися на стрілецький бій – це крайній випадок, якого не можна допустити, зазначає полковник. Проте Росія орієнтується саме на масовану атаку піхоти в бойових операціях, не зважаючи на жодні втрати: 1-2 ворожих солдати намагаються просунутися вперед, а потім вони накопичуються та переходять до штурму. На жаль, ця тактика, підтримувана КАБами і ракетними ударами, дозволяє окупантам просуватися вперед.

Чи залишається артилерія пануючим елементом у сучасному конфлікті?

Наразі артилерія продовжує бути ключовим засобом ураження на бойовому полі. До неї належать ракетні системи, реактивні установки залпового вогню, артилерійські гармати та міномети, які здатні завдавати шкоди як на передньому краї оборони, так і на значних відстанях. Одночасно на фронті зростає значення ударів, що здійснюються безпілотними літальними апаратами, а також розширюється їхнє застосування в різних тактичних ситуаціях.

Проте варто зазначити, що вогневе ураження носить комплексний характер, і на даний час ракетні війська та артилерія залишаються пріоритетним засобом, який, я думаю, ще тривалий час буде основною складовою вогневого ураження противника.

Яким чином трансформується роль ракетних військ і артилерії у світлі нещодавніх військових конфліктів?

- Якщо почати з Другої світової війни, то у війнах та активних бойових діях другої половини ХХ століття частка ураження противника вогнем артилерії, а потім і ударами ракетних військ досягала 70%. Якщо ж говорити про конфлікти останніх років, то частка уражень ракетними військами та артилерії іноді сягала майже 90%.

Тенденція розвитку ракетних військ та артилерії набуває широкого розмаху. З'являються нові ракети різних типів, модернізуються і створюються новітні пускові установки та бойові частини. Те ж стосується артилерії - ствольної, реактивної та навіть мінометів - сучасні технології її ніколи повністю не витіснять. І у вогневому ураженні дрони ніколи не замістять собою артилерію, це ми бачимо сьогодні на полі бою.

Артилерія є, по суті, універсальним інструментом для ведення бойових дій в будь-яких погодних умовах. Це не надто коштовний засіб, який дає можливість швидко навчити військових виконувати свої обов'язки, охоплюючи широкий спектр — від мінометів до ракетних систем.

Якщо ви пам'ятаєте, наш новий рід військ — Сили безпілотних систем Збройних Сил України — був створений в рамках окремого управлінського органу і розпочав свій розвиток у складі Головного управління ракетних військ та артилерії, а також безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України. Основним напрямком нашої діяльності стала повітряна розвідка та ураження цілей.

Ми спостерігаємо вражаючий прогрес у розвитку безпілотних апаратів. Вони вже не обмежуються лише розвідкою чи завданням ураження, а їх функціонал розширився до багатьох інших напрямів. У певні періоди артилеристи, як ми, навіть більше часу присвячували освоєнню та вдосконаленню безпілотних технологій, ставлячи артилерію на другий план. Виникнення окремого роду військ для безпілотних систем стало дуже вдалим кроком.

Яке значення безпілотників у точному коригуванні артилерійського вогню?

Це має величезне значення. Практично всі високоточні удари, здійснені ракетними військами, зокрема за допомогою ракет до РСЗВ Himars та MLRS, виконуються тільки після спостереження за об'єктами. Для верифікації наявності цілей та оцінки результатів ураження використовуються безпілотні літальні апарати дальнього радіусу дії.

У процесі коригування артилерійського вогню безпілотні літальні апарати відіграють ключову роль, оскільки наземні спостережні пункти мають суттєві обмеження в можливостях коригувальників, а також високий ризик потрапляння під ворожий вогонь. Використання повітряного спостереження дозволяє значно розширити як глибину розвідки, так і точність визначення координат цілей та місць, де влучають снаряди.

Спочатку в підрозділах артилерійської розвідки почали впроваджувати безпілотні літальні апарати, які використовувалися для збору розвідувальної інформації та коригування вогню. Серед них були БПЛА літакового типу, такі як "Фурія" і "Лелека", а також мультироторні дрони, наприклад, "Мавік-2", "Аутел" та інші. Після 2014 року ми почали активно використовувати БПЛА для повітряної розвідки та коригування вогневих ударів. Відтоді ми намагаємося уникати виконання вогневих завдань без попереднього пристрілювання та коригування, використовуючи БПЛА та інші технічні засоби розвідки. Це дозволяє нам ефективніше виконувати артилерійські завдання, зменшуючи при цьому витрати на боєприпаси.

Яка тепер у нас обстановка з боєприпасами різних категорій? Чи вже "натівські" калібри замінили радянські?

У нас є така приказка: боєприпасів забагато не буває. Проте необхідна кількість артилерійських боєприпасів, яку потребують Збройні сили, визначається виходячи з нашої поточної ситуації на фронті та запланованих завдань. Це досить велика цифра — стільки нам ще ніколи не постачали. Скажемо так: ми отримуємо приблизно вдвічі менше боєприпасів, ніж потрібно, через різні обставини. Тому ми спостерігаємо нинішню ситуацію на деяких ділянках фронту, де відчувається нестача певних видів артилерійських боєприпасів.

Якщо розглядати калібри, слід зазначити, що радянський калібр 152 мм поступово втрачає свою популярність. Проте, по-перше, у світі все ще існує виробництво цих боєприпасів. Крім того, сучасні артилерійські системи, які наразі використовуються в наших збройних силах, розраховані на цей калібр, і для них є постачання 152 мм снарядів. Серед них можна відзначити чеські самохідні артилерійські установки DANA-M2 та радянську гаубицю "Мста-Б".

Ми розпочали цю масштабну війну з Росією, використовуючи гармати калібру 152 мм та 122 мм. Однак, з середини 2022 року, завдяки підтримці наших партнерів, до нас почали надходити 155 мм та 105 мм гаубиці. Наприклад, ми вперше застосували 155 мм гаубиці М777А2 на Ізюмському напрямку, що належали 67 окремому гарматному дивізіону 406 окремої артилерійської бригади. Пізніше, під час контрнаступальних операцій на Харківському напрямку, декілька підрозділів також були оснащені 155 мм гарматами.

Якщо казати про співвідношення, то за 2022 рік Сили оборони використали близько 1,5 мільйона артилерійських боєприпасів - починаючи від 120 мм мін і закінчуючи реактивними снарядами до РСЗВ. Половина з них - калібру 152 мм і 122 мм. Третина - це були 155 мм постріли. Вже в 2023 році ми витратили понад 3 мільйони снарядів. З них 1,6-1,7 мільйона - це були боєприпаси 155 мм. Тобто половина використаних нами боєприпасів - це 155 мм.

- Яке співвідношення встановлено на цей рік?

- Якщо брати на цей час, то співвідношення 152 мм і 155 мм складає 1 до 10 відповідно. Водночас з "натівським" калібром є і 105-мм гармати, які також себе дуже добре зарекомендували. У перспективі 155 мм калібр замінить 152 мм гармати, але наразі ми швидко не можемо це зробити.

Якщо я правильно розтлумачила, то найбільш поширеним калібром у нас є 155?

Отже, наступний розмір становить 122 мм, потім 105 мм, а ще далі – 152 мм.

Щодо різниці в артилерійських пострілах між нашими силами та російськими, останні дані, які я чула, були озвучені місяць тому в інтерв'ю першим заступником міністра оборони Іваном Гаврилюком - 1 до 2. Чи змінилася ця інформація на цей момент?

- Співвідношення 1:2 є початковим показником. У деякі періоди, коли відбувалися бойові дії, це співвідношення зростало до 1:6 або навіть 1:7 на користь супротивника. Наприклад, якщо ми мобілізували близько 300-350 тисяч, то російські сили могли сягати до 2 мільйонів на місяць. Це стосується усіх видів озброєння та усіх секцій фронту. Особливо це було помітно у 2023 році під час Бахмутської операції противника.

У нас наявність боєприпасів нижча, ніж у російських військ. Чи вірно я розумію, що, враховуючи наявність у нас численних західних систем, які є сучаснішими, в той час як в армії противника переважають радянські зразки, ми можемо компенсувати цю різницю? Адже західні системи можуть бути більш точними та ефективними у використанні.

Я повністю поділяю вашу думку. Першою західною системою, яка надійшла до нас, стала 155-мм гаубиця М777А2, вироблена спільно Великою Британією та США. Ця гармата є досить сучасною і пройшла етапи модернізації, проте до нас вона потрапила без бортового комп'ютера та GPS-навігаційних блоків — фактично, як звичайна артилерійська система без додаткових функцій. Незважаючи на це, завдяки її технічним характеристикам та доступності різноманітних боєприпасів, ми одразу здобули перевагу як у дальності стрільби, так і в точності.

У стислій формі можна зазначити, що одним із ключових аспектів характеристик боєприпасів є їх розсіювання. Це явище означає, що точки, в які падають снаряди за однакових умов, можуть суттєво відрізнятися. Для радянських боєприпасів розрахункове середнє відхилення по дальності становить приблизно 20-25 метрів. Проте, враховуючи різноманітні зовнішні фактори, загальне відхилення точки падіння снаряду від цілі може досягати, в кращому випадку, 100 метрів. За стандартами радянської армії це вважалося прийнятним, оскільки велика кількість снарядів, що випускаються по цілі, компенсувала ці відхилення. Однак, слід зазначити, що зростання дальності веде до збільшення цих відхилень.

У випадку боєприпасів, що виробляються на заході та в США, розрахунковий показник становить 10-15 метрів, а загальне відхилення коливається в межах 50-60 метрів. Це свідчить про їх точність, якість виготовлення снарядів і порохових зарядів, а також про застосування більш досконалих систем навігації та наведення.

З початком широкомасштабної агресії Російської Федерації, ми мали на озброєнні виключно радянські артилерійські системи, в той час як у противника їх кількість перевищувала нашу в десятки разів. Це змусило нас перейти до нових, нетрадиційних тактик, які не були характерні для артилерійських підрозділів. В результаті, ми змогли знищувати групові цілі, використовуючи всього 1-2 гармати, досягаючи майже прямих влучань. Такий підхід виявився більш ефективним, ніж коли російські сили відкривали вогонь з цілих дивізіонів по одній нашій гарматі, яка атакувала їх.

Це стало можливим завдяки професійній підготовці наших артилеристів, використанню більш точних і дальнобійних західних артилерійських систем, а також наявності безпілотних літальних апаратів для розвідки і корекції вогню. Сьогодні Україна активно експлуатує найсучасніші 155-мм гармати, серед яких причіпні М777А2, самохідні М109А6, німецькі Panzerhaubitze-2000, британські AS-90, польські Krab та шведські Archer. Ці артилерійські системи, що стоять на озброєнні, забезпечують нам значну перевагу як у точності, так і в дальності, за умови наявності достатньої кількості та відповідних видів боєприпасів.

Росіяни активно розвиваються, модернізуючи свої існуючі артилерійські системи та створюючи нові, прагнучи підлаштувати їх під сучасні вимоги. Наразі ми вже виявили та успішно знищили їхню новітню 152-мм самохідну гаубицю "Мальва", яка почала надходити до військ наприкінці 2023 року. Однак варто підкреслити, що сучасні артилерійські системи, які надають західні партнери та США, є більш технологічно просунутими. Ми також вразили наших союзників швидкістю, з якою освоюємо та ефективно використовуємо це озброєння.

- Що ви можете сказати про північнокорейські снаряди, які використовує армія ворога? Чи настільки вони погані?

Відкриті джерела містять безліч різноманітних даних. У радіоперехопленнях ми дізналися, що російські військові висловлюють чимало скарг на імпортні снаряди. Зокрема, їх хвилює ненадійність підривачів, великі розсіювання, а також випадки вибухів снарядів прямо в стволах артилерійських знарядь.

Ми усвідомлюємо, що ці боєприпаси походять зі Східної Азії. Проте стверджувати, що саме ці снаряди постачалися з Північної Кореї, я не можу. З початку 2023 року ми натрапляли на трофейні мінометні міни та снаряди, а також отримували фото- та відеодокази, на яких були ієрогліфи на маркуваннях цих боєприпасів.

Звісно, можна точно сказати, що ці боєприпаси менш якісні і мають проблеми зі спрацюванням. Але, на жаль, їх багато, вони мають вражаючу дію, застосовуються по наших підрозділах і росіяни швидко адаптуються до їхніх особливостей. Ми це чуємо в радіоперехопленнях. Вони відразу зробили таблиці стрільби для таких боєприпасів, визначили поправки для застосування.

Ми відчуваємо, що на окремих напрямках в них є дефіцит артилерійських боєприпасів. І ми відчуваємо, коли їм надходить нове постачання боєприпасів. І буде це північнокорейський снаряд чи якийсь інший - він все одно полетить і, ймовірно, може нанести шкоди.

Що теж цікаво: зараз противник на фронті почав використовувати гармати 30-40-х років - це 122 мм гаубиці М-30, були помічені 152 мм гаубиці Д-1, а також радянські гармати 50-х років, яких достатньо в країнах Ближнього Сходу, Азії та Африки. Це 130 мм гармата М-46 з дальністю стрільби 27 кілометрів, на яку в цих країнах достатньо боєприпасів, і це може в певній мірі створити додаткові проблем з їхнім ураженням.

- А чи були помічені в них якісь раритети часів Першої світової?

Ні, гармата — це всього лише залізо, і вона може мати різний ступінь зношення в різних частинах. Але де ж знайти снаряди для цієї гармати? На складах їх уже не залишилося, а термін їх зберігання давно минув. Виготовляти нові снаряди під "музейну" гармату — це абсолютно безглузда ідея.

Для розуміння, артилерійський постріл складається з осколково-фугасного снаряду з вибуховою речовиною, яка заливається всередину, з підривача, який може бути контактним, дистанційним тощо, з порового заряду і з праймера, який запалює цей заряд. Сам по собі снаряд багато хто може виготовляти, але у всіх зараз дуже велика проблема - і в нас, і в Європі, і у росіян - з порохами. Їх виготовляє тільки кілька країн у світі, а потреба колосальна.

- Китай?

- Основний виробник - це Китай. Тому можна виготовити мільйони снарядів, але не буде з чого виготовити пороховий заряд і вибухової речовини, щоб його спорядити. Чим відрізняються західні артилерійські системи озброєння? Вони мають безгільзову обтюрацію - тобто без гільзи. Ми зараз використовуємо західні зразки - там замість гільз є порохові заряди в окремих тубах, це значно спрощує виробництво, але сам порох нічим поки не заміниш. І таких проблем достатньо з багатьма елементами пострілу.

- Раніше на рівні людей, не знайомих з військовою справою, були великі очікування щодо постачання нам касетних боєприпасів, мовляв: "нам їх дадуть і ми як дамо!"

- Ми віддали!

Чи дійсно вони настільки результативні?

Загалом, асортимент боєприпасів у західних країнах є значно більш різноманітним і ефективним. Наприклад, 155-мм касетні боєприпаси, які були надані нашими партнерами, прибули вчасно і продемонстрували високу результативність. Кожен з цих боєприпасів містить 72 бойові елементи – 48 осколкових і 24 кумулятивно-осколкових, які при детонації розсіюються на площі з діаметром 90 метрів. Вони виявилися надзвичайно ефективними у боротьбі з піхотою та легкоброньованою технікою.

У Радянському союзі теж були касетні 152мм, 203мм артилерійські боєприпаси, та реактивні снаряди для РСЗВ - "Ураган", "Смерч". Були перспективні боєприпаси для "Градів". Але їхня кількість у порівнянні з осколково-фугасними була незначна і уражаюча здатність нижча. Наприклад, у касетному 152 мм снаряді - 8 бойових елементів, у 203мм - 24, тоді як у західних 155 мм снарядах - нагадаю, їх 72.

Але ж щодо касетних боєприпасів є обмеження (йдеться про конвенцію 2008 року, яка забороняє їхнє використання). Хоча росіяни взагалі не дотримуються ніяких принципів ведення війни, вони використовують проти нас усе, що вбиває, і навіть заборонені засоби. Ми ж дотримуємось визначених правил та норм, партнери нам не дають ту заборонену зброю, яка в них є.

Наприклад, нам були дуже необхідні боєприпаси дистанційного мінування, які себе дуже добре зарекомендували. Нам надавали тільки 155 мм боєприпаси з протитанковими мінами, і вони показали дуже велику ефективність - як перед переднім краєм, так і в найближчій глибині противника. Хоча нам їх надали дуже небагато.

Одночасно ми маємо потребу в боєприпасах для дистанційного мінування, зокрема в протипіхотних мінах, проте такі постачання не здійснюються. Україна уклала угоди, які забороняють використання подібної зброї. Натомість російські війська володіють такими засобами і активно їх використовують, зокрема протипіхотні міни ПФМ-1 "Лепестки", які є неконвенційною забороненою зброєю.

Які західні системи, на вашу думку, продемонстрували найкращі результати?

Ми випробували кілька різних причіпних гармат, серед яких 155-мм М777А2 продемонструвала найвищу ефективність та легкість у ремонті. Її характеристики та експлуатаційні якості роблять її оптимальним вибором для сучасних бойових умов.

Але в жодному разі не можна сказати, що нам потрібні тільки причіпні гармати чи тільки самохідні. Адже для різних напрямків у нас різні способи застосування гармат.

Ми суттєво змінили підхід до використання артилерії в цілому. Згідно з військовим статутом, основним тактичним підрозділом артилерії є дивізіон, тоді як батарея виступає як основний вогневий підрозділ. Батарея складається з 4-6 гармат, які розгортаються на полі бою з інтервалом приблизно 50 метрів, щоб одночасно виконувати завдання, такі як пристрілювання або вогневий наліт на ціль. Керівництво всіма гарматами на вогневій позиції здійснює командир взводу — старший офіцер батареї. Однак в умовах сучасного бойового середовища таке розташування стає недосяжним, оскільки всі одиниці можуть бути швидко виявлені та знищені.

Перш за все, ми розосередили нашу артилерію. Ми не формуємо традиційні бойові лінії; тепер кожна гармата функціонує як незалежний вогневий об'єкт. Вона має власні засоби зв'язку і виконує завдання в координації з іншими гарматами, які знаходяться на відстані.

Під час Ізюмської операції я вперше звернув увагу, що ворог розташовував артилерію у класичний бойовий порядок - дивізіонами, в лінію. Достатньо були бити навіть однією гарматою не по їхніх гарматах, а по машині підвозу боєприпасів, щоб наробити там хаос на позиції. Згідно з їхнім бойовим статутом, машини підвозу боєприпасів розташовуються десь у районі 200-300 метрів від гармат. Якщо ці 5-6 машин починають горіти, детонувати, вибухати - це було значно ефективніше, і весь їхній дивізіон не в змозі виконувати завдання.

Наразі російські війська також перейшли до більш організованого розташування. Спочатку вони не вдавалися до цього, адже не мали ефективних засобів зв'язку. Коли окупанти лише починали входити на територію, їхні мобільні телефоні були відсутні. Вони користувалися звичайними радіоапаратами, що давало нам можливість їх прослуховувати. Таким чином, ворог групувався в певних напрямках, що дозволяло нам завдавати ударів. Це були перші 4-5 місяців, протягом яких вони зазнали значних втрат під час своїх наступальних дій.

Їхня одноманітність у діях на початку дозволяла нам завдавати ударів по ним неодноразово в одному і тому ж місці. Наприклад, ми знищили колону на одній з ділянок на Півночі. Минув деякий час, і як тільки пожежа вщухла, знову з'явилася колона, що йшла тим самим маршрутом. Ми не могли повірити своїм очам, але знову завдали удару. А потім, коли ми захоплювали полонених, вони говорили: "У мене є кроки маршруту, зв'язку немає, інакше я не знаю, куди їхати".

На жаль, наш противник швидко адаптується. Вони розширили свою систему управління і почали застосовувати супутниковий зв'язок. Тепер їхні методи використання артилерії практично ідентичні нашим.

Чи насправді в нинішніх боях російські війська в основному покладаються на штурмову піхоту з підтримкою артилерії чи авіації? І наскільки це є результативним?

- Територія вважається зайнятою, якщо туди зайшла піхота. Як би хто не казав про вогневий контроль над тим чи іншим об'єктом, поки там не буде піхотинця, вона не зайнята. Утримання смуги, позиції, району здійснюється вогневими засобами у взаємодії з піхотою. У росіян така тактика простежується скрізь - штурмові дії великої кількості живої сили у поєднанні з вогневим впливом.

Під час одного з наступів мені вдалося отримати поіменний список російського підрозділу, зокрема роти. У цьому документі було зазначено, що командир роти має звання єфрейтора, що в нашій термінології відповідає старшому солдату. А командир взводу, у свою чергу, мав звання прапорщика, хоча зазвичай йому належало бути офіцером не нижче капітана. Чому так? Це свідчить про те, що єфрейтор у цій частині виконує функції лідера і успішно справляється з поставленими завданнями. Виходить, в умовах некваліфікованих піхотних (штурмових) підрозділів роблять акцент на лідерських якостях, а не на формальній освіті чи званнях.

Які методи використовують російські військові? Вони наразі реалізують стратегію малих груп, навіть по 1-2 особи, які швидко пересуваються вперед, сховуються, а потім зосереджуються для подальшого штурму. При цьому вони залучають броньовану техніку, а також різноманітні транспортні засоби, такі як мотоцикли, квадроцикли та баггі, з метою максимально швидкого наближення до наших позицій і вступу в бої на нашій території.

Тому артилеристи і ударні безпілотники (FPV та скиди) охороняють піхоту від противника. В якому б не були укритті чи обладнаній позиції наші піхотинці - головне не дати змоги противнику підійти до них і не допустити втрати наших позицій. Противника треба уражати в районах зосередження, на маршрутах висування тощо. Розраховувати на стрілецький бій - це вже крайнє, що не можна допустити. Має бути максимально реалізована концепція дистанційного бою всіма засобами об'єднаної вогневої підтримки без участі нашого піхотинця. Цим самим ми збережемо життя солдата і не допустимо втрату ним позицій.

Ми обговорювали, як росіяни адаптують свою тактику артилерійських дій. А чи відбуваються зміни у стратегії використання ракетних систем?

- Їхні ракетні комплекси дозволяють наносити ракетні удари на всю глибину нашої країни. Ті балістичні ракети, які є у нас, тільки розвиваються і проходять випробування. У нас є програма розвитку ракетного озброєння, яка передбачає розробку і крилатих, і балістичних ракет. Але ж росіяни в цьому питанні поки попереду - вони мають і ресурс, і досвід.

Вони контролюють повітряний простір за допомогою своїх розвідувальних безпілотників. У разі виявлення цілі, що підходить для ракетного удару, а іноді навіть нашої артилерії, особливо - сучасних іноземних самохідних установок, спершу до неї вирушить баражуючий боєприпас типу "Ланцет". Після цього може слідувати удар авіаційною керованою бомбою КАБ, а іноді - і "Іскандер".

Наразі балістичні та крилаті ракети переважно застосовують для атак на райони скупчення сил, командні пункти, окремі пускові установки, системи протиповітряної оборони, склади, аеродроми та ключові елементи критичної інфраструктури.

Згадую, що раніше у росіян спостерігалося значне затримання між виявленням цілі та здійсненням атаки. Чи відбулися якісь зміни в цьому процесі?

Вони здійснюють безперервне патрулювання в небі за допомогою своїх розвідувальних безпілотників, серед яких "Орлан", Zala та Supercam. Ці апарати постійно присутні у повітряному просторі, і ми відчуваємо їхній вплив на собі. Наприклад, на Запорізькому напрямку було сформовано розвідувально-ударний комплекс, що складається зі стартової батареї "Іскандер", яка перебуває на чергуванні в окупованому Криму, а також згаданих розвідувальних БПЛА.

Як це працює? Якщо якийсь з цих БПЛА виявляє на Запорізькому напрямку ціль - то час від фіксації до нанесення по ній удару "Іскандером" становить до 20 хвилин. Тобто якщо над Дніпром чи Запоріжжям чергує їхній розвідувальний БПЛА, то протягом 20-30 хвилин є ризик нанесення удару. Єдина раціональна протидія цьому станом на тепер - це ураження цього БПЛА.

Ми стикалися з цією проблемою, адже противник активно намагався вразити наші ракетні та протиповітряні підрозділи. Проте, більшість їхніх атак виявилася на хибних цілях. Артилерія є універсальним видом військ, і ми використовуємо різні типи боєприпасів з різними характеристиками ураження та часом реагування - у нас є все необхідне. Проте, якщо не буде забезпечено закриття неба, виконання завдань стає під загрозою, оскільки ворог може уразити ціль "Іскандером" всього за 20 хвилин.

Не є таємницею, що наш супротивник має чисельну перевагу як у людських, так і в матеріальних ресурсах. Як би ви охарактеризували сьогоднішню ситуацію у війні та на фронті?

- Завдяки насамперед нашим партнерам мінімально необхідні засоби для ураження і стримування противника в нас є. Наша основна проблема - в людському ресурсі і неможливості повноцінного відновлення підрозділів і передусім - піхотних. Все залежить від стійкості піхоти.

Саме з цієї причини супротивник покладається на свою піхоту, а також на корейське підкріплення та значну дальню вогневу потужність, зокрема, завдаючи удари з керованих авіабомб та ракет. Щоб стримати цю атаку, необхідно не лише вжити всіх заходів для підготовки, проведення й забезпечення операцій у різних напрямках, але й сформувати добре підготовлену та мотивовану піхоту. Важливо, щоб серед них були командири – лідери на всіх рівнях.

Як людина, яка безпосередньо брала участь у численних операціях на Харківському, Херсонському, Запорізькому та Донецькому фронтах, можу зазначити, що противник нині досягає успіху в певних зонах. Це не сталося через якісь раптові або кардинальні зміни. Ворог застосовує ефективну тактику: він тисне на всіх напрямках, де має можливість просунутися, і зосереджує свої сили та удари там, де немає активної протидії з боку піхоти.

Постійні авіаційні удари з використанням КАБ різних калібрів і наступ піхоти забезпечують ворогові успіх. Він покладається, перш за все, на чисельність своїх сил, адже техніку ми зможемо знищити. Навіть якщо кілька його бійців прорвуться через нашу оборону і займуть позицію, за ними відразу ж прийдуть ще 20-30-40 солдатів, і це ще не межа. Противник активно діє, маючи безмежний людський ресурс.

- Як відбувається підготовка українських артилеристів, який їхній шлях, скільки навчають?

Ракетні війська та артилерія є важливими складовими частинами різних військових формувань, які нині функціонують у Сухопутних військах, Військово-морських силах, Силах спеціальних операцій, Головному управлінні розвідки, Державній прикордонній службі та Національній гвардії. Усі ці підрозділи застосовують схожі артилерійські системи, дотримуються подібних принципів, правил і тактичних підходів, а також спільних керівних документів. Це створює потребу в єдиній, стандартизованій методиці підготовки військовослужбовців, сержантів та офіцерів-артилеристів для всіх артилерійських підрозділів Збройних Сил України та інших частин Сил оборони.

Щодо підготовки солдатів та сержантів, які мобілізовані, з 1 листопада поточного року базовий курс загально-військової підготовки подовжено до 45 днів, тоді як раніше він тривав 30 днів. Цей курс проходять всі військовослужбовці. У нього входить широкий спектр навчальних предметів, включаючи тактичну медицину, мінну безпеку, топографію, зв'язок, а також розвідувальну, вогневу та технічну підготовку.

За 45 днів з тебе роблять солдата. І тільки після цього йде підготовка за фахом - мінометника, артилериста самохідної чи причіпної артилерії, фахівця підрозділу артилерійської розвідки тощо.

Підготовка за фахом триває 30 діб - це, наприклад, для навідника гармати, а 45 діб суміщених курсів - для командира гармата. Якщо за час базової загальновійськової підготовки військовослужбовця розподілили в артилерійський підрозділ, там він показує якісь особливі якості чи здібності - тоді його направляють у навчальний центр на суміщені курси підготовки - це 45 діб. Вони включають одночасно курси лідерства і фахову підготовку командира гармати з посадою сержанта.

Наступним кроком, якщо сержант, який виконує обов'язки командира гармати, проявив себе з найкращого боку, володіє бойовим досвідом, необхідними знаннями та лідерськими навичками, можна почати обговорення можливості його призначення на офіцерську посаду.

Військовослужбовці, які мають вищу освіту, в залежності від спеціалізації та рівня підготовки, можуть проходити навчання (підготовчі курси) тривалістю від 3 до 6 місяців. Після завершення цього процесу їм присвоюють звання офіцера і призначають на початкові офіцерські посади, зазвичай, у ролі командирів взводів.

Коли мова йде про цивільну молодь, варто згадати про чотири роки навчання в Інституті ракетних військ та артилерії Національної академії сухопутних військ у Львові. Цього року ми нарешті заснували окремий інститут в структурі Академії.