План, якого не існує. Які погляди Трампа на конфлікт в Україні та які кроки планує зробити Зеленський?
У статті заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча розглядається, коли команда Дональда Трампа представить свій "план завершення війни в Україні", а також які елементи можуть бути включені в цей документ. Які поступки можуть бути запропоновані Україні і чи готова українська влада їх прийняти? Яким чином планується вирішення питань контролю над територіями та вступу України до НАТО? Чи можливе розміщення миротворців в Україні та на кого з союзників можна найбільше покладатися? Всі ці питання будуть детально проаналізовані у статті.
Від моменту перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США пройшло вже близько трьох тижнів. За цей час у провідних західних виданнях щодня з'являються одна або кілька детальних статей, що аналізують плани нового президента щодо завершення війни між Росією та Україною. У них обговорюються можливі умови, на які можуть погодитися Вашингтон, Київ і Москва, а також поступки, які жодна зі сторін не готова прийняти.
Зазвичай ці матеріали спираються на коментарі анонімних джерел, а в найкращому випадку – на думки різних осіб з республіканських кіл США. Проте, часто все зводиться до спроб інтерпретувати, що означає вибір Трампом того чи іншого кандидата для своєї майбутньої адміністрації, аналізу публікацій у соціальних мережах самого Трампа та його оточення, а іноді навіть до особистих роздумів автора статті.
Поспілкувавшись із низкою співрозмовників із найвищого військово-політичного керівництва України, РБК-Україна дійшло висновку: станом на даний момент - як і раніше - досі невідомо, в чому полягає цей "план Трампа по Україні". І з предметними пропозиціями до Києва безпосередньо ні він сам, ні люди з його нинішньої команди не зверталися.
"Поширення в медіа різних "мирних ініціатив" та ідей наразі є складовою внутрішньої боротьби в колах майбутнього президента США, яка стартувала ще до виборів. Також варто зазначити, що різноманітні коментарі на українську тематику від мільярдера Ілона Маска та сина президента Дональда Трампа-молодшого вписуються в цю конкуренцію за увагу лідера країни."
Ілон Маск (зображення: Getty Images)
Наразі він більше зосереджений на внутрішній політиці, що завжди було на першому місці для Трампа. Проте питання України незабаром також потрапить у його поле зору. Можливо, ми станемо свідками ще одного дзвінка до Кремля, який буде більш змістовним. Вже скоро до Сполучених Штатів направиться голова Офісу президента України Андрій Єрмак.
"Для нас критично важливо бути першими у Трампа, випередивши росіян, і представити нашу концепцію", - зазначає джерело РБК-Україна в оточенні президента.
На думку джерел, протягом наступного місяця, якраз до Різдва, контури можливого мирного врегулювання стануть уже помітнішими. А до 20 січня у команді Трампа хочуть підійти вже з готовим рішенням щодо України - щоб, отримавши реальні повноваження, реалізувати його у найкоротший термін. Нехай і не за обіцяні "24 години", але досить оперативно. Цей "турборежим" по-американськи, до речі, поширюватиметься не лише на українську тему, а й на Близький Схід, проблему з незаконними мігрантами тощо - Трампу з перших днів на посту буде важливо показати свою здатність вирішувати питання, на контрасті з попередником, якого він любив називати "сонним Джо". Хоча як мінімум у випадку з Україною далеко не факт, що "турборежим" спрацює - надто великі масштаби набрала російсько-українська війна, і навіть від Трампа залежить далеко не все.
Фактично весь поточний рік основні дипломатичні зусилля України концентрувалися навколо власних механізмів: формули миру, самітів миру, згодом - плану перемоги. Що зараз, після перемоги Трампа, робити з цим інструментарієм, в Києві ще не вирішили. Принаймні, остаточно прибирати їх зі столу українська влада не збирається.
Два ключові та найскладніші аспекти, що складають основу будь-якої можливості мирної угоди, - це питання територіальної цілісності та безпекових гарантій. Щодо територій, джерела повідомляють, що Україна не погодиться на формальне відмовлення від своїх територій, визначених у межах 1991 року, оскільки це суперечить законодавству.
Як тимчасовий варіант та основа для будь-яких переговорів, пропонуються кордони, що існували до початку повномасштабного вторгнення, а саме 23 лютого 2022 року. Цю позицію неодноразово озвучував Андрій Єрмак. Водночас Володимир Зеленський акцентував, що повернення Криму можливе через дипломатичні засоби.
Зустріч Зеленського та Трампа у Нью-Йорку (фото: Getty Images)
Ясною проблемою є те, що Росія рішуче відмовляється від будь-якого варіанту відступу з наявної лінії фронту, не погоджуючись ані на повернення до кордонів лютого 2022 року, ані, тим паче, до кордонів 1991 року. Варто зазначити, що в публічних виступах українського керівництва згадування про кордони 1991 року стало менш частим.
Основою переговорної стратегії агресорів є ультиматум, який Володимир Путін озвучив ще влітку, вимагаючи від України відмовитися навіть від тих територій, які наразі контролюються в Херсонській та Запорізькій областях. Ще одним важливим фактором є те, що ситуація на фронті явно не на користь України, оскільки в останні місяці ми поступово втрачаємо території на Донбасі, не звільняючи їх. Крім того, країна-агресор упродовж останніх тижнів активізувала свої зусилля, намагаючись захопити якомога більше землі перед можливими переговорами.
У підсумку, теоретично можливий варіант - коли Донецька, Луганська, Херсонська, Запорізька області та Крим так і залишаться вписаними до Конституції і України, і РФ, як такі, що належать їм. Тим більше, що подібних ситуацій у світовій історії було чимало. А за фактом обидві сторони залишаться "при своїх", контролюючи ті території, які вони займатимуть до завершення активної фази бойових дій.
Це і буде та сама "заморозка", сприйняття якої у Києві викликає категоричну відмову, і що цікаво, з якою також не згодні у Москві. Проте, хоча цей сценарій виглядає досить ймовірним, він не є єдиним варіантом розвитку подій. Враховуючи поточні "реалії на місцях", це означає, що частина Курської області Росії, ймовірно, залишиться під контролем України — сценарій, який є абсолютно неприйнятним для Москви. Тому в кулуарах активно обговорюється можливість "обміну", наприклад, частини Курщини на території, захоплені росіянами в Харківській області. Або, що більш імовірно, на Запорізьку АЕС, яка приносить окупантам більше проблем, ніж вигоди. Але наразі це все залишається лише спекуляціями.
Ще один важливий момент полягає в тому, як можна досягти справжнього припинення вогню в умовах, коли сторони не довіряють одна одній. Найбільш очевидним рішенням у теорії є розгортання миротворчих сил.
За інформацією декількох джерел, з якими спілкувалося РБК-Україна, у так званому "плані Трампа", коли він нарешті буде представлений, ідея про введення миротворців також буде включена. При цьому підкреслюватиметься, що ці миротворці повинні бути з європейських країн. Це повністю відповідає концепції Трампа, що безпека Європи має бути відповідальністю самих європейців.
В Україні до цієї ідеї ставлення поки що дуже прохолодне. Адже запровадження миротворців - це фактично згода на ту саму "заморозку конфлікту" на невизначений термін, яка є для нас неприйнятною. Є й суто практичні труднощі - занадто довга лінія зіткнення, яку треба тримати під контролем, набагато довша, ніж, наприклад, у Кореї чи Лівані.
Не слід вважати, що великі європейські держави готові без вагань направити значний контингент своїх військ в Україну, оскільки це пов'язано з великими ризиками. Існує можливість, що масштаб миротворчої операції може бути розширено за рахунок залучення третіх країн і реалізовано під егідою ООН, включаючи, наприклад, підрозділи з Бангладешу або Аргентини. Однак наразі це залишається лише теоретичним і гіпотетичним варіантом.
Не менш істотним аспектом, ніж питання території, є забезпечення безпеки для України, яке сприятиме запобіганню новій агресії з боку Росії. Ці гарантії будуть необхідні в будь-якому випадку, незалежно від того, яким чином буде вирішене ситуація "на місцях".
Співрозмовники The New York Times з України висловили впевненість, що питання гарантованої безпеки є більш нагальним, ніж питання територіальних суперечок. Після аналізу інформації від своїх джерел у військово-політичному командуванні, РБК-Україна виявила, що з цього питання немає єдиної позиції. "На мою думку, найважливіше — зберегти Україну як незалежну державу. Нам потрібно мати базу, з якої ми зможемо повернути наші захоплені території, коли настануть сприятливі обставини. Але деякі не поділяють моє бачення", — зазначив один з респондентів видання.
Безсумнівно, найбільшою запорукою для України могло б стати вступ до НАТО, що забезпечило б захист, принаймні, підконтрольних територій через колективні гарантії безпеки, передбачені статтею 5 Північноатлантичного договору.
Зеленський на саміті НАТО у Вашингтоні (фото: Getty Images)
Першим етапом на цьому шляху є отримання офіційного запрошення до Альянсу, що зазначено у першому пункті плану перемоги Зеленського. Здається, часткове зняття заборони на удари по глибині території Росії за допомогою далекобійної зброї є тим максимумом, на який здатна піти адміністрація Джо Байдена на даний момент. Однак в українських владних колах все ще сподіваються, що наприкінці своєї каденції Байден може прийняти рішення запросити Україну до НАТО.
Ще одна ідея щодо гарантій, яка ходить в українському керівництві - отримання не лише військово-політичних, а й економічних гарантій безпеки, які багато в чому можуть бути більш ефективними, ніж політичні зобов'язання. Простіше кажучи, якщо у Заходу з'явиться в Україні серйозний бізнес і цей бізнес опиниться під загрозою у світлі нової російської агресії, сам же бізнес і штовхатиме владу своїх країн, щоб вони забезпечили захист цих активів.
Згідно з інформацією одного з джерел РБК-Україна, на основі цього аналізу були сформульовані ключові пункти стратегії досягнення успіху Зеленського, зокрема, у сфері освоєння родовищ літію — критично важливого металу в сучасному світі електроніки та зростаючої популярності електромобілів.
"Але мінус цих ідей у тому, що вони не передбачають повернення кордонів-1991. Республіканці дивляться на все прагматично. Умовно кажучи, ось у вас є літій на Житомирщині, це зрозуміло, його треба захищати. А що у вас на Донбасі? Вугілля? Вугілля нам не потрібне, у нас самих є. А аргументи про "нашу землю" і "наших людей", яких треба повернути, вони не сприймають, кажуть: ось, ви Донбас коли втратили, 10 років тому? Так там уже не ваші люди і все в такому дусі", - каже один зі співрозмовників видання.
Перемогу Дональда Трампа з великою розгубленістю сприйняли і європейські союзники України. Фактично всі з них, хто відкрито, а хто негласно підтримували його суперницю Камалу Гарріс, і тепер, як і Україна, вимушено зіткнулися з новою, непередбачуваною реальністю. Відсутність реальної інформації про те, що Трамп збирається робити щодо України (і всієї Європи в цілому), і породжує різні навколокапітулянтські ідеї, на кшталт необхідності "заморозки конфлікту" якнайшвидше.
Наприкінці третього року великої війни найвідданішими союзниками України залишилися балтійські країни та європейська Північ. Незважаючи на вражаючі обсяги допомоги (порівняно з розміром цих країн), її, звісно, Україні й близько не вистачить.
Ситуація з великими європейськими країнами є досить складною. Німеччина зараз переживає серйозну політичну кризу, і перед виборами канцлер Олаф Шольц став першим лідером "великої сімки", який порушив негласне табу щодо телефонних розмов з Путіним. Проте, ймовірна зміна влади в Берліні, що передбачає прихід християнських демократів під керівництвом Фрідріха Мерца, може стати позитивним сигналом для України – адже риторика Мерца виглядає набагато рішучішою у порівнянні з позицією Шольца.
Після приходу лейбористів до влади Велика Британія в цілому продовжила підтримувати Україну, проте, за словами джерел видання, Лондон почав діяти менш активно. Крім того, уряд Кіра Стармера наразі стикається з численними внутрішніми викликами та суттєвим падінням популярності.
За таких умов потенційним лідером Європи, зокрема й в українському питанні, міг би стати французький президент Емманюель Макрон. Європа, яка не озирається у всьому на США, а спирається насамперед на власні сили - це концепція, з якою він виходив задовго до повномасштабного російського вторгнення і яка виглядає дуже доречною в епоху американського ізоляціонізму Трампа. Втім, політичні позиції Макрона після літніх парламентських виборів помітно ослабли. А його ідея про відправку в Україну французького контингенту, яка активно обговорювалася на початку року і повністю забулася зараз, категорично не була сприйнята французьким суспільством.
Емманюель Макрон під час прес-конференції в Києві (зображення: Віталій Носач / РБК-Україна)
В будь-якому випадку, Україні буде важко, якщо не неможливо, вести оборонну війну без підтримки Сполучених Штатів (не кажучи вже про можливі контрнаступи). Це особливо актуально в контексті того, що радикальні прихильники Трампа можуть реалізувати своє передвиборче гасло "Жодного долара Україні!". Це прямо підтверджує і Володимир Зеленський. "Якщо США зменшать допомогу, я вважаю, що ми зазнаємо поразки", - зазначив він в інтерв'ю для Fox News, телеканалу, який є улюбленим для Трампа.
Звісно, навіть якщо майбутній американський президент запустить план із "примусу України до миру" і миттєво обрубає всю допомогу, Україна далеко не одразу втратить можливість до опору. Кілька мільярдних пакетів допомоги надасть ще адміністрація Байдена, вже підписано численні угоди про фінансову та військову допомогу на наступні роки з різними країнами та організаціями, вже укладені багатомільярдні контракти на озброєння для України ніхто не розриватиме, власне військове виробництво України теж б'є рекорди тощо.
Але як довго це триватиме? Жоден з опитаних РБК-Україна не може надати конкретну відповідь. Багато що залежить від того, як Трамп реалізує другу частину свого плану - "примушення Росії до миру". Щодо спроможності та бажання агресора продовжувати війну, існує безліч оцінок на невизначений період. З одного боку, Кремль не бажає ініціювати нову хвилю мобілізації, а альтернативні варіанти, як залучення північнокорейців, не здатні кардинально вирішити проблему нестачі живої сили. Російська економіка, з одного боку, сильно перегріта і ризикує впасти вже наступного року, але, з іншого боку, є ймовірність, що вона зможе функціонувати в нинішньому режимі ще декілька років.
У США існують способи, які дозволяють їм впливати на російську сторону, використовуючи як позитивні, так і негативні стимули. Наприклад, можливо, вони готові зменшити певні санкції, пропонуючи росіянам "додаткові економічні можливості поза межами БРІКС, де у вас поки не дуже вдається", в обмін на певні компроміси з їхнього боку, - зазначив один з експертів у розмові з виданням.
У будь-якому разі, спільна думка експертів РБК-Україна щодо керівництва країни полягає в тому, що завершення конфлікту наступного року, відповідно до плану Трампа або за альтернативним сценарієм, є цілком можливим. Проте, це не є абсолютною гарантією.
