Вшанування пам'яті художника та волонтера Івана Джурляка.
Його подорож завжди вражала більше, ніж сама ціль.
Іван Джурляк з'явився на світ 18 лютого 1994 року. Тренер Орест Бусько згадує про його шкільні роки: "Мені на пам'ять приходить, як Іван приїжджав до нас на заняття з бойового гопака. Він спеціально подорожував до Львова, щоб вдосконалювати свої навички в українських традиціях. Ми змагалися разом і здобували перемоги".
"Я не зовсім розумію, як Іван став таким відданим патріотом. Можливо, це характерно для молоді, яка виросла в епоху Незалежності, - ділиться своїми думками Софія Каськун, мама його друга. - Коли вони були ще школярами, троє з них на День Незалежності прийшли в Жовкву у вишиванках і з прапором, напевно, були єдиними. Потім вже багато хто почав наслідувати їхній приклад."
Пані Софія ділиться спогадами про свого сина Івана, який на свій випускний день прагнув з'явитися в вишиванці. Проте, усі інші випускники обрали традиційні костюми з краватками, і тому Іван вирішив не долучатися до святкувань. Це був складний час, коли в Україні панувала атмосфера зневіри за часів Януковича. "Рік тому мій син закінчував школу, і на перші та останні дзвоники, а також на випускний я старанно вишивала для нього сорочки. Він був єдиним у вишиванці, - згадує пані Софія. - Наступного року Іван спробував повторити цей крок, але натрапив на відсутність підтримки з боку однолітків. В результаті він вирішив піти своїм шляхом і не відвідувати випускний".
У Жовкві троє друзів, серед яких був Іван, у підлітковому віці заснували свій клуб історичної реконструкції під назвою "Триглав". Вони займалися тренуваннями, виготовляли та ремонтували обладунки, а також організовували майстер-класи з ковальства на свято міста.
Друзі Івана розповідають чимало цікавих історій про спільні заняття і розваги.
"Пригадую 2010 рік, коли ми вирушили до Карпат, зокрема в Гребенів. За вікном лив дощ, намети були промоклі, і ми теж. Каву ми готували в казанку, а борщ варили на салі. Цілу ніч грали на гітарі біля вогнища. Хоча сосиски підгоріли, вони все ще залишалися смачними. Повертаючись додому втомленими і мокрими, ми все ж відчували щастя", - згадує Олег Кундира.
"Геловін 2009 року. На цьому фото Іванові 15 чи 16. Мені 22. У Жовкві тоді ще ніхто на Геловін нічого не вигадував, окрім, мабуть нашої невеликої групки "неформалів". Світлина неякісна і геть несерйозна. Саме така, якими ми тоді й були. Іван був чудовим другом".
Мирослава Скіра впевнена: "Немає такого другого Івана. Він ніколи не думав тільки про себе. Він міг віддати свій спальник і ходити до ранку, бо іншого не мав; він єдиний з великого товариства міг встати о пів на п'яту ранку і відвести до автобуса".
Хлопець вирішив навчатися у Львівській національній академії мистецтв, вибравши унікальну кафедру - художній метал. Його захоплення полягало в мистецтві, що вимагає сили, адже він прагнув створювати витвори, які б вражали досконалістю, підкорюючи метал за допомогою своєї майстерності та високих температур. Випускною роботою Івана стала об'ємно-просторова композиція "Горгона", яку він реалізував під керівництвом Аскольда Стернюка, члена Спілки майстрів ковальського мистецтва України та старшого викладача.
У 2018 році, через два роки після завершення навчання в академії, Іван разом зі своїм товаришем заснували компанію "V.S. Forge", яка займається виготовленням художніх металевих виробів. Для цього вони власноруч відремонтували занедбане приміщення у Жовкві. Встановивши спеціалізоване обладнання, вони не могли натішитися новою сучасною кузнею, яка стала їхньою майстернею.
Дійсно, це заняття не приносило великих доходів, тому Іван вирушав на тяжкі заробітки до Польщі, де працював вантажником в порту. Його бригадирами були турки, які не завжди дотримувалися трудового законодавства, і, до того ж, так і не виплатили йому всю зароблену суму.
Іван завжди був людиною практичної дії. "Не потрібно годувати його хлібом з маслом – дайте йому завдання і не заважайте", – зазначає його друг Володимир Скіра в коментарі для Укрінформу. Іван нагадує сучасного самурая або лицаря, хоча до його щирості та безкорисливості їм ще далеко. Він був відданий своїй справі, впевнений і впертий. Його шлях був важливішим за мету, хоча мрії завжди супроводжували його. Іван не любив їх широко обговорювати. Він також мав велику пристрасть до пригод, які, в свою чергу, обожнювали його і дарували безліч цікавих історій. З його харизмою ці розповіді звучали як справжня фантастика з елементами блокбастера в стилі вісімдесятих.
"Іван, навчаючись, виявив себе як обдарований студент і художник, а також як вірний друг та чуйна особистість. Його відвага і героїчні вчинки заслуговують на визнання та повагу, оскільки він добровільно пішов на фронт і служив у 214-му батальйоні OPFOR", - підкреслюють у Львівській національній академії мистецтв.
Окремий спеціальний батальйон OPFOR (з англійської "opposing force") є військовим підрозділом Збройних Сил України, що функціонує в рамках Міжнародного центру миротворчості та безпеки в Яворові. Цей батальйон виконує роль умовного противника під час навчальних процесів. Він був заснований у 2016 році за ініціативи американських військових інструкторів. Після початку масованого вторгнення Росії в Україну, батальйон активно брав участь у битві за Київ, а з серпня 2022 року – у військових діях на Донеччині та Харківщині.
Рік тому, восени 2023 року, Іван ухвалив рішення вступити до лав захисників України. Після проходження навчання, він потрапив на передову під час новорічних свят і залишався там разом із побратимами до середини лютого 2024 року. Під час бойових дій отримав поранення, пройшов курс лікування, але осколки в його нозі залишилися. За проявлену мужність і відвагу Іван був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "Срібний хрест". З квітня він знову повернувся на фронт, продовжуючи свою справу.
Військовий, окрім основної служби, став ланкою між підрозділами ЗСУ та рідними і знайомими з Жовкви, Львова й інших населених пунктів, які збирали донати і забезпечували українських захисників необхідним. А волонтерити разом із друзями почав відразу після 24 лютого 2022 року.
"Уже в перший місяць масштабного конфлікту через нашу кузню пройшли величезні обсяги металу, - ділиться пані Софія. - На двох горнах та газовій горілці ми перетворювали його на скоби для укриттів і колючки, щоб протистояти колесам ворожих технік."
Сестра Івана допомагала братові збирати донати на прилад нічного бачення PVS 14 Gen 3 (коштує 4000$). Придбали спільними зусиллями і вартісний Mavic ЗТ.
"У війні з Росією продовжують гинути найкращі. Днями до нас прийшла трагічна звістка з фронту - загинув 30-річний жовківець Іван Джурляк", - повідомив міський голова Олег Вольський 3 червня 2024 року. Захисник не повернувся з бойового завдання 30 травня у Покровську Донецької області.
"Іван мав коротке життя, але багато людей, які мали щастя знати його, завжди пам'ятатимуть цього надзвичайного юнака. Він був добрим і щирим, ніколи не ставив свої інтереси на перше місце і мав велике серце. Хтось може пройти через життя непомітно, але Іван залишив після себе безліч чудових спогадів. Втрати його дуже болісні," - поділилася своїми думками Софія Каськун у групі "Жовква - моє місто".
На трагічну новину відреагувала декан факультету декоративно-прикладного мистецтва ЛНАМ Галина Кусько: "Я пам'ятаю цього студента. Він був втіленням здоров'я, краси та сили. Талановитий художник. Це велика втрата. Віддаю шану. Вічна пам'ять Герою".
В Жовкві 4 червня 2024 року прощалися з Іваном Джурляком. Остання служба відбулася в храмі Святого Йосафата.
