"Нам постійно повторюють: терпіти. Але що саме ми повинні чекати?" Чому родини намагаються знайти зниклих безвісти військових більш активно, ніж самі державні органи?

Будь мужнім, витримуй. Ми прийдемо на допомогу.

Ми докладаємо всіх зусиль і не зневірюємося.

"Сину", мама пропавшого безвісти бійця 112-ої бригади ТРО Олена Прокопенко

У ніч з 5 на 6 лютого 2023 року Олена Прокопенко лягала спати, обтяжена тривожними думками. Напередодні її сину Дмитрові, який служить добровольцем у 112-й окремій бригаді територіальної оборони, виповнився 21 рік. Останні кілька днів він не виходив на зв'язок: не відповідав на телефонні дзвінки та повідомлення, а також не забрав свій подарунок з пошти.

У ту ніч Олена побачила у сні свого сина, який промовив: "Не турбуйся, матусю". Вранці жінка, відчуваючи спокій, вирушила на роботу. Проте вже ввечері до неї завітали представники ТЦК з повідомленням про те, що Дмитро зник без сліду.

Разом з чоловіком і мамою ми вирушили до ТЦК, щоб оформити необхідні документи. Одна з працівниць раптом запитала: "Скільки років вашому сину?". Я відповіла, що йому 21. У відповідь вона почала мене критикувати: "Як ви могли його відпустити? Яка ви матір?".

"Після тієї розмови я на півроку зникла з усіх радарів", - ділиться спогадами Олена Прокопенко під час інтерв'ю з УП.

Уже майже два роки їй нічого не відомо про її сина від державних установ.

Олена не одна у своєму стражданні. Сотні тисяч українських матерів, дружин, чоловіків та дітей намагаються знайти своїх рідних.

Наразі в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, понад 71 тисячу записів - це військові та цивільні, розповідає УП уповноважений Артур Добросердов. Лише з початку 2024 року майже 30 тисяч людей отримали такий статус. Виокремити дані щодо військових Добросердов відмовився, оскільки це секретна інформація.

"Українська правда" розглядає процес, який проходять родичі зниклих безвісти військових, зокрема труднощі, з якими вони зазвичай стикаються. Також у статті йдеться про зусилля державних установ та міжнародних організацій, спрямовані на повернення воїнів додому.

Основна проблема, з якою стикаються рідні військових, які зникли безвісти, на початку пошуків - брак інформації щодо служби. Щоб уберегти від хвилювань, досить часто бійці приховують від сімей номери частин, напрямки, де воюють, контакти побратимів і командування. Це ускладнює пошуки як офіційні - через правоохоронців, так і неофіційні - за допомогою побратимів.

Наступним розглянемо інші поширені труднощі, з якими стикаються близькі людей, що пропали безвісти, під час їхніх пошуків.

У липні 2024 року командир механізованої роти 110-ої окремої бригади тероборони сповістив матері 24-річного Кіріла Андріянова про загибель її сина під час виконання бойового завдання на Харківщині. З того часу ротний більше не виходив на зв'язок. Проте, на той момент і на сьогодні немає жодних підтверджень смерті військового. Наразі він вважається зниклим безвісти.

Родина чекала на результати службового розслідування від військової частини більше трьох місяців. Нарешті їм надіслали висновок, в якому зазначено, що на завданні перебували дві групи по шість осіб. Андріянов очолював першу групу. Згідно з інформацією, військових вразили мінометні обстріли, внаслідок чого четверо загинули. Основна частина розслідування базується на свідченнях ротного, який, за словами Валерії Костенко, двоюрідної сестри зниклого безвісти, взагалі не був присутній на місці подій.

Ми не зовсім впевнені, чи проводилися пошукові заходи для розшуку хлопців. На початку командир роти стверджував, що такі групи були, але згодом змінив свою думку і сказав, що їх не було.

Побратим Кіріла, який був у іншій групі, сказав, що хлопці точно загинули. Ми запитали, чи хтось це перевіряв. Військовий відповів, що на місці був лікар, який підійшов і констатував - всі неживі. Потім з'ясувалося, що там був безупинний обстріл. Ніхто до них не підходив. Тобто на кожному етапі брехня", - обурюється вона.

Двоюрідна сестра зниклого безвісти поділилася, що з боку військової частини немає жодної інформації, а правоохоронці та працівники ТЦК виявляють байдужість: "Ми питаємо: які наші подальші дії? У відповідь чуємо: нічого, слідкуйте за російськими групами з полоненими і просто чекайте. Але на що нам чекати?"

Ще більше труднощів у спілкуванні з військовими підрозділами та територіальними центрами комплектування стикаються ті, хто не має офіційного шлюбу, а живе в цивільному.

Співрозмовниця УП Вероніка Склярова 13 років у стосунках з Олександром Анпіловим. Пара виховує двох дітей, але не має штампів про шлюб у паспортах. В лютому 2024-го Анпілов зник безвісти, виконуючи бойове завдання на Донеччині в складі третього прикордонного загону.

Незважаючи на те, що в усіх документах Олександр зазначав контактною особою свою цивільну дружину, військова частина повідомила про його зникнення батькам. Щоби отримати додаткову інформацію про хід пошуків чоловіка, їй щоразу треба доводити в окремих заявах, що вона - мати дітей Анпілова і проживала з ним до моменту мобілізації.

Безтурботність, а іноді й ворожість - це найбільш поширені емоції, з якими родичі зниклих безвісти зустрічаються під час спілкування з державними установами.

Чоловік ще однієї співрозмовниці УП Анни Рудак, військовослужбовець 30-ої окремої механізованої бригади (ОМБр), зник безвісти 16 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

"З самого початку моїх пошуків я стикнулася з труднощами в ТЦК. Коли я прийшла, щоб подати заяву на отримання витягу зі службового розслідування, одна з працівниць запитала: 'Навіщо вам це? Яка користь вам з цього?'" - згадує Рудак.

Зараз вона опікується об'єднанням родин військовослужбовців 30-ої ОМБр. Жінка розповідає, що з 2022-го в бригаді зникли безвісти більше ніж тисяча бійців.

Нацполіція, Служба безпеки України та Державне бюро розслідувань займаються пошуками зниклих безвісти військових. У цьому процесі слідчий виступає головним комунікатором, який підтримує зв'язок з родичами та інформує їх про нові етапи розслідування.

На практиці це відбувається вкрай рідко. Зазвичай дізнатися бодай мінімальну додаткову інформацію про хід справи - це щось із категорії фантастики.

Крім того, в подібних ситуаціях правоохоронні органи часто змінюють своїх представників. Зазвичай родини не отримують жодної інформації про ці зміни, і їм доводиться самостійно шукати нових детективів.

Нещодавно Анна Рудак дізналася від інших родичів зниклих безвісти в 30-ій ОМБр, що в одному з бюро судово-медичної експертизи в Дніпрі зберігаються 22 тіла, які евакуювали з Бахмутського напрямку 17 жовтня 2022-го - наступного дня після зникнення її чоловіка.

Рудак вирушила з Києва, щоб зустрітися зі слідчим, оглянути знімки загиблих і впевнитися, що серед них немає її коханого.

"Я перебувала біля кабінету слідчого в Дніпрі, намагаючись переконати його вийти і поговорити зі мною. Хоча я чула його голос зсередини, правоохоронець відмовився залишити приміщення. Він лише запитав: 'Що саме ви хочете там побачити?'. Мені не вдалося отримати жодних роз'яснень. Я не єдина, хто стикається з такою ситуацією. До нас ставляться, як до людей, що не адекватні", - розповідає вона в інтерв'ю УП.

Найближчі родичі осіб, що зникли безвісти, мають право на отримання виплат у розмірі заробітної плати та "бойових" надбавок, які військовослужбовець отримував би, якби продовжував виконувати свої обов'язки. Ці кошти буде надано сім'ям до тих пір, поки військовий не повернеться додому або не буде офіційно визнаний загиблим.

Нещодавно відбулися зміни у механізмі фінансових виплат для родин військових. Згідно з новими правилами, виплати розпочнуться з лютого 2025 року.

Часом оформлення виплат родинам зниклих безвісти військових затягується військовими частинами.

Родина військовослужбовця Кіріла Андріянова з моменту його пропажі не отримує жодної фінансової підтримки, хоча вони вчасно заповнили всі необхідні документи. Проблема полягає в тому, що представники військової частини та територіального центру комплектування в усіх документах, зокрема в службовому розслідуванні, помилково вказали його ім'я. У паспорті він значиться як Кіріл, тоді як у більшості документів, пов'язаних з його зникненням, його ім'я написано як Кирило.

У жовтні 2024 року родина подала запити до ТЦК для отримання уточнень щодо документів, але до цього часу військова частина ще не провела їх обробку.

"Зараз у нас вимагають купу довідок, яких не треба було раніше. І ніхто не надає остаточний перелік документів.

Ми поїхали в РАЦС за довідкою про те, що Кіріл не одружений. А в нас запитали: "Як ми можемо дати таку довідку? А раптом він у Росії і вже одружився там. Так нам цю довідку і не дали в РАЦСі, але згодом вдалося взяти її через ТЦК", - розповідає УП Валерія Костенко, двоюрідна сестра зниклого безвісти.

Якщо військові частини затягують процес переоформлення грошового забезпечення на близьких родичів зниклого безвісти, варто скаржитися до Міністерства оборони України, каже УП юристка ГО "Юридична сотня" Наталія Шмарко.

Діти Вероніки Склярової почали отримувати виплати свого батька Олександра Анпілова лише після адвокатського запиту до військової частини. Але не всю суму, а лише "бойові".

"Після того, як адвокат звернувся до частини, мені почали дзвонити і відверто грубити. Щось на кшталт: "Ви що, по-нормальному не хочете? Хочете по-ненормальному?". Нібито я не мала права звернутися до адвоката, якщо не знала, що робити", - пригадує під час спілкування з УП Склярова.

Сім'ї військових, які пропали безвісти, часто стають мішенню для шахраїв. Це особливо вірогідно, якщо вони активно діляться інформацією про своїх близьких у соціальних мережах.

"Зазвичай схема виглядає таким чином: шахраї називають прізвище, ім'я та по-батькові, після чого запитують: 'Це ти?'. Після цього починають вимагати гроші", – розповідає про свій досвід Анна Рудак, дружина зниклого безвісти військового 30-ої ОМБр.

На пагорбах, де зникли безвісті військові, виник новий "бізнес-клан" — ворожки та ворожбити. Їх відвідують рідні, які готові на все, аби дізнатися долю своїх близьких.

Деякі ясновидці самостійно шукають своїх клієнтів у соціальних мережах. Яким чином це відбувається? На початку вони пропонують безкоштовну консультацію, відповідаючи на одне запитання, а згодом починають поступово вимагати гроші за додаткові послуги.

Коли військовий отримує статус зниклого безвісти, правоохоронні органи розглядають різноманітні версії, включаючи можливість його перебування в лікарні в несвідомому стані або ж у ситуації, що загрожує життю. Проте основні дві версії залишаються незмінними: він може бути або в полоні, або загиблим.

У випадку, якщо військовослужбовець не повернеться з оперативного завдання і не зможе встановити зв'язок, першочерговою відповідальністю за його пошуки та евакуацію в разі поранення чи загибелі лягає на його безпосереднього командира. Командир зобов'язаний зафіксувати час, місце та обставини, при яких зв'язок був втрачений.

Залежно від ситуації в зоні ймовірного зникнення бійця командир вирішує, чи можливо відправити туди евакуаційну групу. Якщо це неможливо, наприклад, через інтенсивні обстріли або окупацію, він інформує вище командування частини й ТЦК. Далі справою займається поліція.

Для того щоб дізнатися, чи знаходиться військовослужбовець у ворожому полоні, слідчий повинен звернутися до Національного інформаційного бюро, Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, а також до Об'єднаного центру СБУ. Крім того, слідчі можуть отримувати дані з реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Офіційно підтвердити інформацію про полон може лише Міжнародний комітет Червоного Хреста. Проте українські правоохоронці також звертаються до неофіційних джерел. По-перше, вони аналізують свідчення військових, які повернулися з полону. Після їх репатріації з ними активно працюють співробітники поліції та спецслужб.

По-друге, дослідження відкритих джерел з використанням OSINT, зокрема через Telegram-канали, YouTube, TikTok та офіційні ресурси Російської Федерації.

"Наприклад, Кадиров опублікував відео, на якому веде розмову з нашими військовими, які потрапили в полон. Завдяки спеціалізованим програмам ми зуміли ідентифікувати цих осіб, підтвердивши, що вони дійсно перебувають у розшуку та мають статус зниклих безвісти. Ми також перевірили, чи є їхня інформація у Міжнародному комітеті Червоного Хреста. Деякі з них отримали підтвердження, інші - ні. Цю інформацію ми передаємо до Служби безпеки України та Координаційного штабу, закликаючи до використання цих даних у процесі переговорів щодо обміну полоненими," - коментує ситуацію уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.

За його словами, дуже часто рідні зниклих безвісти знаходять їхні фото або відео на російських ресурсах. Якщо інформація підтверджується, слідчі додають її в матеріали провадження і передають Координаційному штабу та СБУ.

Представник зазначає, що в урядових органах часом тривають суперечки стосовно статусу військових, які потрапили в полон. Деякі вважають, що слід зняти статус зниклого безвісти з реєстру, якщо отримано підтвердження, що солдат перебуває в полоні. Проте Добросердов переконаний, що цього робити не слід, поки боєць не повернеться назад додому.

Існували ситуації, коли українська сторона володіла доказами того, що певний військовий перебуває в полоні, але чекала на підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста. Пізніше його тіло було повернуто під час обміну загиблими. Ознаки тілесних ушкоджень вказували на те, що військового стратили. Якби пошукові дії були зупинені, існувала б ймовірність, що особу цього бійця не вдалося б ідентифікувати.

В Генеральному штабі ЗСУ є пошукові групи, які фіксують місце зникнення військових. Ця інформація потрапляє до Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу. І коли Сили оборони України деокуповують території, спочатку відбувається розмінування, а потім військові розшукують зниклих безвісти за наявними координатами.

У випадку окупації території, інформація про місця зникнення військових використовується в процесі переговорів щодо їх повернення.

Щомісяця, а інколи й двічі на місяць, проводиться процес репатріації тіл. Ми отримуємо тіла наших героїв, обмінюючи їх на тіла російських окупантів. Ця процедура відбувається регулярно, без значних затримок. Відповідно, на тій стороні також проводяться певні пошукові роботи. Наразі вдалося повернути 5,5 тисяч тіл (дані станом на 1 січня 2025 року - УП), - зазначає уповноважений з питань зниклих безвісти в коментарі для УП.

Він додає, що тіла, які повернули, в більшості випадків у поганому стані, бо зберігались у неналежних умовах, тому опізнати їх майже неможливо. З таких тіл судмедексперти виділяють ДНК-профіль, розміщують у базі МВС. Якщо буде співпадіння зі зразком ДНК, який рідні здавали під час подачі заяви про зникнення військового, слідчий повідомляє про ідентифікацію.

Бувають випадки, коли боєць загинув, це бачили побратими, але тіла немає - не можуть забрати з поля бою або воно просто зникло.

"В таких ситуаціях ми завжди говоримо, що правильний варіант - не готувати сповіщення рідним, в якому буде написано: "Загинув, однак тіла немає", а все ж таки повідомляти, що він зниклий безвісти. Людина може бути в такому статусі багато років, але її мають шукати.

Іноді трапляється, що військовий отримав поранення, російські окупанти забрали його, доставили в лікувальний заклад, надали допомогу, потім він через деякий час повертається з полону", - пояснює Добросердов.

Україна має двох ключових партнерів, з якими комунікує щодо питань зниклих безвісти: київська команда Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти.

МКЧХ підтверджує, що військові знаходяться в ув'язненні, а також активно взаємодіє з родичами осіб, які зникли безвісти, та тих, хто перебуває в полоні.

На жаль, зв'язок з близькими залишається дуже обмеженим. Навіть у випадку, коли Міжнародний Комітет Червоного Хреста офіційно визнає військовослужбовця в полоні, отримати будь-яку інформацію про його стан буде неможливо.

"Мінус у тому, що кількість полонених, яких вони підтверджують, дуже невелика. 59 тисяч зниклих безвісти українців досі в розшуку. Ми не знаємо, що з ними. Ми розуміємо, що хтось загинув, а хтось у полоні. Всього 7,5 тисяч із них офіційно підтверджені МКЧХ як полонені. А де всі інші? Чого когось можна знайти у відкритих джерелах, але Червоним Хрестом це не підтверджено?" - емоційно каже УП уповноважений з питань зниклих безвісти.

Фахівці Міжнародного комітету Червоного Хреста також сприяють репатріації та ідентифікації тіл загиблих в Україні.

Міжнародна комісія, що займається питаннями зниклих безвісти, сприяє оцифруванню даних про тіла, які надходять до бюро судово-медичної експертизи. На сьогоднішній день в Україні відсутня централізована електронна база судмедекспертизи. Уся інформація про померлих і загиблих зберігається лише в паперових документах.

Комісія також проводить навчання та надає консультації українським судово-медичним експертам, слідчим і прокурорам, зокрема у питаннях, пов'язаних з розслідуванням масових поховань.

"Ми маємо на меті створити 'Єдиний центр ідентифікації' під керівництвом Міністерства охорони здоров'я в Київській області. Вже визначено ділянку та будівлі, і наразі триває ремонт. Центр буде оснащено найновішими технологіями, а до роботи залучать провідних фахівців. Тіла, які залишатимуться неідентифікованими протягом тривалого часу і надходитимуть через репатріацію, будуть відправлятися саме сюди для оперативної ідентифікації. Сподіваємося на відкриття цього центру навесні 2025 року," - зазначив уповноважений з питань зниклих безвісти, повідомляє УП.

Нині процес пошуків зниклих безвісти військових більше нагадує перекидання відповідальності з однієї структури на іншу, ніж системну роботу.

В Україні досі немає єдиної державної інституції, яка би займалася тільки цим питанням, тому рідним доводиться звертатися до всіх і одразу. Але результативність цих звернень - виняток, а не правило.

Кількість військовослужбовців, які зникли безвісти, зростає практично щодня. Родини є найбільш зацікавленими у їхніх пошуках і переживають через цю ситуацію найбільше.

"Якщо сім'ї нічого не робитимуть і не нагадуватимуть чиновникам про своїх рідних, про них просто не буде ніякої інформації. Коли ти нагадуєш, хоч мінімальні кроки починають робити", - ділиться з УП дружина військовослужбовця 30-ої ОМБр Анна Рудак.

Мати Дмитра Прокопенка разом із об'єднанням родин військовослужбовців ТРО, які зникли безвісти, бореться за пошуки та повернення свого сина як в Україні, так і за кордоном. У січні жінки з організації планують поїхати у Ватикан на зустріч із Папою Римським.

Наше звернення до Папи полягає в тому, щоб змусити Росію надати Україні вичерпні списки полонених і тих, хто загинув у полоні, а також інформацію про їхнє становище. Це допоможе нам зрозуміти, що відбувається з нашими хлопцями.