Ми розпочнемо підготовку висококваліфікованих аграрних керівників, -- Алекс Ліссітса -- Delo.ua

Як фермери впливають на аграрну політику країни

У 2024 році знову виникла дискусія щодо можливого об'єднання Міністерства аграрної політики з Міністерством економіки. Яким чином має бути організована ця структура і під чиїм контролем вона повинна діяти?

Оптимізація Міністерства аграрної політики шляхом його інтеграції з Міністерством економіки є недоцільною. Незважаючи на поширені думки, чисельність співробітників в українських міністерствах не є такою великою, як вважають деякі. Навпаки, існує чимало незаповнених вакансій. Міністерство аграрної політики не має значного бюджету та не контролює великих державних підприємств. Наразі в ньому просто немає чого оптимізувати.

Ми прагнемо інтеграції в Європейський Союз, і в процесі переговорів щодо аграрної політики нас чекає чимало викликів. Тому закриття аграрного міністерства виглядає абсолютно нелогічним, враховуючи перспективи співпраці з Європою та необхідність проведення реформ.

На противагу цьому, Міністерство аграрної політики повинно бути автономним та укомплектованим фахівцями з європейського права, які мають глибоке розуміння функціонування європейських інституцій. Наразі існує значна потреба в таких експертах.

Україна має проблеми з депопуляцією в сільських регіонах, урбанізацією населення тощо. Тому я б розширив повноваження Мінагрополітики на розвиток сільських територій, як це працює в більшості країн світу. Можливо, додав би частину повноважень захисту навколишнього середовища сільських регіонів.

Чи можна провести паралель між впливовістю ключових аграрних асоціацій в Україні та їх європейськими аналогами? Яка з організацій має більший вплив на державні структури: УКАБ в Україні чи Copa Cogeca в рамках ЄС?

-- Copa Cogeca -- це брюссельська організація, що об'єднує фермерів з усіх держав-членів Європейського Союзу. Вона активно представляє інтереси європейських аграріїв та сільськогосподарських кооперативів в рамках Європейської Комісії, маючи значний вплив на прийняття рішень. Минулого року, коли ЄС укладав угоду з Україною про продовження безмитної торгівлі, Copa Cogeca висловила своє незадоволення цим кроком. В результаті організація за короткий термін зібрала фермерів у Брюсселі, і протестуючі заблокували центральні вулиці міста.

Українська парасолькова організація створена сім років тому. Це "Всеукраїнський аграрний форум", до нього входять майже всі українські аграрні асоціації. Я б не сказав, що в нас є такий вплив на державу, як у Copa Cogeca. В нас було два роки епідемії COVID, потім три роки війни, тобто п'ять років Україна мала інші пріоритети. Зараз я не порівнював би ці організації.

Яка пропорція законопроєктів у сфері агропромислового комплексу розробляється або подається ключовими асоціаціями?

-- Майже всі. В нас відкрита комунікація з аграрним комітетом Верховної Ради і податковим комітетом. Наприклад, пан Гетманцев стабільно запрошує нас на зустрічі з оподаткування зерна, іншим аграрним питанням. Те саме стосується залізниці, Мінекономіки. Це може комусь подобатись чи ні, але в Україні відкритість влади на дуже високому рівні.

Заступники міністра аграрної політики Тарас Висоцький та Денис Башлик раніше займали посади в Українському клубі аграрного бізнесу (УКАБ). Як ви вважаєте, чи важливо, щоб державні службовці міністерства продовжили свою діяльність у реальному агросекторі через громадські об'єднання ще протягом кількох років?

В Україні в майбутньому можуть виникнути труднощі з набором кадрів у державному секторі. Вже сьогодні спостерігається недостача чиновників, а в перспективі ситуація може погіршитися. Це, зокрема, пов’язано з більш конкурентоспроможними зарплатами в приватних компаніях.

Нам вже зараз треба навчати кваліфікованих чиновників з фокусом на євроінтеграцію, новий тип управлінців з новим мисленням. Я хочу започаткувати спеціальний курс з навчання наших молодих людей основам європейської аграрної політики. Студентів, які готові працювати в уряді. Мова йде не лише про посаду міністра, а і про аналітиків, галузевих фахівців. Наступної осені я хочу спроєктувати таку навчальну програму.

Нам потрібні кваліфіковані люди в міністерствах і відомствах, котрі швидко зможуть реагувати на євроінтеграційні виклики. Інакше нам буде дуже важко після 2028 року, коли Україна почне інтегруватися в європейські структури.

Рентабельність основних сільгоспкультур за час повномасштабної війни суттєво знизилась або була від'ємною. Чи загрожують агросектору масові банкрутства?

Згідно з класичними економічними теоріями, підприємства зазвичай стикаються з банкрутством на третьому році діяльності, якщо працюють у збиток. Для українського агробізнесу 2021 рік виявився надзвичайно успішним. Країна зібрала рекордні 106 мільйонів тонн врожаю, що дозволило сільськогосподарським підприємствам досягти відмінних фінансових результатів. Саме кошти, отримані у 2021 році, ми використовували в 2022-2023 роках.

Рік 2025 стане ключовим моментом для аграрних підприємств, які вже три роки зазнають збитків. На певному етапі їх ресурси вичерпаються, і виникне проблема з посівом, а згодом виникнуть труднощі з виплатою заробітної плати. Наступний рік особливо критичним буде для фермерів південних і східних регіонів України, де ймовірність масових банкрутств є дуже високою.

Лише на сході та півдні?

Різниця в прибутковості між українськими регіонами є вражаючою. До початку великої війни основним фактором, що впливав на цю різницю, були погодні умови. Нині ж ситуація змінилася, і на прибутковість впливають такі чинники, як наявність робочої сили, бойові дії, руйнування інфраструктури та інші. Західна частина країни демонструє відносно стабільні фінансові результати, тоді як південні та східні регіони зазнають значних втрат. Що стосується півночі, то її ситуація варіюється в залежності від конкретної області та району, проте вона все ще залишається на плаву, хоча відчуває гостру нестачу кадрів.

Дуже важко зараз будувати якесь бачення майбутнього розвитку агросектору. До закінчення активних бойових дій в Україні неможливо робити будь-які прогнози.

Багато кажуть про стійкість українських фермерів, яка перевищила очікування. Які ще фактори, крім людського, її визначають?

Однією з позитивних тенденцій є зростання вартості основних сільськогосподарських культур. Ціна на соняшник досягла 28-29 тисяч гривень за тонну, що стане підтримкою для дрібних і середніх фермерів. Також спостерігається підвищення цін на сою та кукурудзу. Маємо надію, що ця тенденція збережеться, хоча багато що залежатиме від погодних умов і належної підготовки до посівної кампанії. Наразі ситуація виглядає не так погано, як це намагаються подати наші опоненти.

У 2024 році ми маємо суттєво покращену логістику та зернотрейдинг у порівнянні з початком 2022 року, а зерновий коридор активно працює. Проте прогнозується зниження загального врожаю. Чи правильно стверджувати, що цей негативний аспект не затьмарить позитивні зміни?

Цілком вірно. У цьому році витрати на морську логістику з Одеси до кінцевого споживача помітно зменшилися. В Україні процес транспортування з елеваторів до портів став більш економічним. Світові ціни на продовольство залишаються на хорошому рівні, принаймні до моменту появи нового врожаю з Бразилії та Аргентини. З урахуванням нинішніх запасів в Україні, ситуація на цей сезон виглядає досить оптимістично. Проте важливо також звертати увагу на специфіку окремих регіонів.

У 2022-2023 роках наші європейські сусіди обмежили експорт нашого зерна, коли зерновий коридор не працював належним чином. Наразі в Європейському Союзі спостерігається зниження врожайності, і для багатьох наших виробників експорт через наземні кордони вже не є вигідним. Чи можемо очікувати в таких умовах масштабних протестів з боку фермерів в ЄС, зокрема з Польщі?

Нещодавно в Брюсселі відбулися дні українського агробізнесу, під час яких делегація УКАБ взаємодіяла з представниками Європейської комісії, європейськими лобістами та іншими учасниками. Основна ідея зустрічі полягала в тому, що Європейський Союз вже політично визнав необхідність членства України в своїх рядах. Хоча ми стикаємося з серйозними викликами, такими як боротьба з корупцією та реформи в правоохоронних органах, найбільшою перешкодою залишається аграрний сектор.

Протягом останніх двох десятиліть український аграрний сектор досяг вражаючих результатів, виступаючи еталоном для багатьох країн. У Європейському Союзі дедалі частіше виникають питання щодо конкуренції з українською продукцією. Однак справжньою проблемою для європейських фермерів є не стільки Україна, скільки складна бюрократична аграрна політика ЄС. Крім того, їхні господарства зазвичай мають невеликі масштаби, що ускладнює конкуренцію на основних ринках зернових та олійних культур з такими країнами, як Бразилія, Аргентина, США і РФ, навіть без врахування українських постачань. Навіть у разі повної відсутності українського зерна на ринку ЄС, ситуація для місцевих аграріїв навряд чи покращиться.

Якщо в польському суспільстві стануться якісь емоційні злами і вони заблокують кордон -- ми знайдемо інші можливості експортувати зерно та олійні. Наприклад, торік таким партнером стала Румунія. Логістика через неї коштувала трошки дорожче, але румуни нам відкрили транзит харчових продуктів до інших країн ЄС.

Ми повинні постійно відстоювати свої інтереси, але при цьому діяти обережно та професійно. Протести в Польщі не зашкодять нашому зерну, проте можуть створити труднощі для продуктів, що транспортуються автомобільним шляхом, таких як заморожені або свіжі ягоди, молоко, кондитерські вироби та швидкопсувні продукти.

Для українського аграрія найбільш вигідним варіантом є експорт зерна через одеські порти, а не через Румунію чи Польщу. Чи не було б доцільно для європейських країн запропонувати нам найкращі умови, щоб отримати прибуток від логістичних послуг?

Перевезення зерна до Європи залізничним або автомобільним транспортом залишається невигідним, оскільки витрати значно перевищують витрати на доставку до Одеси. Навіть у минулому році це не було економічно обґрунтованим рішенням. Але на той момент ми не мали альтернативи.

В даний момент 95% українського зерна експортується через порти України, оскільки альтернативні маршрути є значно дорожчими. Наземна логістика через країни ЄС може бути цікавою для фермерів, які розташовані на відстані 30-40 км від європейського кордону. Тому в даних умовах немає сенсу транспортувати зерно європейськими шляхами, навіть якщо виникають такі запити.

У 2022 році агрономи рекомендували фермерам зосередитися на вирощуванні олійних культур, зокрема сої, натомість кукурудзи. Чи доцільно аграріям враховувати такі прогнози?

Малий фермер або агровиробник повинен максимально використовувати свої навички та доступні ресурси. У 2023 році прогнозували негативну рентабельність кукурудзи, проте минулого року її посіяли на площі 3,8 млн га, і завдяки сприятливим погодним умовам отримали якісний врожай. Якщо у фермера є можливість виростити 3,5 тонни сої з гектара — нехай займається цим. Якщо ж у нього бракує технологій або відповідного клімату — тоді йому слід зосередитися на вирощуванні соняшнику.

Ми живемо в епоху глобальної торгівлі зерном, де вже відбуваються угоди на врожай 2025-2026 років. Ціни коригуються в залежності від подій у ключових регіонах. Наприклад, у випадку з пшеницею, основна увага зосереджена на Росії, яка контролює 20% світового ринку. Ця країна, що розв'язала агресію, прогнозує значне зменшення врожаю через приморозки та несприятливі погодні умови, внаслідок чого ціни на пшеницю в усьому світі зросли.

Аналогічна ситуація і з соєю: світ звертає увагу на Бразилію та Аргентину, де прогнозують відмінний урожай. Якщо ці прогнози справдяться, українцям варто розглянути доцільність посіву сої, адже ми не займаємо провідних позицій на цьому ринку.

Україна займає провідні позиції у світі в виробництві соняшнику та соняшникової олії. Однак перед тим, як розпочати їх вирощування, варто звернути увагу на світовий ринок: ціни на ці продукти залежать від вартості пальмової та соєвої олії.

У цьому сезоні в деяких регіонах температура трималася на високому рівні протягом 40 днів, а на півночі України все частіше виникають явища суховіїв. Які наслідки змін клімату ви прогнозуєте для аграрного сектору в найближчі 5-10 років?

Пригадайте, як у 2002-2003 роках Україна здатна була виробляти лише 5-7 мільйонів тонн кукурудзи, яка є досить чутливою до температури. Нині ж обсяги виробництва перевищують 40 мільйонів тонн. Фактично, зміни клімату стали на користь Україні, дозволяючи вирощувати культури, які раніше були поза межами наших уявлень.

Те ж саме можна сказати і про соняшник, і про сою. Десять років тому у Львівській області ніхто не бажав займатися вирощуванням соняшнику через холодні та вологі погодні умови. Сьогодні ж цей регіон став одним із провідних у виробництві соняшнику та кукурудзи. Чернігівська область тепер займає друге місце в Україні за обсягами виробництва кукурудзи, поступаючись лише Полтавській. Ці зміни стали можливими завдяки кліматичним змінам.

Міністерство аграрної політики активно підтримує ідею розвитку агропереробної промисловості у своїх повідомленнях. Чи є це реальним потенціалом на найближчі 10-20 років, або ж це лише декларації без конкретних дій?

-- Україні потрібна переробка сільгосппродукції. Питання в окупності, і хто буде фінансувати ці проєкти. На жаль, зараз у нас немає фінансових інструментів для реалізації проєктів вартістю понад $100 млн, навіть за програмою Ukraine Facility.

Наразі жодна з провідних міжнародних фінансових організацій не надає проектного або беззаставного фінансування з тривалим періодом пільгового погашення. Таким чином, для реалізації умовного спеціального економічного зони, заводу з виробництва рослинних протеїнів або крохмалю на суму $100 млн мені необхідно мати або власні кошти (яких немає), або активи на $150 млн для застави. В умовах війни всі українські активи втратили свою вартість, і ніхто не готовий навіть оцінити їх. Це створює очевидні труднощі для реалізації масштабних переробних проектів в Україні, поки не з’являться механізми беззаставного або проектного фінансування з тривалими термінами повернення боргу.

Маленькі проєкти зараз потроху розвиваються. Нещодавно ми нагородили грантами і допомогою десять переможців проєкту "Агрокебети. Рости своє", хоча вибирали серед 396 учасників. В Україні намагаються розвивати невеличкі проєкти: маленькі пекарні, виробництво повидла, меду або козячого сиру тощо. Проте ці проєкти не можна масштабувати до $100 млн. Хоча треба віддати належне банкам, які починають їх фінансувати. Тому рух іде в правильному напрямку, хоч і повільно.

Ви займаєтеся управлінням і спільним володінням декількома інвестиційними проєктами у аграрній сфері. Як ви оцінюєте зацікавленість людей у придбанні земельних ділянок з метою отримання пасивного доходу?

Як і передбачалося, обсяг транзакцій залишався стабільно низьким протягом усіх трьох років реалізації земельної реформи. У західних регіонах України угоди практично не укладаються, оскільки громадяни очікують зростання вартості своїх активів. На Чернігівщині, Сумщині та Харківщині покупців немає. Також не виправдалися сподівання, що з 1 січня 2024 року юридичні особи почнуть активно скуповувати земельні ділянки.

Вкладення в землю, як і в інші види нерухомості, здійснюють лише ті, хто має залишкові фінансові можливості, а таких небагато. Тому обговорювати інвестиції в землю до завершення війни є передчасним.

Мінекономіки звітує про успішне розмінування сільськогосподарських земель. Чи є в цьому сенс, якщо ця послуга коштує в рази дорожче за гектар землі?

На мою думку, уряд має ясні пріоритети стосовно розмінування, фінансованого державою чи спонсорами. Спочатку розміновуються об'єкти інфраструктури, потім житлові приміщення, а сільське господарство займає третє місце. Отже, коли держава виділяє фінансування, нехай сама вирішує, які території підлягають розмінуванню. Те ж саме стосується і бізнесу: якщо для них вигідно інвестувати в цю землю, то чи можу я давати їм якісь поради?

Однією з ключових складових вашої діяльності є проєкт "Агрокебети", спрямований на підготовку молоді до кар'єри в аграрному секторі. Які аспекти навчання українських фахівців потребують покращення у порівнянні з європейською системою?

Наші університети переважно функціонують як освітні установи, де наукова складова не займає значного місця. Саме відсутність науки ускладнює процес впровадження інновацій та розвитку нових технологій.

Крім того, наша система освіти надто заплутана в бюрократії. Незважаючи на всі розмови про автономію вишів, їм доводиться постійно займатися оформленням ліцензій, підрахунком навчальних годин, кількістю гуртків та багатьох інших процедур.

Слід зазначити, що в Україні виникли потужні приватні університети, які забезпечують високі стандарти як в освіті, так і в наукових дослідженнях. Зокрема, Київська школа економіки, Український католицький університет та Американський університет Києва вирізняються своєю якістю. Існують приклади, коли студенти готові інвестувати до $5 тис. щорічно в навчання в цих установах. Вони слугують зразком для державних вищих навчальних закладів, вказуючи на шляхи подальшого розвитку.

Тут існує декілька можливих підходів, зокрема, зменшення кількості вищих навчальних закладів. У нас уже налічується понад 500 таких установ, тому є сенс зосередити фінансування на найкращих, шляхом скорочення неефективних. Варто усвідомлювати, що державне фінансування освіти з кожним роком зменшується.

Чи має сенс готувати фахівців, якщо підготовка здійснюється за замовленням певного агрохолдингу для конкретної вакансії?

Ми вже активно працюємо в цьому напрямку. У рамках ініціативи "Агрокебети" провідні агрокомпанії об'єднали свої фінансові ресурси та вирішили створити навчальний план, який зможе підготувати спеціаліста, якого ми потребуємо, всього за півтора року. Основою нашої програми стала роль середнього менеджера в агрономії.

Я вважаю абсолютно правильною ідею швидко підготувати людину, яка точно буде працювати на агропідприємстві, точно знає, де і для чого вона буде використовувати набуті знання.