Костянтин Немічев: У 2023 році росіяни черпали воду з калюж і не здавались. У 2024-му ж зізнаються у поразці, адже їм не вдалося доставити необхідні продукти.

27 лютого 2022-го російська армія прорвала оборону Харкова. Приблизно тисяча солдатів та офіцерів Псковської дивізії готувалися захопити обласну адміністрацію, СБУ, міськраду, телецентр. Усе мало бути швидко і без опору. Але щось пішло не так.

У те ж саме недільне ранішнє пекло більше 600 добровольців зібралися, щоб дати відсіч ворогу. Серед них був Костянтин Немічев, який у свої 18 років вже мав досвід боротьби з тітушками, об'єднавши фанатів місцевого футбольного клубу "Металіст" для протистояння Антимайдану.

Разом із товаришем Сергієм Величком (Чилі), автором кричалки "Путін - ху*ло", він створив "Кракен" - підрозділ, який відтоді встиг дати бій окупантам у Харкові, Балаклії, Куп'янську, Часовому Яру, Бахмуті, Соледарі.

Сьогодні "Кракен" є одним з провідних підрозділів штурмової піхоти Головного управління розвідки Міністерства оборони.

В інтерв'ю УП Немічев розповів про оборону Харкова без підтримки держави, як ГУР став партнером добровольців та чому в 2024 році фортифікації знову довелося будувати лопатами.

Читайте також: "Кракен" атакує. Історія спецпідрозділу ГУР МО, який демонізують росіяни

Спеціальний підрозділ "Кракен" сформували футбольні фанати під вашим керівництвом разом із Сергієм Величком. Принаймні двічі ви та ваші товариші по зброї стали ключовими гравцями у захисті Харкова, на який посягали російські агресори. Яким було ваше початок у цьому бойовому шляху?

Підготовка до конфлікту стартувала в 2021 році...

Але до цього моменту вже прозвучала ваша відома вигук 30 березня 2014 року: "Путін - геть із України!"

- Це 2014 рік, Євромайдан. У Харкові був дуже активний антимайдан. Був такий сепаратист Жилін, який володів клубом "Оплот" і таксопарком "3040". Вони наймали тітушок, які били активістів Євромайдану.

Євромайдан у Харкові складався з жінок, викладачів та інших людей, які не мали можливості постояти за себе, але прагнули жити в країні, що відповідає європейським стандартам. Як футбольні вболівальники, ми вирішили стати на захист Євромайдану і оберігати активістів від атак агресивних груп.

Скільки вам було років у той час?

Коли мені виповнилося 18, я навчався в архітектурному коледжі.

Антимайдан зібрався поблизу пам'ятника Леніну в Харкові, і учасники не приховували своїх облич.

Ми провели марш, якщо я не помиляюся, разом з вболівальниками "Шахтаря". Саме тоді вперше почулася підтримка, яку вигадував Сергій Величко.

Пізніше відбувся ще один похід, після якого я усвідомив, що Харків під надійним захистом.

Марш відбувався з підтримкою фанатів "Дніпра", коли на нього вийшли активісти антимайдану. Вони свідомо організувалися і прямували до нас, але їхня спроба виявилася невдалою – ми успішно їх нейтралізували. Прихильники "Металіста" разом з фанатами "Дніпра" швидко розігнали антимайданців.

Після цього ми з хлопцями зустрілися і ухвалили рішення вирушити на фронт. Визначили, що Харків знаходиться під надійним захистом. Тому ми записалися до батальйону "Азов".

- І ви вирушили на звільнення Маріуполя?

Це був літній період. Ми пройшли курс молодого бійця, який тривав два тижні. До цього я навіть не тримав у руках автомат. Під час навчання нам надали базові навички та ознайомили з тактикою. Тренування проводили офіцери з "Альфи". Після завершення навчання ми вирушили на Донбас: Іловайськ, Павлопіль, Широкине. Це був час численних операцій, під час яких ми здобули безцінний досвід. Підготовка була надзвичайно якісною. У 2015 році, коли "Азов" став полком, я обіймав посаду заступника штабу батальйону.

Ми проходили курси НАТОвські, приїжджали американці, які вчили нас штабній культурі, управлінню, що дуже знадобилося в 2022 році.

- Ви розуміли, що 24-го лютого 2022-го буде повномасштабний наступ Росії?

- У 2021 році Росія почала навчання на кордоні з Харківською областю. В рамках ініціативи Андрія Білецького "Не панікуй - готуйся!" ми вишколили в Харкові близько 5000 осіб. Ідея полягала в тому, щоб військові ветерани передавали досвід цивільним.

Щосуботи і щонеділі до нас приходили харків'яни, яким ми викладали тактику пересування, показували, як користуватися зброєю, що робити, якщо обстріл, де бомбосховища. Ці люди і стали основою "Кракена". Останній вишкіл перед вторгненням був 22-го лютого, і на нього прийшло понад тисяча осіб - люди вже розуміли, що буде війна і треба готуватися.

24-го лютого ми зібрали велику кількість добровольців.

- Що відбувалося 24 лютого? Як поводилася влада, поліція, Служба безпеки України? Зараз триває суд щодо очільника місцевої СБУ, який начебто вчинив державну зраду.

23 лютого ми провели переговори з представниками Монастирського, який займав посаду міністра внутрішніх справ у період з 2021 по 2023 рік. Як волонтери, ми усвідомлювали: у разі війни ми знаємо, куди звернутися за зброєю.

Всі, хто отримав навчання, 24 лютого були в курсі, куди направлятися.

Я прогнозував, що зв'язок буде перебитий і транспорт не працюватиме. Але зв'язок був, навіть метро ще їздило 24 лютого.

У нас було три точки збору. Перша точка для тих, хто вже з досвідом. Друга - для тих, хто хоче допомагати, але без досвіду, і треба їх натягувати. І третя для тих, хто "знайомий знайомого, кум, брат...", тобто людей, що хочуть долучитися, але інформацією про них ми не володіємо.

На ранніх годинах, близько 7-ї та 8-ї, вже зібралася група з 600 добровольців, які вирішили приєднатися до нас. На жаль, військові комісаріати залишалися закритими, і ніхто не мав уявлення, куди слід рухатися та які дії вживати. Водночас на виїзді з Харкова утворилися величезні черги.

Метро функціонувало недовго, і незабаром люди почали використовувати його як притулок. Тим часом ми готувалися до оборони окружної дороги. Через кілька днів Харків опинився в напівоточенні. Наші добровольці з 92-ї та 93-ї бригад тримали оборону на окружній дорозі, стримуючи наступ російських військ.

Натиск був на Північну Салтівку, яку вони знищили при спробі зайти.

Читайте також: Постапокаліпсис на Північній Салтівці. Як росіяни перетворили великий житловий масив Харкова на район-привид

27-го лютого росіяни прорвали стик двох бригад. Перших своїх солдатів вони завозили на цивільних фурах. Скоріш за все, на фурах, відібраних у наших водіїв на кордоні з Росією. Росіяни почали розвертатися на Олексіївці (житловий масив на півночі Харкова - УП).

Вже о шостій ранку почали надходити повідомлення з фотографіями та дзвінками від людей, які повідомляли про дивну ситуацію: на місці були присутні особи у зеленій формі, що свідчило про їхню ймовірну приналежність до російських військ.

Почали прибувати їхні "Тигри". Щоб не відводити людей з місць, адже якщо ми це зробимо, вони можуть почати атакувати з інших боків, ми вирішили залучити добровольців. На той час ми вже увечері відправили групу добровольців на одну з позицій. Я вважав, що вільних бійців наразі немає.

Я звертаюся до особи, яка займалася у нас комплектуванням особового складу, і запитую: "Як справи з людьми, чи потрібно організовувати групи?". Він відповів, що наразі у нас є 46 груп. Звідки вони взялися? Люди просто приходили, адже весь Харків тоді був у русі: "Куди йти?".

Ті, хто мав бойовий досвід, отримали призначення на керівні позиції в групах, а також озброїлися, видавши їм зброю та РПГ. Жінки займалися виготовленням "коктейлів Молотова". Ми також знайшли один пікап із встановленим ДШК (великокаліберним кулеметом) на одному з покинутих складів.

Ці підрозділи ми направляємо в різні райони для очищення міста та ліквідації російських сил.

Яка була приблизно кількість російських груп у місті?

У Харкові з’явилася Псковська дивізія, проте не в повному складі. Гадаю, що їх кількість становить близько тисячі осіб.

Полонені російські офіцери, яких ми захопили на території 134-ї школи, ділилися інформацією про свої завдання. Солдати, які прорвали лінію фронту, отримали завдання захопити п’ять ключових об’єктів: будівлю державної адміністрації, міськраду, СБУ, поліцію та радіотелевізійну вежу. Після успішного виконання цього плану вони повинні були подати сигнал для наступної хвилі атак, після чого мали вийти танки. Однак завдяки добровольцям, які використовували "коктейлі Молотова" та автомати, їхні наміри не були реалізовані.

Їх зачистили по всьому місту. Останнім форпостом росіян була 134 школа. І там ми намагалися їх знищити, хлопці пробували штурмувати, але вони дуже якісно закріпилися. Це були контрактники, які розумілися на своїй справі.

І тоді з фронту 92 бригада виділила танк, який розібрав цю школу. Росіянам пропонували здаватися в полон, але вони казали, що ні - "будемо триматися".

Був бій всередині школи. Наші були на 1-му поверсі, а росіяни на 3-му, гранатами намагалися закидати. Тобто важкий бій був. Завдяки танку 92-ої бригади вдалося розібрати школу і знищити останніх росіян. Решта розуміли, що вони не закріпилися, і відходили по лісах, по лісосмузі. Вони їздили по Салтівці, заїжджали на Петра Григоренка, метро Армійська - по всьому місту блукали.

Ми виявляли їх у лісах і ліквідовували.

Отже, ось яким непростим видався день 27 лютого.

Після цього почався процес створення "Кракена". Як ви потрапили до ГУР МО?

- Формування "Кракена" почалося ще з вишколів. Бо це були перші добровольці, перші командування, розбиття секторів.

24 лютого ми вже були готові. Ми активно шукали зброю для добровольців, знаходячи її на різних покинутих складах. У цьому нам дуже допомогло ГУР. Завдяки цій співпраці ми виконували різні завдання разом. Наприклад, ми підірвали міст, коли планувався проїзд бронепотяга з Дергачів до Харкова. Вибух рейок був здійснений спільно з ГУР.

На той момент ми почали оформлюватися в територіальну оборону, але задачі в нас були різні. Тому призупинили оформлення і почали планувати наступальні операції, щоб розбивати, розтягувати росіян, якнайдалі відкинути їх від Харкова, і припинити ці обстріли.

ГУР запропонував нам пройти оформлення, і ми з радістю погодилися разом з усіма волонтерами.

- Які ключові відмінності ви вбачаєте між "Азовом" та вашою службою в Нацгвардії?

Це, перш за все, дві абсолютно різні війни. У 2014 році основними засобами були артилерія, ГРАДи та автоматична зброя — це все, що ми мали. Проте в 2022 році конфлікт зазнав кардинальних змін: з’явилася авіація, ракети та сучасні технології.

У 2014 році ми підіймали якийсь китайський БпЛА, який летів на кілометр, і думали, що ми володарі цієї війни. У 2022 році у нас були особисті "Мавіки", завдяки яким ми на Північній Салтівці дивилися за пересуванням противника. Війна змінюється кожного дня.

Супротивник застосовував безпілотники "Орлан", що дозволило йому отримувати дані про наші тилові позиції. Пізніше в їхньому арсеналі з'явилися "Мавіки", як і в нашій армії, де вони також стали поширеними.

Конфлікт суттєво трансформувався, проте в 2014 році ми оволоділи методами, які стали основою для подальшого зміцнення м'язів.

- Всередині міста були зрадники?

- Я впевнений на 100%, і у нас є інформація, але вона не доведена. Судом нічого не доведено, та й зрадникам не дали відкритися.

Якби ми тоді, 27 лютого, зазнали невдачі, ми б вже чітко усвідомили, хто є зрадниками і які у них наміри.

Деякі з них змогли втекти, а інші, на мою думку, все ще перебувають у Харкові та займаються різними справами. Адже Служба безпеки України щодня затримує агентів.

На жаль, серед харків'ян трапляються й такі особи. Безперечно, зрадники існують на різних щаблях. Проте я сподіваюся, що Служба безпеки зможе виявити їх і притягти до відповідальності згідно з законом.

- У 2014 році проросійські сили в Харкові були представлені Добкіним та Кернесом. У 2022-му лишився тільки Добкін. Він яку займав позицію?

Прийняв незвичайну роль. Наразі він є священиком Московського патріархату.

Він дійсно робив знімки з автоматом у руках і заявив, що тепер на боці України. Чи це так?

Я вирушив на фотозйомку в Куп'янськ після того, як ми здійснили контрнаступ. Там він відвідав когось, передав певні речі та зробив кілька знімків.

Сумніваюсь, що його переконання змінилися. Він є частиною російської церкви, а ми спостерігаємо, як ця структура фактично виступає п'ятою колоною в Україні. Вони активно впливають на свідомість людей і займаються агітаційною діяльністю. Переконаний, що якщо провести ретельний аналіз, можна виявити безліч зрадників, які працюють зовсім не на благо України.

Є особи, які насправді змінили свої погляди після того, як ракета впала їм на голову.

Хтось у військо пішов, хтось займається волонтерством. Позиції Добкіна я не бачив. У нас є навіть депутати Шарія з міськради, які пішли в армію. Мали з ними конфлікти, але після вторгнення ці люди зрозуміли, що війна не десь там на Донбасі, війна у нас тут з Російською Федерацією.

І це був просто час, коли РФ зайшла на Донбас. Далі - Харків, далі, можливо, будуть інші регіони. Тому треба завжди готуватися і кувати націю. Якщо ми цього не будемо робити, то ми її просто втратимо.

У 2024 році Харків знову опинився під серйозною загрозою — російські війська активізували наступальні дії, захопивши ряд населених пунктів. Зокрема, виникали суперечки щодо дій росіян у травні 2024 року. Що ж тоді відбувалося?

10 травня стартував другий наступ на Харків. У той період ми виконували завдання в Часовому Ярі, утримуючи місто, оскільки Путін оголосив, що має намір захопити його до 9 травня. Як частина спеціальних підрозділів, ми були залучені до оборонних дій в Часовому Ярі і протягом 4 місяців успішно утримували свої позиції, не втративши жодної з них.

У 2023 році, під час контрнаступу в Харкові, ми звільнили околиці міста. Після цього наші сили були залучені до бойових дій по всій Україні, вздовж усієї лінії фронту: Бахмут, Соледар, Часів Яр і Запоріжжя стали новими напрямками нашої активності.

Вже в лютому минулого року до нас доходила інформація, що росіяни починають накопичення на кордоні й знову мають на меті захопити Харків. Ми почали розвідку. Попросили керівництво ГУР, щоб нам виписали бойове розпорядження на кордон Харківської області для розвідки, знайомства з підрозділами, які там стоять, щоб подивитися на їхню роботу.

Фортифікаційні споруди виявилися абсолютно не готовими, за винятком тих, які підготували ТрОшники, що перебували на місці. Нагадаю, що в 2023 році ми звільнили 95% території Харківської області, і було б можливим зводити укріплення будь-якої складності – адже не було обстрілів і жодних загроз. Можна було навіть створювати підземні міста. Проте, на жаль, можливо, існували інші пріоритети.

Командир батальйону ОУН Коханівський опублікував відео, на якому вони власноруч копають траншеї, використовуючи лопати та інші підручні інструменти...

Це сталося в лютому 2024 року. Ми провели аналіз ситуації і зрозуміли, що наразі немає жодних конкретних результатів, але потрібно зосередитися на підготовці. Ми зустрілися з представниками ОТУ Харківської області, обговорили з чиновниками важливі питання і навіть вдалося прискорити процеси з облаштування фортифікаційних споруд.

Проте, варто зазначити, що це не можна здійснити всього за півтора місяця, і такі дії мали бути вжиті раніше.

- А хто відповідальний за це?

Основним відповідальним за ситуацію є військове керівництво, зокрема очільник ОТУ Харківської області, стосовно якого триває судове розслідування.

- Екскомандувач ОТУ "Харків" бригадний генерал Галушкін, тодішній комбриг 125-ої бригади ТрО генерал-лейтенант Горбенко та інші були відповідальні за це?

Абсолютно вірно. Коли ми прибували на місця, нам відкривалася картина, де бійці територіальної оборони копали неглибокі окопи до колін, і на цьому їх підготовка закінчувалася, чого однозначно не вистачало.

Бійці нашого спеціального підрозділу розпочали зведення нової лінії оборони, яка простягнеться від Малих Проходів до Вовчанська.

Ми докладали зусиль, щоб зібрати підготовлені позиції на випадок наступу, де можна було б закріпитися і вести бойові дії.

У нас сталася неприємна подія. Усвідомлюючи, що нас очікує атака, ми вирішили відвести одну з рот з Часового Яру та направити її до Харкова.

На жаль, сусідні підрозділи відступили, і наша рота опинилася в оточенні, яке довелося проривати за допомогою резервних сил. Кілька бійців потрапили в полон, деякі загинули, але врешті-решт нам вдалося визволити наших хлопців. Після виходу з оточення вони зайняли нову оборонну позицію. Ворог був стриманий.

Російські війська наблизилися до Харкова, але не так, як це могло б статися.

Зупинивши ворожий наступ, ми настільки ускладнили їхню логістику, що їм доводилося долати понад 10 кілометрів пішки.

Ситуація була досить цікавою. Ми підбили їхню машину, що перевозила провізію, а також квадроцикл, який їхав неподалік. Через чотири дні наші хлопці зустрілися з росіянами. Вони взяли їх у полон, і ми почали спілкування. Виявилося, що всі ці солдати — контрактники, які служать лише 3-4 місяці. Росіяни вирішили залучити до наступу не досвідчених бійців, а новобранців.

Пригадую, як у Бахмуті, Соледарі, росіяни в оточенні сиділи місяцями. Пили воду з калюж, їли черв'яків, але вони не здавалися місяцями. Це були досвідчені люди. Хтось "вагнери", хтось просто зеки, але вони були ідейні.

Тих, хто здався під час наступу на Харків, запитуємо: "Чому ви вирішили здаватися?". І вони відповідають: "Нам не доставляють провізію, як ми можемо залишатися? Ми голодні. Ось і потрапили в полон".

Отже, у 2023 році вони фактично опинилися на межі виживання, а до цих людей просто не дійшли запаси.

Російська армія понесла втрати серед добровольців, які були готові йти на жертви.

Наразі ми ведемо бесіди з військовополоненими, і вони висловлюють думки на кшталт: "Я працюю на виробництві, мені потрібні кошти. Пропонують 30 тисяч доларів за вхід і адекватну зарплату. Звичайно, я прийму цю пропозицію". Проте, варто зазначити, що така фінансова мотивація не є тією ідейною спонукою, яка існувала раніше.

Що залишали після себе російські війська в захоплених містах та селах?

- У Харківській області люди не знали, що буде війна, і, прокинувшись, бачили на своєму ґанку російські війська. Вони просто опинилися в полоні росіян. Розповідали, що їх заганяли в погреби без їжі, без речей. Над ними знущалися там. Когось ґвалтували.

Варвары захватили людей.

У Вільхівці, яку ми звільняли, дідусь заховав російські снаряди для РПГ у своєму погребі і виніс їх нам, коли наші боєприпаси вичерпалися.

Або Балаклія, Харківський контрнаступ - спецпідрозділ "Кракен" іде в авангарді, звільняємо Вербове, перед нами - військові склади і місто. З втратами та боями зайшли в Балаклію. І коли ми піднімали прапор над адміністрацією, побачили, як площа наповнюється людьми з жовто-блакитними прапорами. Хоча за ці прапори людей розстрілювали, ґвалтували.

Під час очищення Балаклії ми натрапляли на місця, де катували і вбивали людей. Місцеві жителі ділилися з нами історіями про те, як вони створювали вірші та ховали прапори.

У цілому, підрозділ "Кракен" звільнив 27 населених територій.

- І потім частина з них знову опинилися в окупації?

Фронт продовжує свою динаміку. Наразі 3-тя штурмова бригада контролює ключові ділянки. Проте, на жаль, ситуація змінюється, і ми втрачаємо населені пункти, де минулого року була наша оборона в Куп'янському районі.

Тоді ми ліквідували підрозділ, що знаходився напроти нас, і зупинили їх наступ на пів року. Після цього нас перенаправили на інші фронти.

На жаль, нинішня ситуація з війною настільки ускладнилася, що утримувати лінію фронту стає дедалі важче.

У 2022 році Росія зазнала серйозної поразки, відступивши з Київської, Харківської та Херсонської областей. Цей досвід змусив їх переосмислити свою стратегію. У 2023 році вони почали процес реорганізації своїх збройних сил.

З'ясували, що використання тактичних груп і бригад для ведення бойових дій є неефективним, оскільки їх легко знищують. Причина в тому, що відсутня належна комунікація та зв'язок між бригадами. Тому ухвалили рішення перейти до дивізійної системи.

У 2023-му фронт майже не зсувався ні в ту, ні в іншу сторону. Тоді вони закріпилися, зробили фортифікації, замінувалися.

На Запорізькому напрямку росіяни побудували цілі підземні міста. Нам звідти дуже важко буде їх вибивати. Росіяни зробили реформу в армії, виконали роботу над помилками, використали свої сильні сторони - піхоту.

У 2022 році ми регулярно спостерігали за палаючими колонами російських військових машин. Це змусило їх дійти висновку, що тактика Вагнера є ефективною: хоча невеликі групи знищуються, деякі все ж виживають.

Цю тактику росіяни вперше використали в Соледарі, а потім у Бахмуті. Спочатку основну роль у їхніх діях відігравали ув’язнені, які брали участь у бойових діях. Нині ж російські військові формування складаються переважно з контрактників, тобто добровольців.

До речі, другий наступ на Харків на 80% відбувався пішки, подібно до того, що зараз спостерігається на Сумах.

Це команди, які безперервно, немов зомбі, наступають на тебе. Коли ми захищали Куп'янськ, наші стволи просто не витримували перегріву.

Росіяни підвозили піхоту на техніці до наших позицій, висаджували їх, а ми знищували їхні атаки. Вони просто кидалися в укриття, де знаходилися ми разом із Збройними силами. Деяких з них нам вдавалося знищити. Але коли це триває день за днем, місяць за місяцем, це вже нагадує наступ зомбі.

Ситуація склалася так, що ми деякі позиції втратили, але зрештою змогли їх повернути. Як я вже згадував, тоді ми ліквідували наступальний потенціал, і цей "зомбі апокаліпсис" зупинився. Наразі подібне відбувається на всьому фронті.

- Вас багато разів на моїй пам'яті росіяни "хоронили" і "брали в полон". Що це було?

- Як мені видається, Путін має певну ворожість до нас, до мене особисто, і до Чилі (Сергій Величко, командир "Кракена" - УП). На мою думку, це почалося після того, як ми вигнали російські війська з Харкова. Полонені говорили: вони були впевнені, що в Харкові немає жодного захисника, і їх завданням було захопити об'єкти та взяти місто під контроль.

Ми порушили їхні плани, і в результаті створили успішний спецпідрозділ, який продовжує свою місію, ліквідуючи російських загарбників. Коли 27 лютого ми звільнили Харків, в той же день наш штаб зазнав обстрілу—дві ракети влучили в нього. Вони усвідомлювали, хто став на заваді їхнім намірам.

Під час операції у Вільхівці, коли ми залишалися без належного зв'язку, депутат Госдуми Шаманов повідомив російським ЗМІ, що я та Чилі потрапили в полон. Це було зроблено з метою знизити наші темпи.

Після цього вони звинувачують нас у розстрілі полонених у Рогані, хоча насправді ми не брали участі у бойових діях у цьому районі і в той час перебували у Вільхівці.

Вони постійно заводять на нас кримінальні справи, додали нас в топ-10 розшукуваних злочинців Російської Федерації. Наші фотографії висять у райвідділках Росії. Намагаються через кримінальний світ Харкова замовляти нашу ліквідацію.

Проте, поки ми маємо цю інформацію, ми здатні реагувати на неї та вжити відповідні заходи.

- Яка історія знаменитої на весь світ кричалки авторства Сергія Величка "Путін - ху*ло"?

Ця пісня стала справжнім хітом, присвяченим президенту київського "Динамо". У нас виникали певні суперечки з ними. Ми вирішили модифікувати цю кричалку. Фанати об'єдналися, і в результаті адаптували її під образ головного супротивника. І в підсумку, вона здобула величезну популярність.

Тоді це була забавка, щоб означити головного ворога, який напав на Україну в 2014 році. Кричалку вигадав Чилі, він же її і відтворив.

- З кричалкою розібралися, а чому "Кракен"? Як з'явилася ідея?

Довгий час ми не могли визначитися з назвою, але коли мого товариша Чилі заарештували і не випускали з в'язниці, в мережі почали з'являтися меми з закликами: "Випускайте Кракена!". Хтось у жартівливій формі виголосив: "А що як назватися 'Кракен'?". Адже 'Кракен' - це жахіття для ворогів, що раптово з'являється і знищує все на своєму шляху.

- У багатьох військових депресивне бачення того, що на фронті. Іноді суспільство не дуже розуміє складність ситуації. Якою видається вона вам?

Підтримувати ентузіазм протягом тривалого часу вкрай складно. Потрібні чітко сплановані системні заходи. В армії вже розпочалися перші кроки реформ, але для досягнення значних змін їх потрібно розширити. Звісно, в умовах війни реалізувати такі масштабні реформи надзвичайно важко. Навіть якщо ми вирішимо зробити перерву або укласти якийсь договір, наша робота повинна продовжуватися. Нам не слід повторювати минулі помилки, коли пауза сприймалася як можливість для відпочинку.

Не можна втрачати пильність! Потрібно активізувати зусилля, зводити укріплення, зміцнювати військово-промисловий комплекс і реформувати збройні сили. Ці важливі кроки необхідно зробити, якщо ми прагнемо зупинити цю війну.