Гойдалки 2024 року - яке значення має рік, що завершується, в контексті військових, політичних та соціальних аспектів.
Звичний підхід — це підсумування року, що проходить. Зазвичай акцентують увагу на ключових подіях, які відбулися протягом цього часу. Проте для мене більш захоплюючими та важливими є тенденції, особливо ті, що виявилися в суспільно-політичному контексті України та в її оточенні.
Найбільшою проблемою, з якою ми стикалися за останній рік, стало значне погіршення воєнної обстановки, особливо в регіоні Донеччини.
Чому це відбулося? На початку року, з січня по квітень, значну негативну роль зіграло зупинення військової допомоги зі США через політичні суперечки в Конгресі. Це дало можливість російським силам суттєво зміцнити свої ресурси в порівнянні з українською армією, що, в свою чергу, призвело не лише до продовження, а й до активізації російського наступу на сході України. Додатково, російські війська також здійснили атаки на півночі Харківської області.
Інша категорія причин, що сприяла виникненню цієї ситуації, має внутрішнє підґрунтя. Це включає затримки у проведенні масової мобілізації, численні та різноманітні труднощі, пов'язані з її реалізацією, а також накопичення і загострення внутрішніх проблем в українських військових силах (організаційно-управлінські, тактико-стратегічні, соціально-психологічні тощо). Без вирішення цих питань нам буде складно сподіватися на позитивні зміни у військовій ситуації у 2025 році.
Дуже небезпечна, хоча поки що локально і стратегічно обмежена тенденція - участь північнокорейських військ у воєнних діях проти України. Це ще не Третя світова війна, як дехто каже, але відчутний, і якісно новий рівень інтернаціоналізації війни між Росією і Україною. Якщо ця тенденція буде розширюватись і посилюватись, то вона дійсно може стати передумовою для Третьої світової війни.
У конфлікті між Росією та Україною виявилися не лише негативні аспекти, але й деякі позитивні моменти. Найбільш помітною позитивною тенденцією для нас стало перенесення бойових дій на територію Росії. Це не лише стосується Курської наступальної операції, яка продемонструвала, що Збройні сили України все ще здатні проводити успішні наступи. Ще важливішим, на мою думку, є регулярне та доволі ефективне здійснення авіаударів по військовим і інфраструктурним об'єктам у Росії. Особливо слід підкреслити точні та результативні удари на великі відстані - понад 1000 км (іноді майже до 2000 км). Ці удари виконувалися українськими безпілотниками. Однак дозвіл від наших міжнародних партнерів на використання західної далекобійної артилерії ми отримали занадто пізно - лише наприкінці року, і, на жаль, можливості її застосування були значно обмежені. Проте це все ще є важливим свідченням тенденції перенесення бойових дій на російську територію.
Ця тенденція має важливе значення не лише з військової точки зору, але й у контексті політики та дипломатії. Ще одна критична межа, яку встановили наші міжнародні союзники, була перетнута.
2024 рік виявився надзвичайно суперечливим у контексті західної допомоги Україні. На початку року спостерігалася тривала пауза в наданні американської підтримки, яка тривала цілих чотири місяці. Однак у цей період активізувалися європейські союзники України. У лютому Європейський Союз затвердив новий довгостроковий фінансовий механізм під назвою "Ukraine Facility", який розрахований на 2024-2027 роки і передбачає надання Україні 50 мільярдів євро допомоги. Крім того, в лютому Президент Чехії Петр Павел ініціював створення спеціального фонду для закупівлі сотень тисяч артилерійських снарядів для України, до якого приєдналися близько 20 європейських країн. Реалізація цієї "Чеської ініціативи" суттєво допомогла подолати дефіцит снарядів, з яким стикалося українське військо. У 2024 році також була запроваджена "Данська ініціатива", спрямована на зміцнення співпраці у виробництві озброєння та розвитку військових технологій в Україні.
У липні 2024 року на саміті НАТО було схвалено новий пакет підтримки України на 2025 рік, що складе $50 мільярдів і буде надано країнами "Великої сімки". Унікальність цього пакету полягає в тому, що російські активи, заморожені на Захід, слугуватимуть заставою для фінансування допомоги Україні. Це стало важливим кроком і створило новий прецедент у використанні російських ресурсів на підтримку України. Хоча процес узгодження політичних, правових та організаційних аспектів цієї ініціативи затягнувся майже на півроку, перші мільярди з цього пакету вже надійшли в Україну наприкінці 2024 року.
У 2024 році фактично відбувся справжній ривок у розвитку військово-промислового комплексу (ВПК) України. Не вся інформація про це є відкритою, але ось деякі цифри з того, що відомо: на початку року було 300 компаній, зараз - понад 1000, які працюють у сфері розробки, виготовлення озброєння та військової техніки (ОВТ), сервісу, надання послуг та виконання робіт, пов'язаних із ОВТ; було 70 тис. працівників у цій сфері, зараз - понад 300 тис.; виробничі можливості були на $1,5 млрд, стали на $30 млрд із тенденцією зростання. Пріоритетом для ВПК України в 2024 році стали бойові безпілотники. За словами міністра оборони України Р.Умєрова, у 2024 році українські підприємства виготовили та зібрали: понад 1.5 мільйона FPV-дронів, ударні коптери-бомбери, літаки-камікадзе, розвідувальні дрони-крила, далекобійні deepstrike-дрони. У 2024 році вироблені в Україні бойові дрони склали понад 96% з усіх БпЛА, які використовували Сили оборони.
Однак у цій сфері залишається чимало викликів – фінансових, безпекових, організаційних, а також бюрократичних. На жаль, іноді спостерігаються серйозні проблеми з якістю продукції. Нестача фінансування для військового виробництва, безсумнівно, є однією з найгостріших проблем на сьогоднішній день. Виробничі потужності галузі функціонують лише на 30-40% від своїх можливостей. Проте ця ситуація також вказує на значний потенціал для розвитку вітчизняного військово-промислового комплексу.
Важлива тенденція 2024 року - укладання безпекових угод з нашими міжнародними партнерами. Протягом року було укладено майже три десятки таких угод, зокрема з усіма країнами "Великої сімки", а також з "Європейським союзом". З НАТО підписали Ukraine Compact - багатосторонній документ, що містить зобов'язання щодо безпекової підтримки України. Ці угоди не є гарантіями безпеки в прямому сенсі цього терміну, але вони юридично і політично оформлюють довгострокові (на 10 років) зобов'язання наших партнерів щодо політичної, воєнної (постачання зброї і боєприпасів) і економічної підтримки України. По суті йдеться про початок створення коаліції партнерів України в сфері безпеки.
У 2024 році спостерігалася активізація численних ініціатив і пропозицій щодо завершення конфлікту між Росією та Україною. Це варіювалося від мирного плану, запропонованого Китаєм і Бразилією, до сумнівних миротворчих вистав Орбана. Навіть Путін, зокрема, почав говорити про мир, але лише на умовах, що повністю влаштовують Росію. Україна, в свою чергу, ініціювала власний формат мирного процесу - Глобальні саміти миру. Ця ініціатива мала на меті створити міжнародний тиск на Росію, щоб примусити кремлівський режим зупинити агресію проти України. Крім того, Україна прагнула запровадити новий підхід до мирних переговорів, базуючись на Статуті ООН, що контрастувало з російською позицією та іншими "мирними планами", які не відповідали українським інтересам на той час.
В кінці 2024 року миротворча діяльність отримала новий поштовх завдяки перемозі Трампа на президентських виборах у США, а також його прагненню зупинити конфлікт в Україні.
Парадокс цієї тенденції, що фактично зародилася ще в 2023 році, полягає в тому, що кількість розмов про мир і припинення конфлікту зросла, але це не сприяло початку реальних мирних діалогів. Отже, можна говорити про певну метушню навколо миротворчості. Проте наприкінці 2024 року стало помітніше, що рух до можливих мирних переговорів став значно очевиднішим, ніж це було рік тому.
Цікавою і неоднозначною тенденцією 2024 року стали масштабні кадрові пертурбації в державних структурах української влади.
На початку року відбулась заміна Главкома ВСУ і частини військового керівництва України. Звільнення Валерія Залужного з посади Головнокомандувача ВСУ стало найбільш резонансним кадровим рішенням 2024 року. Але найбільш масштабні кадрові зміни відбулись в Кабміні, склад якого протягом року оновився майже наполовину. Певні кадрові зміни також відбулись в Офісі Президента України, у складі очільників обласних державних адміністрацій, деяких інших державних структурах. Наприкінці 2024 року почалась масштабна ротація в дипломатичному корпусі.
Здійснивши суттєві кадрові перестановки, уряд України, безумовно, прагнув внести свіжий подих у функціонування державного апарату. Однак парадокс полягає в тому, що ці масштабні зміни не виявилися достатніми для досягнення істотних зрушень у державній політиці.
Протягом 2024 року в суспільній свідомості України відбулися складні, але значущі явища.
Мабуть, вперше з початку масштабного вторгнення Росії в Україні в нашому суспільстві чітко сформувалися два протилежні табори щодо питання вибору між продовженням війни та миром. Аналізуючи результати численних соціологічних опитувань, можна зазначити, що приблизно третина українців вкрай негативно сприймає будь-які спроби укласти угоди з Росією для припинення конфлікту. Водночас, ще близько третини громадян демонструють абсолютно протилежну позицію — вони готові прийняти завершення війни, навіть якщо це вимагатиме територіальних поступок агресору. Такі погляди існували і в перший рік війни, але тоді їх підтримували лише близько 8% населення (за даними Київського міжнародного інституту соціології), а нині їхня кількість зросла в чотири рази. Інші українці не виключають можливості мирних переговорів для завершення конфлікту, але не згодні на мир будь-якою ціною.
Ясно, що зміни в громадській думці відображають не лише втому від війни, відчуту частиною наших співгромадян, але й ускладнення обставин на фронті, а також неоднозначне ставлення до масової мобілізації. Це також підкреслює, що перед нашим суспільством постає важка дилема: продовжувати війну з невизначеністю її наслідків або шукати вихід через мирні переговори з певними компромісами. Саме ця дилема стане головним викликом як для державного керівництва, так і для українських громадян у 2025 році.
