Лемківські голубці з картоплею з Донеччини

Нащадки депортованих на Схід України лемків через російських загарбників знову стали вимушеними переселенцями, проте бережуть свої традиції, зокрема й кулінарні

У Хлібодарівській сільській громаді Волноваського району Донеччини є село Сонячне, що до 2016 року мало назву Краснівка. Його заснували державні селяни, козаки й військові обивателі з Чернігівщини та Харківщини. У 1844 році до Сонячного прибули перші переселенці із Заходу України, а в 1951 році тут знайшли притулок лемки, - їх примусово виселили з територій Лемківщини, що відходили до Польщі.

Лемки, адаптуючись до нових умов життя, зберігали свої традиції, серед яких особливе місце займає приготування голубців. У 2023 році звичай приготування пісних голубців з картоплею був внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Село Сонячне та Волноваський район сьогодні перебувають під окупацією Росії. Проте нащадки лемків, які знову змушені залишати свої домівки, продовжують передавати свої традиції з покоління в покоління.

Село Сонячне стало другим домом для Лемків.

Фольклористка та дослідниця регіону Донеччини Ірина Крюченко, яка походить із Хлібодарівської сільської громади, розкриває цікаві факти про історію цього краю. Вона зазначає, що в 1951 році 115 сімей, що складали 528 осіб, були переселені до Сонячного. Ірина також акцентує увагу на тому, що з Донеччини були депортовані всі лемки, які проживали у селах Рябому та Ліскуватому, що нині належать до Дрогобицької області Польщі.

Літні люди ділилися спогадами про важкі часи. Вони переселялися з усіма своїми речами, а деякі навіть брали тварин – корів і телят. Тварин і людей розміщували у вагонах окремо. Що стосується особистих речей, один дідусь показував дробилку для кукурудзи, розповідаючи, що вона дісталася йому від діда з Лемківщини. Жінки ж гордо демонстрували свої вишиванки з бісером, - згадує Крюченко.

Додає, що лемків депортували восени, а будинки, куди їх заселяли, зовсім не були пристосовані до зимівлі.

Бабуся з Сонячного ділилася спогадами про свою родину, яка, повернувшись додому, виявила, що в хаті немає ані печі, ані даху. А зима вже на порозі, і діти ще зовсім маленькі... Ніде було розмістити худобу. Лемки підтримували один одного, ламали кущі та очерет, аби накрити хату, і з глини зводили пічки. Життя на новому місці давалося їм дуже важко, - зазначає пані Ірина.

За її словами, село Сонячне стало одним із куточків, де лемки-переселенці знайшли свою другу малу батьківщину. Дослідниця зауважує, що вони намагалися робити все, що й місцеві, проте й не забували, звідки родом, пам'ятали про свої звичаї.

У селі Званівка, що знаходиться в Бахмутському районі, лемки змогли легше інтегруватися, адже їх там було значно більше, - продовжує Крюченко. - Тут навіть збудували греко-католицьку церкву. Саме в цьому місці утвердилася традиція водити вертепи на Різдво. Натомість у Сонячному, коли лемки прибули, їх молодь вирішила організувати вертеп, але радянська влада пригрозила наслідками, заявивши, що якщо вони ще раз з'являться в масках, то зіткнуться з арештом. Люди були сповнені страху, тож вертепу не відбулося.

Він зазначає, що в селі Сонячному існувала лише православна церква Московського патріархату, через що лемки не мали можливості відвідувати богослужіння. Тож вони святкували свої свята в тісному родинному колі, збираючись у своїх оселях.

Зазвичай сім'ї збиралися разом на Різдво. Ніхто не звертав уваги на те, що відбувається за межами двору... Батько виходив на вулицю, обносив дідуха навколо, а потім запитував: "Чи можу я увійти до вашої оселі?"... На Святвечір лемки готували дванадцять пісних страв. У Донеччині місцеві також накривали столи та виконували пісні, але дотримувались не такої суворої традиції приготування, - ділиться пані Ірина.

Лемки готують голубці за традиціями своїх предків.

Вона підкреслює, що на Святвечір у лемків другорядною, але не менш значущою стравою після куті є пісні голубці з картоплею. Сучасні нащадки лемків зберігають традиції своїх бабусь і прабабусь, готуючи ці голубці саме так, як це робили їх предки.

Спершу відварюють картоплю, кількість якої залежить від розміру родини. Наприклад, можна взяти п’ять картоплин для приготування товченої картоплі. Далі натирають таку ж кількість сирої картоплі. Усе це змішують і додають дрібно нарізані сушені гриби. На олії готують засмажку з дрібно порізаної цибулі та моркви, яку також додають до картопляної маси. Чим більше буде цієї засмажки та грибів, тим смачніше вийде страва. Потім капусту відварюють звичним способом. У кожен лист загортають начинку та викладають голубці в каструлю, заливаючи їх невеликою кількістю гарячої води. Ставлять у піч і тушкують до напівготовності. Коли рідина випарується, голубці поливають засмажкою з томатною пастою або свіжими томатами та продовжують тушкувати до повної готовності. Вони виходять дуже смачними! – ділиться своїм рецептом пані Ірина.

Дослідниця наголошує, що до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини увійшли саме пісні голубці. Проте додає, що лемки шанують страву і в скоромному варіанті.

Скоромні голубці будуть представлені на святкування Різдва.

- Замість грибів до таких голубців кладуть будь-яке м'ясо, здебільшого свинину. Тушкують у сметані. Як і в першому випадку, готують із картоплею, без рису. Це теж дуже смачно. Тобто за традицією пісні голубці готували на Святу вечерю, а скоромні - будь-коли, та зокрема - на Різдво, - додає дослідниця.

І пісні, і скоромні голубці з картоплею називають тирчані - тобто з тертої картоплі. Крюченко зауважує, що саме такий склад надає страві цікавої крихкої консистенції, що схожа на рис.

- Бабусі-лемки навчали мене всім тонкощам приготування цієї страви з самого початку до кінця. На жаль, їх уже немає серед нас, але багато їхніх нащадків залишилися. Хоча Сонячне нині перебуває під окупацією, я знаю, що лемки, які виїхали, зберігають цю традицію. Ми завжди підтримуємо зв'язок: коли готуємо голубці, обов'язково обмінюємося фотографіями та ділимося ними в мережі. Традиція приготування голубців, хоч і не в самому Сонячному, але продовжує жити в цих родинах, - ділиться своїми думками дослідниця.

Експедиція вивчала звичаї та традиції лемків на Донеччині.

Пані Ірина зазначає, що внаслідок російської окупації нащадки лемків сьогодні проходять через процес переселення, подібно до того, як це відбувалося з їхніми предками в минулому.

Ірина Крюченко розповіла про свій досвід спілкування з трьома родинами, які переїхали на Захід України. Це покоління, що зберегло пам’ять про радянську депортацію, передану від предків. Вони бережно зберігають лемківські звичаї та традиції. Однак є й ті, хто залишився під окупацією та підтримує агресора. Їх вже не можна вважати лемками, оскільки вони відмовилися від свого коріння.

Зазначається, що цього року на Святу вечерю відбудеться онлайн-засідання громади Хлібодарів, де кожен учасник готує одну з традиційних святкових страв та ділиться рецептом.

— Хоча ми мешкаємо в різних містах, давайте спробуємо зустрітися таким чином, — говорить пані Ірина.

Наприкінці нашої бесіди вона зазначила, що для вивчення традицій лемків, депортованих у радянські часи у село Сонячне на Донеччині, відряджали експедицію.

Донецький обласний навчально-методичний центр культури запросив мене приєднатися до їхньої команди. У цій експедиції також були присутні фахівці з обласного управління культури та журналісти. У Сонячне вони прибули з камерами та фотоапаратами... Під час спілкування з місцевими мешканцями я дізналася про ці голубці, але без злагодженої командної роботи цього б не вдалося досягти, - підкреслила вона.