"Голодомор був спробою знищити основи нації." Як геноцид перетворився на глибоку травму для українського народу на багато поколінь.
Досліджуйте, якою насправді була мета Голодоморів в Україні, які демографічні наслідки це мало для нашого народу, як колективна травма вплинула на наступні покоління і чому визнання Голодомору як геноциду є важливим для світової спільноти — читайте в статті РБК-Україна.
Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв Голодоморів. У минулому столітті українці пережили три великі голоди - у 19921-23-х, 1932-1933-х та 1946-47-х роках.
Встановити точну кількість загиблих залишається складним завданням для дослідників. Проте демографічні втрати України внаслідок жахливого Голодомору 1932-1933 років оцінюються приблизно у 4,5 мільйона осіб. Серед них близько 3,9 мільйона – це втрати, які можна пов'язати з надсмертністю, а ще 600 тисяч – наслідок зменшення народжуваності. Ці дані наводить Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи Національної академії наук України.
На сьогодні близько 30 держав визнають Голодомор 1932-1933 років як геноцид українського народу. Лише в грудні 2022 року Європейський парламент офіційно визнав цей факт, тоді як США ще не прийняли подібного рішення, хоча понад половина штатів визнали Голодомор на своїх рівнях. Тим часом Росія, як правонаступниця СРСР, продовжує з неприхованою цинічністю заперечувати існування геноциду проти українців.
РБК-Україна звернулася до історика, куратора виставок про Голодомор і старшої наукової співробітниці Національного музею історії України у Другій світовій війні Яни Гринько, аби дізнатися про наслідки голоду, найбільш постраждалі регіони та вплив цих подій на нинішні покоління.
Ось цитата Яни Гринько.
У нас існує указ президента, що проголошує Національний день пам'яті жертв Голодоморів, проте важливо зазначити, що між голодом 1921-1923 років та голодом 1946-1947 років і Голодомором 1932-1933 років є істотні відмінності. Дослідники та правники вже підтвердили, що події 30-х років слід розглядати як акт геноциду проти українського народу, в той час як ми не можемо зробити такі ж висновки щодо голодів 20-х або 40-х років.
Мета Голодомору 30-х років була очевидною - Москва здійснила геноцид, прагнучи зберегти контроль над Радянською Україною та придушити опозицію, що виникла внаслідок колективізації та розкуркулювання. Ситуації в 20-х і 40-х роках мали свої відмінності, хоча методи залишалися подібними.
На початку 1921 року комуністичний режим намагався приховати факт голоду, а коли звертався до міжнародних організацій за підтримкою, акцентував увагу на ситуації в російському Поволжі, ігноруючи проблеми півдня України. Однак у 1922 році все ж дозволили міжнародним організаціям втрутитися на нашу територію, щоб допомогти тим, хто страждав від голоду. У 30-х роках така можливість вже була відсутня.
У 40-х роках голод на території України був частково викликаний війною, оскільки регіон став ареною численних бойових дій. Це призвело до серйозних руйнувань у сільському господарстві, промисловості та загалом в економічному житті країни. Однак головними факторами, що спричинили голод, стали хлібозаготівлі та пов'язані з ними репресії. Як наслідок, країна зіткнулася з масовою дистрофією та високими показниками смертності.
Історик і куратор виставок про Голодомори Яна Гринько (фото з особистого архіву)
Голодомор спричинив великі демографічні втрати для України. В кримінальній справі №475 про Голодомор, експерти говорять щонайменше про 4 мільйони вбитих у 1932-33 роках.
Дослідники, зазвичай, орієнтуються на дані переписів населення, проведених у 1926 та 1937 роках. Проте ці джерела можуть не відображати всіх аспектів міграційних процесів, оскільки відбувалося безліч пересувань, таких як виселення, депортації та переміщення. У Радянському Союзі мали місце регулярні відрядження, що ускладнює точний підрахунок числа жертв.
Окрім того, перепис населення 1937 року був засекречений, оскільки не виправдав сподівань вищого радянського керівництва, зокрема Сталіна. Радянська влада прагнула продемонструвати зростання демографічних показників і успіхи соціалістичної моделі в країні. Хоча результати перепису засвідчили загальне збільшення населення в СРСР, вони не відповідали числам, яких очікували комуністичні лідери. До того ж, дані вказували на зменшення чисельності населення в Українській республіці.
Складно уявити, яким би виглядало населення України сьогодні, якби не Голодомори та інші великі злочини, що мали місце згодом, разом із наслідками Другої світової війни.
Наприклад, дослідник Андрій Козицький говорить, що навіть за 90 років після Голодомору приріст українців у світі збільшився лише на 20%, а на території, де відбувався геноцид, приблизно на 10%. Це маленький показник і він не говорить про відновлення популяції після геноциду. Наприклад, казахи, які теж пережили масовий голод, що має ознаки геноциду, змогли відновити свою популяцію через 40 років.
В четверту суботу листопада українці вшановують пам'ять про жертв Голодоморів (фото: Getty Images)
Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи Національної академії наук України встановив, що найбільші втрати під час Голодомору 1932-1933 років спостерігалися в центральних і східних регіонах країни. Зокрема, це територія, що проходить через Вінницю, Київ та Харків.
Не слід забувати, що комуністичний режим намагався замовчувати факти Голодомору. Існували численні ситуації, коли дані про смертність просто не реєстрували, внаслідок чого вони не потрапили до офіційної статистики. Коли ми згадуємо, що в певних регіонах були величезні втрати, це аж ніяк не зменшує біль і страждання мешканців інших областей.
Необхідно враховувати й інші аспекти. Наприклад, південні області України відомі своїми зерновими культурами, де розташовані значні посівні площі. Частина насіння могла залишитися в цих регіонах. У деяких місцевостях його використовували для годування робітників, адже потрібна була певна кількість людей для виконання польових робіт.
У Чернігівській області завдяки лісовій місцевості люди мали більше шансів вижити. А у Донецькому регіоні багато людей були залучені до роботи на промислових об'єктах і смертність там могла бути нижчою у порівнянні з Харківщиною.
Жертви Голодомору. Харківська область, 1933 рік (зображення: Александр Вінербергер/Вікіпедія)
Визнання цих злочинів є важливим моральним бар'єром, який покликаний запобігти їх повторенню. У світлі актуальних подій стає зрозумілим, що визнання Голодомору як геноциду відбулося пізно. Більше того, не всі країни, принаймні в Європі, ще визнали цей факт.
Голодомор був націлений на ліквідацію української нації. Визнання Голодомору як акту геноциду з боку світу підтверджує, що український народ існував у 30-х роках, і що Сталін намагався його знищити.
Перед початком широкомасштабної агресії диктатор Путін неодноразово виступав із заявами, в яких відкидав сам факт існування української нації, стверджуючи, що росіяни та українці є єдиним народом, а територія України нібито є частиною Росії.
Вже тоді світ, який би визнав Голодомор, мав би дуже категорично відреагувати на ці непрямі заклики до геноциду українців. Тому визнання Голодомору необхідне.
Комуністичні діячі транспортують зерно з колгоспу в Харківській області, 1932 рік (джерело: Вікіпедія)
Голодомор залишив глибокий слід у душах українського народу. Наступні покоління почали маскувати свою ідентичність або ж відмовлятися від неї.
Однією з цілей Голодомору було знищення основ української нації, її здатності до опору та прагнення до волі. У регіонах, де відбулися ці жахливі події, надалі не спостерігалося відкритого збройного протесту.
Вчені Вікторія Горбунова та Віталій Клинчук вивчають трансгенераційні ефекти Голодомору. Це явище, коли наслідки травматичного досвіду передаються наступним поколінням через їхню поведінку. Люди, які пережили Голодомор, передавали своїм дітям навички виживання в умовах тоталітарного режиму. Таким чином формувалися певні патерни поведінки, які діти вбирали в себе, а згодом передавали їх своїм нащадкам.
Проблема російської мови в Україні має своє коріння у трагедії Голодомору, хоча це лише одна зі складових. У 30-х роках минулого століття багато людей усвідомили, що для виживання в умовах тоталітарного режиму необхідно адаптуватися, зокрема, перейти на російську мову. Згідно з тодішніми уявленнями, все українське асоціювалося з відсталістю та сільським життям, оскільки Україна була аграрною країною, а більшість населення мешкала в селах. Натомість російська культура сприймалася як символ прогресу та урбанізації. З часом українці почали приховувати своє сільське походження і обирали російську мову під час навчання або працевлаштування в містах. В результаті цього їхні діти вже не могли усвідомити своє коріння.
Я спостерігала численні випадки в Харкові та Києві, коли бабусі та дідусі, які мешкали в селі, спілкувалися українською, тоді як їхні діти та онуки, переїхавши до міста, переходили на російську мову.
Надзвичайно важливо обговорювати, вивчати, усвідомлювати та розуміти, що багато українців перейшли на російську мову не через зручність, а внаслідок переживань своїх предків, які зазнали репресій за свою українську ідентичність.
Жертви Голодомору на вулицях Харкова, 1933 рік (фото: Александр Вінербергер/Вікіпедія)
Окрім цього, український патерн "не виступати на передній план" виникає також внаслідок історичної травми. У часи Радянського Союзу існувала необхідність дотримуватися загальних стандартів, не виділятися з натовпу, адже це могло привернути небажану увагу та призвести до переслідування з боку НКВД.
Також у людей сформувалась звичка, що краще не ділитися своїм успіхом і не пишатися фінансовим становищем, бо на генетичному рівні зберігається страх бути розкуркуленим, хоча цього давно вже не існує. Про це можна прочитати в дослідженнях Ірини Реви "По той бік себе".
Після Голодомору в суспільстві з'явилося усвідомлення, що ті, хто займає посади в державних структурах, можуть забезпечити собі існування. Це призвело до формування думки про необхідність влаштування дітей на роботу в держоргани, поліцію та інші подібні установи, адже це забезпечувало їм шанси на виживання. Таким чином, сучасні проблеми з корупцією мають свої корені ще в 30-х роках, коли багатство було розподілене нерівно, і лише члени комуністичної партії мали доступ до значних ресурсів.
Голодомор також дуже вплинув на розвиток політичної основи України. Нам важко ставати самостійними, ми ніби вчимося з нуля це робити, нам складно будувати незалежні стійкі державні інституції, бо в Радянському Союзі вони всі були під контролем центру. А це зовсім інша історія, ніж в демократичній країні.
Сьогодні ми навчаємося висловлювати свої думки та ідентичність у світі, оскільки довгий час інші, особливо колонізатори, говорили про нас від свого імені.
Це далеко від наукового підходу, але якщо уявити, що не було б Голодомору 1932-1933 років, то українці вийшли б з Радянського Союзу вже на початку 30-х. Вони не сприймали цієї політики колективізації, розкуркулювання, вони не були з цим згодні.
Тодішня українська комуністична еліта теж почала розуміти, що Україна має свій шлях, навіть якщо він комуністичний, але він може бути незалежний від Москви.
Про це говорив український економіст Михайло Волобуєв - автор концепції української самодостатності УСРР. За що був арештований в 1933 році. Про незалежну культуру та мистецтво говорили українські митці, яких Сталін знищив. Якби не Голодомор, то лозунг "Геть від Москви" став би реальністю.
