Денис БОЙКО: Після контакту з Гусєвим Рамос вигукнув: "Я тобі зміну зроблю!"

Один із найвидатніших воротарів в історії незалежного українського футболу завітав до програми "Стара школа".

На початку весни він оголосив, що завершує грати. Йому 37 і можна казати, що український футбол залишає епоха. Трохи згодом ми зустрілися з Денисом Бойком, щоб згадати, як то все було: як зіпсував свято Ярославському; як оговтувався від голу в Тирасполі і зіткнення з Гусєвим; як шокував "Наполі" і став найкращим голкіпером Ліги Європи; про те, як вбивали "Дніпро" Рамоса; про перепалки з фанатами "Дніпра" та "Динамо"; про те, чим зачепили Коломойський і Фоменко; хто каламутив воду в "Поліссі"; до якого тренера пішов би хоч зараз.

Є багато цікавого, про що можна поговорити. Тож запрошуємо вас до читання - сьогодні у нас в гостях на Sport.ua та в програмі "Стара школа" Денис Бойко.

Денисе, з того моменту, як ви ухвалили рішення завершити свою кар'єру, пройшло зовсім небагато часу. Чи вдалося вам вже звикнути до життя поза футболом?

Закінчивши футбольну кар'єру, не можу сказати, що мені складно адаптуватися до життя поза спортом. Це абсолютно не є для мене проблемою. Я завжди вів різнобічне життя, навіть під час своїх виступів на полі. Це, скоріше, стереотип, який глибоко вкоренився в свідомості людей. Коли настає момент завершення кар'єри, деяким важко прийняти цей факт. Але для тих, хто є самодостатнім і має чітке уявлення про своє подальше життя, це не стає серйозною перешкодою. У таких випадках рішення про закінчення виступів дається легко.

Я не приховую, що бажаю залишатися у світі футболу, але не хочу обмежуватися лише ним. Наразі в мене є безліч ідей, і переді мною відкриваються нові горизонти, з'являються цікаві знайомства. Тому в цей момент я прагну максимально зосередитися на своєму розвитку поза межами футболу. Проте я продовжую слідкувати за подіями у спорті та спілкуватися з багатьма людьми, пов'язаними з футболом, тому не відкидаю можливість повернутися до нього у майбутньому.

- Ви вже себе знайшли в тому житті, яке маєте зараз?

- Я знайшов себе як особистість. Усе, що в мене з'являється зараз і з'являлося під час футбольної кар'єри сильно не дивує. Просто професійні заняття футболом змушували приділяти максимум часу тренуванням, відновленню і матчам. Бізнес і саморозвиток були на другому плані. Зараз усе змінилося. Можу розвиватися в будь-якій галузі.

- Ви задоволені тим, як минула ваша футбольна кар'єра? Адже, мабуть, правду кажуть, що кільком поколінням голкіперів не пощастило народитися в одну епоху з Шовковським.

Я розпочинав свою кар'єру у "Динамо" в період, коли на полі вже виступав Олександр. Спочатку грав у "Динамо-3", потім у "Динамо-2", пройшов усі етапи клубної системи і в досить молодому віці потрапив до основного складу. У мене були великі амбіції, і я прагнув грати відразу, але переважно виступав за дубль або "Динамо-2". З часом я усвідомив, що поки в команді є Шовковський, мені та іншим воротарям, які тренувалися поруч, буде непросто знайти своє місце за його спиною.

Я свій шанс отримав, коли команду очолив один з тренерів з країни-окупантки, прізвища якого згадувати не хочу. Так сталося, що він дав мені шанс бути при живому Шовковському номером один у "Динамо". В принципі, я цим шансом у повній мірі не скористався. І коли збагнув це, вирішив не засиджуватися і очікувати, коли в мене повірять знову, а йти в оренду - одну, другу, третю, аж поки не знайшов себе в "Дніпрі". Це мій життєвий шлях, який я пройшов так, як міг. Ідеальних кар'єр не буває. Я своєю кар'єрою задоволений відсотків на 90. Жалітися не буду.

Ви згадали тренера, який першим надав вам довіру в "Динамо". Однак першим у вашій професійній кар'єрі став інший наставник - спочатку у ЦСКА в першій лізі, а потім уже в "Оболоні" та "Кривбасі".

- Так, Юрій Вільйович - то особлива людина. Його довіра спершу в ЦСКА, а потім в "Оболоні", в складі якої дебютував у вищій лізі, дала поштовх моїй кар'єрі, зокрема допомогла повернутися в "Динамо". Та й потім, коли в складі киян не закріпився, був "Кривбас", куди перейшов з задоволенням, б знав, що на мене точно розраховують. Максимов у мене як у молодого гравця повірив. Та навіть зараз, коли кар'єра позаду, коли мені 37, Юрій Вільйович набрав і запропонував допомогти у "Ворсклі". Тоді мав пошкодження Павло Ісенко, йому була потрібна заміна. "Маєш бажання приїхати і зіграти за "Ворсклу"?", - поцікавився без жодної конкретики Максимов. "До вас - будь коли і в будь-який час", - відповів.

Чому ви не вирушили в подорож?

Ці питання не вирішував ані я, ані Максимов. У "Ворсклі" є керівники, які мають остаточну владу у таких справах. Але важливо підкреслити одне: я навіть не обговорював з Максимовим фінансові аспекти, адже був готовий грати ці три-чотири місяці на будь-яких умовах, виявляючи свою вдячність за все, що він для мене зробив.

Максимов дав вам шанс проявити себе. Матч, після якого вперше почали говорити про вас як про видатного воротаря, відбувся 5 грудня 2009 року в Харкові. Тоді "Оболонь" зірвала дві важливі події для "Металіста" – 50-річчя Ярославського та відкриття нового стадіону. Здається, в той грі вам відвели роль жертви, адже суддівство явно було не на користь гостей...

- Для себе особисто я б цей матч виділяти не став. Для мене тоді, в перші місяці дебюту у вищій лізі кожен матч був особливий і цікавий. Для мене і команди загалом, адже "Оболонь" тоді щойно повернулася в еліту. Ми тоді і "Дніпро" 1:0 перемогли, і дуже міцний на той час донецький "Металург". Нерви ми попсували багатьом командам. І "Металісту" зокрема.

Звісно, перемогти той "Металіст", що складався з безлічі талановитих легіонерів, отримуючи чималі зарплати та маючи амбіції на чемпіонство, було надзвичайно приємно. Ніхто з нас не сподівався на якісь дива. Ви точно підмітили, що тоді VAR не використовували, і арбітри мали велику свободу дій. Пенальті, призначений на користь суперника в тому матчі, також виглядав сумнівно (Денис відбив удар Жажі Коельо - прим. ред.). Однак, мабуть, суддя не відповідав професійному рівню, необхідному для такого важливого поєдинку, щоб справедливо вирішити його результат.

Для Мирона Маркевича ця поразка стала, безумовно, великим ударом. Чи згадував він про той матч під час вашої спільної роботи в "Дніпрі"?

- Ні, жодного разу. З мого боку то було б неетично, а в багатій на події кар'єрі Маркевича був не один важкий матч. Навряд чи він став би виділяти якийсь один.

У вашій кар'єрі завжди буде один негативний матч, який вирізнятиметься особливо – це гра в Тирасполі. Ви вже згадували, що в 2010 році не скористалися можливістю проявити себе в "Динамо". Здається, що матч проти "Шерифа" став у цьому контексті ключовим...

- Однією з визначальних. Проте це життя. Всі люди припускаються помилок. В тому матчі моя помилка була однією з вирішальних. Так, неприємно, але потрібно йти далі. Не можна допустити, щоб одна помилка перекреслила кар'єру чи життя. Це був би прояв безхарактерності. Я проявив стійкість, характер, тому й пізніше залишив слід у футболі. Важливо з помилок правильно виходити, робити правильні висновки і рухатися далі. Без помилок не було б прогресу. Не знаю жодного голкіпера, який би за кар'єру не припустився жодної серйозної помилки. Та й у принципі не знаю таких, хто б пройшов усю кар'єру на одному рівні, без зривів.

Лоріс Каріус так і не зміг відновитися після фіналу Ліги чемпіонів 2018 року в Києві.

Це – психологія. Я зміг витримати удар, хоча й було нелегко. Варто зазначити, що я помилився під час групового етапу Ліги Європи, а Каріус – у фіналі Ліги чемпіонів. Масштаб помилок зовсім різний. У будь-якому випадку, психологічний тиск після таких ситуацій величезний. Мені не хочеться заздрити Каріусу, але помічаю, що він поступово виходить із цієї кризи, адже зараз грає за "Шальке". У подібних обставинах ключову роль відіграють особистісні характеристики. Той, хто більш стійкий і має міцні нерви, зможе витримати. Не кожен може сприйняти ситуацію, забути про неї і рухатися далі. Також вважаю, що підтримка оточення має велике значення. Не впевнений, як щодо психолога, але добрі слова від тренерів можуть бути дуже корисними. Самостійно впоратися з таким тиском – надзвичайно складно.

Ось, власне, ви продовжували виступати за "Динамо" навіть після тієї ситуації в матчі з "Шерифом", коли команду на правах виконуючого обов'язки очолював Олег Лужний. Вашу гру припинили лише під керівництвом іншого російського військового тренера...

- На той час вже відновився після травми Шовковський. Я хотів грати постійно і розумів, що авторитет Олександра з одного боку моя не дуже впевнена гра з іншого не залишають багато шансів. Право на місце в складі мав доводити не лише на тренуваннях, а й у грі. А в грі я на 100% першим номером не виглядав. За таких умов мені довелося б змиритися, що гратиму менше. А цього я не хотів. Хоча міг би, адже мав вигідний контракт у "Динамо". Вадою багатьох футболістів якраз те й є, що в молодому віці вони отримують добре оплачувані контракти і втрачають амбіції. Вони фактично відсиджують термін контрактних зобов'язань замість того, щоб шукати інші варіанти, їхати в інше місто, де буде змога більше грати. Мене це не влаштовувало. Я хотів мати ігрову практику, здобувати ім'я. Бо розумів, що спочатку людина працює на ім'я, а потім - ім'я на людину. Тому й погоджувався на оренду в "Оболонь", потім - у "Кривбас".

Безсумнівно, ви не заперечите, що найуспішнішими роками у вашій кар'єрі стали 2013-2015, коли ви виступали за "Дніпро". Я чув, що ваша співпраця з тренером воротарів команди, Валерієм Городовим, значною мірою сприяла вашому професійному зростанню, адже саме він зміг виявити і розвинути ті якості, які інші тренери не змогли помітити.

Кожен із тренерів, з якими мені пощастило працювати, зробив значний внесок у моє професійне зростання. Довготривала співпраця з різними фахівцями сприяє особистісному розвитку, адже кожен з них має свої унікальні підходи до тренувань. Якщо говорити про Городова, то завдяки його підтримці я суттєво покращив свої навички гри на виходах та вміння аналізувати ситуацію на полі. Раніше я трохи відставав у цих аспектах.

До "Дніпра" мої гра на лінії і реакція були значно кращими, ніж дії на виходах. Городов, мабуть, першим з тренерів розкрив мене в цьому напрямі. З моїми зростом і швидкістю я був здатен добиратися майже до будь-якого м'яча в межах штрафного майданчика. Городов мені це пояснив і дав розуміння, як у собі ці риси розвинути. І, звісно, допоміг той тренувальний процес, який для воротарів був вибудуваний у "Дніпрі" при Городові. Вправи, які він нам давав, були заточені саме під гру на виходах, на читання гри і підстраховку. Не лише у воротарському, а й по всьому штрафному майданчику.

Але ще раз повторюся, відзначаючи вклад Городова, я не принижую вкладу в свою майстерність тих тренерів, з якими працював до і після нього. Кожен в мене вклав частку себе, свою душу і кожному я вдячний. До кінця кар'єри я не припиняв вчитися, розвиватися і ставав кращим.

- На ваш погляд, при Хуанде Рамосі "Дніпро" мав бути чемпіоном?

Без сумніву. У сезоні 2013/14 ми займали першу позицію не тільки за підсумками, а й за якістю гри. Тоді ми по-справжньому були командою чемпіонів. Все почалося за п’ять турів до завершення в Одесі, коли ми відправили м'яч у ворота "Чорноморця", але арбітр скасував гол через відсутність VAR, повернувши гру до моменту вкидання ауту.

Ми поступилися 0:1, а в наступних матчах ця історія продовжилася. Зараз можу нікого не боятися і казати відверто: нас тоді вбили судді. За кілька тижнів у нас фактично відібрали всю очкову перевагу над "Шахтарем". На той час "Дніпро" був єдиною командою, яка не працювала з суддями. Коломойський дав чітко зрозуміти, що в разі, якщо дізнається, що хтось з керівництва, персоналу, тренерів чи гравців буде помічений у спробах співпрацювати з суддями, відречеться від команди і в нас тоді будуть великі проблеми. Тож протягом цього сезону ми були єдиною командою, яка не заносила суддям. Всі інші заносили і це не таємниця. Цей фактор вочевидь і став вирішальним.

Програвати вдома з рахунком 1:4 "Карпатам", які на той момент займали останні позиції в турнірній таблиці, коли ще залишалася можливість боротися за чемпіонство, погодьтеся, виглядає неприпустимо. Чи можна вважати, що "Дніпро" вже зазнав психологічної поразки?

- Давайте подивимося на ситуацію з іншого боку. Ось ми згадували матч "Металіста" й "Оболоні" в 2009-му. Ми тоді теж за всіма розкладами не мали вигравати. "Карпати" зіграли добре. То раз. Та й одна справа, коли виходиш грати 11 на 11 і зовсім інша - коли, крім суперника, проти тебе ще й судді, коли будь-яка суперечлива ситуація трактується не на твою користь. У нашому штрафному майданчику контакт - це пенальті, в чужому - ніхто нічого не бачить. Так, ми професіонали, ми боролися до кінця, але важко, коли на тебе тиснуть з усіх боків.

Врахуйте також, що тоді було багато команд, які могли весь сезон нічого не показувати, бовтатися десь у середині таблиці, а потім на матч із "Дніпром", "Динамо", "Шахтарем" чи "Металістом" збиралися, мов на останній бій. Не є таємницею, що "Динамо" та "Шахтар" у ті роки стимулювали ті ж "Карпати", коли було потрібно, щоб львів'яни відібрали очки в опонентів. І стимулювалися не лише команди, а й судді таких матчів. Якби ми стали тоді чемпіонами, то порвали б тоді не лише суперників з витраченими на стимулювання суперників та суддів коштами, а й самих суддів, які не змогли нас дотиснути. Але дива не сталося. Ми залишалися професіоналами і боролися в кожному матчі, не дивлячись на суддівство, але на кінцівку нас трохи забракло.

- Той "Дніпро" одначе в очах багатьох українців тоді залишився моральним чемпіоном. Тоді перед матчами на "Дніпро-Арені" лунала пісня "Воїни світла". І той імідж закріпився й за командою.

- Той "Дніпро" був сім'єю. У нас був надзвичайний колектив, надзвичайна команда. Ніколи не втомлюся це повторювати, що ті стосунки, які були в середині колективу між футболістами, ті стосунки уболівальниками - то було щось надзвичайне. Хоча починалося все для мене не так перспективно. Мої виступи за "Дніпро" почалися з конфлікту з фанатами.

Ось варіант, що має інший стиль: - На першому матчі був банер: "Бойко та Політило, ви тут не бажані".

Отже, ось так сталося. Щось заспівав Політило в Одесі, у нього була своя історія. Але я відчував образу через результат матчу, в якому "Кривбас" здобув перемогу над "Дніпром" з рахунком 2:0. Протягом всього поєдинку фанати "Дніпра" не стримувалися у своїх висловлюваннях, лякаючи нецензурними словами та образами на адресу моїх батьків. Я намагався залишатися професіоналом до самого фінального свистка і не реагував. Але після закінчення матчу, коли ми виграли, емоції вирвалися на поверхню. Ні, я не вживав ненормативну лексику на адресу трибуни, але мої емоційні жести, пов'язані з перемогою, їх вразили. Фанати це запам’ятали. Тож, коли я прийшов, у них були всі підстави підготувати цей банер.

Чи вдалося розібратися з тими непорозуміннями?

Отже, після матчу Андрій Русол влаштував для Сергія Політила та мене зустріч з представниками фанатської трибуни, їх було від п’яти до семи. Ми мали серйозну чоловічу розмову, під час якої нам з Сергієм висловили певні претензії. Я не став мовчати і висловив свою думку, відповів на всі звинувачення. Так, можливо, комусь не подобаються мої татуювання, стиль життя або мої батьки. Про це можна говорити, але варто бути готовим до відповіді.

На мій погляд, це була вражаюча та смілива дискусія з обох сторін. Я тоді висловив, що прибув до Дніпра з метою віддати всі сили для перемог команди, і обіцяв віддаватися на максимум у кожному матчі. Ми потиснули руки, і мені здалося, що для фанатів це стало сюрпризом — футболіст не просто слухав, опустивши погляд, а сміливо відповів на їхні запитання. Хоча серед них були хлопці, які могли б налякати. Я вважаю, що в той момент продемонстрував свою щирість та відкритість. Надалі мої дії підтвердили, що я повністю віддався цій команді та цьому місту.

- Вчора (розмова відбувалася 31 березня) у соцмережах кілька разів траплялися спогади 11-річної давнини про матч "Дніпра" й "Динамо", точніше, про ваше зіткнення з Олегом Гусєвим і порятунок Олега Джабою Канкавою. Скажіть, як на вас вплинула ця історія? Чи не втратили ви тоді впевненості, притаманної рішучості в грі на виходах?

У футболі може статися абсолютно все. Я впевнений у своїй невинності і не робив нічого навмисно. Дехто це розуміє, але не обійшлося без тих, хто вилив на мене шквал ненависті. Багато чуток і розмов створювали на мене великий психологічний тиск. На мене лилася критика і погрози, як з гіркого джерела. Люди не вагаючись писали про те, що мені слід остерігатися, і навіть закликали до насильства, погрожуючи мені і моїй родині. Це був складний період.

Однак найважчий момент настав під час перерви в тому матчі, коли я опинився в роздягальні. Інцидент стався наприкінці першого тайму. Я сів, намагаючись усвідомити, що сталося. Переглядаючи цей момент на відео, я зрозумів, що ненароком зачепив Олега. Але і я, і Гусєв мчали так швидко, що навіть легкий контакт виявився критичним. Це нагадувало дорожньо-транспортну пригоду на полі. Під час гри я нічого не відчув — просто продовжив бігти і вводити м'яч у гру. Але ось я сиджу на лавці в роздягальні і усвідомлюю, що ситуація могла мати трагічні наслідки. Я був у шоковому стані. До мене підійшов Хуанде Рамос, почав голосно говорити. Це була його спроба психологічно підтримати мене. Він усвідомлював, що попереду другий тайм, а гра з "Динамо" вимагає концентрації, і в такому стані я не зможу допомогти команді. "Я тебе заміню!" — заявив тренер.

Я сидів в глибокій розгубленості, тримаючись за голову, і думки про той епізод не покидали мене. Нікому про це ще не розповідав. Потім до мене підійшли кілька хлопців з команди і сказали: "Давай, зберися, ти нам потрібен". Після цього я звернувся до Рамоса і повідомив, що готовий вийти на поле. Він помітив, що я виглядаю виснаженим, двічі сильно хлопнув мене по щоках і вигукнув: "Зберися! Дуже важливо, щоб ти увійшов у гру з самого початку другого тайму і допоміг нам здобути перемогу в цьому матчі".

У підсумку ми перемогли 2:0. Мені було дійсно важко психологічно, момент з зіткненням постійно був перед очима. Але хлопці і Хуанде Рамос справді допомогли. А після того вже було спокійніше. Комплексів, на які ви натякали, не з'явилося. Грав так само, як і до того. Єдиним мінусом був страшний хейт. Який підсилився, коли через один матч, коли ми грали в Ужгороді з "Говерлою", спалахнув з новою силою. Тоді зіткнувся з Крістіаном Оросом, румуна теж замінили.

Тоді говорили, мовляв, ось бачите, він завжди так виконує.

Мені вже стало байдуже, і я не звертав на це увагу. Я просто намагався вибороти м'яч і не мав на меті завдати комусь шкоди. Якщо комусь це не подобається, то навіщо лізти в штрафний майданчик? Я – воротар, і моя задача – захистити ворота. Багато хто тоді запитував мене: "Що мені було робити в ситуації з Гусєвим? Відступити і дозволити забити?" Це футбол, контактний вид спорту. Звісно, якби я міг передбачити наслідки, зіграв би обережніше. Спробував би діяти інакше. Але назад не повернеш час.

Після матчу, коли Олега доставили до роздягальні "Динамо", у мене виникло бажання вибачитися, пояснити, що це сталося ненавмисно, і запитати, як він почувається. Проте, мене не пускали, лише відправляли геть. Лише Михайло Михайлов, за що я йому дуже вдячний, сказав: "Заспокойтеся. Нехай зайде". Я увійшов, і ми потиснули один одному руки. Я дійсно почувався незручно. Футбол – це футбол, але людське життя одне. Відповідаючи на ваше попереднє запитання, можу сказати, що психологічно зміг впоратися з ситуацією лише завдяки своїй моральній стійкості.

- Про сезон-2014/15 у виконанні "Дніпра", колись, можливо, знімуть фільм. Обмежена кількість гравців з новим тренером на чолі практично весь сезон працюють без зарплати і доходять до фіналу Ліги Європи. В умовах сучасного футболу виглядає просто нереально. Проте це було.

Протягом 10 чи 11 місяців ми залишалися без бонусів і без заробітної плати. Ми виступали за честь команди і за власну гідність. У нашому складі було багато гравців, які представляли національні збірні, як українську, так і інші. Незважаючи на складні обставини, ми залишалися професіоналами. У повідомленні, де я оголосив про завершення своєї кар'єри, я не випадково зазначив, що в "Дніпрі" ми були як одна велика сім'я. Руслан Петрович (Ротань - прим. ред.) як капітан завжди підтримував зв'язок з президентом клубу. Йому часто було незручно повідомляти нам, що Ігор Валерійович запевняв, що гроші з'являться протягом тижня, але зрештою цього так і не ставалося. Це повторювалося не раз.

Ми оселилися в будиночках на базі і майже щодня після тренувань залишалися разом. Замість того, щоб роз’їжджатися по домівках, ми насолоджувалися пивом, співали пісні та спілкувалися. Дехто з нас грав у карти, а атмосфера була справді родинною. Єдине, що викликало незручність, це Русік. Ми розуміли його почуття. Це дуже чесна і справедлива людина, яка намагалася згуртувати нас, постійно говорила за нас, навіть дзвонила президенту на гучномовець, який обіцяв покращення. Проте, на жаль, далі обіцянок справа не йшла. Виходило так, що ми також підтримували Ротаня, щоб він не думав, що в нас є до нього якісь претензії.

Чи сприймали іноземці інформацію так само, як це робили українці?

Звісно. Кожного дня ми проводили час на базі разом з українськими гравцями. Ніхто не скаржився і не проявляв незадоволення.

- А що з приводу Ежідіо?

До Ежідіо жодних претензій не було. Він став новим членом команди, приїхав у незнайомий колектив під час чемпіонату, сподіваючись на певні перспективи. Врешті-решт, зігравши кілька матчів, він зрозумів, що два чи три місяці зарплатні не отримує, зібрав речі і вирушив геть. Йому так і не вдалося відчути дух нашого "Дніпра". Інші легіонери — Дуґлас, Матеус, Калініч, Стрініч — сприймали ситуацію так само, як і ми. Ми пильно стежили за тим, щоб ніхто не починав скаржитися в роздягальні про "де наші гроші". Такі випадки одразу ж припиняли, висловлюючи все у вічі, не розпускаючи чутки і не створюючи групи незадоволених. У нашому "Дніпрі" все було прозоро, і це, напевно, один з ключових факторів нашого успіху в Лізі Європи.

Ви дійсно думали, що зможете здобути трофей Ліги Європи?

Після того, як ми пробилися в 1/16 фіналу проти "Олімпіакоса", стало очевидно, що потрібно віддати всі сили на боротьбу. Згодьтеся, кожен футболіст мріє про участь у фіналах єврокубків, а особливо про перемоги в них. Чи багато ви знаєте українських команд, які доходили до фіналів єврокубків? Як часто їм вдавалося це зробити?

Близько одного разу на десять років, починаючи з "Динамо" у 1975 році і закінчуючи "Дніпром" у 2015 році.

Ось ми і тут. Ми прагнули створити щось справді значуще. Кожна гра наближала нас до нашої мети, і ми були на кроку від її досягнення. Шлях до Варшави - Road to Warszawa - ми пройшли повністю. Як казав один з тренерів, фінали не просто граються, їх потрібно вигравати. На жаль, ми зазнали поразки, і це єдиний негативний момент нашої подорожі. До того моменту ми грали на максимумі своїх можливостей, але в фіналі "Севілья" виявилася сильнішою. Можна, звісно, спекулювати на темі, чи могли ми виграти. Ми вели 1:0, а перший тайм закінчився з рахунком 2:2, проте, можливо, нам не вистачило досвіду для утримання переваги. Саме досвіду таких матчів. "Севілья" в цьому плані виглядала більш впевнено, їхні гравці краще адаптовані до подібних зустрічей. Програвати в таких матчах завжди неприємно, але, оглядаючись назад, я можу з гордістю сказати, що пишаюся усіма, хто був частиною цього сезону.

Два поєдинки проти "Наполі" в півфіналі, під час яких ви жодного разу не дозволили Ґонсало Іґуаїну вразити ворота, напевно, стали вершиною вашої кар'єри.

Я неодноразово переглядав ті поєдинки. У Неаполі мені вдалося кілька разів проявити себе. Загалом, я займав правильні позиції, успішно скорочував кут обстрілу, і кілька разів зумів відбити м’ячі, а наші гравці були на підборі. Так, ці два матчі стали одними з найяскравіших у моїй кар’єрі. У Києві на вологому газоні також зробив кілька вражаючих сейвів. Однак це було досягнення не лише моє, а всієї команди. Зокрема, важливо зазначити, що в Неаполі ми мали забити, і Женя Селезньов це зробив. Хоча гол був з двометрового офсайду, але тоді VAR не існував, і, напевно, це на краще. Ще важливо, що, коли рахунок був 0:1, ми не піддалися паніці, незважаючи на сильний тиск з боку суперника.

У Києві, за підтримки більше 70 тисяч уболівальників, нам було значно легше. У дощову погоду на такому стадіоні перед такою публікою ми не могли зазнати поразки. Тоді м'яч на виїзді мав значення, і теоретично ми могли пройти далі, навіть якщо б гра закінчилася 0:0. З самого початку ми були налаштовані грати на контратаках, і в принципі, в захисті впоралися добре. А потім ще раз вийшли в контратаку, і знову Сєля забив завдяки передачі Жені Коноплянки. Ми справді заслужили те, щоб вийти у фінал.

Після завершення фіналу відбулася святкова подія, і слова президента клубу Коломойського про те, що "Дніпро" не мав бути присутнім у цьому матчі, безумовно, глибоко вразили Маркевича. А як це вплинуло на вас?

Звісно, це справді так. Ми почули щось на зразок: "Як ви сюди взагалі потрапили?" Не впевнений, чи це був сарказм, або ж якийсь особливий жарт, чи насправді серйозні слова, але те, що ми почули, залишило слід. Вважаю, що футболістам, які протягом всього року не отримували зарплату і все ж дійшли до фіналу єврокубка, цілком можна було б просто висловити вдячність. Цього б вже вистачило. Але ж це життя, це спорт, можливо, навіть політичні ігри.

Отже, в той період Коломойський зосередився на політичних справах, а футбол, схоже, для нього був лише на другому плані.

- Не хочу заглиблюватися в його політичні і бізнесові справи. Коломойський багато років дуже сильно фінансував "Дніпро" і це факт. А які причини спонукали його вчинити так, як він вчинив, то вже питання не до нас. Ми були найманими працівниками, які добросовісно виконали свою роботу.

Чи є у вас борги від Коломойського?

Що стосується мене, то ні. Коли я перейшов у "Бешикташ", клуб "Дніпро" виконав всі свої фінансові зобов'язання переді мною. Мій трансфер складав 3,5 млн євро. Я мав розмову з керівництвом клубу, під час якої попросив повернути чесно зароблені гроші. Мені навіть не були потрібні бонуси, накопичені протягом року, коли нам перестали платити. Це була моя єдина умова, і мені повернули зарплату в повному обсязі. Також я усвідомлював, що, якщо мене не відпустять, я все одно зможу відпрацювати рік за контрактом і потім перейти в інший клуб як вільний агент. Але, на щастя, тривалі суперечки з цього питання не виникали.

- Чому у вас не вийшло в "Бешикташі"? Особливо з урахуванням, що команду очолював Шенол Ґюнеш, колишній воротар. Він, за словами Віктора Гришка, котрий колись грав у Шенола в "Трабзонспорі", з нашими футболістами знаходив порозуміння...

Він зовсім не розумів мене, і його ставлення до мене було байдужим. Мій перехід до "Бешикташа" відбувся завдяки ініціативі президента стамбульського клубу. Він особисто спостерігав за обома матчами "Дніпра" з "Наполі" і потім зв'язався зі мною для серйозної розмови. Президент створив мені всі необхідні умови, у тому числі фінансові, щоб я погодився на трансфер та досяг угоди з "Дніпром". Проте я мав умову: перш ніж приймати остаточне рішення, мені потрібно було переговорити з головним тренером "Бешикташа". Проблема полягала в тому, що команда в той момент перебувала в Трабзоні. В Туреччині випало багато снігу, і команда не могла виїхати до Стамбула протягом кількох днів. Шенол Ґюнеш заявив, що він зайнятий підготовкою команди до матчу і не має часу на розмови з новими гравцями, мовляв, це не найкращий момент. Водночас на мене тиснули, аби я підписав контракт. Врешті-решт, я вирішив підписати угоду, не поговоривши з тренером.

Голкіпер Толґа Зенґін у той час був капітаном "Бешикташа". Він і тренер Шенол Ґюнеш родом з одного міста і мають добрі стосунки. Проте це не стало вирішальним фактором. Основна причина полягає в тому, що я не впорався з психологічним тиском. Коли я прибув до Туреччини, я вже мав статус фіналіста та найкращого воротаря сезону в Лізі Європи, а також титул найкращого воротаря року в Україні та гравця національної збірної. Я думав, що, якщо мене купили за 3,5 мільйона, то мене обов'язково поставлять у стартовий склад. Але виявилося, що я залишався на лаві запасних. Команда лідирувала в чемпіонаті, і тренер вирішив не вносити жодних змін. Нажаль, психологічно я не був готовий до такого розвитку подій. Поряд не було жодної підтримки, яка б допомогла мені впоратися з цим тиском. Я не міг зрозуміти, чому опинився в такій ситуації і чому не отримую шанс грати.

Отже, коли мені випали шанси в Кубку Туреччини, я їх не використав. Виникли помилки, оскільки я не був психологічно готовий. До того ж, у своєму дебютному матчі в чемпіонаті я отримав травму голови, і мені наклали 13 швів. Після цього я поїхав до збірної, а повернувшись, зіграв ще два матчі - один з яких ми ледве виграли, а інший програли. Так, ми здобули титул чемпіона, але мої амбіції були підірвані. Тому, незважаючи на величезний контракт, відразу після закінчення сезону я повідомив своєму агенту про бажання піти в оренду.

Чи пробували ви поспілкуватися з Шенолом Ґюнешем?

Кілька разів він дивився на мене з недовірою, не розуміючи, чому я завітав. Мені стало зрозуміло, що це його остаточне рішення, і на цьому можна ставити крапку. Більше спілкуватися з ним не варто.

Врешті-решт, ви обрали оренду не в просту команду, а в "Малаґу" під керівництвом Хуанде Рамоса. Проте навіть там ваша гра не набула обертів...

- Рамос мені відразу сказав, що спочатку грати не буду, бо в них є Карлос Камені. Мовляв, мені потрібна адаптація і місце в складі треба виборювати через тренувальний процес. Крім того, мав вивчити мову. З цим впорався швидко - розмовляв іспанською через два місяці. Тоді й зіграв за "Малаґу" перші матчі. Але це не сподобалося вболівальникам, які мають великий вплив на керівництво клубу і команду загалом. Вони почали запитувати, чому людина, яка приїхала в оренду, грає, а легенда клубу Камені сидить у запасі. З цим зауваженням не могли не рахуватися. Надодачу ще й Хуанде Рамос пішов з команди за сімейними обставинами. При новому тренері я знову не грав.

В якому емоційному стані ви поверталися з оренди?

Мені нічого не залишалося, як зосередитися на роботі. Я пройшов передсезонний збір з "Бешикташем". Окрім Зенґіна, до команди також приєднався іспанець Фабрі. Я усвідомлював, що на мене не покладають особливих сподівань. І при цьому в мене залишалося ще три з половиною роки контракту.

Яким чином ви вирішили цю проблему?

Агент зателефонував і повідомив, що отримано пропозицію від "Динамо". Я, звісно, погодився, але тільки за умови, що клуби досягнуть згоди щодо фінансових аспектів. Угоду з Ігорем Суркісом я обговорював безпосередньо по телефону. Ми швидко знайшли спільну мову. Взагалі, у "Динамо" у мене завжди були позитивні переговори.

Ви знову приєдналися до команди під керівництвом Олександра Хацкевича, чия робота в "Динамо" викликає суперечливі думки.

- Думаю, ми були здатні на більше. Мабуть. Хотіли точно. За підбором гравців і якістю тренувальної роботи ця команда точно була здатна на більше.

Хацкевич повністю довіряв саме вам.

Отже, наші стосунки не обмежуються лише футбольним полем. Я прагнув максимально використовувати свій ігровий час, щоб віддячити тренеру за його віру в мене та за можливість повернутися до "Динамо". Для мене особисто два сезони під керівництвом Хацкевича стали справжнім етапом успіху.

- Як команда сприйняла прихід Мірчі Луческу?

З позитивного боку, ми усвідомлювали, що нам необхідні зміни. Однак до початку роботи ми не мали повного уявлення про вимоги та структуру тренувального процесу. В результаті, Луческу швидко знайшов підхід до футболістів. Я, спостерігаючи за командою, помітив, як багато гравців отримували справжнє задоволення від тренувань, буквально вбираючи нову інформацію, як губка. Луческу провів масштабну роботу з командою, впровадив багато нового і відкрив потенціал багатьох футболістів з несподіваних боків. Вважаю, що час, який Луческу провів у "Динамо", виявився надзвичайно корисним як для клубу в цілому, так і для багатьох гравців на індивідуальному рівні.

Я вважаю, що люди повинні цінувати внесок Луческу в історію "Динамо". Незалежно від думок, Мірча продемонстрував себе як справжній професіонал, виконуючи умови свого контракту на всі сто. Можливо, в останній стадії його роботи тренер був трохи втомленим. У той період він зіткнувся з певними проблемами зі здоров'ям, а також виникли деякі особисті питання. Проте в даній ситуації слід також врахувати його вік.

Зазвичай, нарікання на адресу Луческу мають більше морально-етичний, ніж професійний характер. Вболівальники не прийняли призначення тренера, який тривалий час очолював найбільшого суперника. Насправді, після кубкового поєдинку з "Агробізнесом" у Тернополі у вас виник конфлікт з ультрас на цьому фоні...

У мене ніколи не виникало конфліктів з фанатами "Динамо". Я тоді звертався до них, в першу чергу, через неповагу до особистості та її віку. Запитував, чи вони висловлювали б подібні думки, якби на місці Луческу був їхній дідусь чи батько. Якщо щось не влаштовує, це можна висловити коректно. У нас було багато зустрічей з фанатами, де спілкування проходило у дружній атмосфері, без лайки і криків. Незалежно від обставин, переходити на особистості не варто, особливо коли йдеться про людину за 70. Я можу зрозуміти, коли вивішують банери проти тренера і коли люди аргументують, чому Луческу не варто залишатися в "Динамо". Але в такому поважному віці не слід ображати чи принижувати людину. Я з повагою ставлюсь до ультрас і ціную їхню думку, але в даному випадку вони вчинили неправильно.

- Ви при Луческу грали мало. Чому?

Нещодавно, коли я став головним тренером "Динамо", Луческу викликав мене на розмову і прямо висловив свої думки. Він сказав, що потребує мене як лідера в роздягальні, як досвідченого футболіста, який зможе знайти спільну мову з молодшими гравцями. "Ти не будеш грати багато, адже основним воротарем я обираю Жору Бущана, але я покладаюся на твій досвід і лідерські якості. Працюй, і все стане зрозумілим під час тренувань. Якщо тебе влаштовує така роль - працюємо разом", - зазначив Луческу. Я щиро вдячний йому за цю відкритість, за те, що він прямо визначив мої очікування. Раніше, в командах, де я не отримував ігрової практики, ніхто не пояснював мені ситуацію. Це вперше в моїй кар'єрі. Далеко не всі тренери здатні наперед окреслити роль гравця на другому плані. Я вважаю, що така чесність є надзвичайно важливою і допомагає уникнути багатьох непорозумінь у майбутньому.

Сподіваюся, що моє професійне ставлення та старанна праця на тренуваннях також стали знаком вдячності за відкритість Луческу. Він надав мені шанс виступити в матчі за Суперкубок, а також включав мене в гру в інших зустрічах, навіть на деякий час я зміг зайняти місце Жори в основному складі. Незважаючи на це, між мною та Бущаном існувала здорова конкуренція. Коли Жора повернувся після травми, Луческу прямо заявив, що він планує ставити мене в стартовий склад.

Ваша кар'єра завершилася приблизно рік тому, коли ви виступали за житомирське "Полісся". Зараз вам 37 років, і для воротаря це не є критичним віком.

- В мене був гарний етап кар'єри у Житомирі. Повертаючись до вдячності спеціалістам, з якими працював, відзначу тренера воротарів "Полісся" Михайла Федунова, який допоміг повернутися в гру після розриву хрестоподібної зв'язки. Він знайшов правильний підхід, щоб я зміг відновитися і у 35-36-річному віці постійно грати.

У "Поліссі" все йшло добре до тієї миті, поки не почали вмикатися люди, які не дуже компетентні в футболі. Вони почали вкидати президентові у голову інформацію, яка не відповідає дійсності. Ці люди почали крутити своє кіно. Бачите, до чого це призвело? Артем Шабанов зараз лідер "Олександрії", а "Поліссю" він виявився не потрібним через те, що на нього зводили наклепи. Артем мені сам це розповідав. Знаючи його як найпозитивнішу людину, яка ніколи не буде варити в колективі каші, я б ніколи не повірив у такі дурниці. Але, видно, люди, які працювали тоді в "Поліссі", переслідували якісь свої цілі. Фінансові чи ще якісь, не знаю.

- Чи працювали ви раніше? А тепер вже не працюєте?

- Вже не працюють. Зрештою, можна говорити прямо. Це - Володимир Тесля (колишній спортивний директор "Полісся" - авт.). У нього були чимало конфліктів і в середині команди, і з футболістами. Не дарма президент клубу особисто його звільнив. Коли Тесля почав лізти в колектив, все почало руйнуватися. Наскільки мені відомо, Юрія Калитвинцева теж прибрали з ініціативи Теслі. Спровоковані цією особою чвари призвели до спаду в результатах. На щастя, президент клубу Буткевич розібрався, що й до чого. Подивимося, як "Полісся" гратиме тепер, але, як на мене, клуб рухається в правильному напрямі.

Що стосується мене, звичайно, я ще здатен грати. Але вважаю, що важливо вчасно завершити кар'єру, аби не мучити ані себе, ані футбол. Перед тим, як ухвалити рішення про завершення кар'єри, я ставив собі питання: що мені може дати продовження гри? Я здобув своє ім'я, виступаючи за найкращі клуби України, у фіналі єврокубка, в національній збірній та за кордоном. Незважаючи на всю повагу до тих клубів, які запрошували мене влітку 2024 року, їхні пропозиції не викликали в мене ні спортивного, ні фінансового інтересу. Ну, граючи ще 20-30 матчів, що я отримаю з цього?

Все треба робити вчасно. Зокрема - завершувати кар'єру. Той рік, який я теоретично ще міг провести в футболі, зараз витрачаю на самореалізацію, розкриття нефутбольних здібностей, на навчання і прогрес. Залишся я в футболі, цей шлях одначе довелося б пройти через рік. Навіщо витрачати час?

Я усвідомлюю, що можу виступати на високому рівні ще до 40 років. Регулярні тренування допомагають мені підтримувати відмінну фізичну форму, але я не відчуваю тієї мотивації, яка спонукала б мене продовжувати кар'єру. Якби з'явився цікавий проект, де грали б молоді футболісти і ставилися б серйозні цілі, подібно до того, як це було в "Поліссі", я б із задоволенням приєднався. Готовий грати, якщо отримаю нову пропозицію від тренера Максимова, адже це виключно завдяки його особистості. Інші варіанти мене не надихають, оскільки хочеться пройти шлях, що відкриє можливості для вигідної кар'єри в майбутньому.

- Ваш батько (колишній футболіст "Динамо") підтвердить, що їх покоління дуже боялося йти з футболу.

Це були зовсім інші часи. Але світ невпинно змінюється. Коли я опублікував пост про завершення своєї кар'єри в Instagram, я вже був повністю готовий до цього кроку, прийняв його всередині себе. Проте, коли я перечитав численні коментарі під цим записом, не зміг стримати сльозу. Мені стало надзвичайно приємно. Але водночас охопило відчуття смутку. Особливо зворушливо, що деякі люди ділилися своїми думками, зазначаючи, що я дав їм можливість повірити в себе та розпочати свій футбольний шлях. Якщо моя історія справді надихнула хоча б одну людину знайти свій шлях і досягти успіху, то моя гра у футбол була не марною.

Ви зазначили, що на 90% задоволені своєю кар'єрою. Чи може ті 10% невдоволення пов'язані з тим, що вам так і не вдалося стати основним воротарем національної збірної?

- Набагато більше міг зіграти в національній команді, набагато більше - за кордоном. Може, вартувало проявити більшу витримку, не повертатися в Україну після "Бешикташа" і спробувати себе ще в якихось клубах. Щодо збірної, то, звісно, в мене були амбіції. Іноді ображало, що мене вперто не ставлять. Особливо з урахуванням, що амбіції були небезпідставні. Я заслуговував зіграти більше. Як мінімум на Євро-2016, у заключному матчі з поляками, який з турнірної точки зору вже нічого не вирішував. Проте тренери одначе поставили Андрія П'ятова. Звісно, мені було неприємно і я ображався. Але загалом жалітися гріх. Вважаю, що в мене була прекрасна кар'єра.