Студенти та шляхта, козаки та священнослужителі: як в Україні розважалися кулачними боями до початку XX століття.

Ці змагання, відомі понад 5000 років, служили не лише розвагою

Кулачні бої в Україні мають давнє історичне підґрунтя та становлять важливий елемент культурної спадщини слов'янських народів. Ця традиція, що існує з давніх-давен, не лише слугувала засобом фізичної підготовки, але й відігравала значну роль у соціальному житті.

У мережі розповіли про історію кулачних боїв, їхнє соціальне значення та еволюцію. "Телеграф" підсумував найцікавіше.

Бої на кулаках в Україні мають свої корені ще в дохристиянській епосі. Вони були невід’ємною частиною язичницьких обрядів, присвячених божествам, зокрема Перуну. З появою християнства ця традиція зазнала змін і інтегрувалася в зимові свята, такі як Масляна та Коляда. Ці змагання часто відбувалися на відкритих площах і залучали численних глядачів.

Перше письмове свідчення про кулачні бої в Україні міститься в "Повісті минулих літ", де ці змагання критикуються як "бісове видовище". Незважаючи на це, традиція кулачних боїв продовжувала набувати популярності. Ці битви стали улюбленими серед різних соціальних груп, включаючи шляхту, духовенство та козаків. Наприклад, запорізькі козаки організовували бої під час свят і використовували їх для підтримки своєї бойової готовності.

Кулачні бої виконували не лише розважальну функцію для глядачів, але й слугували засобом вирішення суперечок між різними спільнотами. У міських умовах ці протистояння часто мали місце між мешканцями міст і околицями, або ж між представниками різних соціальних верств.

Існував невидимий кодекс гідності, строгий і благородний:

З XIX століття в українських містах масові вуличні сутички стали звичним явищем у суспільному житті. Згадки про них у газетах свідчать про складність цього соціального феномену, який перевершував просте насильство.

У Харкові бійки часто траплялися між жителями різних районів. Улюблені місця зіткнень включали:

У складі учасників цих боїв можна було зустріти робітників артілей, гімназистів та молодь з різних районів.

У Києві вуличні сутички мали чітко виражену локальну специфіку. Найінтенсивніші конфлікти відбувалися:

Пантелеймон Куліш зображував сутички, що відбувалися в менших населених пунктах. Наприклад, у Звенигородці побутувала звичка "зібратися на грець" — це були масштабні кулачні змагання між різними парафіями.

Цікаво, що в цих боях не лише молоді чоловіки були залучені. Люди похилого віку також відігравали активну роль, часто надихаючи молодь своїми розповідями про давні героїчні вчинки.

На початку XX століття інтерес до кулачних боїв почав зменшуватися на фоні політичних змін та подій Першої світової війни. Офіційні види спорту, такі як бокс і боротьба, поступово витісняли цю стародавню традицію. Проте, елементи кулачних боїв все ще можна спостерігати у сучасних вуличних конфліктах та футбольних сутичках.

Раніше "Телеграф" розповів про найзагадковіші вбивства часів Київської Русі. Як отрута вирішував долі князів.